Estadísticas de telegram channel - @Pavlo_Klimkin

Два дні між подіями, які можуть визначити, як виглядатиме світ за 5 років. Або за десять. Спочатку, минулої п'ятниці Саудівська Аравія та Іран заявили про поновлення дипломатичних відносин. Зверніть увагу, де це відбулося - в Пекіні. Араби та перси ніколи не були фанатами одне одного, а з моменту ісламської революції в Ірані майже ворогували. Тепер Китай показав, що може "примирити" недемократичні, авторитарні країни. Стабільність в Арабській/Перській затоці  - саме так по різному її називають у Саудівській Аравії та Ірані - для Китаю важлива, адже це про нафту, але також про нову роль Китаю у світі. Майже одночасно сьогодні в Сан-Дієго Байден зустрічається з прем"єрами Великобританії та Австралії - і це про стримування Китаю. Який вважає, що проти нього створюється "нове НАТО". Картина все більше нагадує протистояння демократичного і недемократичного світів і одночасно США та Китаю. Місце України в цій системі очевидне: ми остаточно стали частиною західного демократичного світу і будемо разом з ним. Демократичний світ буде з нами.  Авторитарний світ теж буде допомагати Росії - не тому, що має до неї симпатію, а тому що це логіка глобальних альянсів. Поки ми бачимо пряму допомогу Ірану, Білорусі та Північної Кореї, але до них можуть доєднатися інші. Маємо кожен день доводити демократичному світові, що це і його війна. Для тих, хто це не до кінця зрозумів, і таких ще багато. Захід сильніший за Схід, але має хотіти перемогти і мати стратегію перемоги, а не стратегію компромісу. Це задача майже така сама важлива, як перемога на фронтах.

Китайці вирішили підняти ставки. За останні дні вони не сказали нічого нового, але тон явно став різкішим. Міністр закордонних справ Цінь Ган прямо провів паралель між військовою допомогою нам і підтримкою США Тайваню. Це і так було зрозуміло, але прямим текстом раніше китайці це не казали. Більше того, китайський лідер тепер говорить про бажання Заходу на чолі зі США стримувати Китай, а Цінь Ган звинувачує американців в бажанні створити ще одне "НАТО" в Азії. Висновок очевидний - Китай відчув момент, коли суперництво зі США вже не просто не може бути прихованим - воно стає визначальною рисою світу. Все, що буде відбуватися або не відбуватися у світі буде розглядатися через призму цього суперництва. В тому числі і наша війна з Росією. Причому пов"язування Китаєм військової допомоги нам і Тайваню - це тільки верхівка айсбергу. На наших очах і доволі швидко відбуватиметься розмежування "Заходу" і "Сходу", а Євразії - на "Європу" та "Азію". Росія може швидко рухатися в китайську сферу впливу: там все більше китайських машин, іде "юанізація" економіки і навіть депозити вже в юанях пропонують. Китай спробує "застовбити" за собою Росію та Казахстан як ресурсну базу у всіх сенсах, а Білорусь - як майданчик впливу - такий собі шматочок Азії в Європі. Про наслідки можна говорити довго, але для нас це створює чимало викликів і ризиків. По-перше, Китаю потрібна слабка Росія, але "здати" її аж ніяк не вигідно. Чимало європейських країн дуже залежать від експорту в Китай, і підняття ним ставок може створити виклик для солідарності Заходу, особливо на фоні президентської кампанії в США, де тема Китаю буде однією з основних. Путін це, до речі, теж добре розуміє. Для нього президент на кшталт Трампа - єдиний порятунок від китайської кабали, хоча це може бути і запізно і Китай з'їсть його "живцем". Що звісно не створить простір на схід від нас більш дружнім. Росія перетворюється з гравця на того, ким грають, а ми будемо частиною цієї гри, головне, щоб це була своя гра)

Зверніть увагу на підтримку Токаєвим та Лукашенком китайського "мирного плану". Токаєв це зробив буквально на другий день після оприлюднення, Лукашенко почекав до поїздки в Пекін. Вони, звісно, старі хитруни і знають, що роблять: грають у балансування Росії. Але реальне значення цих заяв набагато більше. Казахстан та Білорусь для Кремля не будь-хто, а члени Євразес та ОДКБ, тобто на папері найближчі союзники: економічно та безпеково. Пряма і беззастережна підтримка китайського плану - це кінець зони домінуючого геополітичного впливу РФ. Путін вважає найбільшою геополітичною катастрофою 20 століття розвал СРСР. Він вклав шалені зусилля та ресурси у побудови структур, що мали б відновити геополітичний вплив Росії на просторі колишнього СРСР. Тепер Китай це головний гравець на євразійському просторі. Перефразуючи Черчілля, Майдан став кінцем початку розвалу пострадянського простору, а а українсько-російська війна початком кінця. Путін хотів повернути СРСР в новому варіанті і так увійти в історію. Він завершує тим, що його начебто найближчі союзники публічно підтримують китайський план і купують собі прихильність Китаю. В очах всього світу це очевидне приниження - Китаю Путін вже програв.

