RomPonomarenko

США тимчасово (але ж ми з вами знаємо, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове) зняли санкції з російської нафти. Тепер можна купувати ту нафту, яка залита в танкери до 12 березня і зараз перебуває в морі. Щоб ви розуміли – це біля 124 млн. баррелів. Нинішня ціна біля $ 82 доларів за баррель – РФ отримує біля $ 10 млрд.Дане рішення – це чергова ілюстрація відсутності адекватних стратегів у Білому домі. Бо наразі немає ознак світової системної нафтової кризи. Паніка штучна, а зростання цін, які бачимо по всьому світу, спекулятивні.Чому? Бо блокада Іраном Ормузької протоки мінусує лише десь 20% пропозиції нафти в світі. Наразі це можна більш-менш перекрити, і без зняття санкцій з РФ. Наприклад, через нарощування нафтовидобутку в США (зараз в світі активно популяризують тамтешню нафтову промисловість через серіал «Лендмен»). Або Саудівська Аравія вже перекидає до 5 млн. баррелів на добу по нафтопроводу в бік Червоного моря, і планує збільшити цю кількість до 7 млн. Ну і головне – наявних стратегічних резервів нафти в світі вистачить на покриття всіх потреб приблизно на три місяці. В комплексі все це дозволить мінімізувати нинішні втрати до літа.Тому прямо зараз панікувати через нафту не варто. Доцільно було б включити здоровий глузд: раціоналізувати її споживання на рівні окремих країн та якомога швидше закінчити війну в Ірані. Проте головна ознака сучасного світу – це відсутність здорового глузду. Тому можна передбачити, що війна в Ірані певний час ще потриває, проблеми з нафтою будуть поглиблюватися по мірі вичерпування резервів, а санкції з РФ будуть і далі поступово знімати.

Війна в Ірані явно затягнулася, мета коаліції недосягнута. І в уявній перспективі немає шляхів її досягнення.Взагалі, це приклад того, як робити не треба. Командування і політичне керівництво США після Кеннеді не відрізняються глибиною стратегічного планування і постійно деградують. Це, певною мірою дивно, бо у нас книгарні забиті творами різних американських аналітиків, стратегів, планувальників тощо. Проте в США їхній досвід нікому не треба. Взяти хоча б дійсно гарну книгу «Червона команда» Б. Гоффмана – ми бачимо, що ніхто з тих, хто планував війну в Ірані, її не читав. Що ж, який Салем, такі і відьми.Що вже можна стверджувати зараз:1. Політичний режим в Ірані встояв, попри шалені кадрові втрати. Обрали нового аятолу, сина попереднього. Перевороту не сталося, КВІР так само у руля.2. Після чималих руйнувань і втрат цивільних, навіть ті іранці, які скептично дивилися на свій режим, згуртувалися навколо нього. Ненависть до США та Ізраїлю там зараз абсолютна.3. Іран продовжує кошмарити всіх сусідів, яких вважає ворогами. До цього абсолютно ніхто не був готовий, недарма українські фахівці вже поїхали на Близькій Схід налаштовувати ППО.4. США та Ізраїль почали операцію по зміні влади в Ірані не маючи ніякої альтернативи нинішній. Все в стилі: ми повалимо владу, а ви проведете вільні, демократичні вибори та оберете собі нових керманичів. Утім це так не працює. Бачимо, що війна в Іраку нічому не навчила США – черговий привіт їхнім стратегам і планувальникам.5. Без наземного компоненту операція була приречена на провал відразу. Проте вторгатися в Іран в нинішніх умовах – це буде неминуча катастрофа.6. Трамп постійно жалівся на великі витрати на війну в Україні. Проте перший тиждень війни в Ірані коштував біля $40 млрд., без жодного результату. Навряд платники податків цьому зрадіють. Ця війна в США, до речі, абсолютно непопулярна, і вже скоро Трамп це відчує.7. Іншим наслідком є зародки майбутньої економічної кризи. Сьогодні нафта у Лондоні вже $110, хоча це швидше спекуляції (як і в Україні), ніж реально обґрунтоване зростання цін. Проте ми живемо в світі без запобіжників, в якому будь-який спалах миттєво перетворюється на полум’я.8. Для України все це нічого доброго не віщує – дивиться тут.

