Економічний Вісник

«Питання ядерної програми Ірану не вирішиться шляхом переговорів»Із такою заявою виступив міністр енергетики США Кріс Райт.Хоча він і не є чиновником першої величини, проте залишається представником американської еліти та цілком відображає її позицію.Не дивно, що питання ядерної програми є одним із центральних для США, оскільки від наявності або відсутності в Ірану ядерної зброї залежить військовий успіх Америки та її союзників у регіоні.І воно не вирішується переговорами, як сказав Райт, тому його розв’язання лежить суто у військовій площині, адже, з іншого боку, існування нинішнього режиму в Ірані залежить від його військового потенціалу, який був би значно посилений ядерною зброєю, яку аятоли мають намір створити.Вони відкидають будь-які вимоги США, пов’язані з відмовою від ядерної програми, позбавляючи нинішні переговори сенсу, оскільки в центрі їхнього обговорення перебуває саме питання ядерної зброї. «Райт не виключив застосування збройних сил для вивезення збагаченого урану з території Ірану» — якщо відкинути варіанти дипломатичного врегулювання, які висуваються обома сторонами та суперечать самі собі, — залишається лише застосування військової сили.Треба відмітити, що заява Райта показова з двох причин: перша — він не займається створенням порядку денного та вільний висловлюватися не спираючись на поточний інформаційний шаблон уряду; друга — Райт не протирічить сам собі, як Трамп (хоча сама його політика має доволі зрозумілі передумови та є послідовною), тож вказати на нього, як на скомпрометовану фігуру не вдасться.Резюмуючи, мирне рішення, де зійшлося дві ворожі держави, де перемога першої є поразкою другої, заздалегідь є лише ілюзорним оптимізмом.

«Пощади нацистам не буде», — заявив Сергій Лавров, «застерігаючи спроби» зірвати проведення параду на День Перемоги в МосквіЧому російська пропаганда звеличує 9 травня і ставить це свято на щит? Чи справді воно має більше значення, ніж просто символізм?Цитата Лаврова наочно демонструє, навіщо і чому День Перемоги залишається днем, який у Росії святкують і на честь якого проводять парад.Попри те, що у нас це часто намагаються пов’язати з безпосередньою прихильністю російських еліт до політики СРСР, це далеко не так.По-перше, російська пропаганда не є монолітом — вона містить, мов калейдоскоп, багато різних кольорів, з яких, утім, складається єдина й цілісна картина — саме така, яка потрібна тому, хто цим калейдоскопом керує.Більша частина елементів цього калейдоскопа, цієї картини, зовсім не червона, а біла.По-друге, комуністичний, або точніше «радянсько-великодержавний наратив», потрібен лише з практичних міркувань. Передусім близько 80% російського суспільства позитивно ставляться до СРСР і до Дня Перемоги зокрема. Водночас кількість комуністів серед них мізерна — це демонструє рейтинг КПРФ (при цьому партія політично мертва й виконує функцію каналізації потенційних політичних опонентів зліва у безпечне русло). Підтримка ідейно знеособлених радянських символів покликана: утримувати великодержавну аудиторію, парирувати гостросоціальні питання населення посиланням на червону зірку на вершині Кремля (у якій більша частина російського населення так чи інакше бачить бажану економічну й соціальну модель устрою суспільства).На офіційному ж рівні СРСР визнається остільки, оскільки це надає Росії статус правонаступника і легітимний статус постійного члена Ради Безпеки ООН.На підтвердження висновку про декоративну підтримку лівих ідей можна також навести: драпірування мавзолею, випуск відверто білого або антирадянського кіно й медіапродукту, позицію Володимира Путіна або склад найбільших олігархів, абсолютна більшість яких нажили свої мільярди завдяки відомій приватизації 90-х і є найближчим оточенням президента РФ.Тим не менш, окрім ядерної зброї, згаданого статусу в ООН і нафтогазової промисловості, радянсько-великодержавна пропаганда дозволяє російській еліті протиставляти себе фашизму й нацизму. Нібито перемога СРСР над нацистами дарує вічну й незмінну якість російській державі — «щеплення від фашизму» (якого апріорі не може існувати). Це нібито робить неможливим для російської влади чи народу стати на ту стежку, яка випалила Європу вщент у ХХ столітті.Нібито Україна, яка забороняє комуністичну пропаганду, таким чином перебуває по інший бік барикад, будучи нацистською. А отже, мовляв, не може російська «спецоперація» бути ні правопорушенням, ні злочином, ні тим більше мати схожість із будь-якими злодіяннями фашистів. А значить, чужа війна — це фашизм, російська війна — це боротьба з ним.