Офіційний канал УТФРМ

Уролітин А, біг і відновленняУ Sports Medicine опубліковано подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження впливу уролітину А на високотренованих бігунів на середні та довгі дистанції. У дослідженні взяли участь 42 чоловіки, які протягом 4 тижнів під час висотного тренувального збору отримували або 1000 мг уролітину А на добу, або плацебо. Автори оцінювали 3000-метровий забіг, аеробну потужність, маркери м’язового ушкодження, запалення, а також м’язові білкові й мітохондріальні показники. Головний висновок: уролітин А не дав статистично значущого поліпшення результату на 3000 м. Час у групі уролітину А покращився, але не досяг статистичної значущості; у групі плацебо також не було переконливого приросту. Тобто говорити про доведену ергогенну дію за результатами цього дослідження поки не можна. Водночас є інший сигнал, який виглядає цікавіше. Після 3000-метрового тесту в групі уролітину А були нижчими непрямі маркери м’язового ушкодження: площа під кривою для креатинкінази зменшилася, тоді як у групі плацебо такого ефекту не було. Крім того, у спортсменів на уролітині А була нижча суб’єктивна оцінка навантаження після забігу. Це не те саме, що швидший біг, але для відновлення та переносимості навантажень це вже не дрібниця. Ще одна деталь: у групі уролітину А автори зафіксували більший внутрішньогруповий приріст VO₂max. Але міжгрупова взаємодія не досягла статистичної значущості. Перекладено з мови наукової стриманості на людську: сигнал є, але він ще не настільки сильний, щоб чесно сказати, ніби добавка точно підвищує аеробну потужність краще за плацебо. На рівні м’язової тканини картина теж неоднозначна. Протеомний аналіз показав, що уролітин А підвищував експресію шляхів, пов’язаних із мітохондріями, і знижував білки, пов’язані із запальними процесами. У групі уролітину А були виразніші зміни в мітохондріальних білкових комплексах і рибосомних шляхах, а також сигнал у бік посилення маркерів мітофагії. Але прямого поліпшення мітохондріальної функції у пермеабілізованих м’язових волокнах автори не продемонстрували. Отже, молекулярний сигнал є, а функціональне підтвердження поки слабше. Практичний висновок для спортивної медицини та реабілітації такий: уролітин А на сьогодні виглядає радше як потенційний засіб підтримки відновлення, а не як доведений спосіб підвищення результату в добре тренованих бігунів. Це важливо, бо ринок спортивних добавок любить продавати “молекулярну надію” як гарантований результат, а наука знову нагадує: зменшити ознаки м’язового ушкодження і реально прискорити змагальний результат - не одне й те саме. @usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://link.springer.com/article/10.1007/s40279-025-02292-5

Сон, рівновага і когніція у старших людейУ Frontiers in Human Neuroscience опубліковано систематичний огляд, який узагальнив дані про взаємозв’язки між сном, рівновагою та когнітивними функціями у людей віком 60+ років. До аналізу включили 33 дослідження із загальною вибіркою 67 237 учасників. Головний висновок авторів доволі стриманий: парні зв’язки між цими трьома сферами є, але здебільшого вони слабкі. Краща якість сну асоціювалася з дещо кращою рівновагою та когнітивними показниками, а краща впевненість у рівновазі - з кращими результатами когнітивного тестування. Але величини зв’язків у більшості робіт були невеликими, що обмежує клінічну значущість частини знахідок. Особливо показовою є одна деталь: серед 33 включених досліджень лише одне справді аналізувало взаємодію всіх трьох компонентів одночасно. Тобто ми вже бачимо окремі зв’язки “сон-рівновага”, “сон-когніція” і “рівновага-когніція”, але цілісної моделі поки бракує. Самі автори прямо називають це суттєвою прогалиною в літературі. За даними огляду, погіршення сну частіше поєднувалося з гіршими показниками рівноваги та когнітивного функціонування, але цей зв’язок змінювався залежно від популяції. У людей із нейродегенеративними станами, зокрема при хворобі Паркінсона чи деменції з тільцями Леві, асоціації були виразнішими, ніж у відносно здорових мешканців громади. Тобто контекст має значення: не можна механічно переносити ці висновки на всіх старших людей однаково. Статистично