Яна про Літературу 🫡

Шукайте всіх комах на фото!🌸 Памʼятаєте, я запитала у вас нещодавно, на яку з прочитаних книжок зробити огляд першою? Оскільки кожну з них я описала надзвичайно цікаво (💅), то з відривом в один голос перемогла порада номер шість: «Життєво необхідно підгодовувати мух!»Це головний засвоєний урок з книги «Жали. Дзижчи. Кусай. Навіщо нам комахи» від професорки й викладачки Анек Свердруп-Тіґесон. Її нонфікшн доступно й дотепно повідає, чому ж ці малі паскудники дуже важливі для функціонування всього життя нашої цивілізації. Загалом до комах я все життя ставлюсь нормально — не боюсь і не тікаю при вигляді бджоли. Та репутація цих створінь у моїх очах зіпсована однією осою, яка залетіла у моє волосся цього літа, сиділа там бозна скільки, а потім вкусила мене за руку, коли торкалась своєї зачіски. Так от. Ця книжка реально зайде всім, кого хоч трошечки дивують факти про розумних бджол і організованих мурах. Текст буквально напханий цікавими історіями про здібності й життєві цикли комах. На які питання можна знайти відповіді у книжці: 🪲Чому комахи можуть жити без голови, ще й кілька днів?🥸 Як бджоли вчителюють і чому це змінює уявлення про людину? 🗣️ Як Гітлер майже завадив відкриттю відомих танців бджол?🫦 Який набір інструментів для кохання носить з собою самець комахи? І навіщо? 👀 Хто з цих створінь рекордсмен за тривалістю статевого акту? І це тільки 50 сторінок!Переживши приголомшення різноманітною хитрістю, винахідливістю, хтивістю та жорстокістю комах, ви мусите зрозуміти найголовніший меседж книжки. ❗️Люди настільки нищівний вид, що змогли влаштувати навіть популяціям цих створінь доволі скрутні. Вдумайтеся — ці істоти плодяться просто з шаленою продуктивністю, але наші зміни їхнього середовища просто фатальні. Тому треба підгодовувати мух, радить нам авторка, а також допомагати комахам іншими способами. Адже такі крихітні створіння відіграють дуже важливу роль у механізмах нашого соціуму: від вироблення шоколадок і меду до американських дронів і ефективних знеболювальних препаратів. Раджу читати цю книгу. І допомагати комахам. Бо вони дуже допомагають нам.Посилання на книжку отут. Не реклама, просто роблю процес придбання книжки дещо легшим.

🩷 Як кожна поважна читачка, я періодично повертаюсь до біографії Сильвії Плат. Натрапила на уривки з буття письменниці в Норт-Тоутоні, де вона ще була щасливою з чоловіком і дітьми.📍Плат ретельно працювала над затишком маєтку. У її письменницькому кабінеті знайшлося місце для швейної машини, за якою дівчина шила яскраві блузи. Разом з котеджем подружжя отримало 75 дерев яблуні, сад з кущами ожини, бузку, нарцисів і город з картоплею. 🧚‍♂️ Поки зранку Плат писала, чоловік займався дітьми. Після обіду письменниця гралась з дітьми в саду, збирала квіти, готувала й шила. З матірʼю вона ділилась, що це «справжня радість творчого ведення домашнього господарства». 🥹 Крім того, Плат займалась бджільництвом і представляла себе як бізнес-леді, що виробляє мед.🏠Інтерʼєр кожної з дванадцяти кімнат маєтку Плат ретельно облаштовувала. Душею помешкання була вітальня з книжковими полицями, світло-зеленим лінолеумом і рожевими стінами. Над затишком письменниця працювала з особливим натхненням, відшукуючи у праці силу.

