принц оф псі Ψ | Старе життя стає чужим не тоді, коли воно «погане», а тоді, коли ти зм...

Старе життя стає чужим не тоді, коли воно «погане», а тоді, коли ти змінюєшся, а воно лишається тим самим.Це не схоже на раптову бурю — швидше на кросівки, які колись сиділи ідеально, а тепер натирають. Або такі стоптані, ніби пережили три ремонти і сезон кабачків.Ти бачиш нові мешти — гарні, блискучі, ніби з іншого життя. Але як же в біса страшно їх купити. Тож і далі носиш старі, крадькома заглядаючись на нове і не дозволяючи собі ту красу.Людина звикає майже до всього. Може роками повторювати: «у мене все добре», переконуючи інших і себе. А оточення підтакує: «ще не найгірший варіант».І ми ховаємось за це «усі так живуть» — ніби можна все життя стояти в «собаці мордою вниз» і чекати, що світ перевернеться сам.Іноді старе так важко відпустити, бо ми не бачимо нового і не уявляємо себе іншими.Зміни лякають не самі по собі, а тисячею причин, які ми вигадали.Але життя не питає. Хочемо ми того чи ні — воно рухається далі. Ми змінюємось завжди — навіть на клітинному рівні. Коли гальмуємо себе — отоді й виникають проблеми. Бо на опір змінам іде найбільше сил та енергії.Це як тягнути гігантського пуделя вгору по ескалатору, що їде вниз: виснажує не ескалатор, а твій героїзм.Колись я жила так із першим чоловіком — і лише коли наважилась піти, змогла озирнутися й чесно визнати: то був мій жах, а не життя.Краще подякувати собі за пережите й зробити крок уперед. Бо там, де закінчується старе — завжди починається нове.посилання на онлайн