значущі зв’язки між окремими доменами найчастіше були слабкими або слабко-помірними, запропоновано гіпотетичну модель, де сон, рівновага і когніція можуть впливати одне на одного через втому, запалення, фізичну активність, циркадні ритми, депресію та тривогу. Це поки не доведений механізм, але корисна рамка для подальших досліджень. Практичний висновок для реабілітації: якщо у старшої людини є скарги на сон, нестійкість або когнітивне зниження, не варто розглядати ці проблеми ізольовано. Але й не слід перебільшувати силу наявних доказів, між цими сферами є взаємозв’язки, однак вони ще недостатньо пояснені, особливо у довготривалій перспективі. Саме тому потрібні довготривалі дослідження і багатокомпонентні втручання, які одночасно враховують сон, рівновагу і когнітивні функції.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://www.frontiersin.org/journals/human-neuroscience/articles/10.3389/fnhum.2025.1575155/full

Травматичні ушкодження стопи після хірургічного лікування через 2 рокиУ журналі Injury опубліковано проспективне багатоцентрове когортне дослідження, яке оцінювало епідеміологію, ускладнення та пацієнт-орієнтовані результати після хірургічного лікування травматичних ушкоджень стопи. До дослідження включили 102 пацієнтів із 107 ушкодженнями стопи; частота відповіді під час 2-річного спостереження становила 92%. Головний висновок: пацієнти загалом не повернулися до дотравматичного рівня якості життя та функціонування навіть через 2 роки після операції. Автори прямо зазначають, що більшість пацієнт-орієнтованих показників із часом виходили на плато, але не досягали вихідного рівня. Найбільше погіршення за опитувальником EuroQol стосувалося болю/дискомфорту, далі - звичних повсякденних справ, рухливості, тривоги/депресії і лише мінімально - самообслуговування. Тобто після таких травм проблема полягає не лише у зрощенні кістки, а у стійкому обмеженні активності, болю та зниженні якості життя. За ускладненнями картина теж не надто м’яка. У загальній групі ускладнення мали 39% пацієнтів. Найчастіше йшлося про посттравматичний артроз і інфекції. Більше половини пацієнтів, 52%, у подальшому перенесли видалення імплантів. Серед повторних операцій найчастішими були вторинний артродез і ревізійні втручання. Є й цікаві відмінності між локалізаціями. Пацієнти з ушкодженнями переднього відділу стопи мали кращі показники якості життя та спортивної функції, але водночас нижчу задоволеність лікуванням, ніж пацієнти з ушкодженнями середнього і заднього відділів стопи. Це нагадує просту річ: “об’єктивно краще” не завжди означає “суб’єктивно задоволений”. Для клінічної практики висновок дуже прикладний: після тяжких травматичних ушкоджень стопи хірургія часто є необхідною, але її не слід подавати пацієнту як швидке повернення до норми. Це радше початок тривалого відновлення з реальним ризиком болю, функціональних обмежень, повторних втручань і неповного повернення до попереднього рівня життя.Саме тому пацієнтові ще на старті потрібна не лише операція, а й чесна розмова про прогноз, довготривале спостереження та якісно організована реабілітація. Іноді найкраща частина лікування починається вже після завершення операції.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://www.injuryjournal.com/article/S0020-1383(25)00615-1/fulltext

Стеноз хребтового каналу поперекового відділу хребта з нейрогенною кульгавістю У BMJ Open опубліковано систематичний огляд Ammendolia та співавт., присвячений нехірургічному лікуванню стенозу хребтового каналу поперекового відділу хребта з нейрогенною кульгавістю (СХКПВХНК): 44 рандомізовані дослідження, 3792 учасники і широкий спектр втручань: реабілітаційні та мультимодальні програми, епідуральні ін’єкції, пероральні препарати, акупунктуру, спінальні маніпуляції та інші підходи. Ключовий висновок огляду не надто зручний для любителів простих рішень: найпереконливіше виглядає мультимодальне нехірургічне ведення, яке включає мануальну терапію та вправи, з освітою або без неї, натомість для більшості інших втручань якість доказів залишалася низькою. Окремо важливий і практично дуже значущий висновок стосується епідуральних стероїдних ін’єкцій: навіть там, де спостерігалися статистично