🧚‍♂️ З острівного життя Туве Янссон. 👁️ Одного разу письменниця мусила змінити острів. Він довго служив затишною глушшю для Туве. Втім, навіть у такому місці Янссон чи не переслідували журналісти з багатьох країн. Жінка взялася шукати новий острів, на якому вже мешкала б з коханою Тууліккі. Минуло кілька років — і пара знайшла надзвичайно далекий від суші клаптик землі з одним деревом — маленькою грушею. 💪Будівництво житла було непростим. Острів мав надзвичайно мало ґрунту. Тоді жінки зробили його самотужки у химерний спосіб. Взяли старі річні підбірки французького мистецького журналу, а зверху — багато водорослей. Так і з’явився ґрунт. З привезеним піском Туве і Туулікі навіть організували город, розташувавши його на найвищій точці острову. Картопля й щавель — врожай сильних панночок серед моря. 🍺Інколи траплялися подарунки від стихії: якось на берег прибило ящик з дванадцятьма пляшками контрабандної польської горілки. 🏘 Хатина, яку вони збудували, складалась з однієї великої кімнати. Вид з кожної сторони був настільки прекрасним, що жінки зробили вікна в усіх чотирьох стінах. Колодязя на острові не було. Воду Туве збирала після дощів у всілякі посудини та миски. За гарної погоди пара рушала до материка і збирала воду. 🐈‍⬛️ Крім білочки, товариством на острові була чорна киця, яку пара хотіла подарувати мамі Туулікі після смерті її собаки. Однак жінка не прийняла нового хвостатого — і так пара обзавелась кицею, що жила цілих шістнадцять з половиною років. Муркотунка тримала порядок на клаптику землі та не давала спокою птахам. 🐥Натомість Туве опікувалась крилатими. Навесні, коли ті гнідзувались, письменниця з надзвичайною обережністю рухалась островом, не заходячи на пташину територію. Коли пташки народжувались на світ, пернаті мами підходили аж до хатини і показували своїх малят(🥹) Чайки любили Туве — сідали на плечі, руки і навіть дозволяли гладити їх по пір’ю. 💌 Дні на цьому буремному клаптику землі для Туве минали у невтомній праці. Одним з обов’язків письменниця вважала намагатися відповідати на всі листи, що отримувала від читачів з усього світу. Відтак на кінець наводжу лист Янссон з острову до англійських дітлахів: Дорогі діти! Прямо зараз, коли я сиджу і пишу вам, на дворі бушує невеликий шторм. Крізь вікно я бачу, як Фінська затока накочується на мене потужними хвилями, і піна від прибою іноді заливає шибки. Осінь виє в димаря, і останні п'ять днів не пропливло жодного рибальського човна. Коли я переходжу острів у присмерку, щоб надійно прив’язати човен у затишному місці, неважко уявити, що тут водяться тролі, мумі-тролі та інші тролі, маленькі створіння та потаємні істоти без імен, яких — можливо — можна побачити зненацька пізньої осені.Мені було дуже весело, коли я писала про своїх тролів, і найбільше я розповідала про них тут, на острові. Можливо, тому, що вони стають реальнішими, коли ти самотній і навколо тиша.Одного дня я знайшла послання внизу на піщаному пляжі. Хтось склав із каміння та мушель таємне письмо, і я не можу думати інакше, як що це троль хотів сказати щось важливе. Можливо, попередити, що вода піднімається, або про блискавку, яка вдарила навпроти наступного дня.Тут величезні ліси, нескінченні береги та сотні тисяч маленьких островів, розкиданих у морі. Тому треба бути обережним, розрізняючи добрих і небезпечних тролів. Мумі-троль, безсумнівно, добрий троль.Він існував ще тоді, коли я була маленькою, і тоді він жив за піччю у Гельсінкі.Бувало, я бачила, як його очі світяться в темному кутку, або він дмухав мені в потилицю, коли я вимикала світло.Коли я стала дорослішою, я більше не бачила його. Мені шкода, що я втратила здатність бачити його. Можливо, ви її зберегли. І, можливо, ваші тролі не такі вже й відмінні від...фінських? Мумі-троль і я посилаємо вам купу привітань і бажаємо вам саме того, чого ви самі найбільше хочете