Такого роду ярлик — «нацист» — можна наклеїти на будь-яку зручну мішень: проти 9 травня — значить за фашистів-нацистів. Цей ярлик сьогодні навішують один на одного всі, кому не лінь. Він позначає абсолютне зло й тому вкрай зручний, оскільки довгий час сприймався саме так. У міру його бездумного застосування (або навмисно провокаційного) він стає порожньою образою з відтінком моралізаторства. Його політична суть забувається, і вже самі фашисти звинувачують своїх ворогів у фашизмі, використовуючи термін як риторичне опудало.Це характерно для російського прикладу.Такого роду опудало регулярно експлуатує російська пропаганда — з одного боку відверто біла й шовіністична, а з іншого — така, що ховається за червоним прапором, указуючи на День Перемоги як на «щеплення від нацизму».Тим часом передбачувані реципієнти такого політичного еліксиру ведуть воєнні дії, бомблячи мирні міста, називаючи це визволенням і прикриваючись червоними символами.

У Китаї двох колишніх міністрів оборони засудили до смертної кари за хабарництвоКолишніх очільників Міноборони КНР Лі Шанфу та Вей Фенхе визнано винними в отриманні великих хабарів. Ці справи не є випадковими й не пов’язані з особистою примхою Сі Цзіньпіна. Навпаки, вони стали продовженням масштабного посилення чисток у військовій промисловості та силових структурах, включно з Міністерством оборони.Минулого року розслідування було ініційоване проти Хе Вейдуна та його оточення. Хе Вейдун є фігурою високого рівня і раніше курував ключові напрями військової підготовки НВАК.У військовій промисловості та Міністерстві оборони також масово проводяться розслідування корупційних справ, перевіряється професійна придатність кадрів. У 2025 році відбулася серія чисток у Ракетних військах НВАК — найбільша за десятиліття. Під удар потрапили не лише генерали, а й інженери, а також керівники військових компаній. Чистки торкнулися аерокосмічних підприємств і державних компаній оборонного комплексу. Серед них можна виділити China Aerospace Science and Technology Corp, яка пов’язана з ядерними та ракетними програмами й відповідає за модернізацію армії.Політична боротьба в більшості випадків не є головною причиною репресій в апараті КПК і китайської влади. Водночас було б безглуздо заперечувати її існування: вона справді триває, однак кримінальні справи у ВПК, як правило, виходять за її межі. Китайські еліти перевіряють боєготовність, компетентність кадрів, стимулюють модернізацію армії та випалюють ненадійні елементи в межах конкретної мети — підготовки до військової операції проти Тайваню.Це прямо випливає з контексту й динаміки міжнародних відносин останніх років між США та Китаєм. У цьому зв’язку необхідно розуміти конфігурацію військових і політичних відносин у Тихоокеанському регіоні.Китай активно готується до війни за Тайвань: сьогодні надбанням громадськості є факт, що у 2022 році голова КНР доручив Народно-визвольній армії Китаю «бути готовою до атаки» на Тайвань до 2027 року. Окрім іншого, це суперечить логіці мирної інтеграції Тайваню в межах концепції «одна країна — дві системи», яку публічно просуває китайська влада та відкрито відкидають еліти Тайбея.Окрім китайських інтересів, існують і американські — зберегти Тайвань із його провідною роллю у виробництві мікрочипів і стратегічними ресурсами у сфері власного впливу. США мають військову інфраструктуру та блок AUKUS, який послідовно вибудовується американськими елітами незалежно від їхньої партійної належності. До нього входять Австралія, Велика Британія та США. Японія, Південна Корея та Філіппіни є американськими союзниками, а QUAD (Чотиристоронній діалог із безпеки) включає США, Японію, Австралію та, що особливо важливо, Індію. Ці союзи, розгорнуті вздовж морського периметра Китаю, покликані стримувати його вплив.Активізація апаратних чисток збігається з приходом республіканців, які поставили Тихоокеанський регіон, тобто стримування Китаю, до числа зовнішньополітичних пріоритетів. Це переводить світову політику на новий рівень конфронтації та тягне за собою прискорення політичного часу, спонукаючи акторів дедалі завзятіше боротися з внутрішніми суперечностями та зовнішніми загрозами.У США це проявляється в тиску на Іран — ключового китайського союзника та постачальника нафти. У Китаї — у масових чистках силових структур у межах виконання директиви Сі від 2022 року.

