«2022 рік змінив моє життя докорінно. Україна — моя домівка, тут живе моя дружина й діти. Тим паче моє коріння сягає козацького роду, тому, як і наші пращури, відстоюю незалежність зі зброєю в руках», — каже бойовий медик із позивним Самсон.Він — корінний чернігівець. У мирному житті пробував себе в різних професіях: виступав як конний каскадер, працював приватним підприємцем і був помічником автомаляра. «Якщо поглянути на моє колишнє життя, важко уявити мене в армії — але це поєднання ще раз доводить: за потрібної мотивації ти здатен на великі речі», — додає він.Спочатку Самсон служив снайпером. Після поранення на Херсонському напрямку довелося змінити спеціальність — він поїхав до Великої Британії, щоб опанувати фах бойового медика. «Зустрічав хлопців з позицій, проводжав на позиції. Робив усе, аби побратими залишалися живими», — каже Самсон. Як медик він працював на Запорізькому та Донецькому напрямках.У 2024 році Самсон перейшов до навчального центру і став інструктором із тактичної медицини. Протримався там недовго — прагнув повернутись у бойовий підрозділ. «Чесно кажучи, не витримав тилової служби — можна сказати що втік до рідної для чернігівців 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади. Тепер я знову відчуваю себе “живим”: з радістю повернувся на посаду головного медика роти в батальйоні безпілотних систем. Разом із хлопцями — до перемоги», — говорить він.За мужність і відданість службі Самсона відзначили Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».А він, попри все, продовжує свою справу — рятувати, підтримувати, бути поруч із тими, хто щодня тримає оборону. 🇺🇦
Сьогодні, 3 листопада, — День інженерних військ України!Вони йдуть попереду перших.Розміновують шлях для наступу, зводять укріплення, будують переправи, створюють пастки для ворога й забезпечують безпеку кожного підрозділу.Без військових інженерів неможлива жодна наступальна чи оборонна операція.Сапери жартують, що помиляються двічі: перший раз — коли обрали цю професію.Але ми — без жартів — безмежно вдячні за цей вибір. За точність, за жертовність, за професійність, що рятує життя українських воїнів і цивільних.А помилятися вдруге бажаємо лише саперам ворожих військ.Інженерні війська — це сила і розум армії, що прокладає шляхи там, де їх ніколи не було, і тримає лінію безпеки там, де найнебезпечніше.Навіть після Перемоги їхня робота триватиме — бо саме сапери очистять українську землю від мін і вибухівки, повертаючи життя на кожен метр визволеної території.Щиро дякуємо воїнам інженерних військ за професіоналізм, мужність і відданість справі.Бажаємо витримки, міцного здоров’я, надійних побратимів і віри у нашу спільну Перемогу!Інженерні війська — точність, безпека, сила. 🇺🇦
«У 2020 році трьох моїх друзів призвали на строкову службу. Не роздумуючи, вирішив піти з ними. Мені тоді було 18 років — і мене навіть не хотіли брати, але я пішов у військкомат і напросився», — посміхається аеророзвідник із Хмельниччини на позивний Малібу.На початку повномасштабного вторгнення він разом із побратимами захищав Чернігів. Тоді переважно займався підвезенням боєкомплекту для артилерії.«Під час захисту Чернігівщини остаточно зрозумів, що військова справа — моє призначення. Хоч нас і попереджали: „ще кілька місяців і буде демобілізація“, я підписав контракт. Потрапив у підрозділ, ще раз поговорив із командиром роти, підтвердив, що хочу бути пілотом — і з цього почалась моя нова історія».Бойовий досвід як оператор БПЛА Малібу здобував на Донеччині. Згодом — знову Чернігівщина і Курська операція.«Моє завдання — завчасно сповістити про рух особового складу чи техніки противника, помітити те, що не бачить мавік. Якщо є можливість — коригуємо артилерію та операторів ударних БПЛА. Я дуже люблю свою роботу, особливо коли вдається помітити противника задовго до наших позицій і відпрацювати по ньому».Мотивація для нього — перемога України. Він упевнений, що це можливо, якщо докладеться кожен, незалежно від віку:«Розумієш, що ти тут не просто так. Кожного разу, коли по нашим даним вражають ціль, — неймовірні емоції. Я, звісно, дуже хочу миру, але розумію, що, можливо, це не моя остання війна. Безпека України — у наших руках, тому продовжуватиму свою службу й після перемоги». 🇺🇦