🌄 Читаю повість «Згори вниз» Тані Малярчук. Зовсім трохи поки пізнала цей текст, однак вже перебуваю у захваті від його атмосфери й шарму. Безіменна героїня й оповідачка з невстановлених причин покидає звичне життя й рушає жити у горах. Товариство їй складають коти, безкраї простори та дещо дивакувати місцеві. Гобелен історії наскрізь просякнутий кінематографічністю й химерністю. У кожному рядку — незбагненна містика і простота буття вдалині від міських турбот і тягаря сучасності.Захопившись письменницею і її текстом, я рушила шукати інтерв’ю авторки. 📍Наприклад, у цій розмові з Ганною Улюрою для Craft Magazine Малярчук розповідає, що зараз не бачить сенсу у роботі над художніми текстами. Відтак покинула працювати над романом про Голокост на Галичині, у якому авторка прагнула відтворити історію одного містечка у Другу світову. Від одного опису задуму я захотіла це прочитати. Малярчук знайшла всіх виконавців, гестапо і шутцполіцай цього населеного пункту, досліджувала їхні листи, протоколи допитів та інші артефакти доби. Метою було втілити сюжет про звичайних людей, що скоюють жахливі речі у добу зла. Та цей роман залишиться у письменницькому столі. 📍А в інтерв’ю 2012 року для газети «День» письменниця ділиться історією з Донеччини, яку побачила на власні очі під час роботи журналісткою. В одному селі області поклади вугілля були дуже неглибокими. Жителі не розгубилися і почали активно добувати копалини за безцінь, купуючи натомість продукти і алкоголь. Село процвітало, навіть мало кілька ресторанів. Та невдовзі залишилося всього кілька людей. Хати інших позападали в землю, бо ті рили у себе на подвір’ях. Провалилось усе.  📍Для Літературної газети авторка говорить, що «Забуття» — це перша книга, у якій вона наважується відмовитися від сміху й абсолютно серйозно поговорити про ті речі, що її турбують. Спершу цей роман про Липинського мав бути тільки історичним фікшном. Однак невдовзі авторка зрозуміла, що плин українського минулого повниться переривань і чорних дір, а тому подібний сюжет не може бути викладений у одній часовій лінії з однією постаттю у центрі подій. 👁️Малярчук давно живе у Відні. Пише не тільки українською, а німецькою й англійською, адже є надто інтимні речі, про які може говорити тільки іншою мовою. Готова вже радити «Згори вниз», додавати у найкраще прочитане й агітувати підписників свого каналу (вас!) пізнавати цю історію. 

📍 Авторка щоденнику «Жінка в Берліні» розповідає, як на вулицях почула про операцію радянських партизанів: ті організували диверсію і підірвали німецький потяг зі зброєю. 😀 Оповідачка кепкує, що її співвітчизники змогли б зробити подібне, тільки якщо попередньо придбали би квиток і прокомпостували його. 📝 Аспект дослідження того, як німецький соціум поступово потонув у цьому божевіллі й залишався у прірві до останнього видається особливо цікавим. Саме це та інші парадокси суспільства у Другу світову досліджує англійський історик Ніколас Старґардт у книзі «Мобілізована нація». Ще не дочитала цей стос у понад 700 сторінок, однак спішу поділитись цікавими фактами, які довідалась. 1. Наприкінці Першої світової у Берліні смертність серед цивільних від туберкульозу була більше, ніж серед солдат, призваних зі столиці. 2. У державних календарях і підручниках датою початку війни було 3 вересня 1939 року, коли Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині. 1 вересня позначили лише днем «конратаки» на Польщу. 3. Німці дуже успішно розтиражували міф про поляків, які вели чи не цілий геноцид на власній території. Для цього число вбитих німців збільшили вдесятеро, а інформацію подавали під заголовками на кшталт «20 років польського правління смерті». Це зіграло злий жарт. Коли у 1943 році Ґеббельс намагався закликати народ до співчуття полякам, що потерпають від совєтів, у нього справедливо запитали, чому ж таких злих поляків треба жаліть. 4. Проблеми із забезпеченням навіть базовими товарами у Німеччині почалися з перших днів війни. Негаразди з постачанням одягу, меблів, побутових товарів і нормальної кави були наявні ще навіть до Другої світової. 5. Ґестапо стежило за тим, щоб не ставати інструментом родинної помсти для німців. Відтак воно закликало Спеціальний суд не приймати доноси від ділових партнерів, навіть якщо звинувачення було у прихильності до комунізму. 👀 Можливо, на це читання піде цілий місяць. Та мене захоплює, що і як робить дослідник. Коли б писала про Другу світову війну щось своє, то прагнула б створити саме щось подібне. 