55% американців заявили, що їхнє фінансове становище погіршилося, опитування Gallup Це найгірший показник за весь час спостережень із початку 2000-х років. Така ж частка респондентів повідомила, що відчуває серйозний тиск через подорожчання товарів і послуг.За останній рік різко зросла й кількість людей, які вважають головною загрозою для сімейного бюджету ціни на пальне. Якщо торік лише 3% американців називали бензин ключовою проблемою, то тепер таких уже 13%.Після короткого двотижневого здешевлення пального на тлі перемир’я між США та Іраном ціни знову пішли вгору. Середня роздрібна вартість бензину в країні підскочила майже на 50% — до 4,4 долара за галон проти 3,1 долара роком раніше. Дизельне пальне подорожчало до 5,5 долара за галон, тоді як рік тому коштувало близько 3,5 долара.У низці штатів ціни вже наблизилися до психологічної позначки у 5 доларів за галон. Йдеться, зокрема, про Аляску, Мічиган, Індіану, Іллінойс та Огайо. У Вашингтоні, Орегоні та Неваді цей рівень уже перевищено, а в Каліфорнії бензин подекуди коштує близько 6 доларів за галон.

Їхнє співробітництво носить суто комерційний характер, вони переплітаються тому, що це вигідно обом. Консолідація великого інтернаціонального бізнесу з агресивною і радикальною владою гармонує з їхньою метою не дати кораблю «Америка» піти на дно, відповідає цілям захисту зовнішніх ринків.Висновок.Міркування про «нейтралітет» або «дистанціювання» великих капіталістів ігнорують фактичний матеріал. В умовах, коли США все ж залишаються лідерами у світовій економіці (номінально), Китай є найбільшим виробником із двократним відривом — 30% світового виробництва. Те, що відбувається зараз — типовий цикл капіталістичної економіки — новий гравець кидає виклик поточному лідеру, який програє молодому конкуренту за темпами зростання, але зберігає перевагу. Тому ми спостерігаємо також типову для капіталістичної системи конфігурацію: великий капітал об’єднується перед загрозою. Бізнес не має особистих чи ідеологічних симпатій і не прив’язаний до партій, він лише використовує їх як інструмент. У випадку з Трампом це виражається у поєднанні трьох елементів — фінансової підтримки, символічної демонстрації лояльності та інституційної адаптації медіа і корпорацій.У відповідь великий бізнес отримав масштабні податкові пільги: 1% найбільших компаній заощадить 1 трлн доларів у наступні 10 років, дерегуляцію, призупинено застосування закону про корупцію за кордоном, послаблені обмеження на енергетичний сектор (замороження кліматичних програм, послаблення екологічних норм).Нейтралітету більше не існує, найбільші корпорації на палубі корабля «Америка» і їхня доля нерозривно з ним тісно пов’язана.

