Оповідання Франца Кафки «Турботи глави сімейства» належить до тих текстів, які послідовно чинять опір однозначному тлумаченню. Образ Одрадека від моменту публікації породжував численні інтерпретації — психологічні, соціальні, філософські, — однак жодна з них не виявляється вичерпною. У самому тексті Франца Кафки Одрадек не постає ні як символ у традиційному сенсі, ні як алегорія з фіксованим значенням. Радше його можна розглядати як залишкову форму — те, що збереглося після втрати цілісного уявлення про порядок світу.Одрадек у Франца Кафки не є повноцінною істотою і водночас не зводиться до статусу предмета. Його проміжний характер є принциповим. Він не виконує жодної функції, не має мети й не входить у жодну зрозумілу систему доцільності. Важливо, однак, не лише те, що Одрадек є некорисним, а й те, що до нього непридатне саме питання про користь. Він існує в режимі, де функціональність більше не є критерієм буття. Проте, попри це, він присутній: з’являється, пересувається, зникає й знову повертається.У цій формі присутності можна побачити не метафору, а стан — спосіб тривання після втрати підстави. Знання, яке уособлює Одрадек, не є накопиченням смислів і не спрямоване на завершення. Воно не переходить у практику і не оформлюється у вчинок. Це знання, що існує як тривання без гарантії, як форма, що не потребує смислового центру. Його безкорисність не є випадковою, а вказує на розрив із початковою метою і водночас на здатність продовжувати існування поза будь-якою доцільністю.Навіть ім’я Одрадека підкреслює цю фрагментарність. Воно не функціонує як звичайне власне ім’я і не прояснюється через етимологію. Його можна сприймати як неповний залишок більшої форми, який утратив зв’язок із цілим. У традиціях, де світ мислиться як впорядкована структура, така неповнота означає не руйнування, а втрату цілісності. Цим пояснюється і зовнішній вигляд Одрадека — зіркоподібна шпулька, обмотана нитками. Вона нагадує не завершену модель, а фрагмент, у якому нитки волочаться, не складаючись у цілісний візерунок.Рухливість Одрадека, його здатність стояти «ніби на двох ногах» і припущення оповідача, що він зроблений із дерева, не надають йому повноцінного життя. Навпаки, ці риси лише підкреслюють його проміжний статус. Одрадек не діє і не спрямований на результат. Його сміх, подібний до шелесту опалого листя, не є голосом у людському сенсі. Це звучання без джерела й без адресата — шум присутності, що не перетворюється на висловлювання і не пропонує відповіді.Відсутність постійного місця перебування підкреслює цю неприписаність. У тексті Франца Кафки Одрадек переходить із дому в дім, не належачи жодному з них. Дім тут можна розуміти як простір збереження й передавання смислів. Одрадек з’являється в домах не тому, що вони є його місцем, а тому, що без нього неможливе саме передавання. Водночас жоден дім не здатен його вмістити повністю. Він завжди залишається тим, що не закріплюється остаточно.Його рух сходами не означає падіння. Це радше спуск, який можна тлумачити як рух знання до людського рівня — процес спрощення, пристосування і водночас деформації. Сходи в оповіданні постають образом зв’язку між різними рівнями буття, яким це знання рухається, втрачаючи первісну форму, але не зникаючи. Передавання тут зберігає сам факт руху, але вже не гарантує смислової тяглості.Особливого значення набуває постать оповідача. "Глава сімейства" у Франца Кафки постає не лише як побутова фігура, а як носій відповідальності за порядок, спадковість і тривалість дому. Його турбота не є емоцією і не пов’язана зі страхом перед шкодою. Оскільки Одрадек нікому не загрожує. Вона радше позначає межу між тим, що ще може бути передане, і тим, що вже не вписується в порядок спадковості. Тривога виникає з усвідомлення можливості того, що цей уламок здатен пережити джерело, з якого він походить.
Духи днів тижня: Артаїк — для неділіОдин із циклу обрядів для викликання різних духів (зокрема для любові), які приписані кожному дню тижня. Текст походить зі збірки «Зірок наук» (Nujūm al-ʿUlūm) — енциклопедичного огляду астрології та астральної магії, укладеного в Біджапурі, ймовірно самим султаном ʿАлі ʿАділ Шахом близько 1570 року. Друге зображення — з іншого рукопису Nujūm, ретельно переписаного з оригіналу приблизно через століття в Біджапурі, орієнтовно між 1660 і 1680 роками. Цей розділ подано у вигляді уривка з доданими ілюстраціями; матеріал запозичено з праці ас-Саккакі «Тасхірат».Переклад текстуПро кохання і спосіб викликання АртаїкаЯкщо ти хочеш викликати Артаїка, мусиш постити в неділю. Коли настане ніч, слід легко перервати піст — наприклад, рисом із молоком. Намалюй коло коров’ячим гноєм і запали світильник на фісташковій олії, вдягнувши новий одяг. Увійди в коло й повтори цей азімат (заклинання) тисячу разів.Усередині кола поклади три шматочки горіха арека (supari), двадцять гвоздик (bist qaranful), три мускатні горіхи та дев’ять листків бетелю. Потім у межах кола проведи довкола себе зелену лінію й сядь.Раптом Артаїк з’явиться перед тобою — із зеленим обличчям, зеленим волоссям, зеленими очима й зі сміхом. Він запитає: «Навіщо ти мене викликав?» Перш ніж промовити бодай слово, тричі прочитай суру «аль-Іхляс». Після цього говори з ним — і все, чого ти бажаєш або шукаєш, буде даровано.