значущі зміни, вони не були клінічно важливими,не маючи достатньої клінічної ефективності для ведення пацієнтів зі СХКПВХНК. Що саме підтримано помірними доказами? Перший - мануальна терапія разом із вправами, що дали кращі короткострокові результати порівняно з медикаментозним веденням або груповими заняттями у громаді. Другий - комплексна програма, де мануальна терапія, освіта та вправи поєднувалися з когнітивно-поведінковим підходом, саме вона показала кращі результати щодо дистанції ходьби від найближчого до тривалого періоду спостереження порівняно з самостійними домашніми вправами. Прегабалін, габапентин, пероральні кортикостероїди, кальцитонін, частина фізіотерапевтичних процедур, а також низка ін’єкційних підходів не мають переконливої доказової підтримки. Цей висновок узгоджується з клінічною настановою 2021 року щодо нехірургічного ведення сСХКПВХНК, де рекомендовано індивідуалізоване мультимодальне ведення з освітою, порадами щодо способу життя, поведінковими стратегіями, домашніми вправами, мануальною терапією та реабілітаційними підходами, а також рекомендовано не використовувати епідуральні стероїдні ін’єкції. Подібний напрямок показали й інші роботи. Систематичний огляд і метааналіз Jacobi та співавт. 2021 дійшов висновку, що консервативні нефармакологічні втручання при дегенеративному стенозі можуть бути корисними, а найкращі сигнали ефективності спостерігаються для підходів, де вправи не є ізольованим елементом, а входять до більш структурованого комплексу. Окремо систематичний огляд Comer та співавт. щодо вправ при стенозі також підкреслив, що програми вправ зазвичай є багатокомпонентними, а не зводяться до одного типу навантаження. Клінічний огляд у BMJ 2021 теж підтримав supervised exercise і manual therapy як втручання першої лінії. Практичний сенс для ФРМ: якщо пацієнт має СХКПВХНК, то найрозумніша нехірургічна тактика сьогодні - будувати структуроване мультимодальне ведення, ядром якого є мануальна терапія, вправи, освіта, модифікація активності, поведінкові підходи та реалістична маршрутизація пацієнта. Саме така логіка наразі виглядає найбільш доказово обґрунтованою.Не менш важливо й те, чого цей огляд не доводить. Він не дозволяє стверджувати, що будь-яке нехірургічне лікування однаково ефективне. Він також не виправдовує механічне перенесення окремих методик без урахування клінічного контексту, цілей пацієнта, переносимості навантаження та функціональних обмежень. Інакше кажучи, проблема тут не в нестачі «процедур», а в нестачі добре організованих, змістовних, мультимодальних програм.ВисновокНа сьогодні найбільш обґрунтованим нехірургічним підходом при СХКПВХНК є мультимодальне ведення, що включає мануальну терапію та вправи, з освітою або без неї, для епідуральних стероїдних ін’єкцій переконливої клінічної користі не показано, для більшості інших втручань доказова база залишається недостатньою. Це не робить клініку простішою, але робить її чеснішою.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

Преабілітація перед хірургічним втручанням при стенозі хребтового каналу поперекового відділу хребта: перспективний підхід, але доказова база поки обмеженаУ Clinical Rehabilitation опубліковано систематичний огляд ефективності преабілітації перед хірургічним втручанням у пацієнтів зі стенозом хребтового каналу поперекового відділу хребта. Автори аналізували не лише загальний ефект, а й те, які саме компоненти програм можуть бути пов’язані з кращими результатами. До огляду увійшли 9 публікацій про 5 рандомізованих досліджень, загалом 466 учасників. Автори виділили 47 компонентів втручань. Із них 15 входили до програм, які асоціювалися з кращими результатами порівняно зі звичайною допомогою, зокрема за окремими показниками болю в спині, інвалідизації, ходьби та тривалості перебування у стаціонарі. Водночас самі автори прямо підкреслюють високу невизначеність цих висновків. Найчастіше у відносно успішних програмах поєднувалися психологічні або поведінкові підходи, аеробні та силові вправи, вправи для тулуба, структурована індивідуалізована програма під наглядом фахівця та інформування пацієнта про хірургічне втручання і післяопераційне відновлення. Найважливіше, що сигнал користі