Військовий сектор заміняє німецьку громадянську промисловість, що знаходиться в кризіНімеччина прискорено демонтує попередню економічну модель, засновану на експорті цивільної промисловості, і вибудовує нову — з опорою на військове виробництво. Те, що ще донедавна вважалося ядром «німецького дива» — автопром і машинобудування, — тепер стає базою для оборонного сектору.Ключовий фактор — структурна криза індустрії. Зниження глобального попиту, тиск Китаю та зростання витрат призвели до затяжної стагнації: промисловість втрачає близько 15 тис. робочих місць щомісяця, а прибутки автогігантів обвалилися (у Mercedes — майже −50%, у Volkswagen — понад −40%). Вивільнені потужності та кваліфікований персонал не простоюють — вони цілеспрямовано перерозподіляються в оборонні ланцюги.Відбувається не точкова диверсифікація, а системний трансфер галузі. Постачальники автокомпонентів переходять на виробництво двигунів для дронів, систем для бронетехніки та авіації. Компанії на кшталт Schaeffler і Deutz уже інтегровані у військові замовлення, використовуючи наявні компетенції в моторобудуванні та металообробці. Це знижує поріг входу: оборонна галузь не будується «з нуля», а буквально виростає з цивільної індустрії.Автоконцерни, формально дистанціюючись від прямого виробництва озброєнь, тим не менш втягуються в екосистему. Volkswagen обговорює переорієнтацію заводів на військову логістику та транспорт, а також веде переговори щодо передачі потужностей оборонним підрядникам. Один із таких кейсів — можлива продажа підприємства структурам, пов’язаним із виробництвом компонентів для систем ППО, включно з аналогами Iron Dome. Це означає фактичну інтеграцію автопрому у військово-промисловий комплекс через ланцюги субпідряду.Держава тут виступає не спостерігачем, а архітектором процесу, субсидуючи промисловість через держзамовлення. На переозброєння та оборонні програми мобілізовано сотні мільярдів євро (оцінки сягають ~1 трлн), при цьому до 90% європейських інвестицій у defense-tech концентруються в Німеччині. Створюються механізми «зшивання» — платформи, що пов’язують цивільні компанії з військовими замовниками, а також регуляторні послаблення для швидкого перетоку капіталу.У результаті Німеччина фактично перетворює індустріальний спад на ресурс мілітаризації. Заводи, які ще вчора випускали автомобілі, сьогодні або безпосередньо виробляють військові компоненти, або стають частиною логістики та забезпечення оборонної галузі. Це не тимчасовий захід, а стратегічний зсув: від економіки експорту до економіки озброєнь, де машинобудування перестає бути цивільним сектором у класичному сенсі й стає придатком військової машини.В умовах структурного спаду німецької промисловості її перехід у сферу ВПК:робить військові замовлення джерелом прямої економічної вигоди;скорочує залежність від зовнішніх ринків, зміщуючи попит у бік внутрішнього державного замовлення;у підсумку формує відносно замкнений контур економіки, де ключовим драйвером стає військове виробництво.

Образ недоговороздатності США в російському медіапросторі та реальністьУ контексті переговорів Росії та США щодо України та спроб вибудовування дружніх відносин на базі «консервативних цінностей» показовою є позиція російських охоронців та інших лідерів думок крайньо правого спрямування.Вони регулярно звертаються до тем українських атак на російський нафтогазовий сектор і «неджентльменських» методів переговорів Дональда Трампа. Висновок з їхнього боку очевидний — необхідність ескалації, аж до «полювання» на українське політичне керівництво.Москва визнає українську владу не лише ворожою, а й терористичною (Захід перетворив Україну на «терористичну державу»). Ті, хто раніше потрапляв у таку категорію, як правило, піддавалися фізичному знищенню — наприклад, Дудаєв, Радуев, Масхадов.На цьому тлі особливо лицемірно виглядають заяви голови Ради Федерації Матвієнко: «Зеленський не підлягає ліквідації або захопленню для суду, тому що Росія так не діє».Формально це вибудовує сприятливу медіакартину, актуальну передусім для внутрішнього електорату, і відмежовує РФ від методів США (наприклад, захоплення Мадуро). Саме ця демонстративність перебуває в центрі критики російських радикалів. З їхньої точки зору, дотримання міжнародного права (при цьому обґрунтування вторгнення в Україну в його межах не артикулюється) послаблює політичну позицію Росії, тоді як США керуються переважно «власною мораллю», отримуючи з цього вигоди.Саме тут ідеологія та пропаганда вступають у суперечність із матеріальними інтересами. Попри популярну в медіасередовищі ідею про «божевілля» США, орієнтовану на внутрішнього споживача, керівництво РФ продовжує розраховувати на зняття санкцій і досягнення домовленості з Вашингтоном. У протилежному випадку «червоні лінії», окреслені Заходом для Росії, були б відкинуті; однак на практиці Москва значною мірою їх дотримується. Ядерна зброя не застосовується, українське керівництво де-факто визнається, з ним ведуться переговори, і воно не стає прямою ціллю атак, попри пропозиції правих публіцистів і серійні вбивства російських генералів українськими спецслужбами.Таким чином, медіашум про «терористів» у Києві та деструктивність США (який водночас співіснує з тезою про можливий «консервативний союз») фактично орієнтований на внутрішню аудиторію, що відповідає завданню її мобілізації проти України. Безумовно, позиція російського радикального крила підсвічує настрої частини російської еліти та її потенційні кроки у разі реальної ескалації. Водночас на рівні прямих переговорів з американськими представниками Росія зберігає установку на досягнення вигідної угоди та не закриває можливостей для дипломатичної взаємодії.Це зумовлено низкою факторів: прагненням уникнути потенційної участі в американо-китайській війні; залежністю Москви та її нафтогазового сектору від західних технологій; погіршенням стану галузевої експертизи внаслідок переорієнтації на Китай; а також військовим цугцвангом в Україні та невиправданими очікуваннями щодо швидкої перемоги, що посилюються військовим тягарем і економічною кризою.Отже, контраст між деклараціями правих і фактичною дипломатією показує, що переговори все ще залишаються дуже привабливим варіантом для Росії, попри асиметрію в рівні ескалації та поточний переговорний глухий кут.

