Позивач як голова суду на виконання рішення зборів суддів склав та надіслав до ВККС звернення від суду, на виконання рішення зборів цього суду, стосовно проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Водночас кваліфікаційне оцінювання має індивідуальний, персональний характер, оскільки виникає із взаємин, які зачіпають права, інтереси та свободи судді, до якого застосується ця процедура. За законом у процедурі кваліфікаційного оцінювання не беруть участь посередники, треті чи інші зацікавлені особи, які вважають, що можуть набувати правосуб`єктності учасника кваліфікаційного оцінювання або заміняти його чи перебирати на себе (або делегувати собі) певні права, інтереси чи свободи того, хто має проходити кваліфікаційне оцінювання. Учасником кваліфікаційного оцінювання не можуть бути й органи суддівського самоврядування в такій організаційній формі, як збори суддів, навіть якщо в ухваленні рішень, котрі стосуються кваліфікаційного оцінювання, спільно брали участь судді, які окремо є (можуть бути) учасниками процедури кваліфікаційного оцінювання, і рішення, яке вони ухвалили на зборах суддів, відповідає їхнім інтересам в процедурі кваліфікаційного оцінювання. Зазначене вказує на те, що звернення, попри те, що воно сформовано та надіслано головою суду за дорученням зборів цього суду, жодним чином не зобов`язує до того, щоб його розгляд відбувався на підставі норм Закону № 1402-VIII, а не на підставі Закону № 393/96-ВР (не створює в Комісії обов`язку щодо розгляду звернення у пленарному складі). Відповідні правові висновки викладені у постанові ВПВС https://reyestr.court.gov.ua/Review/124904877 від 23.01.2025 у справі № 990/279/24.
ВПВС вже наголошувала на тому (ухвала від 11.09.2024 у справі № 930/191/23), що підписання документа перед його текстом, що зумовлено винятково невмотивованим власним бажанням заявника, а так само підписання процесуального документа у будь-якому іншому місці, але не наприкінці його та надання такому документу юридичної сили (статусу підписаного) не узгоджуватиметься із завданням цивільного судочинства, оскільки викликатиме сумніви щодо його правових наслідків та дійсних намірів автора такого звернення. Зміст ділового і процесуального письма так само підкоряється правилам правопису української мови: у процесуальному законі немає посилання на те, що письмо здійснюється зліва направо і згори донизу, проте є усталеним саме використання правил правопису української мови, що є обов`язковим за замовчуванням. ВПВС не віднайшла суттєвих аргументів на користь розміщення підпису в іншому місці, аніж під текстом документа. Натомість дійшла переконання, що хоча буквально у процесуальному законі немає формалізованої вимоги щодо місця розташування накладення підпису заявника [автора звернення], проте це випливає із його змісту і духу закону. Оскільки немає підстав стверджувати, що відбулася зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості, ВПВС 22.01.2025 постановила ухвалу про повернення справи № 930/771/23 на розгляд ВС.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/124809039 від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 дійшла висновку, що рішення загальних зборів учасників товариства мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти). У спірних правовідносинах акт приймання-передачі нерухомого майна до складу статутного капіталу ТОВ підписано на підставі рішень загальних зборів учасників двох товариств. Отже, сторони вчинили правочин, внаслідок якого право власності на нерухоме майно перейшло від одного товариства до іншого. Тому може бути оскаржений та визнаний недійсним кінцевий результат комплексу дій з передачі майна - правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна. ВПВС зазначила, що відповідачами було вчинено фраудаторний правочин на шкоду інтересам позивачки, оскільки він був здійснений після виникнення у товариства обов`язку зі сплати позивачці вартості частки як учаснику, який вибув, про що товариство достовірно було відомо. Адже зазначені дії свідчать про його намір товариства позбутись власних майнових активів, завдяки яким воно може виконати грошові зобов`язання з виплати вартості частки учаснику, який вибув. При цьому було враховано відсутність критерію економічної обґрунтованості при вчиненні правочину між повʼязаними особами, більш ніж в 100 разів нижчу, ніж ринкова, вартість переданого майна.
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 ВПВС виснувала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. В судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру. Отже, позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру). Зазначене не відповідає ч. 1 ст. 45 ГПК України, оскільки позивач і відповідач не можуть збігатися. Разом з тим позивач може посилатися на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Констатуючи відсутність необхідності відступлення від цих правових висновків ВПВС 22.01.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/124772984 про повернення справи № 907/801/20 до ВС для продовження розгляду.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, суд «встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції. Показовим у цьому сенсі є рішення ЄСПЛ від 20.06.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», у пункті 24 якого йдеться про те, що фраза «встановлений законом» стосується не лише правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Вимога про те, щоб суд був установленим законом, тісно пов`язана з іншими загальними вимогами ст. 6 Конвенції щодо незалежності та неупередженості судової влади, причому обидві з них також є невід`ємною частиною основного принципу верховенства права в демократичному суспільстві. Тобто «закон», про який каже ст. 6 Конвенції, є не просто законодавством, пов`язаним із організацією і повноваженнями судових органів (рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії»; від 25.10.2011 у справі «Річерд проти Польщі»; від 12.07.2007 у справі «Йоргич проти Німеччини»), але й будь-якими іншими внутрішньо-правовими нормами, недотримання яких робить неправомірною участь одного чи кількох суддів у розгляді справи. Порядок передачі справи на розгляд ВПВС чітко передбачений у ст. 404 ЦПК України. Оскільки повторна передача справи на розгляд ВПВС, у разі якщо вона попередньо поверталася на розгляд колегії касаційного суду, незалежно від обґрунтування підстав такої передачі, є недотриманням положень ч. 6 ст. 404 ЦПК України, ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/124630436 від 18.12.2024 констатувала відсутність процесуальної можливості прийняти справу № 757/55832/21-ц до розгляду, адже у цьому разі ВПВС не може вважатися судом, встановленим законом, для вирішення такої справи.
