Estadísticas de telegram channel - @Pavlo_Klimkin

Саміт Двадцятки не був для нас ані добрим, ані поганим. Він повертає нас у реальність, де світ турбують багато проблем, а, на жаль, не тільки війна РФ проти України. Так само підсумкова декларація не ані доброю, ані поганою - вона є ніякою. Нас в Нью-Делі ніхто не "здав", а от формулювання в декларації очевидно розміняли. На згоду Китаю та Індії на них і на згоду незахідного світу втричі збільшити частку джерел енергії, що поновлюються. Що, в свою чергу, без західних грошей і технологій банально неможливо. Цифра у 4 трильйони доларів інвестицій на рік тільки для незахідного світу, щоб зупинити зміни клімату, вражає. І не просто так ООН "потурбувалася" цю цифру вчасно під саміт оприлюднити. Минулого року в декларації Двадцятки було засудження РФ, але одночасно і пояснення, що не всі з цим згодні. Так би мовити, домовилися не домовлятися. Чи такий підхід нам реально допоміг? Питання відкрите, але скоріше ні. Тим не менш, емоційно ми декларацію програли і це звісно неприємно дуже сумно.Саміт став дуже очевидним прикладом, як Захід намагається не псувати гру Індії. Яка перший раз вже офіційно була названа не Індія, а Бхарат, як хочуть індуси. Напередодні саміту вони запускали космічні станції на Місяць і до Сонця, до речі, успішно, на відміну від РФ. Індія хоче бути на одному рівні із США, ЄС та Китаєм і вважає, що це її "законне" і заслужене місце. А Захід підтримує Індію як противагу Китаю. Це, до речі, одна з відповідей, чому господарі саміту нас там не хотіли бачити, адже вони хотіли зробити «героєм дійства" саме себе - Індію, а ніяк не Україну. Не бачу ніякої "зради", яку в нас дуже люблять розганяти. За результатами Двадцятки. Ми нічого критичного не втратили, а геополітичний трикутник США Китай-Індія вже точно не має місця для РФ і може бути доповнений до "чотирикутника" Євросоюзом і саме через це в нас з'явиться шанс бути в ньому присутнім - як частини ЄС. Геополітичне посилення Індії означає геополітичне послаблення РФ. Але маємо чесно визнати, що світ поступово дрейфує до реальності, де наша війна вже не є завжди питанням номер один за визначенням і де все обертається навколо нас. Саміт в Нью-Делі це чітко показав. Світ перезавантажується і наше місце - на Заході. Це запорука нашої безпеки і взагалі існування. Але це означає, що маємо брати до уваги стратегічні інтереси Заходу, розуміти їх і навчитися використовувати їх на свою користь. Ніяких інших варіантів немає.

Історія з падінням уламків дронів в Румунії завершилася кепсько. Тобто нічим - політичними заявами. Відсутність реакції викликає у багатьохвсю гаму почуттів - від нерозуміння до обурення. Альянс продовжує вдавати, що формально він не має конфлікту з РФ, хоча всі його членинам допомагають. За час війни вдалося зсунути багато "червоних ліній" і цей процес продовжується. Але головна червона лінія залишається нерухомою, "сакральною", і навколо цього існує консенсус. Поки що. Альянс буде задіювати статтю 5 про взаємний захист тільки у випадку цілеспрямованої атаки на його територію. Це має свою логіку - уявіть собі, що ми завдали ударів по якомусь російському об'єкту у Сибиру іуламок дрона впав на території Китаю. Очевидно, що Китай не буде об"являти нам за це війну, хоча розмова буде непростою. Але у випадку НАТО падіння уламків дронів це результат системної російської агресії. Ми не наївні і не розраховуємо, що Альянс задіє положення про колективну військову відповідь. Але відсутність жодної відповіді, а заяви та декларації звісно не рахуються, робить Альянс слабшим. Більше того, виникає вакуум відповідальності, інакше де межа, коли власне НАТО має реагувати. Це продовження, хоч і на зовсім інший кшталт, дискусії про сірі зони безпеки - тут якраз така зона виникає. Чи міг би Альянс притомно реагувати - звісно. Наприклад, румуни могли б запитати консультації відповідно до статті 4 Договору про НАТО. Вона говорить, що кожен член Альянсу може зробити це у випадку, якщо відчуває загрозу своїй безпеці. А нас могли б на них запросити - у формі засідання новоствореної Ради Україна-НАТО. Є й безліч інших варіантів реагування, однак Альянсу заважає відсутність розуміння, а що, власне, значить не мати навіть опосередкованого конфлікту з РФ як ядерною державою. Це заважає НАТО надати нам гарантії безпеки під час війни, а факт запрошення до НАТО саме так і тлумачиться. Але це заважає Альянсу надати адекватну, я вже не кажу потужну, відповідь на порушення повітряного простору НАТО, адже це саме порушення - неважливо, чи є воно побічним результатом атаки на нас чи ні. В РФ розуміють і поважають тільки силу і таку силу НАТО має показувати - звісно, відповідально, інакше Путін, що зневажає Захід, знову почне піднімати ставки.

