Telegram statistics channel - @princeofpsi

Жити в середньому віці — це коли по міркам ВОЗ ти вже не молодий огірочок і не суха гілка, а той самий стиглий плід, який нарешті набрав смаку.Статистика рахує цифри, але не знає, як відчувається життя.Я здебільшого відчуваю себе молодою. Можливо тому, що моє оточення — завжди молодше, і воно з одного боку тримає мене у тонусі, а з іншого — дарує повагу та підтримку.Мислення формує відчуття.І від нас залежить, якими вони будуть.У моєму словнику немає слів «важко» чи «тяжко». Я можу дозволити собі сказати «це не легко». Та загалом я вірю, що все можливо — було б бажання.І щороку, озираючись назад, я дивуюсь: як ми це зробили? як впорались? як змогли?Кажу «ми», бо не уявляю себе без тих кількох людей, які мені близькі. Їх небагато, але саме вони — моя опора й рушійна сила. За це я їм безмежно вдячна завжди.У майбутнє я зазираю обережно, бо не люблю. Та мрії й бажання все одно кличуть уперед. І тоді знову думаю: як ми це зробимо, як впораємось?Як зможемо?Та переважно головне тут — ми.Я живу в моменті, спираючись на все, що вже пройшла, та трохи фантазую про майбутнє.Дякую всім моїм учням за той невеличкий шлях який ми пройшли чи ще проходимо разом.І ще раз дякую моїм близьким. Жити в середньому віці — це як пити вино: здається, вже знаєш його смак, але кожен ковток відкриває нову ноту.Далі буде… і з днем народження мене.

Як знайти сенс життя?Можна роками ганятися за тим самим «великим сенсом» — і все одно залишитися ні з чим.Бо одного великого не існує.Є твій — на цей відрізок життя.Скільки він триватиме? Хто його знає. Та й чи справді це так важливо?Я ніколи не шукала сенс напряму. Але завжди шукала — і досі шукаю — те, що мене наповнює. Те, що дає цікавість, опору, особливий внутрішній стан.І дивно, але це зазвичай прості речі, які зовсім не претендують на велич:— шукати подарунки для друзів і близьких, знаючи, що вгадати — це окреме мистецтво— знаходити музику, яка переносить у неймовірний стан— натрапляти на цитати, якими неможливо не поділитися— і, звісно, робити прикраси — моє велике захоплення вже кілька роківПоруч із цим завжди йде психологія, якою я живу ще з підліткового віку (тут окреме «дякую» моїй мамі).Процеси різні, але суть одна: вони можуть приводити до результатів, та ніколи не знаєш, яких саме. І це нормально.Адже сенс народжується не з результату, а з процесу, що настільки захоплює, що стає сенсом сам по собі.Можна закохатися у щось випадкове. Зануритися в процес, розгадувати загадки, вирішувати питання й думати, що з цього вийде.Навіть ставити цілі й планувати дії. Але якщо процес не чіпляє, якщо вам не цікаво — тоді вибачте, але й сенсу займатись тим теж нема.Справжній сенс з’являється там, де ми віддаємося справі з головою і всіма лапами. Повністю. Без сумнівів і без зайвих питань:чи це потрібно?кому це потрібно?чи це серйозно?чи це надовго?Усі ці питання лише виснажують і відволікають від головного. Їх варто відпускати, як непотрібний вантаж.Три запитання, що повертають сенс:що робить мене живішим? що наповнює моє життя? що мені цікаво саме зараз?Вони потрібні, коли все здається сірим і ніяким.Тож хай кожен день приносить вам нові сенси. Нехай маленькі, але важливі.——відкрито набір у наступну групу курсу про екзистенції. почитати і приєднатися можна за посиланням

Чому ми боїмося старіння?Ми боїмося не зморшок.Ми боїмося дзеркала, яке щоранку шепоче: час іде.Ми боїмося не сивини.Ми боїмося того дня, коли світ забуде наш голос і запах, а цінність розчиниться, мов слід на піску.Ми боїмося не старості.Ми боїмося всіх тих мрій, які так і не наважилися прожити.Так, ми боїмося втратити красу й привабливість — ніби саме вони були головним квитком у життя.Але якщо краса — головна цінність, тоді втрата закладена від самого початку.Ми боїмося хвороб і безсилля, непотрібності й самотності.І, звісно, смерті.Погодьтеся: так собі комплект супутників «спокійного життя».Колись мене дуже лякала цифра 50.Не знаю чому саме вона, але я пов’язувала її з усім, що описала вище.Вона звучала як вирок і псувала мій настрій.В нлп ми вміємо легко змінювати переконання, тож я змінила своє — і вдячна собі за це.Я дбаю про здоров’я й зовнішність, але без фанатизму. Тепер старість для мене — радше про мудрість, повагу, спокій і глибину.Я думаю: коли життя наповнене сенсом, коли тобі цікаво те, що ти робиш, коли тобі цікаво бути з собою — старість не приходить як ворог.Вона приходить тихо, як літній вечір: із запахом яблук, пилу й задоволення від прожитого дня.

