Нарешті пишу четверту міні-арку #ВідділТранспортуванняДуш (із шести 🥳) і дуже-дуже розумію свою героїню Катрю. Чи то наздогнала втома, бо накатала за попередній тиждень по країні, чи то я вибилася з рутини, але слова витискаю із себе, як скабки. Боляче. Тяжко. Хочеться кинути відразу, як чуть піднатисну. Не допомагає й те, що серію сцен треба "малювати" з нуля.💚Що я роблю в такому випадку? Ніколи не починаю писати хоч щось. Коли втомлена + чекає абсолютно новий шматок роботи, я пишу дічь, яку потім викидаю. Перевірено часом. Я гублю тон, настрій, героїв, сюжет. Бо нема сил писати й снувати десяток інших процесів у голові.Тому починаю з невеликого плану. ➡️ У вільній формі викладаю, що має статися, які цілі в персонажів на початок серії сцен та до чого вони мають прийти. Грубі мазки, тільки грубі мазки. Коли з ними покінчено, беру тоншу кісточку. ➡️ Тепер думаю, які сцени та переходи між ними можуть найкраще розкрити стан персонажів. Це все одно не надто детально, по абзацу на сцену, але вже з настроєм, атмосферою, чимось, що змушує мене відчувати. Ніби нульова чернетка, яка зазвичай живе у голові.Отут уже можуть свербіти пальці. Закортить побачити, як же воно все складеться насправді. Тільки тоді починаю. Пишу, скільки виходить. Якщо зробила все згадане вгорі, текст сирий, але робочий. Наміри на місці, зі словами доведеться попрацювати 👌А як ви тримаєте дисципліну, коли дуже стомлені?