«Я познайомився з групою іноземних військових із Франції. Оскільки міг привітатися з ними — «Bonjour, bienvenue», — то й отримав свій позивний «Француз», - посміхаючись розповідає командир відділення управління батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів. Він - уродженець Чернігова, працював фінансистом: після початку повномасштабного вторгнення в перші дні пішов захищати рідне місто. Спочатку служив стрільцем-зенітником, працював із ПЗРК - «Stinger», «ІГЛА» та «Ігла-1»:«Інакше не можна було вчинити. Це моє рідне місто, тому я відразу пішов у військкомат. Ворожа авіація завдавала великої шкоди Чернігову, і тоді ж здійснив свій перший бойовий пуск по ворожому літаку».Після оборони Чернігова - Запорізький напрямок:«Нашим завданням було прикриття реактивних батарей і танкових взводів у районах Малинівки, Успенівки, Полтавки та Гуляйполя», — розповідає Француз.Також брав участь у контрнаступі на Роботине. На Донеччині вже був командиром відділення ПЗРК:«Під час виконання бойового завдання в селі Старомайорське я втратив побратима і сам ледь не загинув. Після відновлення брав участь у Курській операції, де втратив чотирьох побратимів. Вони гідно прийняли стрілецький бій, в якому на жаль загинули».Враховуючи важливість протидії ворожим безпілотникам, Француз із побратимами опановує нову складову війни. Він — командир відділення управління батареї перехоплювачів БПЛА:«Насправді війна це постійний розвиток. І якщо поглянути на мій шлях, то можна в цьому вчергове переконатись. Те, що було ефективно вчора, вже не дає той результат сьогодні. Тому ми постійно покращуємо свої навички та опановуємо нові технології. Знищена ціль – це завжди емоції та бажання продовжувати». Однією з мрій він називає чисте небо над Україною. Переконаний, що цього можна досягнути:«Мене дуже мотивує патріотичний і позитивний настрій моїх побратимів. Ми постійно аналізуємо власні дії та діяльність противника. Протиповітряна оборона це вагома складова перемоги. І ми будемо ефективні, адже повинні звільнити кожен сантиметр української землі!» 🇺🇦
«Перемога — це не абстракція. Це коли бачиш, як твій підрозділ щодня наближає її крок за кроком», — розповідає командир мінометної батареї на псевдо Терен.Чоловік долучився до армії у 2017 році. Розпочинав як номер обслуги в самохідному дивізіоні, згодом став командиром гармати.«Тоді ще була АТО: виїжджали в зону, контролювали. Після цього я перейшов до механізованого батальйону. Спочатку був головним сержантом мінометної батареї, згодом — став командиром», — додає він.За словами Терена, бойові дії щороку суттєво змінюються. Незважаючи на це, роль міномета залишається вагомою:«Працюємо на відстань 5–6 км, іноді до 7 км. Піхота знає, що за ними хтось стоїть — їх прикривають. Якщо всі сумлінно працюють і відчуваєш взаємодопомогу, ефективність значно зростає».Основним напрямом роботи Терен називає збереження особового складу. Також увага — на постійному вдосконаленні навичок. Завдяки цьому - мінімальні втрати з нашого боку та значні втрати противника:«У нас професійний колектив. Кожен розуміє свою роль і прагне до вдосконалення. Змінюються напрямки, марки мінометів і погода, але завдяки рішучості результату вдається досягати».Нещодавно Терена відзначили медаллю «За оборону Чернігова»:«Приємно отримувати відзнаки, але для мене важливіше — захист рідного міста і повернення українського прапора туди, де він має бути. Ми працюємо далі, щоб це сталося в кожному місті».🇺🇦