стосувався передусім комплексного підходу, а не одного окремого елемента. Важливий клінічний нюанс полягає в тому, що потенційні переваги преабілітації частіше спостерігалися до хірургічного втручання, ніж після нього. Тобто на сьогодні коректніше розглядати преабілітацію як спосіб оптимізувати стан пацієнта перед хірургічним лікуванням, а не як уже доведений інструмент суттєвого покращення довгострокових післяопераційних результатів. Окреме практичне запитання: чи може преабілітація відтермінувати хірургічне втручання на місяці або навіть роки? Теоретично це можливо, якщо вдається покращити функціональний стан пацієнта ще до операції. Але саме для преабілітації при стенозі хребтового каналу поперекового відділу хребта якісних доказів такого ефекту поки недостатньо. На сьогодні це радше обґрунтована клінічна гіпотеза, ніж доведений факт. Водночас для самого стенозу хребтового каналу поперекового відділу хребта нехірургічне мультимодальне лікування з мануальною терапією, вправами та, за потреби, освітніми компонентами має помірну доказову підтримку як ефективний підхід для частини пацієнтів. Отже, не преабілітація як така, а добре підібране консервативне ведення справді може зменшити симптоми і в окремих випадках відсунути потребу в хірургічному втручанні. Але це вже інше клінічне питання. Практичний висновок на сьогодні такий: преабілітація перед хірургічним втручанням при стенозі хребтового каналу поперекового відділу хребта є перспективним підходом, особливо якщо програма структурована, індивідуалізована і мультимодальна. Але доказова база поки не дозволяє вважати її вже сформованим стандартом із чітко визначеним набором обов’язкових компонентів. @usprm_official #УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/02692155261418206

Асиметричне навантаження у присіданні зі штангою: чи може воно зменшити асиметрію сили нижніх кінцівок?У Journal of Human Kinetics опубліковано дослідження, присвячене тому, як асиметричне навантаження під час присідання зі штангою впливає на суглобові моменти та м’язову активність нижніх кінцівок. Автори виходили з практично важливої проблеми: навіть під час класичного присідання з симетричним навантаженням часто зберігаються відмінності між домінантною та недомінантною нижніми кінцівками, а асиметрія сили нижніх кінцівок може негативно впливати на спортивну результативність і бути пов’язаною з ризиком травм. У дослідження включили 20 тренованих спортсменів із досвідом силових тренувань понад 3 роки. Вони виконували присідання у 5 умовах: із симетричним навантаженням, зі зміщенням 5% і 10% навантаження на домінантний бік, а також зі зміщенням 5% і 10% на недомінантний бік. Загальне навантаження залишалося однаковим, змінювався лише його розподіл між боками штанги. Що показало дослідження?При симетричному навантаженні, а також коли додаткову частину навантаження переносили на домінантний бік, суглобові моменти і м’язова активність були вищими саме на домінантній нижній кінцівці. Тобто наявна нерівномірність між сторонами не лише зберігалася, а в окремих умовах навіть посилювалася. Натомість, коли навантаження зміщували на недомінантний бік, різниця між сторонами зменшувалася. Найкращий результат спостерігали при зміщенні 10% навантаження на недомінантний бік: у цій умові відмінності між домінантною та недомінантною нижніми кінцівками за суглобовими моментами та електроміографічною активністю вже не були статистично значущими. Автори також показали, що індекс симетрії кінцівок зменшувався при зміщенні навантаження на недомінантний бік і ще більше зменшувався при переході від 5% до 10%. Отже, ефект був не випадковим, а залежав від величини зміщення: чим більшим було контрольоване зміщення навантаження на недомінантний бік, тим менш вираженими ставали відмінності між нижніми кінцівками. Що це означає практично?Ідея дослідження проста: якщо під час двобічної вправи одна нижня кінцівка системно бере на себе більше навантаження, то зовні симетричне розміщення ваги не обов’язково є функціонально симетричним для організму. Іноді, щоб зменшити внутрішню асиметрію, може знадобитися контрольована зовнішня асиметрія.