А ви знали, що Марк Аврелій вірив в свою божественність? Угу, цей «скромняга» свідомо живив культ імені себе у провінціях.Це я сьогодні читала лекцію «Шлях до обожнення» (якийсь у мене цикл виходить про це) і трохи не договорила. Буде тут) Римська ідеологія передбачала, що Iupiter Optimus Maximus (Юпітер себто) керує Всесвітом, а імператор керує Землею за мандатом Юпітера, тобто він «земний Юпітер»»(Iupiter terrestris). Cultus Augusti – це ціла система культових почестей імператору (жертви, храми, свята, присяги «генію» імператора) означала публічну лояльність через релігійні форми.Ми звикли до чіткого розрізнення: ось киця, ось Ксюша, ось богиня Гера - три різні субстанції, які не можуть перетікати одна в одну. Але це дуже осучаснене сприйняття. Раніше (принаймні в Античності) божественність сприймалась як спектр, адже «бог» - це концепт на позначення чогось, що має максимальну владу і може впливати на долю, даруючи захист і блага. Якщо це ти (чи з твого оточення - ти найближчий до цього) - ну й супер, значить ти бог. З римським імператором те саме: він має абсолютну владу над життям підданих, дарує мир імперії і годує народ, тобто функційно він діє як Юпітер. Отже імператору належить статус «бога» у соціальній ієрархії. Саме з цих позицій Марк Аврелій дуже полюбляв приймати божественні почесті як необхідний інструмент управління імперією. У Римі він не міг повноцінно хизуватись божественністю, адже для римлян імператор - «перший серед громадян» (princeps), а не бог. Але в провінціях чи приватній сфері він міг бути богом. І таки був!За правління Марка Аврелія було створено кілька офіційних іконографічних типів його портретів, які масово розсилалися в провінції. А вже на їх основі місцеві майстри в Галлії, Азії чи Африці робили копії з мармуру або бронзи для місцевих форумів, базилік та храмів. Приклад бачите на картинці - золоте погруддя в натуральну величину.Отакі скромні стоїки, отакі боги.
Солом’яні хрещики — один із давніх українських оберегів, пов’язаних зі святом Йордану. Їх виготовляли напередодні Богоявлення й прикріплювали на вікнах як захист дому. Зберігали такі хрещики від Йордану до Стрітення, після чого знімали та спалювали.На різних теренах України хрещики робили з різних матеріалів: соломи, дерева, воску, тіста або вапна. Водночас особливою майстерністю вирізняються солом’яні хрещики з Угнівщини. З крихкої соломки та тонких пластинок місцеві майстри створювали не лише хрести, а й зірки, трійці, «деревця» та складні багатораменні композиції.Побачити ці вироби можна в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького на виставці «Наше Різдво». Тут представлені зразки з колекції Музею етнографії та художнього промислу Інституту НАН України, зібрані в селах Василів Великий, Вербиця, Журавці, Корчів, Корчмин, Остобіж, Піддубці, Тарношин та Ульгівок.На фото хрещики з соломи:м. Угнів (Львівська обл.🇺🇦), 1929 р.с. Ульгівок (Польща 🇵🇱), 1932 р.с. Журавці (Польща🇵🇱).
