Стосовно "Голодних ігор" — 🔗 Редактура/коректура, звісно, відстій. Я стільки помилок в одній книжці не бачила ніколи, ще й таких: немає крапок, немає ком, неузгоджені слова поряд. Ну і це ж не перше видання, наскільки розумію.❓ Ледве не кинула читати, бо не могла подружити в голові жахливу бідноту та голодні смерті, білку зі стрілою в оці і частину, де починається майже сучасний ромком в дусі холостяка — глітер, стрази, вогники на нігтях, видалення волосся з тіла, нереальні сукні і оцей увесь дух перевтілення аля from rags to riches з декораціями та залаштунками реаліті-шоу.🎙 Піта лапуня, він мені подобається, але в нього ніби немає особистості, окрім того, що він великий, знає все про булки і небайдужий до Кетніс. Але визнаю, особистість прорізалася, коли Піта сказав, що хоче померти собою, не хоче дати голодним іграм його змінити — отут я зареспектувала і нарешті побачила в ньому людину.😐 Кетніс часто бісила через оцей прийом, коли у тексті відбувається щось, що бачать і читачі, і сама Кетніс, але висновки вона спеціально робить не туди, хоча ми безпомилково бачимо, до чого все йде (та ж сама лінія з Пітою, але не лише). Напевно, це мало б додавати інтриги, але насправді робить в моїх очах Кетніс тупою, вимбачте. Цей прийом гарно працює, коли героїня НЕ знає всього, що знає читач, і тоді напруга росте, читач вболіває, все на своїх місцях.📍 З моменту, де починаються Голодні ігри, читати вже цікавіше, бо інтрига вбудована. Автокатастрофа, від якої не відвести очей. Увесь відрізок прочитала за один присіст, а це похвально. От тільки якби не пересилила себе на етапі глітеру, то навряд би про це дізналася. Коротше, не знаю. У свій час це, напевно, була крутезна книга, але зараз виглядає наївно та простувато. Можливо, не витримала випробування часом. До героїв я не прикипіла, до тексту не прикипіла, атмосфера теж таке. По правді, нецікаво, що буде в тексті далі. Той випадок, коли хочеться просто подивитися фільм, бо навряд щось пропущу. Може, якби були ностальгійні спогади з підліткових років, було б якось ближче до серця, а так.. 💬 Ну, я спробувала. Не впевнена, що продовжу. Хтось читав нещодавно? Який ваш вердикт?
✨ Оскільки знову активно працюю над #ВідділТранспортуванняДуш, то нагадаю — у сирій чернетці написала 4/6 міні-арок історії. Це майже нічого не означає, бо сира чернетка в мене дорівнює шарам і шарам переписувань, але принаймні історія є на папері і з нею можна працювати. Дві заключні — і найобʼємніші — арки поки не дописую, бо НАРЕШТІ зрозуміла, чого дуже не вистачало в характері героїні, і цей компонент впливатиме на ВСІ її дії та рішення. Тож повернулася на початок і вплітаю це нове відчуття, поки добре його схопила.✨ Заодно редагую. Додаю описи, вишліфовую фрази. Піддаю сумнівам дії. По правді, не вмію тримати це все в голові, коли пишу першу чернетку. Набагато швидше й продуктивніше працюю шарами: від кістяка до судин, мʼязів, нервових закінчень і далі за списком. Інакше brain freeze від кількості рішень, які треба приймати слово за словом.Хоч до фіналу ще далеко, але якось так тішить, що я вперше в житті просунулася так далеко і вперше в житті бачу історію повністю, бо майже повністю її написала. Звісно, деталі ще можуть змінитися, ненаписані сцени завжди на папері дивують, але принаймні я знаю до чого йду. Це велике досягнення для мене, бо за минулий рік я десь рази чотири переписувала початок історії (не цієї), сумарно тисяч на 30-40 слів, бо не могла доперти, що я пишу і як я хочу, аби це виглядало. Це були муки. Ще й з невидимим результатом. ✨ Ти ж ніколи направду не знаєш, коли нарешті почне вдаватися, тому просто бʼєшся лобом об стіну й сподіваєшся, що лоб виявиться міцнішим. І оцей рух уперед — маленьке визнання, що всі дії були недаремні. Нехай і на цій шкалі "написати книгу" це всього лиш якась там засічка.