Саме це і показало дослідження: зміщення частини навантаження на недомінантний бік може сприяти більш урівноваженій роботі нижніх кінцівок під час присідання зі штангою. Але є важливі застереження:Ця робота оцінювала гострий, короткочасний ефект, а не довгостроковий тренувальний результат. Тобто вона не доводить, що така схема автоматично призведе до стійкого вирівнювання сили, поліпшення спортивних результатів або зниження ризику травм у довгостроковій перспективі. Крім того, вибірка була невеликою, а всі учасники — молоді треновані спортсмени. Тому переносити ці результати на всіх людей, особливо на пацієнтів у реабілітації, поки передчасно. Автори прямо зазначають, що потрібні подальші дослідження, зокрема в реабілітаційних популяціях. Практичний висновок для ФРМ, спортивної медицини та тренувального процесу:Ця робота не означає, що всім потрібно негайно переходити на асиметричне навантаження, вона показує інше: зовнішня симетрія навантаження не завжди означає біомеханічну рівновагу між нижніми кінцівками. Для спортсменів із вираженою асиметрією сили нижніх кінцівок, а потенційно і для окремих реабілітаційних сценаріїв після ретельної оцінки, асиметричне навантаження може бути не помилкою, а інструментом. Але таким, що потребує індивідуального підбору, контролю техніки, обережного дозування і поваги до біомеханіки, бо штанга любить точність більше, ніж самовпевненість.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/41766814

Шановні колеги!Запрошуємо фахівців реабілітаційної спільноти долучитися до науково-практичної конференції з міжнародною участю:«Реабілітаційна допомога під час війни: довготермінові виклики та стратегії розвитку»📍 20 травня 2026 року 📍 м. Львів 🕘 09:00–20:00 ✅ Участь за попередньою реєстрацієюЦе важлива професійна подія про реабілітацію в умовах війни, довготривалі виклики для системи охорони здоров’я та практичні рішення для розвитку реабілітаційної допомоги в Україні.У програмі конференції:🔹 ампутації та складні випадки протезування 🔹 травма спинного мозку та септичні ускладнення 🔹 реабілітація при комбінованій вибуховій травмі й опіках 🔹 менеджмент болю, тривоги та депресії 🔹 профілактика падінь у медичних центрах 🔹 цифрові технології, штучний інтелект і сучасні реабілітаційні рішення 🔹 соціальна реінтеграція та мобільна реабілітація у громаді 🔹 лідерство у фізичній та реабілітаційній медициніСеред організаторів — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини, Всеукраїнське об’єднання фізичних терапевтів та партнери.Конференція об’єднає лікарів ФРМ, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, психологів, хірургів, травматологів, фахівців військової медицини, керівників реабілітаційних центрів і всіх, хто щодня працює з наслідками війни та відновленням людини.Розвиток реабілітаційної допомоги сьогодні — це частина стійкості країни. Разом зробимо більше!🔗 Реєстрація: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfUXASc7LBhAnEzjg4EX8jJ9gdtm_qbU-PLV1aq-XQHZceJHA/viewform#УТФРМ #USPRM #PRMinUkraine #RehabilitationUkraine #RehabTeamUA

Хронічний механічний біль у попереку: чи змінює постуральна класифікація ефект вправ для стабілізації тулуба?У European Spine Journal опубліковано клінічне дослідження, яке оцінювало, чи відрізняються результати вправ для стабілізації та зміцнення м’язів тулуба у пацієнтів із хронічним механічним болем у попереку залежно від їхнього постурального типу за класифікацією Saliba. У дослідження включили 60 пацієнтів, яких розподілили на 6 постуральних груп по 10 осіб у кожній. Протягом 4 тижнів вони виконували програму, що включала абдомінальне напруження, динамічну стабілізацію та прогресивні вправи для м’язів тулуба. До і після втручання оцінювали біль, функціональні обмеження та витривалість м’язів тулуба. Основний результат виявився досить стриманим. Між різними постуральними групами не було статистично значущих відмінностей щодо зменшення болю та функціональної неспроможності після лікування. Тобто сама постуральна категорія за цією схемою не продемонструвала переконливої ролі у прогнозуванні кращого результату саме щодо болю чи повсякденної функції. Водночас усі групи загалом покращилися з часом незалежно від класифікації. Це означає, що програма вправ могла бути корисною як така, але дослідження