Офіційний канал УТФРМ

🧠 Легка черепно-мозкова травма: індивідуалізований багатодоменний підхід не перевершив якісне стандартизоване ведення за головними результатамиУ JAMA Network Open опубліковано рандомізоване клінічне дослідження, яке варто уважно прочитати всім, хто працює з наслідками легкої ЧМТ. І головний висновок тут незручний, але корисний: індивідуалізований багатодоменний підхід не показав переваги над добре структурованим поведінковим веденням за основними загальними кінцевими точками.ДизайнУ дослідження включили 162 дорослих пацієнтів віком 18–49 років у проміжку від 8 днів до 6 місяців після легкої ЧМТ.Пацієнтів рандомізували 1:1 до: • індивідуалізованого багатодоменного втручання — втручання, підібрані під конкретні залучені сфери: тривога/настрій, когніція, мігрень/головний біль, окорухові порушення, вестибулярні порушення, сон, автономні симптоми; • контрольної групи — стандартизоване поведінкове ведення: фізична активність, гідратація, харчування, сон, керування стресом.Тривалість активного втручання — 4 тижні, загальне спостереження — 3 місяці.Первинний результатЗа двома головними кінцевими точками групи не відрізнялися: • Neurobehavioral Symptom Inventory • Patient Global Impression of ChangeТобто загальна тяжкість симптомів і суб’єктивне відчуття покращення зменшувалися в обох групах подібно.Це важливий клінічний сигнал: якісне, своєчасне, системне базове ведення після легкої ЧМТ само по собі може бути ефективним, і не кожна “складніша” персоналізована схема автоматично дає кращий загальний результат.Але є нюанс: в аналізах чутливості група індивідуалізованого багатодоменного втручання показала кращу динаміку в окремих вторинних показниках: • загальні симптоми за CP Screen • окорухові симптоми • вестибулярні симптоми • VOMS: конвергенція, горизонтальний і вертикальний вестибуло-окулярний рефлекс, чутливість до зорового руху • швидкість когнітивної обробкиТобто загалом — ні, але в окремих, більш специфічних порушеннях, особливо окорухових і вестибулярних, сигнал на користь таргетованого підходу є.Що це означає для лікаря ФРМ 1. Не переоцінюйте “персоналізацію” як автоматичну перевагу. Якщо базове ведення організоване добре, воно вже дає клінічно значущий ефект. 2. Не недооцінюйте окоруховий і вестибулярний фенотип. Саме тут цільові втручання виглядають найбільш перспективно. 3. Загальні шкали можуть бути менш чутливими, ніж доменно-специфічні. NSI і PGIC не показали різниці, але більш вузькі інструменти її частково виявили. 4. Легка ЧМТ — не одна проблема, а набір станів здоровʼя. Ймовірно, майбутнє не за “однією схемою для всіх”, а за точнішим відбором тих пацієнтів, кому справді потрібні адресні втручання.Слабкі місця дослідження • дослідження не добрали до запланованої вибірки: 162 замість 200; • отже, статистична потужність для NSI була лише 62%; • між групами були дисбаланси на старті: раса, тяжкість симптомів, кількість залучених сфер; • прихильність до втручань була нижчою, ніж хотілося б: близько 56%; • вторинні результати автори самі трактують як такі, що формують гіпотези, а не остаточні висновки.Практичний висновокПісля легкої ЧМТ не кожне “складніше” лікування краще за добре організоване базове ведення, але у пацієнтів з вираженим окоруховим і вестибулярним компонентом цільовий підхід, ймовірно, має додаткову цінність. Інакше кажучи, не всім після легкої ЧМТ потрібна “реабілітація космічного рівня”, але багатьом потрібна нормальна, структурована, рання й послідовна допомога, а окремим — налаштування під конкретний клінічний профіль.Джерело:https://jamanetwork.com/journals/jamanetworkopen/fullarticle/2846291@usprm_official#УТФРМ #USPRM #7MedLevels #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