Якось під час навчання в магістратурі, на курсі «Теорія та практика перекладу сакральних текстів», нам розповіли одну місіонерську байку про банан і Африку. На днях мені підкинули інший приклад, який, власне, і нагадав ту історію з бананом.Класичний приклад — фраза з молитви Отче наш:«Хліб наш насущний дай нам сьогодні».Для середземноморської християнської традиції «хліб» — це не лише їжа, а й символ життя, праці та залежності від Божої благодаті. Але що робити, коли культура не знає хліба ані як харчового, ані як символічного об’єкта?Під час місії в Ґренландії 🇬🇱 XVIII ст. норвезький пастор і місіонер Ганс Еґеде зіткнувся саме з цією проблемою. У популярних переказах часто стверджують, що він замінив «хліб» на «тюленя» 🦭. Це красиво звучить, але історично некоректно.У реальних ґренландських перекладах використано узагальнене поняття їжі, а не конкретний об’єкт. У сучасній нормалізованій ґренландській мові цей фрагмент звучить приблизно так:Ullumi nerisassat uagut tunniullugit(«сьогодні дай нам нашу їжу / поживу»)Ключове слово nerisassat означає їжу як умову життя, без прив’язки до тюленя, риби чи іншої конкретної істоти. Це приклад семантичного узагальнення, а не підміни.Ще один популярний сюжет — нібито заміна «хліба» 🥖 на банан 🍌 у тропічних культурах. Це також не історичний факт, а дидактичний приклад, який з’являється в місіологічних і перекладознавчих підручниках XIX–XX століть.«Банан» 🍌 тут виконує риторичну функцію — показати, як не варто перекладати. Заміна сакрального символу конкретним локальним продуктом:— надмірно звужує значення;— руйнує богословський сенс;— перетворює переклад на етнографічну ілюстрацію.Тому сучасна теорія перекладу сакральних текстів вважає такі підміни методологічною помилкою.Хоча фраза «Тюленя 🦭насущного дай нам сьогодні» звучить, безперечно, значно цікавіше.
Маю думку на подумати до україномовної астрологічної/езотеричної спільноти.Останнім часом дуже часто натрапляю на слово «обнулення» в астрологічних/езотеричних дописах і сторіс (особливо в інстаграмі): обнулення циклів, обнулення станів, обнулення досвіду, «все обнулиться» тощо.Раніше не пам’ятаю такої частоти цього слова саме в українському вжитку (можливо, просто не звертав уваги). Але мене воно зачепило з іншої причини.Останнім часом ми стикаємося з тим, що в російському контексті «обнулення» — це елемент воєнного новоязу. У російській армії цим словом називають практику знищення власних солдатів (через «м’ясні» штурми або прямі розстріли) за відмову виконувати накази чи «провини» та і всіляке різне особисте.Тому думка не про астрологію чи езотеризм як такий, а про мову і контексти, які ми іноді непомітно переносимо.Власне питання на подумати:• чи є «обнулення» справді усталеним астрологічним/езотеричним терміном для практиків?• чи це радше калька з російськомовного середовища?• і чи замислюється спільнота про те, як такі слова можуть нести зовсім інші, травматичні значення?Додам ще одне — теж із власного досвіду. Не раз спостерігав, як через астрологічні, езотеричні, «психологічні» сторінки й чати працюють різні російські маніпулятори «товаріщі майори». Не всі такі сторінки — очевидно. Але частина з них точно є каналами впливу, де м’яко формують потрібні наративи, лексику й спосіб мислення.
Арвідас Шльоґеріс (Arvydas Šliogeris, 1944–2019) — одна з найрадикальніших постатей сучасної литовської філософії. Його мислення формується на перетині феноменології, грецької метафізики та послідовної критики логосоцентричної культури Заходу. За життя Арвідас Шльоґеріс написав понад два десятки філософських книг, у яких системно розгортав теми німоти світу, Ніщо, межі мислення, статусу речі та насильства мови. Серед ключових праць — "Niekis ir Esmas" ("Ніщо і Є"), тексти про річ, буття і світ, а також есеїстичні й афористичні книги, Одна з найцікавіших його робіт - це фундаментальна праця майже на 900 ст. "Transcendencijos tyla: pamatiniai filosofijos klausimai" ("Тиша трансценденції: фундаментальні питання філософії"), де тиша постає не як мотив чи метафора, а як гранична умова самої філософії — межа, на якій мислення змушене зупинятися перед річчю і визнавати власну невсемогутність.Для Арвідаса Шльоґеріса тиша не є акустичним феноменом чи внутрішнім станом суб’єкта. Вона означає фундаментальний спосіб буття речі, що передує мові, смислу й символу. Вихідним є радикальне твердження: світ мовчить. Речі не містять повідомлень і не очікують інтерпретації; мовлення виникає не в них, а в людині — як форма накладання логосу на те, що за своєю природою є німим. У цьому сенсі тиша є не браком смислу, а опором будь-якій смисловій експансії.Тиша позначає момент, у якому річ ще не перетворена на знак. Мова неминуче узагальнює і заміщує одиничне, тому між мовою і річчю існує непримиренна асиметрія: мова не відкриває річ, а підмінює її власною конструкцією. Лише в режимі тиші річ може залишатися собою, не будучи захопленою поняттям.Звідси випливає онтологічний і етичний вимір тиші. Вона означає межу втручання мислення і здатність утриматися від говоріння там, де говоріння стає формою привласнення й руйнування. Назвати — означає підпорядкувати; символізувати — замінити річ інтерпретацією. Тиша є не містичною практикою, а суворою філософською дисципліною стриманості.Особливо радикально Арвідас Шльоґеріс критикує релігійне мовлення та богослів’я, розглядаючи їх як одні з найжахливіших технік знищення тиші. Наповнюючи мовчазний світ іменами, сенсами й трансцендентними поясненнями, вони перетворюють його на текст і тим самим ліквідовують німоту речі.Водночас тиша у філософії Арвідаса Шльоґеріса не є ані негативним богослів’ям, ані формою апофатичного знання. Вона нічого не відкриває і нічого не обіцяє. Її сенс полягає у збереженні можливості зустрічі з річчю без посередництва смислу — зустрічі без відповіді, без гарантії, але максимально чесної.Було б чудо, якщо хтось із підписників знає литовську мову, щоб перекласти його роботу "Transcendencijos tyla", бо вона справді вартує українського перекладу.