не підтвердило, що саме поділ пацієнтів на 6 постуральних типів дає суттєву перевагу для вибору тактики лікування в частині болю чи функціонального результату. Найцікавіші зміни стосувалися витривалості м’язів тулуба, а не болю. Достовірні міжгрупові відмінності виявили лише для правої та лівої бокової планки. У групи I результати були кращими, ніж у частини інших груп, зокрема V і VI. Клінічний сенс цього результату важливий: поліпшення витривалості м’язів тулуба не означає автоматичного поліпшення болю чи функціонального стану. Автори прямо зазначають, що приріст м’язової витривалості може не переноситися безпосередньо на зменшення болю або функціональних обмежень. Це дослідження має і суттєві обмеження: лише по 10 пацієнтів у кожній групі, відсутність справжньої контрольної групи без активного втручання, коротка тривалість програми — 4 тижні, а також відсутність засліплення терапевта, який проводив втручання й оцінював результати. Самі автори визнають, що це обмежує силу висновків і потребує подальших, краще контрольованих досліджень. Практичний висновок:Вправи для стабілізації та зміцнення м’язів тулуба можуть покращувати витривалість тулуба у пацієнтів із хронічним механічним болем у попереку. Але це дослідження не довело, що постуральна класифікація за Saliba вже сьогодні дозволяє надійно передбачати краще зменшення болю чи функціональних обмежень. Отже, персоналізація лікування залишається правильною ідеєю, але інструменти такої персоналізації ще потребують кращого наукового підтвердження.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://link.springer.com/article/10.1007/s00586-025-09693-0

Рівень фізичної активності: коли формула виглядає точною, але помиляється системноУ клінічній практиці, спортивній медицині, нутриціології та дослідженнях часто використовують показник рівня фізичної активності — співвідношення загальних добових енерговитрат до метаболізму спокою. Саме на ньому нерідко базують розрахунок енергетичних потреб, оцінку способу життя та інтерпретацію зв’язку між фізичною активністю і здоров’ям. У новій публікації в BMJ Open Sport & Exercise Medicine Faidon Magkos звертає увагу на проблему, яка звучить технічно, але має дуже практичні наслідки: ми часто розраховуємо рівень фізичної активності не прямо, а опосередковано — через дані про активність і стандартні MET-значення, і саме тут виникає системна похибка. Суть проблеми така. У системі MET умовно вважається, що 1 MET дорівнює 1 ккал/кг/год або споживанню кисню 3,5 мл/кг/хв у спокої. Але фізіологічні дослідження давно показують, що це стандартне значення часто завищує реальний метаболізм спокою приблизно на 10–30%. Якщо ж базове значення завищене, тоді й похідні розрахунки рівня фізичної активності та енерговитрат можуть бути неточними. Автор підкреслює важливу річ: коли рівень фізичної активності розраховують лише з даних про тривалість і тип щоденних занять, а потім ділять на умовні 24 години доби, це не завжди дорівнює «істинному» показнику, який мав би ґрунтуватися на індивідуальному метаболізмі спокою. Іншими словами, формула може бути зручною, але не завжди достатньо персоналізованою. У цій роботі запропоновано просту поправку: якщо для конкретної людини доступний виміряний або хоча б прогнозований метаболізм спокою, то опосередковано розрахований рівень фізичної активності варто коригувати з урахуванням співвідношення між «еталонним» і реальним метаболізмом спокою. Саме це, за логікою автора, дозволяє наблизити непрямий розрахунок до справжнього показника. Цікаво, що проблема не обмежується лише анкетами чи самозвітами. Автор окремо нагадує: навіть об’єктивні інструменти, зокрема акселерометри, теж не гарантують ідеальної точності при переведенні рухової активності у показники енерговитрат. Тобто сам факт «об’єктивного» збору даних ще не означає автоматично точний розрахунок енергетичної вартості активності. Для медицини та реабілітації це важливо з кількох причин:По-перше, ми ще раз бачимо, що цифра не стає точною лише тому, що вона записана після коми.