Відсутність публічних домовленостей з вчорашньої зустрічі Путіна та Ердогана не має вводити в оману, вони потрібні один одному і так само один одного розуміють. Через Туреччину проходило чимало підсанкційних товарів і схоже це буде й далі, лише за іншими схемами. В багатьох сферах - від енергетики до туризму вони приречені домовлятися, адже інших варіантів в них небагато. Однак стосовно так званої "зернової домовленості" Путін і далі підніматиме ставки. І справа не тільки у наявності великих обсягів свого зерна. Для Кремля їжа - це майбутні енергоносії. Залежність від російських нафти і газу поступово знижуватиметься через "зелену" революцію та боротьбу зі змінами клімату. А їжа буде потрібна завжди, сотні мільйонів людей не уявляють собі трапези без хліба. Побудувати новий зашморг - нову систему залежностей - одна з ключових задач для російського керівництва, можливо навіть номер один. За продовження "зернової домовленості" Кремль хоче отримати цілу низку публічних і непублічних поступок, насамперед повернути всю систему послуг для свого експорту аграрної продукції та добрив - від зняття SWIFT обмежень з Россільгоспбанку до поновлення всіх страхових та транспортних послуг. Причому Москва і зараз може проводити платежі через Газпромбанк, що не є під санкціями, але хоче почати руйнування всієї системи санкційного тиску. Нова система залежностей призначена не тільки для незахідних країн - подивіться, як зростає імпорт добрив в тій самій Німеччини, де дешевий газ тепер відсутній, але частина добрив це і є "сухий газ". Якщо не можна експортувати "звичайний" газ, то чому б не перейти на добрива, це навіть краще. Це далеко неповний перелік російських умов і їхнє прийняття чи неприйняття буде означати фактично продовження чи зміну стратегії Заходу щодо РФ. Тому при всій повазі до Ердогана очікувати, що саме він вирішить це питання, кепсько. Та і для Путіна, який добре розуміється на геополітиці, потрібно було "накачати" Президента Туреччини для розмов на саміті Двадцятки наприкінці цього тижня в Індії. Хочеться вірити, що це йому не вдалося і тези про африканські перевороти через нестачу зерна не спрацюють. Але турецько-африканська коаліція в Індії може отримати нових учасників і це не остання серія.

Хто, куди і коли їздить завжди важливо, щонайменше коли йдеться про геополітику. Ані Путін, ані Сі не їдуть на саміт Великої двадцятки в Індії. Перший напевно хотів би, але боїться, схоже навіть фізично, адже на саміт БРІКС він теж не поїхав і в Туреччину теж. Сі ймовірно "пропустить" саміт, адже для нього витримати паузу зараз найкраще. Зі своєї, суто китайської, позиції, він все робить правильно - чекає на Путіна у жовтні на саміт "Шовкового шляху" і підвищує ставки перед президентськими виборами на Тайвані у січні. Повного впливу на Путіна немає ніхто, але найбільший відносний - тільки в Сі. Та й низка переворотів в Африці Китаю теж в плюс - в нього Африці скоро буде "золота акція".щодо безпеки, економіки і відповідно контролю над міграційними потоками. Китай стає номер один співрозмовником для Заходу і показує це йому - візит за візитом американців до Пекіну і нічого у відповідь - це суто у китайському дусі. Геополітична "шахівниця", як казав "Збіг" Бжезінський, змінилася. На дошці чимало фігур і мета як Заходу, так і неЗаходу виграти свою партію, а потім і турнір. Ми хочемо стати частиною Заходу і це означає розуміти його правила гри і мотивацію, як і мотивацію тих, хто грає на іншому боці. Ми на ній важлива фігура і ніхто не буде нами жертвувати, ті ж самі китайці також не будуть, імперська РФ їм не потрібна та й зміцнений російський режим теж. Але наша тактика і стратегія інших можуть бути фундаментально різними і в найближчі місяці ми це можемо відчути.