«Був сценаристом, писав сценарії для серіалів, у тому числі разом із дружиною створювали проєкти для інших країн. Тепер змінив перо на пульт керування БПЛА», — розповідає аеророзвідник із позивним Єнот.Ще до мобілізації чоловік пройшов курси з керування дронами. Уже тоді розумів, що це стане важливою складовою війни:«Одразу хотів потрапити в аеророзвідку, мені це було дуже цікаво. Дякую, що командир посприяв моєму бажанню та допоміг займатися тим, до чого є хист. Звичайно, бойові завдання дуже відрізняються від навчання, особливо цивільного, але з часом навчилися».Спочатку працював зі звичайним «Мавіком», тепер уже керує маленьким літаком:«Були й невеликі дрони, після цього я встиг політати на «Лелеці», а зараз — на FlyEye. Довго можемо тримати картинку та показувати те, що інші фізично не здатні. Зараз у нашій зоні відповідальності здебільшого піхота, однак завдяки FlyEye бачимо її ще задовго до позицій наших підрозділів».Свою творчу натуру чоловік реалізовує і в армії. Ще до початку повномасштабного вторгнення він почав писати книгу про деокупований Донбас. Для нього це особливо важливо, адже Єнот із Луганщини:«Дописував книгу вже безпосередньо в бойових умовах. Здебільшого з телефону. Усе вдалося: мою книгу видали, і навіть нещодавно я отримав премію “Своя полиця”».Після закінчення війни чоловік планує повернутися до цивільної діяльності та якомога більше часу проводити з родиною:«Вважаю, що мій стиль зміниться, враховуючи досвід аеророзвідника. Але насамперед — думки про незалежну й територіально цілісну Україну, а вже потім ми знімемо не один серіал та напишемо не одну книгу про це».
«У кожного є здібності, і якщо вкладати в справу бажання та душу — в окупантів немає шансів», - говорить водій автомобільного відділення на псевдо Шах. Він був одним з тих, хто став на захист рідної Чернігівщини. Тоді чоловік був частиною роти вогневої підтримки стрілецького батальйону:«Роботи вистачало щодня. Для багатьох це був новий досвід, але кожен викладався на всі 100%, бо від нашої роботи залежало майбутнє міста й усієї країни. Потім нас перекинули на Донеччину — там ми продовжили бити ворога».За сумлінне виконання бойових завдань під час оборони Чернігова та на Донеччині Шаха було нагороджено Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “Золотий хрест”.Через проблеми зі здоров’ям він нині служить водієм автомобільного відділення. Серед його завдань — евакуація поранених, підвезення боєприпасів і ротація бійців:«Кожен військовий щодня рятує сотні життів. Ротація — це надзвичайно складна справа в сучасних умовах. Вона потребує витримки й вміння швидко ухвалювати рішення. Так, моя робота змінилася, але я продовжую віддавати всі сили, бо кожна хвилина — це чиєсь життя».🇺🇦
Полковник Валерій Лис завершив службу в лавах 1 окремої танкової Сіверської бригади. Як начальник штабу він став одним із тих, хто формував обличчя нашої бригади.Протягом всього часу в строю, Валерій Лис демонстрував непохитну відданість справі, глибоке розуміння своєї ролі та високий рівень офіцерської культури. Він — офіцер, на якого завжди можна покластися.Його приклад мотивував. Він поєднував вимогливість до підлеглих із глибокою повагою до кожного воїна. Це не лише вміння керувати, а й підтримувати, тримати стрій у найважчі моменти. Його рішучість, послідовність і внутрішня витримка були й залишаються орієнтиром для підлеглих.Завдяки його системному підходу, професіоналізму та здатності бачити на кілька кроків уперед, робота виконувалась чітко та ефективно. Він умів об’єднувати людей навколо спільної мети, передавати досвід, підтримувати та водночас вимагати максимальної віддачі.Дякуємо, пане полковнику, за ваші сили, відданість, мудрість і характер.Наша спільна боротьба триває — хоч і в складі різних підрозділів. Разом — до перемоги!🇺🇦
