Образ недоговороздатності США в російському медіапросторі та реальністьУ контексті переговорів Росії та США щодо України та спроб вибудовування дружніх відносин на базі «консервативних цінностей» показовою є позиція російських охоронців та інших лідерів думок крайньо правого спрямування.Вони регулярно звертаються до тем українських атак на російський нафтогазовий сектор і «неджентльменських» методів переговорів Дональда Трампа. Висновок з їхнього боку очевидний — необхідність ескалації, аж до «полювання» на українське політичне керівництво.Москва визнає українську владу не лише ворожою, а й терористичною (Захід перетворив Україну на «терористичну державу»). Ті, хто раніше потрапляв у таку категорію, як правило, піддавалися фізичному знищенню — наприклад, Дудаєв, Радуев, Масхадов.На цьому тлі особливо лицемірно виглядають заяви голови Ради Федерації Матвієнко: «Зеленський не підлягає ліквідації або захопленню для суду, тому що Росія так не діє».Формально це вибудовує сприятливу медіакартину, актуальну передусім для внутрішнього електорату, і відмежовує РФ від методів США (наприклад, захоплення Мадуро). Саме ця демонстративність перебуває в центрі критики російських радикалів. З їхньої точки зору, дотримання міжнародного права (при цьому обґрунтування вторгнення в Україну в його межах не артикулюється) послаблює політичну позицію Росії, тоді як США керуються переважно «власною мораллю», отримуючи з цього вигоди.Саме тут ідеологія та пропаганда вступають у суперечність із матеріальними інтересами. Попри популярну в медіасередовищі ідею про «божевілля» США, орієнтовану на внутрішнього споживача, керівництво РФ продовжує розраховувати на зняття санкцій і досягнення домовленості з Вашингтоном. У протилежному випадку «червоні лінії», окреслені Заходом для Росії, були б відкинуті; однак на практиці Москва значною мірою їх дотримується. Ядерна зброя не застосовується, українське керівництво де-факто визнається, з ним ведуться переговори, і воно не стає прямою ціллю атак, попри пропозиції правих публіцистів і серійні вбивства російських генералів українськими спецслужбами.Таким чином, медіашум про «терористів» у Києві та деструктивність США (який водночас співіснує з тезою про можливий «консервативний союз») фактично орієнтований на внутрішню аудиторію, що відповідає завданню її мобілізації проти України. Безумовно, позиція російського радикального крила підсвічує настрої частини російської еліти та її потенційні кроки у разі реальної ескалації. Водночас на рівні прямих переговорів з американськими представниками Росія зберігає установку на досягнення вигідної угоди та не закриває можливостей для дипломатичної взаємодії.Це зумовлено низкою факторів: прагненням уникнути потенційної участі в американо-китайській війні; залежністю Москви та її нафтогазового сектору від західних технологій; погіршенням стану галузевої експертизи внаслідок переорієнтації на Китай; а також військовим цугцвангом в Україні та невиправданими очікуваннями щодо швидкої перемоги, що посилюються військовим тягарем і економічною кризою.Отже, контраст між деклараціями правих і фактичною дипломатією показує, що переговори все ще залишаються дуже привабливим варіантом для Росії, попри асиметрію в рівні ескалації та поточний переговорний глухий кут.