Єдина константа під час цієї війни — це пробивати стелю ненависті до русні.Знову, і знову, і знову. Інколи з цією ненавистю хочеться побути на самоті, інколи емоції взагалі вимикаються, на зміну приходить режим механічного створіння, яке справно переставляє ноги і махає руками. Не знаю, чому це пишу, просто подумала, що ви ж теж кожен день щось таке переживаєте, особливо якщо кожну ніч на ваше село чи місто летять дрони, ракети, каби і далі по списку. Хочеться просто сказати: ви не одні. Не буду підводити до жодних натхненних спічів чи помиральної ями, просто це ось простір прочитати і відчути, що вам відчується, і рушити далі. Обовʼязково рушаємо далі.А от заклик БУДЕ! Думаю, знаєте який. Дрони — страшенно потрібні, і їх так само страшенно не вистачає. На тижні збирали 100 мільйонів для підсилення Покровська та Костянтинівки, але це все спроби позатикати дірки, тому ось тут ще постійна банка Стерненка, йому в цьому питанні довіряю найбільше з усіх. Закиньте по 2 гримні, а ще краще по 5.Обіймаю всіх 🫂❤️
Апдейт із-під пледа 🐽По-перше, наближається осінь, інакше під плед я б нізащо не залізла. По-друге, я нарешті піднакопичила сили, щоб виходити у мій маленький куточок в інтернеті. У мене нарешті є бажання ділитися, спонтанні ідеї та пориви укласти думки в слова. Це нам нравицця. Хто не знав, я на 100% складаюся з інтровертності, тому на мене ніколи не тиснуть стіни і ніколи не нудно й не паршиво самій, але натомість йде дуже багато сил, аби бути серед людей. І це перше, що відпадає, щойно в моєму житті відбувається хоча б щось трішечки більше, ніж рутина. Хтось перестає чистити зуби, комусь тяжче думається чи гірше йде робота, а я втікаю від людей. Хочеться в мушельку і задраїти люки. Соцмережі до цього, звісно, безжальні, але я радію, що є люди, які завжди мене чекають, навіть якщо я не пощу кожен день :) Мене це ДУЖЕ зворушує і підтримує, ніби дозвіл не ламати себе. Тут пальці друкують далі, а в голові вже з собою лаюся, що надто сентиментальна і надто привідкриваюся, але чорт із ним (!!!!), просто хочу сказати вам ДЯКУЮ 🫶❤️Готуюся проводжати літо. Замовила осінню чашечку (покажу вам, коли прийде), взяла історію із сетингом серед пісків (дебют Аліси Корж "Промені Аласі"), часто ходжу гуляти, дихаю чебрецем і стараюся запамʼятати, що повітря у спеку здається густим, наче сироп. Кожного року дізнаюся все це спочатку. Ну і повернулася до письма. За літо писала мізер, кожен місяць була у розʼїздах, і все рухалося тугувато, бо пишу багато лише коли пишу регулярно.Короче ось так. А, і ще — постригла карешку, але ми одна до одної ще приглядаємося. Таке спонтанне рішення. Прийшла рівняти кінчики на два сантиметри, і знаєте, оцей момент, коли вже помили голову і всадили перед дзеркалом, а тепер водять пальцями по волоссю і питають, що будемо робити. І я вже відкриваю рота казати про "підрівняти кінчики", а потім така блін, я кареху хочу вже років вісім. І кожен раз боюся. А далі як в тому мемі з Кличком — пора. І хоч до зачіски ще приглядаюся, але від того, що втілила бажання, досі якось щасливо і тепло.Чекаєте осінь уже? Бо я дуже-дуже, моя улюблена пора. Хочеться вже гарненько попрацювати, включити термінатор-режим 🍂
Цілий тиждень ходжу із фразою, яку сказала мені одна людина (😘).Якщо ти вибиваєшся із рутини, ти не втрачаєш прогрес. Ти зупинилася. Ти там, де і була. Без колишнього імпульсу, так, це зрозуміло. Але слова, які написала раніше, не стерті. Досвід, який ти отримала в процесі, теж із тобою. Ти зупинилася і можеш йти далі, коли будуть сили/можливості/час/ідеї. Ти зупинилася. Просто зупинилася. І ти можеш відштовхнутися з цього місця та посунути себе далі. Так відлягло після цього. Схоже, концепт "зупинки" або ж її нормальності в мене відсутній. Я-то зупиняюся — як усі — але переживаю зупинку як провал, відкат і обнулення, а не зупинку. Це демотивує саме по собі, і на додачу здається, що тепер треба витягати себе із ями, бо я ж настільки глибоко впала, що доведеться дертися. Прямо хочеться після таких ментальних картинок сідати і щось починати, правда? 😒 А після слів угорі фокус змінився. Тепер уявляю, що я не падаю в яму, а їду на скейті. Якщо зупинилася — треба тільки перший поштовх, аби зрушити з місця. Набрати швидкість займе якийсь час, але я кочуся. Уже.🤒 Вам болить випадати з рутини? Чи ви з тих супергеройок/-їв, хто без критика в голові?