«Мрія? Мабуть, стати генералом. Мета ж і ціль – це перемога України», - розповідає юний воїн 1 окремої танкової Сіверської бригади на псевдо Дід. Попри те, що йому тільки 26, однак вже помітна сивина, за що й отримав відповідний позивний. Чоловік з Чернігівщини, до початку повномасштабного вторгнення працював помічником адвоката, однак напад ворога докорінно змінив його життя. З перших днів допомагав ЗСУ, а вже після виходу окупантів з області – підписав контракт та долучився до рідної для всіх чернігівців бригади:«Насправді ж війна почалась ще у 2014, однак тоді я був зовсім юний. У 2022 я також не підлягав мобілізаційному віку, однак підписав контракт. Ще тоді запитували про бажання виконувати бойові завдання, а в мене бажання було надмірне». Тоді Дід разом з іншими добровольцями поїхав на навчання до Британії з підготовки морських котиків. Після повернення, потрапив в мінометну батарею, де виконував різні задачі. В той час разом з його полеглим командиром активно розвивали тему дронів. І за короткий час вони стали взводом БПЛА: «Запрошували знайомих, хто мав до цього наснагу. Навчання проходили самостійно, здебільшого в інтернеті. Знаходили курси та вчились на власних помилках. Тоді командування до цього ставилось дуже добре, завдяки чому ми змогли досягти певних результатів». Зараз він вже командир взводу безпілотних авіаційних комплексів. Серед функцій, що він виконує разом з побратимами – розвідка, коригування артилерії та знищення особового складу противника: «Я вже три роки в ЗСУ, із солдата став офіцером. Після війни потрібно буде армію підтримувати й розвивати. На прикладі дронів ми бачимо, що технології не стоять на одному місці, а надалі сильна армія – гарантія незалежності України». Як тоді, так і зараз, велика кількість юних українців - на захисті Батьківщини. Це є справжнім проявом любові до країни, яка виявляється не у словах, а у вчинках та діях. 🇺🇦
Старший солдат, начальник пункту заправки ПММ на псевдо Бульбаш родом з Чернігівщини. На початку війни 1 окрема танкова Сіверська бригада відіграла знакову роль в обороні Чернігова. Бульбаш став одним з тих, хто у перших рядах став на захист міста. Він здійснював поставку палива в умовах блокади: «Було важко, адже мали їздити за паливом більше 300 кілометрів. Доводилось витягати паливо з нафтобази, на якій зайнялась пожежа після ворожого обстрілу. Підвезти паливо потрібно було якомога швидше, але росіяни перекривали майже всі логістичні маршрути, тому доводилось пересуватись якомога скритніше».За сумлінне виконання бойових задач під час оборони Чернігова, нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий хрест”. Долучився до армії чоловік ще у 2014 році. Брав участь в найзапекліших боях на Донбасі, в тому числі і в обороні Донецького аеропорту. Тоді був водієм та старшим стрілком. Переконаний, що війна розпочалась саме 11 років тому, коли ворог вперше прийшов на нашу землю. Прикладом батька захопився і його син, тепер у їх родині двоє захисників. За час служби у чоловіка велика кількість різних історій, однак найбільше пригадує епізод, коли він з побратимами їхав у бік Гуляйполя - підвозили паливо на передову. Виконуючи бойове завдання наші воїни потрапили під ворожий обстріл. На щастя, ніхто не постраждав, до того ж, вдалось врятувати транспорт з паливом. Однак уникати травмувань вдавалось не завжди. Неодноразово зазнавав поранень та контузій, але після лікування незмінно повертався до своїх хлопців: «Мені здається я вже все бачив на цій війні, то чому б не продовжувати. Вочевидь шанс пожити досі є», - посміхаючись додає Бульбаш. Наша робота – колективна. Всі задачі виконуємо разом, кожен воїн важливий. Завдяки цій єдності й вдається щоденно долати ворога. У цьому наша сила – ми на власній землі. 🇺🇦
TGLIST.COM.UA
2023-10-29