Папа римський та кандидат у президенти США від республіканців Вівек Рамасвамі не можуть різнитися ще більше - за походженням, вихованням, поглядами та чим завгодно. Але вони говорять речі, які нам не подобаються - майже одночасно. Франциск каже про історичну "велич"Російської імперії, про спадщину Петра першого та Катерини другої. І закликає молодих росіян "бути гідними" цій спадщині. Рамасвамі готовий в разі свого обрання президентом США визнати окуповані території російськими і зняти з РФ санкції - начебто, щоб відірвати РФ від Китаю. Два дуже різних випадки від двох дуже різних людей. Втім, їх об'єднує бажання говорити з Кремлем і росіянами "через нашу голову", позитивне або нейтральне сприйняття РФ через історію або геополітику. І це значить, що ми не змогли до них "достукатися", як не змогли достукатися до багатьох інших, менш помітних. А ще це значить, що нам потрібна окрема стратегія, як з такими працювати - геополітичними "реалістами" або фанатами російської історії та величі. Адже з ними логіка "ми захищаємо вас, а ви маєте захистити нас" не працює. Наступний рік буде роком виборів в ЄС та США і "реалістів" буде все більше. "Фанати" російської історії теж піднімають голову. Наша задача - непублічно працювати з кожним, хто щось значить на Заході, інакше ми швидко отримаємо блокуючу меншість, що буде заважати збільшенню і навіть збереженню рівня нашої підтримки. В нас немає часу на обурення та інші емоції, маємо його використати на спокійну та аргументовану - для них, а не тільки для нас, розмову.

Саміт БРІКС в Південній Африці завершився з одним, але дуже вагомим результатом - БРІКС стане більшим. Нові члени - Єгипет, СаудівськаАравія, Арабські Емірати, Іран, Ефіопія та Аргентина. Тепер БРІКС вже не буде зібранням незахідних "монстрів", з нього поступово роблять незахідну платформу. Насамперед китайці, але зробити БРІКС "більш китайським" хочуть далеко не всі, Індія або Бразилія точно не є фанатами світу, в якому буде більше Китаю. Тепер майбутній БРІКС охоплюватиме 45 відсотків населення планети і більше 30% її економіки. Навряд в рамках БРІКСу прийматимуться вагомі рішення, але незахіднаплатформа сама по собі є тектонічним зсувом для світу. і для нас розширення БРІКС також матиме прямі наслідки = нас розглядатимутьнасамперед не як Україну у війні з РФ, а як майбутню західну країну через призму "конфлікту Заходу і насамперед США з Москвою". Це сприйняття у незахідному світі домінує і зовсім не через «проросійськість» учасників БРІКС, а через призму власних інтересів і фундаментальної недовіри до Заходу. БРІКС хоче змінити правила функціонування світової фінансової системи, починаючи з МВФ та Світового Банку, але не тільки. Чим більше неЗахід зможе виступати зі спільних позицій, тим складнішими будуть наші шляхи доступу до заморожених російських активів. І по часу і по суті. Захід критично зацікавлений у тому, щоб світ тримав важливу частину своїх активів в його цінних паперах, а заморозка російських активів стала для неЗаходу набагато більшим шоком, ніж наша війна. Це як порушення понятійних правил, що панували протягом десятиліть. Один прецедент може стати основою для дій Заходу у майбутньому.. Неприєднання до санкцій стало одним з критеріїв, хай і "притягнутих за вуха", членства у БРІКС. Це не матиме негайного впливу на санкційну політику, але зробить їїякісне розширення дуже непростим. Для Заходу ідеально мати декілька різних "неЗаходів", це стає ключовим геополітичним пріоритетом для нього і наша війна і наша підтримка розглядатиметься через призму цього пріоритету.. У відносинах з неЗаходом нам краще не розпилятися, а сфокусувати ресурси на две десятки ключових гравців, від якихзалежатиме майже все. Вони не стануть більш проукраїнськими, але для нас важливо, щоб вони були "про своє" і не велися на пропозиції РФ. Задача на роки вперед.