Війна в Ірані для України матиме здебільшого негативні наслідки.1.Вона вже прикувала до себе весь фокус уваги світових ЗМІ. Та що тут казати, навіть в Україні події навколо Ірану займають левову частку ефіру. На жаль, міжнародна підтримка України напряму залежить від висвітлення нашої війни в західних інформаційних ресурсах. Чим її менше – тим менше про нас згадують і менше нам допомагають.2. Неминучі проблеми з засобами ППО та боєприпасами до них. Іран масово закидує ракетами всіх типів своїх сусідів, які підтримують війну проти нього. Відповідно, витрачання ракет ППО колосальне, а всі вони – американського виробництва. США вже перекидає на Близький Схід додаткові засоби ППО з Південної Кореї. Тому чим довше там буде палати війна, тим швидше нас «посадять на голодний пайок» щодо ППО. Самостійно Європа не може повноцінно покривати наші потреби, і левова частка боєприпасів для ППО надходить саме з США.3. Зростання цін на пальне – кажуть, вже сьогодні в Україні воно подорожчало на 2 гривні. І це не межа. Наслідки й так всім зрозумілі.4. В умовах кризи зросте ціна на нафту, а Росія – наростить її видобуток. Тобто отримає значно більше грошей на фінансування війни та покриття внутрішніх проблем.5. Увага Трампа вже змістилася на Близький Схід. Через це продовження мирних перемовин під великим питанням. Найшвидше, вони взагалі припиняться, бо зараз відбуваються суто через прямий тиск США, а якщо його не буде, то жодну зі сторін за стіл переговорів не загониш – президент Зеленський прямо заявляє, що «Донбас не віддамо», в той час як росіяни розробляють плани подальших наступів та окупації нових українських областей.

Головне питання, яке зараз має турбувати українців, це чому наша армія не наступає? Бо наразі для цього найсприятливіший момент з 2022 року – у росіян відключили старлінки, що призвело до обвалу зв’язку на фронті і серйозних проблем в управлінні військами.Будь який добре спланований і координований наступ в умовах дезорганізації управління російських військ неминуче призведе до обвалу ділянки фронту і поставить окупантів у складне становище. А якщо на кількох ділянках фронту синхронні наступи розпочати, то наслідки можуть бути ще цікавішими.В ідеалі мало б бути так: наше командування планує наступ, накопичує сили. Далі за умовні 6 годин до часу «Х» ворогу відключають старлінки. Зв'язок лягає, потім удар, прорив, колони полонених і захопливі реляції в телемарафоні.Натомість у нас лише відключили ворогу старлінки. І на тому все. Одним з головних уроків, який ми б мали винести з цієї війни – це те, що РФ швидко адаптується до змін, і знаходить дієві рішення. Будьте впевнені, так буде і цього разу. За певний час зв'язок вони відновлять, тим чи іншим чином, хоч проводи протягнуть на передову, але працювати це буде. Тобто вся наша перевага знову зійде нанівець, як вже неодноразово було у цій війні.Ну і головне – відповідь на питання в першому реченні я вже давав ось тут. І зараз ви бачите тому чергове підтвердження.