💉 Що краще: PRP чи стероїд + бупівакаїн при хронічному болю в плечі, швидкий ефект проти тривалішого?Для лікарів ФРМ це практичне питання виникає регулярно: коли пацієнт із хронічним болем у плечі не відповів на базову консервативну терапію, що дасть кращий результат — внутрішньосуглобовий стероїд із місцевим анестетиком чи PRP?У проспективному рандомізованому дослідженні 2026 року порівняли дві внутрішньосуглобові ін’єкції у пацієнтів із хронічним болем у плечі, які не відповіли на 6 тижнів консервативного лікування:група 1 — 0,25% бупівакаїн + триамцинолон 40 мг,група 2 — PRP 3 мл. Усього включили 50 пацієнтів, по 25 у групі. Оцінювали біль за NRS, функцію за SPADI, задоволеність пацієнта та потребу в повторних ін’єкціях протягом 6 місяців. Що показало дослідженняСтероїд + бупівакаїн працювали швидше:нижчі бали болю були вже через 30 хвилин, через 2 тижні і ще через 1 місяць.У групі стероїду середній NRS знизився з 8,45 ± 1,05 до 3,3 ± 1,03 вже через пів години. PRP працював повільніше, але довше:через 2, 3 і 6 місяців біль був статистично нижчим саме в групі PRP.У групі PRP середній NRS знизився з 8,9 ± 0,55 до 1,65 ± 1,13 через 2–3 місяці і залишався близько 1,66 ± 2,1 через 6 місяців. У групі стероїду на 6-му місяці середній NRS вже зріс до 4,05 ± 1,67. Схожа картина була і за SPADI: на ранніх етапах кращі результати були в групі стероїду, але через 2, 3 і 6 місяців функціональні показники були кращими в групі PRP. За задоволеністю пацієнтів PRP теж виглядав сильніше в довшій перспективі: на 6-му місяці в групі PRP 68% пацієнтів оцінили результат як excellent, тоді як у групі стероїду частка добрих/відмінних результатів зменшувалася з часом. Це дослідження добре підтверджує інтуїтивно знайому модель: • стероїд + анестетик — коли потрібне швидше симптоматичне полегшення; • PRP — коли мета в тривалішому ефекті, а не лише в короткому “вікні” зменшення болю. Але тут є важливі обмеження.По-перше, це невелике дослідження: лише 50 пацієнтів.По-друге, ін’єкції виконували анатомічно-орієнтованим методом, без рутинного візуального наведення.По-третє, в статті є методологічні неузгодженості: у тексті фігурує по 25 пацієнтів у групі, тоді як у таблиці демографії наведено по 20, що саме по собі знижує довіру до якості репортингу. Крім того, в одну вибірку об’єднали пацієнтів із різними станами — adhesive capsulitis та остеоартрит плеча, тобто не цілком однорідну популяцію. А це ускладнює пряме перенесення висновків на конкретний клінічний підтип болю в плечі. Практичний висновок для лікаря ФРМ 1. Обидва підходи можуть зменшувати біль і покращувати функцію. 2. Стероїд + бупівакаїн більш логічний, коли потрібен швидкий короткостроковий ефект. 3. PRP у цій роботі показав кращий середньостроковий і 6-місячний результат. 4. Але ці дані ще недостатні, щоб проголошувати PRP універсально кращим або стандартом для всіх пацієнтів із хронічним болем у плечі.Найрозумніша позиція зараз така:PRP — це не магія, а потенційно корисний інструмент у відібраних пацієнтів, особливо якщо потрібен триваліший ефект і ми не хочемо зловживати стероїдами. Але рішення має залежати від етіології болю, стадії процесу, функціональних цілей, вартості, доступності та якості супровідної реабілітації. Без вправ, навантаження, корекції рухового патерну й командної роботи жодна ін’єкція не дасть достатнього функціонального результату.Джерело:https://journals.lww.com/joacp/fulltext/2026/01000/comparison_of_efficacy_of_intra_articular.19.aspx@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

Канабіс, тютюн і об’єм головного мозку: де сигнал переконливішийУ Addiction опубліковано великий систематичний огляд і метааналіз про зв’язок вживання канабісу, тютюну та їх поєднаного вживання з об’ємом головного мозку. Автори включили 103 дослідження, а до метааналізу - 77 досліджень із загальною вибіркою 72 798 учасників. Вони окремо проаналізували поперечні, поздовжні та менделівсько-рандомізаційні дослідження. Для канабісу висновок обережний: у поперечних дослідженнях після статистичної поправки на супутні чинники в осіб, які його вживали, виявили менший об’єм мигдалеподібного тіла. Для інших ділянок мозку