Інформація про можливу передачу Китаєм Росії безпілотників, звісно, тривожна. Мілітарний потенціал Китаю може багато змінити, якщо почне застосовуватися РФ. Але поки що я до цього ставлюся скептично. Китай набагато більше втрачає, ніж набуває у разі постачань зброї. Схоже, що це бажання «показати зуби» у відповідь на підвищення американської активності щодо Тайваню - збільшення навчань, постачань тощо. Типово в дусі китайської ментальності: якщо нам десь створюють проблеми, то ми будемо також їх створювати, але в іншому місці - асиметрично. Показати зуби ще не значить кусатися, але все це демонструє, наскільки геополітика починає впливати на нашу війну з РФ. Китайський "мирний план", тільки-но оприлюднений МЗС Китаю, ще одне підтвердження тому. Цей дуже обережний текст, в якому розставлено чимало пасток, не про зміст - китайці прекрасно знають, що він неприйнятний ні для нас, ні для Заходу, ані для Росії, а про заявку стати "гравцем", який готовий і хоче глобально «грати». І це серйозна заявка.

У промові Путіна вчора нічого нового. Реально нічого. Всі ті самі слова. Навіть призупинення Договору мід США та РФ про скорочення стратегічних наступальних озброєнь - досить очікуване. Кремль вже давно його порушував, забороняючи інспекції з боку США, передбачені договором. І як шантаж це теж не сприймається, скоріше як блеф. Адже майже одразу російський МЗС сказав, що вони дотримуватимуться обмежень, які в договорі. Але ідея Путіна в іншому. Він хоче перевести дискусію суто в геополітичну сферу. Де є не російська загарбницька війна проти України, а протистояння із Заходом, і наша війна лише його частина. Нові ініціативи Китаю тут лягають в логіку Кремля: "Бачите і Китай схвильований". Все це означає, що ми в новому етапі війни. Нові поставки нам озброєнь,більш рішуча риторика Європи, кроки Китаю, обмеження на російські енергоносії, які почали діяти, звинувачення Росії у злочинах проти людяності з боку США - все це і багато іншого формують новий етап війни - геополітичний. Це не є для нас загроза, але виникають нові ризики. Нам потрібно зберегти фокус саме на нашій війні. Всі геополітика має "крутитися" саме навколо неї як трансформаційної для сьогоднішньої моделі світу. І не втратитися у з"ясуванні стосунків в інших сферах.

Сьогодні США, Євросоюз та Австралія запроваджують ембарго на імпорт російських нафтопродуктів та стелю на їхній експорт до іншого світу. Попередні обмеження на нафту працюють суперово. Середній розмір знижки на російську нафту тримається на рівні 40% і не знижується, незважаючи на всі зусилля РФ обійти заборони. З нафтопродуктами обійти обмеження буде ще складніше, адже супертанкерами їх не перевозять. Заморозити Європу не вдалося - ані нас, ані Євросоюз. Там, до речі, рівень запасів газу у сховищах на початок лютого 76% - порівняно з 41% минулого року. Як кажуть, відчуйте різницю. Але головний показник російських проблем - це власне російський бюджет. За січень його витрати зросли на дві третини порівняно з минулим роком - це, до речі, і показник, скільки Росії коштує війна. А от доходи впали майже втричі. Така тенденція вже другий місяць і прямо пов"язана з ембарго на російську нафту і стелю на неї. Цивілізовані країни більше ані нафту, ані російські нафтопродукти не купують, а для всіх інших діє обмеження. Для Кремля виникає реальна і відчутна вже зараз загроза макроекономічної дестабілізації. Я бачив різні оцінки втрат російського режиму в залежності від коливань цін на нафту: від 75 до 125 млрд. доларів на рік. І це дуже круто. Головний результат - Москва вимушена грати з огляду на "червоні прапорці", встановлені Заходом. Росія залишається постачальником, але припиняє бути гравцем. Далі буде більше.

Останнім часом ми сприймаємо новини із США через призму "що і коли". Тобто, яка зброя і в які терміни нам надійде. І це пріоритет номер один, звісно, разом із зростанням санкційного тиску на РФ. За цим втратилася дуже важлива дискусія, яка ведеться саме зараз у США. І яка може стратегічно вплинути на їх позицію.Декілька тижнів тому три керівники комітетів Конгресу США (всі республіканці, адже вони мають зараз більшість у Конгресі) направили американській адміністрації лист з проханням висловити думку, чи порушує РФ Договір про контроль над стратегічними озброєннями. Через небажання допускати інспекції на свої ядерні об"єкти і навіть відмову проводити консультації, як передбачено Договором. Відповідь очевидна - порушує. І саме так відповів Держдепартамент США. Причина російської поведінки теж очевидна - залякати Захід неконтрольованим зростанням ядерної загрози. В Москві добре розуміють, що вони можуть використати поновлення співпраці за Договором як розмінну монету. Але лист конгресменів найкращий доказ тому, що Кремль сам із собою зіграв злий жарт. Більше того, це йому буде дуже багато коштувати. Адже, якщо Росія порушує Договір, то США і союзники мають реагувати - відсутність реакції буде виявом слабкості і навіть безвідповідальності. Один з видів реакції - це додатковий тиск на РФ, тобто спеціальні санкції. Інший - інвестувати в нові технології ядерного стримування. Нова хвиля переозброєння остаточно доб'є російську економіку під санкціями і тоді в Росії лише два основні варіанти: колапс або велика Північна корея. Зрештою, СРСР розвалився за схожим сценарієм. Звичайно, Договір укладений між США та РФ і рішення щодо подальших дій прийматиметься у Вашингтоні. Але без консультацій із союзниками не обійтися. І ми теж маємо моральне право на те, щоб наша думка була почута. Не тільки через війну, а й хоча б тому, що ми від ядерної зброї відмовилися і отримали непрацюючий Будапештський меморандум. І дії США щодо Договору впливатимуть на стратегію і тактику нашої війни. Результатом має стати наша серйозна дискусія із США, яка виглядатиме як нова спільна стратегія стримування РФ. В тому числі ядерного - в Росії потрібно забрати останній важіль.