Сьогодні хочеться вітати зі Святом Незалежності - тепер ніхто не буде робити це формально - хтось дуже патетично, а хтось просто рукостисканням, але з розумінням ціни для всіх і кожного. В такий день точно не хочеться говорити про уродів на кшталт Пригожина, але ворогів потрібно знати і розуміти. Навіть під час Свята. Ми навряд чи найближчим часом дізнаємось, чи він загинув, чи це було в результаті автокатастрофи, хто це все організував і багато іншого. За лаштунками російської політики може бути що завгодно, адже це послідовність спецоперацій - так функціонує РФ. Але на сцені російської політики Путін виглядає одночасно і слабшим, і сильнішим. Сильнішим, оскільки всі думають, що це понятійне покарання Пригожина.Ну майже всі. Ніяких заворушень в РФ не буде, але еліти ще раз все зрозуміють. Тотальна зачистка всіх, хто має "авторитет" середреваншистів робить Путіна головним і безальтернативним реваншистом - поки що. І розв"язує йому руки для торгівлі із Заходом. Але одночасно смерть Пригожина, якщо він звісно мертвий, робить Путіна слабшим,оскільки система допустила появу суміші блазня і бунтаря і була вимушена його зачистити. В короткій перспективі режим стане міцнішим іжорсткішим, в дальшій - уявіть собі, що буде думати кожний, сідаючи на авто чи літак або йдучи на полювання або кудись ще. Більш того,харизма Пригожина була важливою для російських операцій а Африці, замінити її буде складно, а спадщину Пригожина, як військову, так і бізнесову, стерв’ятники розриватимуть на шматки. Хоча Вагнер знадато важливий для РФ актив, його збережуть, тільки під іншим брендом. Ну і звісно Пригожин потурбувався про різний компромат в разі своєї смерті.Щось може вилізти публічно, але ризикну допустити, що найцікавіша частина потрапить в "потрібні руки" конфіденційно. До остаточноїкрапки в цій історії ще дуже далеко. Якщо вона взагалі буде.

Історія зі словами керівника секретаріату генсека НАТО Йенсена наробила галасу. В буквальному сенсі те, що він сказав, звучить яквідмова від територій в обмін на членство в НАТО. Звісно, вибір слів кепський та незграбний, тому і був вчора названий помилкою. Ніхто нічого міняти не буде - ані політично, ані юридично. Але диму без вогню не буває, та й сам факт інтерв'ю керівника офісу - це щось поза правилами для західного світу. Ці слова свідчать, що наші союзники допускають "патову" ситуацію на полі бою, тимчасову або більш тривалу- і відповідно ведуть дискусію, що це означатиме в сенсі моделей безпеки. Звісно, нам такі дискусії емоційно дуже не подобаються, але ми маємо поважати наших союзників і зрозуміти їх логіку, адже іншихсоюзників в нас немає і нам вони в боротьбі за Україну критично потрібні. Сенс дискусії, яка ведеться у деяких західних колах, приблизно у наступному. Якщо НАТО в якийсь момент приймає рішення про наше членство а Альянсі, але в цей момент ще не звільнена всі територія України, то що це означає? Тоді НАТО приймає рішення розповсюдити статтю 5 щодо колективної оборони на територію, яку ми контролюємо. Водночас, будь-які подальші дії зі звільнення наших територій означатимуть завдання РФ ударів вже по території НАТО, Що ставить питання, а чи маємо ми узгоджувати дії зі звільнення територій в рамках НАТО і якщо так, то чи не є це обмеженням нашого суверенітету щодо наших територій? Це виглядає для багатьох як казуїстика, але ми маємо бути готові до таких дискусій - не тільки емоційно, а й раціонально. Як кажуть, "чорт - він в деталях". А "міняти" території на НАТО нікому не вдасться, українці такий бартер не сприймуть і не дозволять.