Гендиректор ДТЕК вчора сказав, що українську енергосистему вже не полагодити – її потрібно відбудовувати наново. Це при тому, що все це ще не кінець ударів по її залишкам.Ця ситуація демонструє новий російський підхід, який вчергове змінив характер нашої війни. Безпосередньо на полі бою противник немає рішучої переваги. Повільно просувається, але фронт тримається. Проте у росіян є рішуча перевага в засобах повітряного терору – купа видів ракет та шахедів. Завдяки цьому вони створили енергетичний колапс у нашій столиці та відверто складну ситуації в інших областях. Так, це ще не «вбомблення в кам’яну добу», але щось таке на горизонті проглядається.В намаганні примусити Україну віддати залишки контрольованої території Донбасу, росіяни демонструють системність. Тому коли доб’ють залишки енергосистеми, найшвидше візьмуться за залізничне сполучення. Будуть бити не по коліям, бо їх легко відновити, а по локомотивним депо, винищуючи наш тепловозний парк. Декілька разів вони вже це робили, до речі, але у нас на це великої уваги не звернули. На додачу залишається загроза ударів по мостам та шляхопроводам, що швидко паралізує логістику.Щоб робити в цій ситуації? Асиметрично відповісти Україна наразі не може. Всі палкі погрози блекауту в Москві так і залишилися гучними гаслами, а періодичні блекаути у Белгороді така собі втіха – масштаби шкоди безпідставні. Удари по НПЗ і боротьба з танкерами на Чорному морі створили росіянам чимало труднощів, але це не змусить ворога відмовитись від своїх планів.Тому найперше зараз потрібен перегляд нашої стратегії, з чітким і раціональним визначенням того, чого ми хочемо досягти, і як ми бачимо це досягнення і в які часові межі. З оцінкою реального стану нашої країни, людського потенціалу, армії, настроїв суспільства, ресурсів партнерів і так далі. Бо поки крім популізму та гучних гасел нічого не бачимо. А вони не виграють війни, а супроводжують поразки.

ЗМІ тиражують заяву Сирського, яку беззаперечно можна включити в цитати великих полководців: «Україна буде наступати, в обороні перемоги не здобудеш» (с).Ніби все, очевидно, я й сам неодноразово писав, що сидіння в обороні це шлях в нікуди. Проте на нинішньому етапі війни СОУ зіштовхнулися з величезним дефіцитом живої сили. З цього слідує, що масштабні наступальні дії наші війська здійснювати, м’яко кажучи, не спроможні. Бо банально нема кому в ці масштабні наступи йти.Реальність нинішнього етапу війни в тому, що наявні людські ресурси виснажені. Вояки, які вже давно на службі, в більшості своїй фізично й морально стерті. Вести активні наступальні дії, ще й протягом тривалого часу, як вимагають «наступальні операції спрямовані на перемогу», вони не зможуть в силу своїх кондицій. Щодо бусифікованого поповнення, то тут і казати нема чого – в масі своїй ці люди для наступальних дій непридатні.Успішно оборонятися СОУ можуть, перш за все завдяки силам БПС всіх видів, які щодня знищують противника в товарних кількостях, і залишкам піхоти, яка дострілює чи бере в полон недобитих дронами солдатів противника. Також СОУ ще можуть проводити обмежені ударно-пошукові дії на локальних ділянках фронту, здебільшого в межах якогось населеного пункту. Проте масштабний наступ/контрнаступ в нинішніх умовах – це, на жаль, за межею реального.Хтось спитає, а як же Куп’янська операція? Це виключення, яке підкреслює правило. Зверніть увагу, що основну роль у ній зіграли дві штурмові групи – одна з колумбійців, а інша з бразильців. Якщо вірити Ю. Бутусову, то українських військових серед них було тільки дві особи, а всі інші – іноземці. З цього слідує невтішний висновок, що українців, готових йти в наступ, не так вже й багато залишилося.Це велика ілюзія, що чим довше триває війна, тим армія стає сильнішою. Загальний досвід – так, накопичується, але паралельно з тим сили вичерпуються, а якість середнього солдата падає. З хороших новин – у противника теж проблеми з якістю особового складу, просто в нього людей більше, і тому є можливість продовжувати наступальні дії, навіть попри шалені втрати. СОУ ж приходиться рахувати кожного бійця. В принципі, все закономірно – це особливість будь-якої війни на виснаження, особливо коли ресурсній бази противників не співставні.

Новий міністр оборони Федоров у своїй представницькій промові у Верховній Раді зазначив, що на сьогодні у розшуку в зв’язку з ухиленням від мобілізації перебуває 2 млн українців. І ще 200 тисяч військових – у СЗЧ. Тому «треба вирішити ці проблеми, щоб рухатися далі».Неважко уявити, як їх будуть вирішувати – цифрові моніторинги, арешти рахунків і так далі. План буде в тому, щоб повністю «перекрити кисень» ухилянтам, що примусить їх робити вибір: нелегально за кордон, підпілля, тюрма, військо.Чи ефективно це буде? Головна проблема в тому, що армійська служба залишиться примусовою, тобто поповнення в більшості буде немотивованим. Тому основну задачу я бачу не в тому, щоб загнати в армію побільше народу, а щоб зробити службу привабливою і престижною. Тільки робити це треба не запуском нових гасел про «героїчну боротьбу», і не рекламою кількості чизбургерів, які можна купити на армійську платню. А реальними діями щодо реформування армійських структур та дійсності. Якщо з цим будуть проблеми, то в мене для нового міністра оборони погані новини.