Відпустка для мозкуМозок — найвибагливіший турист у нашому житті. Йому замало відпустки «раз на рік», він хоче маленьких подорожей щодня. І чим менше ми намагаємось його розважити, тим краще йому відпочивається.З досвіду знаю: найкращі ідеї для статей і навчальних програм народжуються саме у відпочинку. У стані трансу задачі раптом вирішуються самі.Сидиш на лавці, дивишся, як мурашка тягне свій мішленівський обід — і розумієш: відповідь, яку два тижні шукав, лежала просто під ногами. А якщо ще поспати 5–20 хвилин — мозок влаштує найкращий брейншторм уві сні.Відпочинок потрібен мозку щодня. І йому багато не треба, щоб запустити цей турборежим. Кава. Прогулянка. Краще з собакою. А ще краще — прогулянка з кавою і собакою.А якщо вона не п’є каву — візьміть їй айран. Не маєте собаки — дивіться на кота.Малюйте картини, вишивайте серветки, зашивайте труси, пишіть від руки. Дивіться фільми, читайте книжки, слухайте музику чи тишу. Для нас це «дрібниці», а для мозку — порятунок.Я теж роблю це кожен день.І, звісно, сон. Моя мама, яка була лікарем, завжди казала: «Не можна будити людину, яка заснула. Хіба що їй на літак». Важливі справи бувають, але без потреби — хай спить.Я виросла з відчуттям, що сон — це не розкіш, а необхідна умова якісного життя. Тому навіть якщо на моїх тренінгах хтось засинає під час медитації — я вважаю, що так і треба.Сон без докорів сумління — найкращий детокс для мозку.Тож робіть усе це, або хоча б щось із цього списку щодня — і ваш мозок працюватиме на повну.посилання на онлайн про екзистенції 💖

Старе життя стає чужим не тоді, коли воно «погане», а тоді, коли ти змінюєшся, а воно лишається тим самим.Це не схоже на раптову бурю — швидше на кросівки, які колись сиділи ідеально, а тепер натирають. Або такі стоптані, ніби пережили три ремонти і сезон кабачків.Ти бачиш нові мешти — гарні, блискучі, ніби з іншого життя. Але як же в біса страшно їх купити. Тож і далі носиш старі, крадькома заглядаючись на нове і не дозволяючи собі ту красу.Людина звикає майже до всього. Може роками повторювати: «у мене все добре», переконуючи інших і себе. А оточення підтакує: «ще не найгірший варіант».І ми ховаємось за це «усі так живуть» — ніби можна все життя стояти в «собаці мордою вниз» і чекати, що світ перевернеться сам.Іноді старе так важко відпустити, бо ми не бачимо нового і не уявляємо себе іншими.Зміни лякають не самі по собі, а тисячею причин, які ми вигадали.Але життя не питає. Хочемо ми того чи ні — воно рухається далі. Ми змінюємось завжди — навіть на клітинному рівні. Коли гальмуємо себе — отоді й виникають проблеми. Бо на опір змінам іде найбільше сил та енергії.Це як тягнути гігантського пуделя вгору по ескалатору, що їде вниз: виснажує не ескалатор, а твій героїзм.Колись я жила так із першим чоловіком — і лише коли наважилась піти, змогла озирнутися й чесно визнати: то був мій жах, а не життя.Краще подякувати собі за пережите й зробити крок уперед. Бо там, де закінчується старе — завжди починається нове.посилання на онлайн