Є тільки жменя речей, які можуть витягнути мене надвір у напів штормову погоду, і — на жаль чи на щастя — одна з них активована.Висуну носа надвір, а тоді всідаюся писатиииииии. Руки сверблять, бо знайшла ключик до героїні, який ховався від мене місяці два 🎉 Тільки є одна проблемка: #ВідділТранспортуванняДуш усе менше схожий на оповідання й усе більше набуває обрисів помірного роману. Але я досі в повному запереченні, бо це лякає.По-перше, я почала писати ВТД, щоб відволіктися і отримати нарешті почуття завершеності, якого бракує в довгій формі.По-друге, я хотіла швидко написати 10тис слів і викласти просто в інеті, максимально низькі ставки, відповідно мінімум оверсинкінгу і багато пробачання білих плям. Якщо що, за 3 місяці текст перевалює за 20тис і я бачу ще мінімум стільки ж у першій чернетці. На редагуванні він знову виросте, бо я часто скіпаю сетинг і зосереджуюся на подіях.І найбільше бісить, що всі ці зміни історії на користь, але не на користь мені!! Таке чуство, що завела кошеня, яке сере мені під ліжко, а я все одно маю його любити і корегувати всі плани на осяжне майбутнє. І нікого, крім себе, у цьому не звинуватиш. Лишаєцця тільки не оверсинкати й ставитися до нього так само, бо інакше демотивація не за горами🗽
🦋 "The Knight and the Moth" Рейчел Ґілліґ (200/385ст) — трохи засмучена. Історія поки не зачепила, але з несподіваного боку. Є кльовий унікальний світ, оригінальний сюжет, магічна система в стилі Ґілліґ, візуально цікаві персонажі, атмосфера лицарської доби, АЛЕ не вистачає емоцій під час читання 😒. Не криків і драми, а саме емоційного звʼязку між мною і тим, що відбувається на сторінці. Ніби і лишилися фішки Ґілліґ, які я бачила ще у "One Dark Window". Красиві звороти, несподівані речення, влучні описи, і тільки за це книжка прекрасна, бо дарує унікальний досвід. Але всьому цьому бракує повноти. Сухенько. І ніби все на місці, але не вистачає саме обʼєму, голосу, за яким неможливо не піти. Скучнувато.А ще маю легке відчуття, що авторка хотіла зробити оповідь не схожою на попередню: вибрати інший тон + підкрутити шури-мури між любовними інтересами, і десь тут загубила те, що їй вдавалося найкраще. Глибока-глибока, пронизлива емоційність. Рада, що вона branch out, але сумую за тим, що так полюбилося. Хоча ще половина книжки попереду 🤞Коротше, я досі наполегливо раджу саме "One Dark Window", не починайте з цієї новинки, бо може не скластися :(((
✨ Після періоду втоми завжди багато думаю про те, як мені відновитися. Навідріз забуваю ВСЕ, вмикається рептильний мозок і бʼють у тарілки мавпи. Тому як тільки знаходжу вдалий варіант, пробую його осмислити і обробити.Сьогодні-от зрозуміла, які речі мене заземляють. Ті, які були звичним досвідом у дитинстві, навіть якщо поверхнево не викликають захвату тепер. Вони все одно будуть про комфорт і безпеку, навіть якщо це той самий базар у вівторок вранці в моєму селі. І навіть якщо я більше не можу сходити на *той самий* базар, будь-який базар тепер трошки мій. Особливо влітку, особливо о сьомій ранку.Ще подобаються контрасти: ліворуч махорка по 30 гривень, праворуч — хай фешн і тренди. Позаду — полуниця з району, чиясь картопелька, молодий часничок. Супермаркети could never.✨ Захотілося написати історію, де буде базар із мого дитинства. Ще б утілити там кілька фантазій про літо, яке, може, таким і не було, але записати таким, яким його хочеться памʼятати.Люблю письмо передусім за це. За можливість назавжди законсервувати свій досвід. І додати туди щіпку того, чого завжди хотілося.✨ А у вас буває так, що момент настільки хороший, настільки щемить від тепла, яке розтікається по тілу, що АЖ СВЕРБИТЬ його десь втілити. Змінити, але втілити, подарувати якомусь із персонажів, аби він існував вічно?