переконливих відмінностей не показано. Тобто дані не підтримують грубого узагальнення, що канабіс «зменшує весь мозок», але й не дають підстав говорити про повну відсутність структурних змін. Для тютюну сигнал сильніший. У людей, які курили, були меншими об’єми мигдалеподібного тіла, острівця, блідої кулі та загальний об’єм сірої речовини. У поздовжніх дослідженнях також виявили більшу втрату загального об’єму сірої речовини з часом. Менделівсько-рандомізаційні дані додатково підтримали можливий причинний зв’язок куріння зі зменшенням загального об’єму сірої речовини, а також, імовірно, деяких підкіркових структур. Щодо поєднаного вживання канабісу і тютюну, доказів майже немає: до огляду увійшло лише одне відповідне дослідження. Тому впевнених висновків тут поки бути не може. Практичний висновок:сьогодні найбільш послідовний і переконливіший сигнал стосується тютюну. Для канабісу дані значно стриманіші: вони підтримують зв’язок із меншим об’ємом мигдалеподібного тіла, але не виправдовують ані панічних заяв, ані легковажного заперечення ризиків.Наука тут знову просить розрізняти ступінь доказовості. І, як це часто буває, тютюн знову виявився менш «невинним», ніж дехто любить думати.@usprm_official #УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/add.70361

🧠 SEP чи MEP після інсульту: що краще впливає на відновлення функції руки?У Journal of Rehabilitation Medicine вийшло ретроспективне дослідження, яке порівняло прогностичну цінність соматосенсорних викликаних потенціалів (SEP) і моторних викликаних потенціалів (MEP) для відновлення функції верхньої кінцівки в підгострому періоді після інсульту. У дослідження включили 111 пацієнтів із підгострим інсультом, яким виконали SEP і MEP верхньої кінцівки впродовж перших днів госпіталізації та оцінили функціональні результати при виписці. Що показало дослідженняMEP виявилися тісніше пов’язаними з руховим відновленням руки, особливо з: • Fugl-Meyer Assessment for upper limb, • Box and Block Test.У роботі зазначено, що саме для MEP найсильніший зв’язок був із FMA-U/L (ρ = 0.70), а також із K-MBI (ρ = 0.53), BBT (ρ = 0.40) і FIM (r = 0.39). SEP, своєю чергою, краще відображали загальнішу функціональну незалежність і були асоційовані з: • FIM, • K-MBI.Автори підсумували це дуже практично: MEP краще “бачать” моторний потенціал руки, а SEP додають інформацію про загальне функціонування та повсякденну незалежність. Тобто ці методи не дублюють один одного, а доповнюють. Після інсульту ми часто хочемо знати, чи є потенціал для відновлення функції та якої саме, яким чином можна покращити функціонування та життєдіяльність? MEP більше говорять про збереженість і збудливість кортико-спінального шляху, SEP більше відображають стан сенсорних провідних шляхів, а отже — і той внесок, який чутливість дає в реальний функціональний результат. Це особливо важливо для пацієнтів, у яких моторний дефіцит не пояснює всі обмеження. Іноді рука “ніби рухається”, але функціонально пацієнт усе одно програє через сенсорний дефіцит, порушення зворотного зв’язку та слабший контроль руху.Практичний висновок 1. MEP краще підходять для прогнозу моторного відновлення руки. 2. SEP додають важливу інформацію про функціональну незалежність і повсякденну активність. 3. Найрозумніший підхід у підгострому інсульті — не обирати між ними, а використовувати обидва методи як взаємодоповнювальні, якщо це доступно. Але є обмеження:Це було ретроспективне одноцентрове дослідження, а не велике проспективне багатоцентрове випробування. Крім того, оцінювали результати на виписці, а не довгостроково через 6–12 місяців. Тому робота не дає остаточного алгоритму для всіх пацієнтів, але добре підсилює клінічну логіку: моторний і сенсорний прогностичні сигнали після інсульту не слід зводити до одного тесту. Висновок:MEP краще прогнозує, що рука зможе робити, а SEP — наскільки це може перейти в реальне повсякденне функціонування, а разом вони дають точнішу картину, ніж кожен окремо.Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/45010/53191@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🫀 Бета-блокатори після інфаркту, чи призначати, якщо фракція викиду нормальна?Довгі роки бета-блокатори після інфаркту майже автоматично вважалися стандартом. Але сучасна кардіологія — це рання реперфузія, стентування, подвійна антитромбоцитарна терапія, статини, інгібітори РААС і кращий контроль факторів ризику суттєво змінили прогноз. І новий великий аналіз у NEJM ставить дуже практичне запитання: чи потрібні бета-блокатори всім після інфаркту, якщо фракція викиду лівого шлуночка збережена? У метааналізі з 5 рандомізованих досліджень об’єднали 17 801 пацієнта з недавнім інфарктом міокарда, LVEF ≥50% і без інших показань до бета-блокаторів. Медіана спостереження становила 3,6 року. Первинна комбінована кінцева точка — смерть з будь-якої причини, повторний інфаркт або серцева недостатність — сталася у 8,1% пацієнтів у групі бета-блокатора і у 8,3% у групі без бета-блокатора: HR 0,97; 95% ДІ 0,87–1,07; p=0,54. Тобто переконливої користі не показано. Окремі компоненти теж не дали підстав для оптимізму.Смерть з будь-якої причини: HR 1,04.Повторний інфаркт: HR 0,89.Серцева недостатність: HR 0,87.Усі довірчі інтервали перетинали 1, тобто статистично надійного зниження ризику не було. Аналізи чутливості дали практично ті самі результати. Для пацієнтів із серцевою недостатністю, зниженою фракцією викиду, аритміями, неконтрольованою гіпертензією, стенокардією чи іншими показаннями роль бета-блокаторів нікуди не зникла. Але саме для пацієнтів після інфаркту зі збереженою LVEF і без інших причин призначення ця робота не підтвердила рутинної користі. Самі автори підкреслюють, що їхній висновок не стосується всіх пацієнтів після інфаркту, бо значна частина потенційних хворих не входила в ці критерії. Цікаво й те, що ця публікація добре вписується в новіші клінічні тенденції. ACC уже звертав увагу, що сучасні рекомендації в цій зоні стали значно менш автоматичними, а продовження бета-блокаторів лише “за звичкою” після інфаркту без зниженої LVEF і без інших показань виглядає дедалі менш обґрунтованим. Практичний висновокПісля інфаркту питання має звучати не так:“Чи є в цього конкретного пацієнта сьогодні реальні показання до бета-блокатора?”Якщо фракція викиду нормальна, серцевої недостатності немає, інших показань немає, а препарат призначений лише як післяінфарктна “традиція”, сучасні дані не показують переконливого виграшу щодо смерті, повторного інфаркту чи серцевої недостатності. Це не антиреклама класу препаратів. Це просто нагадування, що доказова медицина часом забирає в нас дуже улюблені звички. І, чесно кажучи, правильно робить. Джерело:https://www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMoa2512686?emp=marcom@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🧠 Після інсульту пацієнт і реабілітаційна команда часто бачать відновлення по-різному. Нове дослідження з Journal of Rehabilitation Medicine показало: протягом першого року після інсульту самооцінка пацієнта і оцінка реабілітаційної команди суттєво відрізняються, особливо на ранніх етапах. Через 1 місяць після виписки пацієнти зазвичай оцінювали своє функціонування краще, ніж команда, насамперед у когнітивних сферах — увага, пам’ять, навчання новим завданням, розв’язання проблем. До 12 місяців ця розбіжність зменшувалась, а в частині сфер пацієнти вже оцінювали себе навіть гірше, ніж команда. У дослідження включили 118 пацієнтів після ішемічного або геморагічного інсульту, яких спостерігали впродовж року. Функціонування оцінювали тричі: через 1 місяць після виписки, через 6 місяців і через 12 місяців після інсульту, використовуючи ICF core set, а якість життя — за EQ-5D. Що побачили авториНа старті пацієнти повідомляли про менші обмеження, ніж бачила команда. Найбільша різниця була саме в когнітивних і емоційних доменах. Наприклад, через 1 місяць