Стосунки у 40: що змінюєтьсяМожна будувати кар’єру, ходити на йогу і вважати себе самодостатнім. Але рано чи пізно все одно приходить думка: справжнє пізнання себе відбувається поруч з іншою людиною.Стосунки — це дзеркало. Вони випробовують («ти шо дивишся серіал без мене?!») і водночас вчать — розумінню себе та інших, а головне зростанню.Тому коли хтось каже: «Мені це не потрібно» — найчастіше він тікає від дзеркала.Знайти «свою» людину буває непросто. Та навіть сам пошук — наповнює життя почуттями і сенсом.Криза середини життяУ сорок приходить переоцінка цінностей: хтось мріє «почати з нуля», хтось біжить марафон, а хтось гуглить «життя на Балі з дітьми і собакою». Стосунки опиняються в епіцентрі цих змін: партнер здається «не тим» чи «не тією».Легко подумати, що нова людина розв’яже старі питання. Я переконана, це не так.Що ж змінюєтьсяУ 40 у багатьох вже є діти (іноді навіть доросліші за сусідського кота), у когось — досвід розлучень. І на перший план виходить не експеримент, а потреба в партнері, з яким можна не тільки ходити в кіно, а й мовчати на кухні без відчуття катастрофи.У цьому віці краще розумієш себе і свої межі. Ілюзії випаровуються швидше, ніж настрій у понеділок. Реалізму стає більше — і це може або зміцнити стосунки, або допомогти чесно їх завершити.Чоловіки у 40Кар’єра є, досвід є, іноді — навіть абонемент у спортзал. І тут постає нове питання: «А що далі?» Тепер шукають не тільки драйву і перемог, а й тепла та підтвердження значущості у стосунках.Жінки у 40 добре знають собі ціну. Замість поверхневих історій обирають глибину: не «аби хтось був», а «аби це було по-справжньому».Саме в цьому віці часто з’являється найбільша впевненість у собі й чітке «я цього хочу» та «я цього більше не терплю».А завдяки досвіду й знанню свого тіла багато хто саме зараз відкриває пік сексуальності.Тому дуже важливо, хто поряд.У цьому віці стосунки тримають не ілюзії, а спільні цінності й інтереси. Любов — це вже не «змінити», а прийняти себе і іншого, з дивною звичкою колекціонувати кришечки.На перший план виходять повага, турбота, здатність цінувати себе й уважність до іншого.І, звичайно, підтримка.Кохайтеся, чорнобриві.посилання на онлайн 💖

Як відрізнити втому від вигоранняЩе на початку вивчення психології одна викладачка сказала:«Яким би улюбленим не було те, чим займаєшся — обов’язково роби вихідні. «День овоча» раз на тиждень. І відпустку — принаймні двічі на рік».Інакше — вигорання.Мені тоді здавалося, що я можу вивчати психологію й працювати без зупинки: було надто цікаво. Але я слухняна: сказала викладачка — значить, роблю. І вигорання мене обійшло стороною. А от багатьох колег — ні.Різниця проста:Втома минає після відпочинку.Вигорання — ні. Навіть сон і вихідні не повертають енергію.Пригадую, як років п’ятнадцять тому на тренерському курсі у Френка Пʼюсліка ми з кількома колегами вирішили завершити заняття трохи раніше й піти в оперу. Френк тоді був цьому щиро радий, бо знає, як важливо цінувати себе. Головна людина у вашому житті — це ви!Втома — як легка крепатура після тренування: тіло дає знати, що працювало, хочеться розслабитися, але настрій стабільний. Іноді з’являється роздратування, та сенс не втрачається. Достатньо сну чи вихідних — і знову хочеться робити те, що любиш.Вигорання — як вимкнений світильник: навіть після відпочинку всередині порожньо. Те, що колись тішило, більше не гріє, з’являється відчуття «нічого не має сенсу», знижується самооцінка, байдужість стає фоном. Скільки б не відпочивав — сил не додається. Часто супроводжується емоційним віддаленням від людей і роботи.Що робити?Плануйте паузи. Влаштовуйте «день овоча» навіть тоді, коли здається, що сил ще вистачає. Беріть відпустку, коли все добре, — не чекайте, поки стане погано. Пам’ятайте: головна людина у вашому житті — це ви.посилання на онлайн

Чому ми втрачаємо смак життя після 35Після 35 життя не стає гіршим — воно просто змінює смак. Іноді настільки, що думаєш: «А де той драйв, який був у 20?»Річ не лише у віці, а в коктейлі з біологічних, психологічних і соціальних факторів.1. Біологічні зміниГормони змінюються, енергії менше, метаболізм і регенерація сповільнюються. Це впливає на настрій, самопочуття і навіть пристрасть.Ти вже не та коняка, яка гоцала на роботі з дітьми, а потім могла ще й на дискотеку.Та й чесно — уяви це зараз, ну таке.Мозок теж перебудовується: дофаміну менше, і нові враження вже не дають того ефекту, що колись.А от на емоційні качелі — будь ласка, гормони своє відпрацьовують.Був час, коли мої реакції важко було назвати адекватними. Добре, що в психології я з цим розібралась.2. Психологічні причиниТе, що колись було мрією, стає буденністю. Радості менше, тож починаєш брати кількістю. Але якість і задоволення не живуть на швидкості 200 км/год.Синдром досягнутої вершини підкидає «геніальні» ідеї — наприклад, піти на свій умовний Еверест, де вже повно тих, хто зірвався, але твого прапорця ще нема.Реальність починає конфліктувати з ідеалами молодості. Розрив між тим, ким хотілось бути, і тим, ким вдалось стати, починає відчуватися сильніше.Додайте сюди витіснені бажання, відкладені «на потім» (яке ніколи не настає), і маємо рецепт прискореного темпу, у якому смак життя просто губиться.Добре, що психологію я не відклала ще далі, бо могла б так і не піти цим шляхом. Після 35 саме час навчитися отримувати задоволення від самого руху, а не лише від фінішу.Але ж звичка бігти до цілей — сильніша за нас.Чого я тільки не вигадувала, аби стати чемпіонкою хоч у чомусь, бо у фехтуванні не склалось. І, чесно, усе це виявилося марною тратою часу.3. Соціальні та життєві факториРутина робить життя стабільним, але занадто однотипним. Більшість енергії йде на підтримку системи, а не на відчуття. Все рідше трапляється щось вперше.Натомість з’являється більше повторів і менше новизни.Колись я навчилась бути в процесі, уповільнюватися та отримувати задоволення від цього.І ви зможете навчитись.Бо якщо у 40 бігти так само, як у 20, можна й добігти — але зовсім не туди.посилання на онлайн