Несення військової служби має стати загальним обов’язком. Як суспільство ми повинні… вступати в наступну війну лише тоді, коли ризики й витрати ляжуть на плечі кожного.Хоча конкретний противник тут не названий, очевидно, що такі заходи відповідають підготовці до великої війни. Тут слід згадати положення американської стратегічної доктрини. Загалом це відображає американську кризу — внутрішня економічна деградація та ослаблення глобалізації створили загрозу, яку можна стримати лише за умови повної суспільної мобілізації.Більше не існує нескінченного кредитного важеля при дешевих ставках, як і абсолютного домінування, що його забезпечувало. Раніше домінування дозволяло проводити точкові операції проти значно слабших суперників. Нинішня ситуація передбачає масштабну війну з рівним конкурентом, повноцінне економічне й військове протистояння систем. Оскільки використання боргового важеля обмежене через звуження сфери впливу США, військові витрати перекладатимуться на населення.8. Досить покладатися на державні пільги. Будь-який бізнес, який надавав би працівникам такий самий соціальний захист, не зміг би вижити.Інакше кажучи, прямо просувається оптимізація. Вона, до речі, вже поступово проводиться чинною адміністрацією.Як було зазначено в пункті 6, оптимізація (фактичне перекладання витрат на платників податків) є способом фінансування витрат.12. Епоха ядерного стримування завершується, починається нова ера, заснована на штучному інтелекті.15. Післявоєнне стримування Німеччини та Японії має бути припинене. Нейтралізація Німеччини була надмірною, і зараз Європа платить за це високу ціну. Аналогічна штучна відданість японському пацифізму загрожує змінити баланс сил в Азії.Тут варто поставити питання — чому стримування цих країн взагалі було доцільним і чому воно більше таким не є? По-перше, сама формулювання натякає, що США здатні стримувати військову силу Японії та Німеччини і роблять це. По-друге, слід подивитися, коли таке стримування було актуальним.Коротко: демілітаризація ФРН проводилася після 1945 року, але втратила актуальність у протистоянні з СРСР. У 1955 році ФРН вступає до НАТО. Після розпаду СРСР витрати скорочуються, але новий їх ріст починається у 2014 та 2022 роках — як реакція на російську експансію.Японія також була обмежена, але США розміщували там свої бази. Після 2020-х витрати різко зростають, що збігається з новими американськими доктринами, які визначають Китай як головну загрозу.Отже, зростання військових витрат відбувається при появі екзистенційних ворогів США — тоді союзники озброюються.США контролюють значну частину енергетичного ринку Європи та утримують там військову присутність. Попри риторику, це підштовхує Європу до мілітаризації, що вигідно США. Водночас основний виклик для Америки — Азія, що змушує її перерозподіляти ресурси.Європа опиняється перед вибором: або ризик поразки, або нарощування військових витрат. Це веде до перерозподілу ресурсів від виробничих секторів до військових.У цьому контексті Німеччина фактично стає військовим локомотивом Європи, а Японія — аналогічною силою в Азії проти Китаю.20. Необхідно дати відсіч нетерпимості до релігії, що поширилася в певних колах.Захист релігії з боку технологічної корпорації не є парадоксом. Релігія має широку аудиторію і може використовуватися як інструмент політичної пропаганди. Вона також легітимізує існуючий порядок, представляючи його як вищий. Це зручно при мобілізації та оптимізації.Крім того, релігія часто надає нації статус «обраної», що не піддається науковому доведенню, але ефективно працює як ідеологічний інструмент.21. Одні народи досягли передових результатів, інші залишаються відсталими. Усі культури сьогодні вважаються рівними, але ця догма замовчує факт, що деякі культури створили дива, а інші — посередні або шкідливі.Тут чітко простежується ієрархізація націй. Автор фактично натякає, що «видатні» нації мають більше прав. Це відкриває простір для радикальних висновків про нерівність народів.22. Ми повинні протистояти спокусі поверхневого й беззмістовного плюралізму.