Події в Нігері виглядають для більшості українців дуже далекими, нецікавими і неважливими. Військовий переворот в Нігері став четвертимв країнах Західної Африки за 2 роки. Всі - за тієї чи іншої участі РФ. Російські прапори на вулицях в цих країнах - маніпуляція, але вона накладається на цілком реальні негативні почуття щодо Заходу взагалі і Франції зокрема. Росія хоче виглядати як "годувальник" - через поставки зерна та добрив і "захисник" - через діяльність Вагнера та інших російських приватних військових компаній. Стратегія примітивна, але цілком працююча, більш того Захід ще не знайшов ефективної "вакцини" проти неї, особливо на фоні того, що китайці активно використовують РФ в цілях контролю над Африкою. Наша війна з РФ уповільнила російські зусилля на цьому континенті, але не припинила їх. Події а Африці звісно вимагатимуть від Заходу щоденної уваги, що відволікатиме її від нас, але не критично, адже це все розглядається в єдиному контекстіпротистояння з РФ. Тим не менше це реальний виклик. До того ж в Африці все наразі розглядається через призму орієнтації на Захід або неЗахід, нас бачать як країну, дотичну до Заходу, і відповідно так і формується ставлення до нас. А Захід в Африці майже жодного позитиву не викликає і не тільки через колоніальне минуле. Це якраз той випадок, коли наше прагнення стати частиною Заходу - ціннісно та політично, створює для нас нові виклики, які тільки розмовами та постачанням зернових не владнати. Але в Африці дуже добре заходить здатність бути сильним і не йти на компроміси - знаю з свого особистого спілкування. Україна зламала міф про "непереможність" РФ і російської армії - це має стати складовою нашої м"якої сили в Африці. Звісно, не тільки на словах, а з готовністю поділитися досвідом після війни - це може зробити нас унікальними а Африці і створити новий, вже не "пострадянський" імідж України.

Зустріч у Саудівській Аравії це безсумнівний успіх. І наш, і Заходу. Зібрати за одним столом представників західного та незахідного світівє до речі ляпасом ООН, яка не є і не спроможна стати таким майданчиком. Але ООН не звикати. Втім, успіхом є факт проведення зустрічі і старт процесу, але поки що не результат. Незахідні країни не хочуть продовження війни, вона їм заважає і відволікає від них увагу та ресурси. Але нашої Перемоги вони теж не хочуть, адже це буде перемога і Заходу, до якого багато з них особливо позитивних почуттів не мають. Це стосується всіх, в тому числі Китаю та Індії. В російську перемогу вони також не вірять, а їхній приїзд до Джидди і бажання говорити із Заходом і з нами в окремому форматі найкраще тому підтвердження. Тому їх більш ніж влаштовує "нічия" і параметри цієї "нічиї" вони готові і хочуть обговорювати. Звісно, вони продовжують підтримувати активні контакти з РФ і мали консультацій перед цієї зустріччю. Якщо не всі, то майже всі. Незахідні країни також бачать ознаки втоми на Заході, вони навчилися читати західні настрої. Вони розуміють, що Захід хоче стратегічної поразки РФ, але ця поразка має бути комплексною, а не насамперед мілітарною, як це бачать в нас, «контрольованою" і включатиме перезавантаження системи світовоїбезпеки, тобто стосуватиметься як Заходу, так неЗаходу. Тому майже всі незахідні країни приїхали до Джидди, щоб зрозуміти, які є варіанти майбутнього, де їхнє місце у ньому та які межі можливого компромісу. Саме пошук компромісів є головним викликом цього процесу. Захід та неЗахід впритул підійшли до моменту, коли готові про це говорити. З одного боку можливий компроміс може стати сильним важелем впливу на РФ, адже він точно не відповідатиме баченню Путіна. Але з іншого вінне буде пасувати до нашого бачення Перемоги, а протистояти спільній позиції Заходу та неЗаходу буде майже неможливо. Тому ми критично потребуємо їхнього спільного бачення, що не вимагало б від нас стратегічних поступок. Тим більше, що час працює проти всіх, але в кожного свій годинник і свій темп