Нарешті пишу четверту міні-арку #ВідділТранспортуванняДуш (із шести 🥳) і дуже-дуже розумію свою героїню Катрю. Чи то наздогнала втома, бо накатала за попередній тиждень по країні, чи то я вибилася з рутини, але слова витискаю із себе, як скабки. Боляче. Тяжко. Хочеться кинути відразу, як чуть піднатисну. Не допомагає й те, що серію сцен треба "малювати" з нуля.💚Що я роблю в такому випадку? Ніколи не починаю писати хоч щось. Коли втомлена + чекає абсолютно новий шматок роботи, я пишу дічь, яку потім викидаю. Перевірено часом. Я гублю тон, настрій, героїв, сюжет. Бо нема сил писати й снувати десяток інших процесів у голові.Тому починаю з невеликого плану. ➡️ У вільній формі викладаю, що має статися, які цілі в персонажів на початок серії сцен та до чого вони мають прийти. Грубі мазки, тільки грубі мазки. Коли з ними покінчено, беру тоншу кісточку. ➡️ Тепер думаю, які сцени та переходи між ними можуть найкраще розкрити стан персонажів. Це все одно не надто детально, по абзацу на сцену, але вже з настроєм, атмосферою, чимось, що змушує мене відчувати. Ніби нульова чернетка, яка зазвичай живе у голові.Отут уже можуть свербіти пальці. Закортить побачити, як же воно все складеться насправді. Тільки тоді починаю. Пишу, скільки виходить. Якщо зробила все згадане вгорі, текст сирий, але робочий. Наміри на місці, зі словами доведеться попрацювати 👌А як ви тримаєте дисципліну, коли дуже стомлені?
Щось травневе читання від лютневого мало чим відрізняється 👀 Я так само під пледом і з чашкою гарячого напою. Очікування щодо «Жорстокого принца» поки справдилися наполовину:🌟книжка захоплює і прекрасно відволікає, не хочу зайвий раз лізти в телефон чи вставати з дивану, АЛЕ 🌟я чомусь думала, що історія буде складніша. Деякі штуки по сюжету (спойлер: оця вся двіжуха з принцом Даїном і те, як легко Джуд узяли до Двору Тіней + відправили на важливі завдання) викликають невіру. Також місцями не вистачає занурення. Про цю книжку не бачила і відсотка тих негативних відгуків, як щодо "Крила", але сильнішою назвати не можу. Любовна лінія поки теж незрозуміла. Тобто, зрозуміло, до чого все йде, але стільки вже різного сталося, що всі події трохи змазалися. Ніби фокусу не вистачає.Хоча написана добре. Міфологія вплетена теж цікаво, істоти виглядають як істоти, з шерстю й без кубиків пресу через один. Ну і ні на що більше не схожа через це, попри досить поширені теми: янг-едалт, фейрі, навчання в школі, придворні інтриги. У підсумку книжка подобається, але поки не аж так, щоб забувати дихати :) Хоча той момент із вічнояблуками різонув по правильному місцю 😏А ви читали? Вам як? Далі — краще? 👀
TGLIST.COM.UA