Монополія, ескапізм і когнітивна економія: механізми спрощенняЦе небагато, хоча не враховані актуальні дані, не відображена тенденція, яка, оскільки вона є стійкою, суттєво впливає на динаміку суспільних настроїв.У Європі навпаки, 40–42 години проти 37–40 годин, але основне зниження — до 1990-х, після чого також спостерігається уповільнення або стагнація. При цьому, так само як і у випадку зі США, неврахованими залишаються дані за 2020–2025 роки, тобто ефект Ковіду, війни в Україні та енергетичної кризи.При цьому, що вкрай важливо, реальний наявний дохід у США з 1970 або стагнує, або зростає повільно, але нерівномірно. Зростання відбувається в найбільш заможних верствах суспільства, а саме багатство перерозподіляється від бідних до багатих. Так, частка середнього класу в Америці впала з 61% у 1970 до 50% у 2020, хоча американці стали більше працювати.При цьому базові послуги за останні 30 років подорожчали в рази — житло й освіта у 3–4 рази, медицина у 3–3.5 рази, а їжа — у 2 рази.Тобто реальне економічне становище значної частини населення стагнує. У Європі — аналогічні тенденції, але держава стримує різкі обвали та розриви, особливо у сфері медицини й освіти. Зарплати загалом зростають відповідно до інфляції, але окремі сектори, як-от енергія та житло, помітно випереджають зростання доходів. Тим не менш, середній клас скоротився у 2/3 країн ЄС. На тлі кризи обговорюються ідеї щодо збільшення робочого часу.Важливим тут є і контраст із золотим періодом 1960–1990-х, коли дохід зростав, а робочий час здебільшого скорочувався. Зараз же навпаки — робоче навантаження зростає, а умови життя деградують.Усі ці тенденції загострили торговельні війни, енергетична криза, інфляція та дорожнеча кредитів, дуже поширених у західних країнах, де будинок, квартира або їх оренда абсолютною більшістю можуть бути дозволені лише в кредит.При цьому зростає конкуренція на ринку праці, що особливо помітно в таких секторах, де використовується ШІ, як-от ІТ. Усе це разом змушує зосереджуватися на робочих, кар’єрних проблемах, вкладаючи туди дедалі більше сил при зниженні віддачі.У таких умовах неймовірно важко приділяти час чомусь, окрім роботи або боротьби за неї. У більш сприятливих обставинах люди занурюються в прості заняття, оскільки на інше не вистачає сил або часу. Наприклад, у простий масовий продукт, скролінг, примітивні книги або фільми.Описане економічне середовище, а саме — монополізм з одного боку та збільшення робочого навантаження разом із падінням доступності основних послуг — з іншого, формує структуру ринку. Робота вступає у пряму конкуренцію з складним текстом, книгою та саморозвитком загалом, витісняючи наукову літературу й аналітику, а разом із тим і нетривіальне кіно. Цей ефект посилюється через монополізм книжкового ринку, унаслідок якого проста й однорідна література масштабується видавництвами, задовольняючи суспільний попит. Колосальне зростання обсягу інформації на тлі невеликої кількості вільного часу посилило конкуренцію за увагу, яку системно виграють прості повідомлення, оскільки вони найкраще вписуються в специфічний характер суспільного дозвілля з обмеженим часом. Алгоритми утримання уваги та схильність мозку до когнітивної економії посилюють ефект на нейробіологічному рівні — чим більшим є робоче навантаження, тим імовірнішим стає пошук мозком джерел задоволення або відпочинку з низьким енергоспоживанням. Месенджери використовують цей дрейф, вводячи в обіг спеціальні технології, що допомагає захоплювати дозвілля користувача. Оскільки ескапізм є своєрідним клапаном, він укорінюється в суспільній практиці та формує відповідного споживача, який висуває попит на подібний товар.У результаті системного попиту на контент із мінімальним порогом входу ринок реагує через відтворення такого контенту, що є прибутковим і таким чином просуває стандартизовані, однорідні або примітивні формати культурного продукту.