Я захворіла й не вилазила з ліжка. Тішила себе черговим переглядом «Секс і місто». Довідалась цікаві штуки.🎭 В епізоді з тантричним масажем роль майстрині виконує не випадкова жінка, а відома ікона польського кіна Ельжбета Чижевська. Жінки копіювали її стиль, а стрічки з нею ставали хітами. Вона емігрувала до Штатів через статтю свого чоловіка-журналіста. Навіть Меріл Стріп брала в Ельжбети уроки. Зірковий час карʼєри Чижевської добіг кінця, як і шлюб.🍎 Виконавиця ролі української покоївки Магди — донька єврейського сімейства Лінн Коен мала бабусю з України, яка багато значила для неї. Знайомство з шоуранером серіалу було кумедним: понад 30 років тому вони грали в театрі школи для дівчат у різних виставах. Лінн була вегетаріанкою, а тому приходила до їдальні раніше, щоб поцупити фруктів. Майкл застав її на гарячому. Така оказія звʼязала двох на все життя.👠У виконавиці ролі Наташі є книжка про значущі пари взуття для відомих жінок: від Боббі Браун до Барбари Буш. It’s sooo Carrie Bradshaw coded 🩷💅

Вихідні на Форумі у Львові вперше: враження й покупки.Я насолоджувалась кожною хвилиною там. Місто додає зовсім іншого вайбу фестивалю, а локація перетворює дійство на дещо химерний книжковий лабіринт. Атмосфера надзвичайно затишна й дещо камерна. Серед асортименту ті видавництва, яких ніколи не зловити на Книжковій країні. Повно й інших прикольних дрібниць, які додають особливого вайбу ярмарку.Покупки — на першому фото. Не всі з них мені та не всі куплені на Форумі. По дорозі зайшла до книгарні «Фоліо», де вичепила Трилогію смерті для Єви — подруги й авторки «гриб з юґґота» — за 450 гривень! Отримала колись примірник як зобовʼязання прочитати Бредбері після програного парі. Врешті книга потонула під час прориву сушилки (я не спеціально, чесно). У цій же крамниці знайшла стародавнього Чеха і том з шестикнижжя Лема за 300 гривень! Їду додому без грошей, але з торбою книжок. Як матимете можливість, завітайте на Форум. Він дуже гостинний. Книжкова країна в цьому році не потішила серце, а от Форум зміг.

На українському книжковому ринку повно новинок. Погляньмо на деякі з них, які мене зацікавили і довідаємось більше. 📍«Гітлер, Сталін, мама й тато. Як ми родиною дивом вижили», Даніель Франкенштейн. Це мемуари британського письменника, батьки якого — Міріям і Людвік — ледве вижили під тиском репресій нацизму й сталінізму відповідно. Та оповідь охоплює значно більше історії сімейства Франкенштейна, сягаючи аж третього коліна. Автор не просто фіксує спогади, а розставляє важливі ідеологічні акценти про вплив неосмисленого минулого сталінізму на сучасну росію (і всі країни поруч), безсилість інтелектуалізму супроти великих тоталітарних машин і тенденцію популярності правих сил. Написанням мемуарів Франкенштейн прагнув не тільки закарбувати історію сімейства, а й нагадати світові — наслідки відмови від ліберально-демократичних норм неодмінно будуть фатальними. 📍«Убивця лісу», Прімі Мохамед. Атмосферне фентезі, героїня якого мусить рятувати тих, кому, можливо б, з більшим бажанням бажала загибелі. Крізь витворену моральну дилему письменниця міркує про втрату, спадок і провину. Натхненням для цієї книжки став сон, у якому невідомий голос озвучив питання: «Чи відповідають діти за гріхи батька?» Прімі вважає, що з книжки вийшов би захопливий короткометражний фільм з покадровою і дивною анімацією. У своїх історіях письменниця прагне створювати переконливе репресивне суспільство й героя у центрі сюжету, якому вигаданий світ не гарантує перемоги. 📍«Пʼята Фігура», Робертсон Девіс. Історія про постать, що небажано отримала надзвичайно важливу роль у житті інших. Ця драма охоплює понад сорок років, лунає від першої особи та простягається землями Європи XX століття. Текст канадського класика є дещо автобіографічним, однак не в банально-буквальному сенсі. Лист-сповідь знайомить з Данстаном Рамзі, який, оминувши сніжок у дитинстві, запустив незворотній і сумний ланцюжок подій. Книга є початком трилогії.Останнім часом новинки на ринку дійсно радують. Приємно, що звертаємо увагу не лише на «мейнстрим», а й доповнюємо, наприклад, канон класики перекладами. Бо в літературному процесі прогалина у знанні позачасових текстів неодмінно відлунює згодом. 