За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Шайков та інші проти України» від 24.10.2024 предметом перевірки Суду були скарги на неналежні умови тримання під вартою та відсутність в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту (переповненість камери, цвіль або бруд, неналежну температуру у її приміщенні, зараження її паразитами / гризунами, відсутність свіжого повітря, природного освітлення, відсутність або недостатню кількість прогулянок на свіжому повітрі, відсутність або неналежну якість гігієнічних засобів, відсутність або погану якість постільної білизни, відсутність або недостатню кількість продуктів харчування, їх низьку якість, відсутність або обмежений доступ до питної води, гарячої води, до душу, відсутність приватності під час користування туалетом, відсутність туалетних засобів, ненадання належної медичної допомоги, пасивне паління). Тобто встановлені ЄСПЛ порушення конвенційних прав заявника пов`язані з умовами тримання його під вартою, у зв`язку із чим ЄСПЛ присудив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 4 600 євро як справедливу сатисфакцію за порушення Україною міжнародних зобовʼязань за статтями 3 та 13 Конвенції. Водночас ЄСПЛ не оцінював судові рішення за результатами кримінального провадження на національну рівні та не робив висновку про порушення права на справедливий судовий розгляд під час розгляду та вирішення по суті кримінальної справи. З урахуванням наведеного ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/124630446 від 21.01.2025 дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження про перегляд за виключними обставинами вироку суду.
В постанові від 30.09.2015 у справі № 3-553гс15 ВСУ виснував, що розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у ст. 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено. Погоджуючись з таким висновком ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/124662906 від 18.12.2024 у справі № 907/825/22 зауважила, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що згідно із законом здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки. Не змінює складу сторін у такому спорі рішення органу місцевого самоврядування про уповноваження виконавчого органу на укладання (оформлення, підписання) договору, адже в силу цього уповноваження представник не набуває правомочностей власника земельної ділянки. Оскільки позов був заявлений до неналежного відповідача (Департаменту міської ради) та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, Велика Палата прийняла остаточне рішення про скасування оскаржуваних рішень та відмову в задоволенні позову.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII. Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI викладено у постановах ВПВС від 09.10.2019 у справі № 9901/311/19, від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17, від 20.01.2021 у справі №9901/258/20. Отже, пільги, визначені п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, поширюються на учасників бойових дій лише у справах, пов`язаних з їх соціальним захистом. Оскільки спір у справі № 990/205/24 не був пов`язаний із соціальним захистом прав позивача як учасника бойових дій, що свідчило про відсутність підстав для його звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, ВПВС 20.01.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/124561057 про залишення скарги без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом подання до суду документа про сплату судового збору, з розрахунку 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну заявлену позовну вимогу немайнового характеру. При цьому було зазначено, що у позові заявлено дві позовні вимоги (скасувати конкурс та зобовʼязати оголосити новий конкурс).
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника) (ч. 10 ст. 44 КАС). Оскільки апеляційна скарга у справі № 990/398/24 була надіслана на офіційну електронну адресу Великої Палати в електронній формі та мала лише графічне зображення підпису, проте на цей процесуальний документ не був накладений кваліфікований електронний підпис у розумінні чинного законодавства, що свідчить про відсутність можливості ідентифікувати особу, що її подала, ВПВС 22.01.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/124630441 про її повернення скаржнику (фізичній особі). При цьому було зауважено, що в разі неможливості подати апеляційну скаргу в електронній формі з дотриманням вказаного вище порядку щодо її підписання, апеляційна скарга може бути подана в письмовій формі в порядку та строки, установлені законом.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/124561042 від 12.12.2024 у справі № 990SCGC/20/24 вкотре нагадала, що строки розгляду справи не можуть вважатися розумними, якщо їх порушено через призначення судових засідань із великими інтервалами тощо, оскільки наведене свідчить про неналежний рівень організації судочинства. Відкладаючи судові засідання, суддя має забезпечити необхідний баланс між дотриманням прав сторони і розглядом справи протягом встановленого законом строку або хоча б у розумні строки. При цьому було зауважено, що за змістом ч. 2 ст. 268 КУпАП участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, не є обов`язковою. Тому при кваліфікації діянь як безпідставного затягування чи невжиття заходів щодо розгляду справи, яке ставиться в провину судді, слід зазначити, що критеріями оцінки належності поведінки судді у цьому аспекті можуть слугувати: своєчасність призначення справи до розгляду; величина інтервалів між судовими засіданнями; обґрунтованість відкладення розгляду справи чи оголошення перерв у судовому засіданні; повнота підготовки справ до розгляду; повнота вжитих суддею заходів щодо усунення обставин, які унеможливлюють розгляд справи чи спричиняють його затягування; належність та дієвість контролю з боку судді за виконанням службових обов`язків працівниками суду, у тому числі щодо формування та надіслання судових повісток / кореспонденції, за своєчасністю виконання запитів суду іншими органами тощо. Питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення. З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.
TGLIST.COM.UA