Не розділяю суспільного захвату з приводу 1418 днів війни та штучних паралелей з т.з. ВВВ. У ХХІ столітті тривала війна - це ознака неспроможності керівництва країни й військового командування знайти шляхи до перемоги. Через побудову нормальної системи союзів, ефективні механізми прийняття рішень та контролю їх втілення в життя, оптимізацію використання наявних сил, засобів та ресурсів тощо.В цю війну Україна якраз і вступала як країна ХХІ століття, яка протистоїть оркам з минулого століття. Натомість ми отримали війну на виснаження з туманною перспективою, що противник обовʼязково має розвалитися, правда, невідомо коли.Так, у нас є героїчний спротив та самовідданість з боку СОУ, є героїчна праця комунальників та рятівників у тилу. Це те, чим треба пишатися. Проте недарма кажуть, що будь-який героїзм - це перш за все наслідок помилок командування, які приходиться виправляти героїчними вчинками і смертю чи здоровʼям героїв. А запас героїв в країні невпинно зменшується, зокрема, через особливості суспільного розвитку ХХІ століття. Для якого війни на виснаження є анахронізмом, а не даністю.

В РФ Мадуро вважали одним із головних союзників та лідером, який «допомагає будувати новий багатополярний світ на противагу США». Тому Росія активно поставляла в Венесуелу зброю та всіляко підтримувало.Проте зараз, коли Мадуро так потрібна підтримка, реакція на це РФ максимально в’яла. Нема ні засуджень, ні погроз, ні розриву стосунків, нічого. Лише кумедне «занепокоєння» та запит на проведення екстреного засідання РБ ООН щодо Венесуели. Тобто, зовсім не та реакція, яку чекаєш від країни, яка претендує на те, щоб з нею рахувалися, та розповідає про «багатополярний світ».В принципі, спецоперація США завдала Росії багато шкоди. Країна, яка озброювалася російською зброєю не змогла себе захистити від американців – кращої антиреклами і не знайти. Вірного союзника Росії ефектно викрали, і тепер будуть судити, з натяком для всіх інших, хто не сподобається Трампу. Міжнародний імідж РФ, і так невисокий, впав ще більше.Кумедно буде, якщо американці запропонують Путіну Мадуро в обмін на щось. В колекцію, до Януковича та Асада.

Повертаюся після вимушеної паузи, бо не можу не прокоментувати чергове просте рішення: Міноборони знову скорочує перелік хвороб, які дають непридатність до служби в армії. Пояснюють це «нестачею людей».В принципі, очевидно, що залучення до війська чергової партії примусово мобілізованих та ще і хворих бідолах проблему з особовим складом в бойових бригадах не вирішить. Більшість з них служити не буде (бо легко знайдуть засоби філоніть), але навантаження на військову систему створять. Бо їм треба буде платити зарплату, плюс багато хто відразу ляжуть лікуватися в військові медичні заклади.Щоб армія була боєздатною, у війську мають служити фізично і психічно здорові, мотивовані молоді люди. Все інше - пуста демагогія. Для вирішення проблеми з мобілізацією Україна має виконати чотири головні складові:1. Якісна і зрозуміла медійна кампанія щодо підняття мотивації служити та створення суспільного несприйняття ухилянтства (вчасно зроблено не було, і вже не буде).2. Збільшення зарплат в армії, для підняття престижу військової служби («грошей для підняття зарплат в армії немає» (с)).3. Жорсткі покарання за ухилянтство (два роки про це говорять, але так нічого і не зроблено).4. Прозора і чесна система бронювання (Для нашої країни це взагалі на межі фантастики).Отже, думаю ви і самі бачите, що проблеми з особовим складом у війську від простих рішень нікуди не зникнуть. Навіть якщо всіх хворих визнають придатними, а мобілізаційний вік піднімуть до 85 років.