У нас повернулась рубрика «Які книжки читали б герої серіалу….». Надзвичайно люблю створювати ці матеріали, читати про поп-культуру й знаходити потрібну книжку для персонажів з перекладеного українською. І, чесно, я не впевнена у багатьох своїх навичках, але вмінням підбирати читання для вигаданих героїв серйозно пишаюсь. Так от.🧙‍♀️Які книжки читали б героїні серіалу «Усі жінки — відьми»Перший раз робила такий текст про серіал, який не дивилась. І це було ще цікавіше! Проспойлерила собі все на світі й навіть більше, однак чаклунки (й відвідувачі нашого сайту) отримали свої поради з читання.☀️🕶️ Які книжки читали б герої серіалу «Літо, коли я стала привабливою»Майстерні едіти з Тіктоку майже змусили мене подивитись цей серіал, тому було справжньою насолодою писати текст і читати про історію створення шоу. Тут я взагалі балдію від того, які книжки підібрала!🩷 Раджу звернути увагу на ці та інші тексти рубрики, бо у них даю не лише читацькі поради, а й знаходжу цікавинки про виробництво й героїв.

Історія книжки, що не мала статися📍«Бійня номер п’ять» змінила життя Курта Воннеґута назавжди. З цією книгою він миттєво став культовим автором. Однак, здається, у жодній історії про письменників це не впливало позитивно на митця. Наступного року після публікації знаменитого роману Курт розлучився з дружиною, з якою провів 25 років життя. 📝 Намагаючись втекти від самотності, він доводив себе до виснаження роботою. Воннеґут вирушив у небезпечну місію в так звану Біафру, був обраний віце-президентом PEN і викладав курси письма у Гарварді. Та все це було лише спробою відтермінувати момент, коли доведеться думати про майбутнє та повне нерозуміння напрямку творчості. 😀 Playboy спитав тоді Курта, чого очікувати після «Бійні номер п’ять», на що Воннеґут відповів: Якщо я захотів би, то взагалі не мав би писати. ✍️ Хаос життя втілився у «Сніданку чемпіонів», який привів частину вірної аудиторії автора своїми експериментами та змістом у шок. Книжку Курт присвятив Фібі Герті — вдові, яку відвідував з друзями після школи у тридцяті роки. Згадуючи її, письменник тепло казав: Вона була кумедною. Вона була розкутою. Вона вчила нас бути неввічливими в розмовах не лише на сексуальні теми, але й про американську історію та відомих героїв, про розподіл багатства, про школу, про все. 🤌 Воннеґут додавав, що тепер за рахунок цієї «неввічливості». І, певне, найбільше цей принцип втілюється якраз у «Сніданку чемпіонів», яким письменник привітав себе на п’ятдесятий день народження. 🎂 Цим проектом він прагнув очистити свою голову від «усього того мотлоху, що там є». Курт повністю відпускає себе — пише дещо по-дитячому, доповнює оповідь малюнками й трохи непристойними графіті. 💅 Після «Бійні номер п’ять» Воннеґут заявляв, що хоче вирушити у більш зосереджену на собі подорож, бо може зробити це тепер. «Сніданок чемпіонів» був гучним виявом цього наміру та викликав обурення критиків: дехто навіть поділився переконанням, що цей текст — спланована образа читачів. 📍Так, «Сніданок чемпіонів» не для всіх — і не для мене. Однак ця книжка повернула Курту рішучість спробувати писати й жити знов: Гадаю, мій дух все ще достатньо сильний, щоб я міг ганятися за щастям, чого я ще ніколи не пробував. 📍Завдяки цій авантюрі й дозволу собі бути сповна «неввічливим» Воннеґут продовжив писати — і це причина полюбити «Сніданок чемпіонів».