після виписки пацієнти оцінювали краще: • концентрацію, • навчання новим завданням, • пам’ять, • розв’язання проблем, • тривогу й депресію, • а також низку навичок самообслуговування, як-от миття, одягання, ходьбу та підйом сходами. Через 6 місяців розбіжності частково зменшилися, але ще зберігалися. При цьому пацієнти вже почали оцінювати деякі функції гірше, ніж команда, зокрема сечовипускання, дефекацію і тонку моторику кисті. Через 12 місяців загальна незгода між самооцінкою і командною оцінкою стала меншою, але повністю не зникла. Пацієнти все ще краще оцінювали власну депресію і здатність митися, але гірше — слухання, функції тазових органів і тонку моторику руки. Найважливіший висновокКоманда бачила об’єктивне покращення в багатьох сферах: мобільність, самообслуговування, тонка моторика, пам’ять, концентрація, навчання новим завданням. Пацієнти ж значно більше відзначали прогрес у: • роботі, • побутових справах, • участі в житті громади, • підйомі та перенесенні предметів, • пам’яті. Тобто команда частіше фіксує рухові, ADL і когнітивні зміни, а пацієнт — те, що повертає його в реальне життя.Найсильнішими предикторами кращої якості життя через 12 місяців були: • здатність митися самостійно, • менша вираженість депресії. Це дуже практичний висновок, адже не тільки ходьба, сила чи спастичність визначають результат. Іноді миття і настрій говорять про реабілітаційний успіх більше, ніж красивий бал у тесті.Це дослідження ще раз нагадує:не можна покладатися лише на самооцінку пацієнта — особливо рано після інсульту, коли можливі знижена усвідомленість дефіциту, механізми психологічного захисту і нереалістичне бачення власних можливостей. Але так само не можна покладатися лише на командну оцінку, бо пацієнт краще бачить, як його стан впливає на участь у реальному житті.Саме тому поєднання: • об’єктивної командної оцінки, • пацієнт-орієнтованих результатів, • ICF-підходу, • оцінки настрою і якості життявиглядає значно розумнішим, ніж віра лише в одну “правильну” шкалу. ОбмеженняДослідження було одноцентровим, ретроспективним і включало пацієнтів із відносно добрим реабілітаційним потенціалом, тому узагальнювати результати на всіх пацієнтів після інсульту треба обережно. Автори самі це визнають. ВисновокПісля інсульту пацієнт і команда можуть дивитися на одне й те саме відновлення дуже по-різному.На початку пацієнт часто переоцінює свої можливості. Згодом — іноді вже недооцінює, тому хороша реабілітація — це система, де суб’єктивний досвід і об’єктивна оцінка працюють разом.Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/42856/52780@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🧬 Гіпермобільність суглобів: не кожна “гнучкість” є нормою Гіпермобільність часто недооцінюють, пацієнти роками блукають між ортопедом, неврологом, ревматологом, тоді як проблема не лише зі сполучною тканиною, але і з функціонуванням. Для лікаря ФРМ тут важливо, що це може бути синдром Елерса–Данлоса (hEDS) або розлади спектра гіпермобільності (HSD), які супроводжуються хронічним болем, втомою, нестабільністю суглобів, ортостатичною непереносимістю, шлунково-кишковими симптомами, тазовими дисфункціями, тривогою та зниженням якості життя. Гіпермобільність суглобів як ознака сама по собі поширена і в частини людей не має клінічних наслідків. Але якщо до неї приєднуються біль, повторні вивихи, хронічна втома, системні скарги, це вже не “особливість конституції”. Саме для цього у 2017 році міжнародна класифікація EDS розвела поняття hEDS і HSD, щоб відмежувати безсимптомну або мало симптомну гіпермобільність від клінічно значущих станів. Beighton score - скринінг генералізованої гіпермобільності, а не автоматичний діагноз hEDS. Beighton вважається позитивним при ≥6 у допубертатних дітей та підлітків, ≥5 у дорослих до 50 років і ≥4 після 50 років. Якщо людині бракує лише 1 бала до порогу, допускається дооцінка за 5-point questionnaire. За критеріями 2017 року потрібні