5 ознак, що ви у кризі середнього вікуКриза середнього віку — це не завжди новий спорткар і кардинальна зміна зачіски. Часто вона тихіша й хитріша: сидить собі в кутку і тицяє пальцем у найболючіші місця.1. Час минає, а я не там, де хотів бути — цю фразу можна почути і від людини з «ідеальним пакетом»: сім’я, гроші, статус.У мене саме так і було: чоловік, дитина, робота — і водночас внутрішнє «щось не те».2. Раптова переоцінка цінностей. Те, що ще вчора здавалося важливим (кар’єра, статус, накопичення), сьогодні виглядає дрібницею.Мене, наприклад, остаточно затягнула психологія, хоча ця тема цікавила ще з підліткового віку.3. З’являється бажання «скинути» поточне життя. Мрієш про іншу професію, інший континент, нові хобі.У мене були й спроби переїхати — куди завгодно, аби не в себе.4. Посилена увага до віку й тіла. Раптом ловиш себе на тому, що прискіпливо рахуєш роки й зморшки: молодість уже десь за спиною, а дзеркало шепоче, що тіло «не те». Я буквально жила в спортзалі — але дзеркало все одно шепотіло: «щось не так».5. Ідеалізація минулого й ностальгія за ним — ловиш себе на думках, що справжнім/справжньою, собою, був саме тоді. На цьому тлі теперішнє здається чужим і наче не своїм.Юнг писав, що після 35–40 років психіка перестає завойовувати зовнішній світ і повертається до пошуку сенсу. Молодість дає відчуття безмежних можливостей. Середина життя показує: не всі мрії здійснились — і не всі здійсняться. Це запускає сум і переоцінку.А ще пробуджуються «забуті частини» особистості. Те, що було витіснено заради кар’єри, сім’ї чи відповідальності, починає стукати в двері: творчість, спонтанність, сексуальність, дух пригод.Я у той час була на всіх можливих виставах і концертах, оточувала себе найекстравагантнішими компаніями — але внутрішню пустоту це не заповнювало.І, звісно, конфлікт: бути такою, якою тебе хочуть бачити, чи дозволити своїй «сатані» вийти назовні?Можливо, це і про вас?посилання на онлайн

Прийняття Адже ми можемо собі зовсім не подобаться, можемо дивитися на себе в дзеркало з презирством і ще принижувати свої переваги, вважаючи все, що маємо і що вміємо нісенітницею. Я себе довго не могла прийняти. І ось що я вам скажу — треба брати частинами. Цілком себе прийняти не вийде. З чого почати не важливо. Можна з того, що раптом ви помітили в іншій людині і зрозуміли, що їй з цим добре і вона взагалі не париться про це. А потім ви несподівано для себе зустрічатимете все більше таких людей у ​​яких на вашу «ваду» є дозвіл — вони з нею чудово живуть і навіть не помічають її . І незабаром ви приймете це в собі і зрозумієте, що це нормально і навіть може подобається іншим. Заважати в прийнятті своїх «вад» може думка про те, що ви якась особлива людина, що їм тим людям це дозволено, а вам ні. Тоді рекомендую зняти корону і повісити на гвоздик. І робити так щоразу, коли починаєте думати, що ви особлива людина. Приймати себе через інших набагато простіше, я робила саме так.Це коли вас приймає повністю ваш друг або подруга або партнер, а ви дивуєтесь тому, але потроху починаєте й самі інакше себе сприймати.Але тут важливо і його чи її так само приймати повністю. Любіть себе це дуже приємно )