Короткий підсумок читання за 2025 рік.За цей рік я прочитав приблизно 45 книг.Шість — перечитував у межах роботи над дисертацією, плюс кілька десятків статей і розділів з наукових монографій. Долучився до видання трьох книг, підготував кілька коротких перекладів і статей — частина з них уже опублікована на нашому Patreon. Також було перевидання Петера Цапффе і книга про Йоль.На жаль, видання Вацлава Сєрошевського і Джузепе Туччі зависли на етапі наукового редагування й автоматично переїхали в 2026 рік.Цей рік для мене був надто насичений художньою літературою, що мені загалом не властиво. Чесно кажучи, трохи шкодую, що художніх текстів було більше, ніж наукових.З усього прочитаного можу виділити кілька справді вартісних і пам’ятних книжок.Мій топ-2025:Кільця Сатурна — Вінфрід Георг ЗебальдПедро Парамо — Хуан РульфоГриб на прикінці світу — Анна ЦзинThe Sacred Trees of Jeju Island, journeys 2013–2023 і Scattering — Joey RositanОдин із найсильніших дослідницьких антропологічних проєктів, які мені траплялися за останній рік.Найбільше розчарування року — книги Олівії Ленґ. Для мене там не спрацювало буквально нічого.Решта читаного було місцями цікавим, але здебільшого прохідним. Водночас за цей рік я купив чимало книжок, до яких так і не дійшли руки — тож про них уже іншим разом.Якось так.
Наприкінці року розповімо про книжки, які стали найпопулярнішими в нашому видавництві впродовж 2025-го. Кожна з них за якимось показником стала першою.1. "Тетраморфеус" - найпопулярніша книга року, гіпнотична проза від Абрахама Яна Хосебра. В книзі багато речей, які відбулися в українській літературі вперше. Приміром, речення, яке містить 4444 слова.2. "Гриби з Юґґота". Це перша книга з наших видань, до якої були спеціально створені парфуми.3. "Деві Махатм'я". У минулому році ця книга вийшла на межі життя та смерті. Це була перша наша книга, видана накладом 1000 примірників.4. "Абетка медитації". Це перший досвід видання практичного посібника з секулярної медитації, створеного українським автором Ігором Колесником, українською мовою, та в українських реаліях.5. "Появи духів у Бродах". Книжка про греко-католицький спіритичний сеанс. Це була, здається, перша книга, видання якої ініціювало безпосередньо наше видавництво.Багато чого не встигли зробити, але є, чим зайнятися в 2026-му. Не перемикайтесь!
🎭 Schö-wüeschte — дивовижні духи Нового року з АппенцелляЩороку 31 грудня та 13 січня у швейцарському кантоні Аппенцелль Ауссерроден відбувається один із найдивовижніших ритуалів Європи — Silvesterklausen. Фантастичні істоти у неймовірних костюмах мандрують селами, щоб вигнати старий рік і привітати новий.Ці міфічні персонажі — Кляузе — поділяються на три типи:– Красиві (Schöne) — у розкішних прикрашених костюмах, з оксамитовими спідницями та витонченими шапками, інкрустованими тисячами скляних намистин і різьбленими фігурками;– Потворні (Wüeschte) — у масках, покриті сіном, ялиновими гілками та соломою;– Красиво-потворні (Schö-wüeschte) — поєднання обох стилів, з природними матеріалами, викладеними в складні орнаменти.Кожен Кляузе несе на собі величезні дзвони й виконує Zäuerli — старовинний тип природного йодлю. Вони стрибають перед будинками, дзвонячи дзвонами, бажають господарям щасливого Нового року й отримують частування — навіть через маску, через соломинку 🍷📍 Urnäsch, Швейцарія 🇨🇭
TGLIST.COM.UA