Підсумки та висновки (друга частина)Відповідно до наведених вище даних, проблема співвідношення працівників та пенсіонерів буде поглиблюватися.Згідно з оцінками уряду, у 2030 Україні буде не вистачати від 2 до 4,5 млн кадрів.Це означатиме зростання тиску на пенсійну систему та бюджет, який, до речі, з часом буде отримувати все менше іноземних грошей. Людей похилого віку буде все складніше забезпечувати. Тих, хто має це робити, буде все менше. Вірогідно, самі пенсіонери все частіше будуть працювати, що вже повпливає на рівень життя, їх здоровʼя, а відповідно створить іншу проблему — проблему охорони здоровʼя.Перекази ж від мігрантів не покриють негативний ефект, цей ресурс не має такого потенціалу. Навпаки, він скорочується, люди осідають на нових місцях та перевозять родини.І головне, перекази не замінюють економічну діяльність. Вони не створюють виробництва; не формують податкову базу; скорочують пропозицію на ринку праці; стимулюють імпорт (у бік якого економіка має перекіс).Тож міграція ще мільйона працездатних (хай і не всі з мільйона будуть працездатними - це можуть бути діти або старі. Між тим, діти це майбутні кадри, а пенсіонери ж рідко вдаються до міграції) українців відгукнеться важким тягарем на українську економіку і все суспільство.Не можна застосовувати заспокійливі мантри тут, необхідно уважно слідкувати за питаннями й визнавати обʼєктивний стан речей, щоб приймати правильні рішення та не допустити катастрофи.Які шляхи вирішення проблеми існують?Перше за все треба розуміти причини проблеми, крім, звісно війни. В Україні є дві структурні, які тягнуться з довоєнних часів. Це 1) низький рівень доходів, через що питома частка населення не може позволити собі завести дітей; 2) люди з освітою мігрують або свідомо відмовляються від дітей в умовах, коли брак та діти перестають бути економічною необхідністю та стають «чистими витратами» довгий період часу, що відрізняє капіталізм від феодалізму, де діти додаткові робітники.Щоб вирішити проблему, Україні потрібно вирішити основну економічну проблему - подолати сировинний уклад економіки. Це помʼякшить проблеми низьких доходів та «відтоку мізків». Розрахувати на повне вирішення проблеми складно. Навіть Західноєвропейські країни, незважаючи на високий рівень розвитку, також мають серйозні демократичні проблеми. Це підказує, що окрім високих доходів та роботи, для підвищення народжуваності необхідно надати економічну стабільність й «намалювати» переконливу картину майбутнього. Це, напевно, є ще більш складним, ніж вирішення сировинної проблеми, в силу епохи війн та деглобалізації, в яку ми війшли.Коротше кажучи, рецепт подолання економічної та демографічної кризи залишається незмінним: підвищення продуктивності праці, розбудова передових секторів економіки й соціальна підтримка.В силу накопичених проблем, стрибок від кризи через війну до подолання ключових проблем, які не можуть подали передові країни, неможливий, тож необхідно починати з малого: вирішення проблеми дорогої е/е (добудова Хмельницької АЕС, наприклад) для забезпечення промисловості; пільги для сировинних галузей замінити витратами на науку, освіту, під створення пільгових програм для потенційних промислових інвесторів; забезпечення доступними кредитами галузі з високою часткою собівартості в виробництві (промисловість) через зниження ставки (що має дуже обмежений потенціал зараз через високу інфляцію); є варіант з використанням рекордних резервів НБУ на відповідні цілі, але він ризикований, оскільки має на увазі вивід коштів з юрисдикції США та ЄС.Таким чином, для реалізації доступно небагато кроків, оскільки Україна має велику кількість накопичених барʼєрів.Проте необхідно впроваджувати усі кроки з наведеного вузького діапазону, оскільки, якщо цього не зробити у найближчий час, вікно можливостей буде надалі звужуватися.