одночасно:1) генералізована гіпермобільність;2) додаткові системні, сімейні або опорно-рухові ознаки;3) виключення інших спадкових розладів сполучної тканини та альтернативних причин гіпермобільності. Саме тому людина може бути “дуже гнучкою”, але не мати hEDS, і навпаки - мати виражений симптомний стан, який не вкладається в hEDS, але відповідає HSD. Головна помилка - списувати все на психосоматику, для пацієнтів потрібно:освіта, контроль навантаження, силова підготовка і стабілізація, пропріоцептивне тренування, робота зі страхом руху, болем і витривалістю, а також відбір тих, кому потрібне додаткове обстеження на інші спадкові розлади сполучної тканини. Американський огляд для сімейних лікарів прямо наголошує, що лікування hEDS/HSD фокусується на контролі симптомів, профілактиці ушкоджень суглобів і навчанні пацієнта. Для лікаря ФРМ це означає:не гнатися за “чудо-процедурою”, а будувати довгострокову програму захисту суглобів і функціональної витривалості. Бо в цих пацієнтів проблема часто не в одному плечі чи коліні, а в системній нестабільності, яку не вилікує ні один тейп, ні одна ін’єкція, ні одна лекція про поставу.ВисновокГіпермобільність - це не завжди хвороба, але симптомна гіпермобільність - це точно не дрібниця.Якщо пацієнт має хронічний біль, втому, нестабільність суглобів, повторні травми, ортостатичні або кишкові скарги, варто думати ширше. Іноді проблема не в тому, що пацієнт “занадто тривожний”, а в тому, що його сполучна тканина занадто довго залишалася без професійної діагностики, лікування, реабілітації.Джерела:https://www.aafp.org/pubs/afp/issues/2021/0415/p481.htmlhttps://www.ncbi.nlm.nih.gov/sites/books/NBK1279/@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

ВАКАНСІЯ: ЗАВІДУВАЧ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ВІДДІЛЕННЯ (Лікар ФРМ)ДУ «ТМО МВС України по Вінницькій області» запрошує на постійну роботу кваліфікованого фахівця для розбудови та керівництва відділенням фізичної та реабілітаційної медицини (10 ліжок).Основний профіль пацієнтів: комплексна реабілітація після мінно-вибухових травм та бойових поранень.Що ми пропонуємо:Оплата праці: від 30 000 грн +Бронювання: Офіційне бронювання військовозобов’язаних працівників.Стабільність: Робота в державній установі з повним соціальним пакетом.Масштаб: Можливість очолити напрямок, що має стратегічне значення для відновлення наших захисників.Наші вимоги до кандидата:Освіта та спеціалізація: Вища медична освіта, наявність діючого сертифіката за спеціальністю «Фізична та реабілітаційна медицина» (обов'язково).Досвід: Наявність практичного досвіду роботи за фахом (перевага) Навички: Вміння організувати роботу мультидисциплінарної команди та розробляти індивідуальні плани реабілітації.Обов’язки:Керівництво персоналом та медичними процесами у відділенні на 10 ліжок.Організація якісного лікувально-відновлювального процесу для пацієнтів.Контроль ведення медичної документації згідно з вимогами МОЗ та МВС.Куди звертатися?Для співбесіди та подачі документів звертайтесь до відділу кадрів за адресою:📍 м. Вінниця, 1-й провулок Ботанічний, 38.📞 Контактний телефон: 067-837-22-91 Новікова Надія Олександрівна

Шановні колеги, цієї п’ятниці о 16:30 за київським часом у нас відбудеться доповідь Світлани Похвалій, магістра клінічної психології та практикуючого психолога у підході КПТ , зокрема з людьми з ПТСР.Тема: Специфіка взаємодії з пацієнтами з ПТСР у процесі реабілітаціїПід час презентації ми будемо говорити про: 1.⁠ ⁠Ключові відмінності між посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) та комплексним ПТСР (КПТСР). 2.⁠ ⁠Вплив психотравми на ефективність лікування: аналіз бар’єрів (уникання, гіперконтроль, порушення довіри до медперсоналу, відмова від лікування). 3.⁠ ⁠Травма-інформаційний підхід: базові принципи комунікації, розбір реального клінічного кейсу, інтерактивне завдання на обговорення. 4.⁠ ⁠Протоколи експрес-допомоги: короткі практичні вправи і техніка стабілізації пацієнта у стані гострого емоційного напруження. Також намагаємося разом виконати ці вправи і закріпити їх.Zoom Meeting ID: 971 4896 7181Zoom Passcode: 395850Join from a PC or smartphonehttps://nyulangone.zoom.us/j/97148967181?pwd=JI8b5y8uyIVIhdQ0x63UOzFtnhxQiM.1