Радощі щодо надання нам Леопардів повністю "затьмарили" інший епохальний зсув. Німецьке рішення означає, що Берлін згоден, що з російським режимом можна і навіть потрібно розмвляти з позиції сили. Це початок відходу від ментальності "колективної відповідальності" за Другу світову. Не кінець, але самий початок. Це вже не на рівні закликів - на рівні прийняття рішент та дій.На фоні цього прийняте Швейцарією рішення пройшло "мимохідь". Там відмінили заборону на передачу нам боєприпасів та зброї. Яка нам критично потрібно, адже наприклад боєкомплент для німецьких Гепардів - швейцарського виробництва. Швейцарці завжди дотримувалися принципу нейтальності у всіх війнах, Швейцарія ніколи не воювала і успіх її економічної моделі був побудований саме на цьому. Тепер ті, хто порушує міжнародне право, не заслуговують на нейтральне ставлення. Остання європейська країна, яка вирішила, що Добро має бути зубастим). Це також зміна епох - і все через нашу війну з Росією. Без жодної патетики - ми змінюємо світ.

Кіссінджер точно не мрійник. Він завжди був затятим представником жорсткої "реальної" політики. Тому його слова на Давосі - "Ідея нейтральної України без членства в НАТО не має сенсу" - багато що коштують. Водночас Кіссінджер каже, що більше боятися потрібно дестабілізації Росії. І щоб уникнути цього слід з нею розмовляти, більше того - не залишати осторонь світової системи. Логіка Кіссінджера проста: Україна як частина Заходу, включаючи членство в НАТО, в обмін на повернення Росії до "нормальної" взаємодії із Заходом. Як людина раціональна, Кіссінджер вважає, що такий обмін означатиме більше безпеки для всіх: для України як частини Заходу і всього Заходу в цілому та для Росії. Проблема в тому, що Путіну більше безпеки не потрібно, він хоче увійти в історію через кому з Петром першим. Саме тому будь-яка розмова з російським режимом можлива тільки з позиції сили і прийняття України в НАТО і є невід"ємною частиною цієї позиції. Я про це говорив з Кіссінджером і радий, що він на це пристав. Тепер в цьому потрібно переконати Захід. Слова Кіссінджера матимуть вплив, адже він досі гуру геополітики, а це десятиліття буде саме десятиліттям геополітики.

До контроверсійних, або новою українською - "зашкварних пасажів" Макрона всі мали б звикнути. Він вже казав про "смерть мозку" НАТО або, що не варто "принижувати Путіна". Таким чином він збирає лайки, цитати і показує свою неординарність. Його останнє інтерв‘ю каналу TF1 явно виходить за рамки оригінальності, воно вимагає пояснень і дуже серйозних. По-перше, Макрон говорить про сприйняття Путіним розширення НАТО як загрози. Тоді чому Путін не сприймає членство Фінляндії в НАТО як таку ж життєво важливу загрозу? Причина дуже проста - він вважає Україну та нас частиною своєї імперської і слов’янської цивілізації. Дати йому право вето на розширення НАТО - це дати йому право на визначення "свій - чужий" і на свою зону впливу. Тоді в чому сенс цієї війни і чи зрозумів Макрон цей сенс та її причини? Гадаю, що так, але не хоче про це говорити, адже це уксладнює розмову з Путіним. І про яку нову архітектуру безпеки в Європі говорить Макрон з ЦІЄЮ Росією, а також про які гарантії безпеки для неї? Російсько-українська війна з імперським режимом - це колапс всієї попередньої архітектури безпеки - її потрібно повністю перезавантажати. Якщо перезавантажиться і Росія, то тоді і виникне питання про її місце в цій архітектурі. Якщо ні, то безпека може бути тільки проти російського режиму і ніяк не з ним. На місці наших журналістів я б попросив Макрона про окреме інтерв’ю і поставив би ці та багато інших запитань. Якщо сказав А, то має і продовжити)) Інакше будемо вважати, що злякався відповідати))).