По-друге, при оцінці енергетичних потреб, навантаження, способу життя або дослідницьких результатів треба пам’ятати: стандартні MET-значення зручні для класифікації інтенсивності активності, але не завжди достатні для точного індивідуального розрахунку енерговитрат. По-третє, якщо є можливість оцінити реальний або прогнозований метаболізм спокою, це може зробити інтерпретацію значно коректнішою. Практичний висновок доволі тверезий: MET-система залишається корисною, але її не варто абсолютизувати. Вона добре стандартизує і дозволяє порівнювати активності між собою, однак при розрахунку енерговитрат і добових потреб організму слід бути обережними, особливо якщо рішення приймаються на рівні конкретного пацієнта, а не великої групи людей. Інакше кажучи, іноді проблема не в тому, що ми мало рахуємо, а в тому, що ми занадто впевнено рахуємо приблизне як точне. Математика цього не любить. Фізіологія — теж.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://bmjopensem.bmj.com/content/12/1/e003210

Коли в реабілітації щось оголошують «недоказовим», це не завжди означає відсутність доказівОдна з помилок у професійному середовищі — оцінювати не конкретний метод, а одразу весь клас втручань. Особливо часто це трапляється щодо апаратних методів у фізичній та реабілітаційній медицині. Проте доказова медицина працює не через ярлики, а через значно точніші запитання: який саме метод вивчався, у яких пацієнтів, для яких симптомів, з якими результатами і з якими обмеженнями. Саме такий підхід і є науково коректним.Саме тому заслуговує на увагу стаття, опублікована у Frontiers in Neurology. Автори проаналізували, як два різні види електростимуляції впливають на окремі прояви хіміотерапевтично-індукованої периферичної нейропатії — стану, що часто супроводжується онімінням, поколюванням, болем, слабкістю та труднощами під час ходи або виконання побутових дій. У дослідження включили 51 пацієнта після хіміотерапії препаратами платини та/або таксанами. Протягом 8 тижнів вони отримували домашнє лікування одним із двох способів: або черезшкірною електронейростимуляцією, або високотоновою зовнішньою м’язовою стимуляцією. Процедури виконували по 30 хвилин на день щонайменше 5 днів на тиждень, а результати порівнювали з контрольною групою. Робота цікава тим, що автори не обмежилися загальним питанням, чи «працює електростимуляція взагалі», а показали більш важливу для клініциста річ: різні методи можуть по-різному впливати на різні симптоми. Високотонова зовнішня м’язова стимуляція була пов’язана з покращенням при поколюванні в кистях, онімінні в стопах, порушенні стояння і ходи через знижене відчуття опори, а також при труднощах ходи, пов’язаних зі звисанням стопи. Черезшкірна електронейростимуляція достовірно покращила труднощі відкривання пляшки або банки через слабкість кисті та показала тенденцію до зменшення болю в стопах. У контрольній групі таких змін не спостерігали. Цей висновок є важливим для практики. Один і той самий клас втручань не варто оцінювати шаблонно. Якщо симптоми, механізми порушення функції та клінічні потреби пацієнта різні, то і відповідь на втручання може бути різною. Саме така логіка ближча до персоналізованої та зрілої реабілітаційної медицини, ніж надто широкі узагальнення.Водночас не менш важливо уникати іншої крайності — автоматично сприймати будь-який апаратний метод як універсально ефективний. Автори самі досить чесно описують межі своєї роботи: вибірка була невеликою, контрольну групу набирали ретроспективно, а для окремих змін ще немає чітко встановлених порогів клінічної значущості. Саме тому вони обґрунтовано наголошують на потребі у більших і методологічно сильніших дослідженнях. І це не послаблює статтю, а навпаки підсилює її наукову добросовісність. Отже, коректніше говорити не «це доказово» або «це недоказово» в цілому, а значно точніше, для яких саме клінічних ситуацій уже є обнадійливі дані, де доказів поки недостатньо, а де вони справді відсутні. Для пацієнтів найкориснішими є не гучні оцінки, а фахівці, які вміють аналізувати, порівнювати, зважувати і приймати рішення на основі конкретних даних, а не на основі спрощених тез.Думаємо разом, уникаємо безапеляційності, перевіряємо факти, і цю публікацію також))@usprm_official #УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://www.frontiersin.org/journals/neurology/articles/10.3389/fneur.2026.1653161/full