🩺 60-денна периферична нейростимуляція при хронічному болю в плечі: обнадійливі цифри, але без фанфарХронічний біль у плечі — це обмеження самообслуговування, сну, праці, ускладнення процесу реабілітації і, нерідко, шлях до тривалого прийому анальгетиків. Тому поява нових неоперативних і неопіоїдних підходів закономірно привертає увагу. У березні 2026 року в American Journal of Physical Medicine & Rehabilitation опублікували багатоцентровий ретроспективний аналіз 60-денної периферичної нейростимуляції при хронічному болю в плечі. У дослідження включили 221 пацієнта, а серед тих, у кого були доступні підсумкові дані, 75% (132 із 176) повідомили про ≥50% зменшення болю на момент завершення лікування. Ефект виглядав відносно стабільним у різних підгрупах — за віком, тривалістю болю і причиною болю. Тобто автори не побачили, щоб метод працював лише в “ідеального” пацієнта. У повному тексті вони також показали, що кращі результати частіше спостерігалися, коли лікування тривало не менше 45 днів, а також при так званій бімодальній стимуляції — коли поєднували сенсорний і моторний компоненти. У пацієнтів із цукровим діабетом результати були гіршими, але ця різниця виглядала меншою, якщо схема містила моторну стимуляцію. На перший погляд, усе звучить дуже непогано. Але тут починається частина, яку реклама зазвичай не любить. Це було ретроспективне дослідження без контрольної групи, тобто воно не доводить, що саме нейростимуляція дала такий результат, і не дозволяє чесно порівняти її з добре проведеною фізичною терапією, ін’єкційними втручаннями чи іншими стратегіями. Первинною кінцевою точкою було самозвітне відсоткове зменшення болю на момент зняття електрода, а не функція плеча, участь у повсякденному житті, сила, обсяг рухів чи довгострокове повернення до активності. Тобто ми поки що більше знаємо про “болить менше”, ніж про “живе краще”. Ще один важливий нюанс: дослідження має виразний індустріальний слід. Серед авторів є працівники SPR, Cleveland, Ohio, тобто компанії, пов’язаної з цією технологією. У наданому повному тексті також зазначено, що дослідження було підтримане SPR. Сам по собі цей факт не робить результати хибними, але автоматично вимагає більшої критичності, а не меншої. Бо коли пристрій виглядає занадто переконливо у власній екосистемі, особливо хочеться побачити незалежні порівняльні дослідження. Щодо безпеки, у повному тексті повідомлено про 1% медичних подій, пов’язаних із пристроєм, без серйозних інцидентів; також описані випадки зміщення електродів і переломів провідників. Це звучить прийнятно, але тут теж потрібна обережність: у невеликих ретроспективних серіях низька частота подій не завжди означає, що ризик дійсно низький у ширшій практиці.Що з цього варто винести лікарю ФРМ?Не те, що “ось нарешті чарівна кнопка для плеча”, а те, що 60-денна периферична нейростимуляція виглядає перспективним додатковим інструментом для частини пацієнтів із хронічним болем у плечі, особливо коли звичні неопіоїдні та неоперативні підходи вже не дали достатнього ефекту. Але робити з цього дослідження новий стандарт лікування — зарано. Поки що це радше сигнал для подальших незалежних проспективних порівняльних досліджень із функціональними кінцевими точками, довшим спостереженням і чесним порівнянням із реабілітаційними програмами, а не лише з “болем на виході”. Інакше кажучи, технологія цікава. Доказова база ще не зріла. А плече, як завжди, не пробачає захоплення гаджетами замість клінічного мислення.Джерело: https://journals.lww.com/ajpmr/fulltext/2026/03002/predictors_of_success_for_60_day_peripheral_nerve.6.aspx@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine