Зʼїж книгу

У 2016 році американська письменниця і комедіантка Джеймі Лофтус запустила перформанс #eatinfinitejest, у межах якого буквально їла роман «Нескінченний жарт». Вона варила сторінки книги, збивала блендером, робила з них сендвічі, піцу та інші «страви», фіксуючи процес у коротких відео. За перший рік Лофтус «спожила» близько 150–200 сторінок із 1079, а згодом змонтувала відеокомпіляцію проєкту для YouTube.Лофтус вкладала у це певний акт протесту «інтелектуальному снобізму», який часто асоціюють із творчістю Девіда Фостера Воллеса. Вона часто стикалася з ситуаціями, коли чоловіки (особливо в книгарнях, де вона раніше працювала) використовували «Нескінченний жарт», як символ статусу й спосіб приниження — мов, «я розумніший за тебе», притому навіть не обов’язково дочитавши книгу до кінця. І якраз саме в період перформансу Лофтус працювала в Playboy, де відчувала сильний тиск «чоловічого погляду», і тим самим проєкт став для неї формою певного звільнення та художньої відповіді на її переживання.Мов, якщо чоловіки постійно «запихають цю книгу жінкам у горло» як доказ інтелектуальної переваги, то вона зробить їхню фантазію реальністю — але в гротескній формі.

Лист одержимість незнайомки, чи як колись визначні тексти з часом втрачають свою актуальність «Лист незнайомки»Штефан Цвайґ(вступ)Після Еванс мені захотілось продовжити підглядати за людьми через шпарину замка, тож вчора ввечері на мене з полички подивився ще один текст (всього 50 стр.) в епістолярному жанрі. Після того як я прочитала 20 сторінок у мене виникло питання: «а коли була видана ця книга?», адже в тексті описана абсолютна одержимість героїні малознайомим чоловіком, яку сучасний читач сприйме як психологічну хворобу, а не як трагічну романтизоваму історію з тонким психологізмом, як це позиціонується. Але, так, текст написано більше 100 років тому, у 1922 році, і він однозначно втратив свою актуальність(про що книга)Головна героїня бувши 13-тирічною дівчинкою закохується в свого сусіда, заможнього письменника Р. За два роки сусідства він лише раз подивився на неї своїм харизматичним поглядом, що власне і стало причиною її кохання. З того моменту він (а скоріше ілюзія про нього) стала сенсом всього її життя (для розуміння ситуації зазначу, що вона спить у коридорі тільки щоб почути, як він відкриває двері, а ще цілує дверну ручку, якої він торкався)Про цю закоханість і подальшу історію дівчини, а потім жінки, письменник Р. дізнається з її листа-сповіді, де вона і розповідає про своє кохання (а насправді про свої невиправдані очікування)(плюси)• текст наразі скоріше є археологічною розкопкою, яку можна пороздивлятись в музеї і піти далі(мінуси)• я так і не зрозуміла, що саме критики називають у цьому тексті тонким психологізмом. Жінку у тупому, жалюгідному становищі? Я думаю, що сьогодні ця новела — просто артефакт• це такий текст, який намагається здивувати читача методами телешоу в на СТБ(як читати)Якщо вам зараз потрібна історія про нероздільне кохання aka повну одержимість жінкою чоловіком (мені, до речі, колись була дуже потрібна така історія), краще подивіться мій улюблений фільм «Мій король» з Венсаном Касселем та Еммануель Берко, там вам буде тонкий психологізм (і допоможе від мудаків з ред флегами!). Книзі 4/10#зк_відгук 182 (18)

Друзі, запрошую вас вже нарешті розібратися з тим страшним дідом та послухати лекцію Кості Жученка:«Дон Делілло: крізь кролячу нору до серця Америки»Дон Делілло вже давно посів своє місце в пантеоні класиків сучасної американської літератури. Віщун і провидець, споглядач і тонкий аналітик. Кожен його роман — це окремий світ, замкнений у власну герметичну систему. Побутує думка, що він непростий, нечитабельний і навіть постмодерніст. Тож спробуймо разом розібратися, що з цього правда, а що — міф. І чи справді хоч одне із цих тверджень виправдане? Зазирнемо в його біографію, простежимо впливи і пройдемось романами, зосередившись на головних темах. А найголовніше — спробуємо зрозуміти, з чого насправді складається «його» Америка і який він той загадковий ліричний герой Делілло.Пропоную разом відправитись у цю одіссею країною Делілло, де серед головних зупинок нас чекатимуть: події, люди, конспірологія, мистецтво і спорт. А ще тероризм і смерть. І мова. Багато мови. Дуже багато мови.• 21 травня (четвер), 19:00• Google meet• 100 хв лекції + 15 хв на наші запитання • участь: 550 грн (а для учасників книжкового клубу350 грн)• буде відеозапис лекціїДля запису пишіть @krilistva🤍

Нова «Смерть у Венеції»!Щойно в наших стрічках відшуміла Мет Гала, як з’явився новий і, як на мене, значно вартіший уваги інфопривід — Венеційська бієнале, яка ще не встигла офіційно розпочатися, проте навколо неї вже виникли політичні суперечки. Тут і питання щодо участі Росії, і протести Pussy Riot, а латвійський павільйон узагалі запустив кампанію «Death in Venice» (фото 1 та 2), у якій звинувачує бієнале в лицемірстві та моральному краху (літературолюби, зацініть неймінг, що відсилає до «Смерті у Венеції» Томаса Манна та теми розпаду й морального занепаду! А дизайнери зацініть, як знайомий мотив венеційських фортечних мурів перетворюється на стіну Кремля), ось тут стаття Зібрала для нас трохи ресурсів, де можна почитати про подію українською мовою:• стаття Макса Нестелєєва про політику vs мистецтво на бієнале та про те, як жертва знову стає приводом для агресора поговорити про самого себе (найкращий і найвідвертіший текст на цю тему українською!)• ось тут — цікаво про український павільйон на бієнале. Якщо коротко: Україна представляє проєкт «Гарантії безпеки», а центральним об’єктом стала скульптура бетонного оленя Жанни Кадирової, яка колись стояла у Покровську, а зараз перебуває у «підвішеному стані» (фото 5), як і більшість українців• ось тут можна стежити за нашим павільйоном, а тут — за бієнале загалом (але вони там постять тільки те, що їм зручно постити🙃)• офіційно все розпочнеться лише завтра, проте поки що мій фаворит — Florentina Holzinger! (фото 6)#зк_офтоп

Друзі,сьогодні почитанаємо новий читацький місяць книжкового клубу «Зʼїж книгу», хто хотів розібратись з важливим посмодерністським романом — велкам! Разом, а ще й з літературознавцем — не так страшно!Що цікаво знати про книгу «Коханка французького лейтенанта» Джона Фаулза перед початком читання• це постмодерністський роман, написаний у 1969 році. Він став третім романом автора після «Колекціонера» (1963) та «Мага» (1965)• серед постмодерністських рис тут є: інтертекстуальні посилання (наприклад, до творів Чарльза Дікенса, Джорджа Мередіта, Томаса Гарді та їхніх сучасників), варіативність фіналів, елементи металітератури (наприклад, втручання автора в текст) та історіографії• у центрі сюжету — історія зарученого аристократа Чарльза Смітсона, який захоплюється загадковою жінкою, що має скандальну репутацію• одним із джерел натхнення для написання твору став образ «вікторіанської жінки». Загалом Фаулз поміщає своїх героїв в умови вікторіанського роману, однак текст постійно нагадує читачеві, що роман написаний у XX столітті: автор пояснює поведінку своїх героїв, використовуючи відсилання до теорії психоаналізу й сучасних йому філософських течій, порівнює споруди молу з напівабстрактними скульптурами Генрі Мура, а серце героїні — з комп’ютером• у 1969 році Фаулз опублікував есе «Notes on an Unfinished Novel», де рефлексує над процесом написання роману. Зокрема, він зазначає, що персонажі та історія «Коханки…» були частково запозичені з роману Клер де Дюра «Ourika» (1823), у якому розповідається про трагічне кохання африканської жінки та французького військового• текст Фаулза вплинув на літературу, зокрема й на «Одержимість» А. С. Баєтт😏• існує екранізація роману 1981 року з Меріл Стріп та Джеремі Айронсом у головних ролях (подивимось?😏)Стрибайте в останній вагончик! #зк_букклаб

Прочитане в квітні дуже коротко!1. «Гемінґвей нічого не знає» Артур Дронь Наразі це, мабуть, найпопулярніша книга в Україні, читання якої перетворилось начебто на рефлексійну-паузу зі спільним проживанням досвіду.Тут є про особистий досвід в окопах; тут є питання: якщо не Гемінґвеї та Ремарки, то «за яку тоді літературу вхопитися у цій війні за існування?»; тут є про мобілізацію та багато іншого2. «Стоунер» Джон Вільямс, 8/10А цю книгу я буду радити всім, хто запитає мене «А що почитати, щоб засмоктало в читання?»Це тиха розповідь про звичайного викладача літератури, про якого можна було б сказати: народився, вчився, працював та помер. І це було б правдою. В той самий час ця книга про гідність звичайного життя, про те, що внутрішні переживання «непомітної» людини мають не меншу вагу, ніж долі тих, кого вважають великими героями.Це книга, після якої хочеться заплющити очі, уявити себе в старості та дати пару трійку порад собі молодому3. «Макбет» Вільям Шекспір, 9/10Вільям Шекспір — не роздуте імʼя, а дійсно справжній геній! Якщо вам раптом здавалось, що читати пʼєси, яким сотні років це скучно — ви помиляєтесь!Це історія про доблесного воїна Макбета, який згодом перетворюється на тирана. В тексті є красивий містицизм, який місцями має дуже тонку межу з реальністю. Але мабуть найголовніше, що тут є — це мова, неймовірно красиве формулювання ідей та психологічні портрети героїв!4. «Самотні серця» Натаніаль Вест, 8/10Головний герой працює в газеті та має публічно відповідати на листи людей, які описують свої життєві проблеми. Що буде з людиною, на плечі якої впаде відповідальність великого спасителя?Правильно, така людина впаде у відчай та дуже швидко не зможе дати раду своєму життю. Герой вдаватиметься до алко та сексуальних пригод, шукатиме своє місце в мистецтві та, звісно, в релігії.Зазначу, що попри маленький обʼєм тексту та доволі легке читання, текст потребує певної концентрації уваги#зк_списки

Марафон експрес-відгуків, vol. №5А яка насправді межа між світлом та темрявою?«Макбет»Вільям Шекспір(вступ)Головна ознака того, що перед вами великий текст: він пройшов випробування часом і не втратив актуальності. Більше того, великий текст крізь сучасну оптику може набути нових сенсів, які автор не закладав навмисно. Ось, наприклад, український філософ Володимир Ярмоленко у своєму подкасті Kult цікаво підмітив, що в «Макбеті» можна простежити «колоніальні теми англійської цивілізації», адже в сюжеті саме Англія приходить рятувати Шотландію від кривавого диктатора. Більше того, цікаво, що цю п’єсу Шекспір написав спеціально для тодішнього короля Якова I, відомого передусім тим, що він об’єднав Англію та Шотландію. Проте особисто мене в цій п’єсі все ж таки зачепили інші актуальні теми: доля vs воля, злочин і покарання, і насамперед — народження тирана(про що п’єса)Доблесний воїн Макбет щойно приніс рідній Шотландії перемогу у війні. На шляху додому він зустрічає трьох відьом, які пророкують йому корону. Зрештою події п’єси розгортаються так, що колишнім відданим героєм оволодіває одержимість і жага владиЩо саме рухає героєм і де та точка неповернення — питання насправді дискусійні. Важливою рушійною силою героя стає його дружина, леді Макбет, яка немов стає четвертою відьмою і переконує чоловіка, що треба докласти деяких кривавих зусиль, щоб пророцтво здійснилося. Але чи дослухався б герой до спокусливих думок, якби десь у глибині душі він не жадав влади? А може, відьми — це в якомусь сенсі проєкції власних бажань його темної сторони?Шекспір немов натякає, що насправді від честі до тиранії може бути всього один крок, а межа між світлом та темрявою набагато тонша, ніж нам здаєтьсяОкремо хочеться відмітити текст, сповнений красивої містики, що перебуває на межі з реальністю. Крім дивних відьом, герої зазнаватимуть таємничих марень, а те, як зрушить із місця Бірнамський ліс, залишу інтригою, щоб ви точно прочитали текст))(плюси)• майже цього не торкаюся, але ви й так знаєте, що Шекспір — це неймовірна краса слова (хто може, читайте в оригіналі)• попри те, що для сучасного читача текст може виглядати дещо як казочка, глибокий психологізм героїв тут на вищому рівні• у виданні від «Атена» є шикарна передмова, в якій ви прочитаєте про політичний та культурний контекст навколо п’єси: там буде і про коріння сюжету, і про реального Макбета (так, був такий історичний персонаж, але не такий вже й поганець), і про те, яке відношення до всього має «порохова змова»(мінуси)* цвірінькає цвіркун* (як читати)Якщо ваш внутрішній голос на час читання почне трохи нагадувати Біллі Міллігана — не лякайтесь, це нормально, адже п’єса буквально сама просить, щоб її читали в ролях і виразно. А як дочитаєте, щиро раджу до перегляду екранізацію 2021 року від студії A24 під назвою «Трагедія Макбета» — вона прекрасна!Щиро раджу «Макбета» до прочитання, 9/10!

Марафон експрес-відгуків, vol.№4Прогулянка з камінчиком в ботинку «Голод»Кнут Гамсун(вступ)Коли читаєш книгу, мозок так чи інакше шукає опори і починає зіставляти текст із уже знайомими. Що це? Потоки свідомості Томаса Манна? «Перевтілення» (герой прямо говорить, що відчуває себе комахою!) Кафки? Схожість справді є, але ці автори писали пізніше за Гамсуна, тож вплинути на нього не могли. І от за версією деяких дослідників виявляється, що «Голод» є одним із перших текстів модернізму. А ще цікаво, що це ще й дебютний текст автора, тож можна сказати, що Гамсун увірвався в літературу буквально з ноги, вибивши двері!(про що книга)Головний герой — безіменний молодий журналіст, який намагається заробляти на життя статтями. Але його тексти виявляються надто складними й глибокими для масового читача. Як наслідок — він опиняється на межі виживання. Його життя — це маятник між мізерними гонорарами: від голодного марення до коротких періодів відносної ситостіСюжету в романі практично немає (у класичному розумінні), і весь фокус зосереджений на внутрішніх переживаннях героя, які несуться потоками тексту. Автор абсолютно майстерно описує змінений стан свідомості під час фізичного голоду: у ці періоди герой ніби стає міським божевільним — марить еротичними фантазіями, вигадує собі предмет обожнювання, як Дон Кіхот Дульсінею, і не тільки. Іноді він не їсть три дні, але, отримавши гроші, віддає їх першому зустрічному, аби тільки не визнати перед собою, що давно перебуває на самому дніЗвісно, у «Голоді» показана не лише фізична, а й подекуди духовна руйнація. Цікаво, що герой символічно мешкає у Христіанії (це тодішня назва Осло) і при цьому не прямо, а через вигадану історію розмірковує про ненависть і зневагу до Бога:Я навіть вигадав відповідну головну героїню, чудову фанатичну блудницю, яка готова згрішити у храмі не через власну слабкість чи непогамовну пристрасть, а через свою ненависть до Бога; вона чинить гріх біля самого вівтаря, поклавши вівтарну скатертину собі під голову: нею керує лише безмірна зневага до Бога Цікаво, що дебютний роман автора є частково біографічним. Гамсун і сам зазнавав голоду в періоди спроб заробити гроші інтелектуальною працею(плюси)• автору вдалося створити потужний психологічний портрет героя• попри потокову форму й наче відсутність сюжету, текст зовсім не нудно читати. Більше того, за своєю динамікою він працює не гірше за американські гірки• усім поціновувачам глибини — беріть лопату, копати можна глибоко(мінуси)• мінус хіба що в суперечливій постаті автора, про якого ви і так знаєте, що він подарував свою Нобелівську премію Геббельсу• не мінус, але дисклеймер: у дуже чутливих читачів деякі сцени можуть викликати нудоту(як читати)Читати цей роман — ніби йти дорогою з камінчиком у взутті без можливості його витрусити. В окремих фрагментах автор таки дає змогу зняти взуття, але тоді доведеться пройтися босими ногами по гострому склу. Тому як би ви не вмостилися у своєму зручному кріслі, все одно буде не надто комфортно)Раджу до читання цей текст усім, хто любить ловити хвилі модерністських потоків і, можливо, вже колись серфив на Вулф чи Джойсі#зк_відгук 179 (15)

Марафон експрес-відгуків, vol. №3Рятівника не буде, рятуємось самі!«Самотні серця»Натанаель Вест(що можна подумати про роман за обкладинкою та анотацією)О, як цікаво, люди у безвиході під час Великої депресії будуть писати листи зі своїми проблемами в газету «Пост-диспетч», а редактор рубрики «Самотні серця» — міс Лонлігертс (Lonelyhearts) має написати на них відповіді. Напевно книга буде в напів епістолярному жанрі: ми будемо читати листи зневірених, а ще те, як редактор буде підбирати слова для підтримки, можливо там ще буде лінія з його особистими проблемами. Ще й така рожева обкладинка, що викликає надію на геппі енд… (про що насправді ця книга)Хук з правої: Декілька листів в романі справді буде, проте весь фокус буде зосереджено на головному героєві — це чоловік з псевдонімом міс ЛонлігартсХук з лівої: Читаючи листи, він впадає у стан відчаю та звертається до різних способів сублімації: алкопригоди, секспригоди, а крім цього цинічний бос міс Лонлігертс пропонує йому очищення через мистецтво:Не забуваєш ти і про насолоди інтелектуальні. Ти трахаєшся під картинами Матісса і Пікассо, ти пʼєш з келихів доби Відродження і незрідка проводиш вечір біля коминка з Прустом і яблуком Зрештою бос порівнює мистецтво з релігєю, що є опіумом для народуДвоєчка: А міс Лонлігертс якраз і подавай цей опіум! Цікаво, як автор-єврей робить зі свого героя христоподібну постать, яка була б тільки рада врятувати світ, позбавлений цінностей. Проте виявляється, що в сучасному світі релігія — це зламаний інстумент. Дуже показово на початку текста акцентується увага на зламаному розпʼятті — розпʼятий Ісус без хреста просто висить на голій стінТроєчка: Загалом Натаніаль Вест в своєму тексті частенько звертається до іронії. Крім Христа без хреста та підступних приколів боса є ще як мінімум один цікавий момент: редактори видання першочергово ставилися до колонки «Самотні серця», як до невинного жарту. Може памʼятаєте, як Брюс Всемогутній в однойменному кіно спочатку недооцінив кількість людських молитв? Так ось тут також простежується ця вічна тема пошуку рятівника. Але рятівник Веста не дає собі раду та зазнає долі свого архетипаАперкотік: Текст написано у 30-х — як відомо, непростий період для Сполучених Штатів. Саме тоді в журналах справді існували колонки на кшталт «Самотніх сердець». У своєму творі автор тонко показує, як реальні людські трагедії перетворюються на щоденний контент — і як людський біль радше продається, ніж лікується(плюси)• вся книга — це один суцільний плюс! Це короткий концентрований текст, який читається на одному диханні. Тут одночасно є динамічна історія та місця, де з лопатою можна розкопувати сенси (мінуси)• мінус тільки в тому, що анотація та оформлення книги може просто сформувати неправильні очікування читача (як читати)Це однозначно не розважальне чтиво, проте є велика вирогідність, що коли ви почнете читати (зранку чи вдень з чистим розумом, з олівцем та з великою чашкою чаю) то відірветесь від книги тільки коли перегорнете останню сторінкуЩиро раджу, 8/10!#зк_відгук

Марафон експрес-відгуків, vol. №2Чи все пробачає молодість?«Привіт, печале»Франсуаза Саґан(вступ)Вперше я прочитала цю книгу, коли мені було 14 років (знайшла в бібліотеці мами на моїй тоді улюбленій поличці з, простигосподи, Паоло Коельйо). Усе, що я пам’ятала про книгу це те, що сюжет був захопливим, а героїня була бунтаркою (що ще треба, щоб книга сподобалась мрійливому підлітку!). Друге прочитання, звісно, додало барв: героїня для своїх часів виявилась не просто бунтаркою — вона буквально зламала уявлення про те, як має поводитися 17-річна француженка у 1950-х. Крім того, сексуальна свобода юної героїні стала новим кроком у подоланні обмежень для жінок у тогочасній ФранціїДруге прочитання змусило мене вдруге полюбити Сесіль, хоч вона й абсолютно контроверсійна персонажка, а місцями — відверто інфантильна провокаторка. Але я голосую за Молодість усе пробачить!У романі транслюється слизький шлях дорослішання — від прощупування кордонів та ігнорування відповідальності до зіткнення з наслідками жорстоких ігор у вигляді попередження, проте не покарання(про що книга)17-річна Сесіль разом зі своїм батьком — майже світським ловеласом — їдуть на відпочинок у Французьку Рів’єру. Там вони отримують абсолютне задоволення від сонця, моря, пляжу, а ще легких любовних пригод. Проте градус легкості швидко змінюється, коли до них у гості приїжджає подруга сім’ї Анна зі своїми строгими правилами, консерватизмом і абсолютним переконанням, що краще б Сесіль готувалася до свого екзамену з філософії, а не без кінця розважалась. Зрештою Сесіль влаштовує цілу гру, яка матиме неочікувані для всіх наслідки (так, буде твіст!)(плюси та цікавинки)• авторка написала цей текст у 18 років! Попри такий юний вік, текст виглядає доволі зріло, крім того, в ньому місцями відчуваються луни екзистенціалізму, а поетична назва відсилає до вірша Поля Елюара.• загалом у романі є чітка візуальність образів, легкість, наче дихання Середземного моря, динамічність та сконцентрованість. При цьому текст повністю позбавлений примітивності. Тут не буде п’ятишарової глибини, проте краса тут є(мінуси)*цвірінькає цвіркун*(як читати)Звісно, бажано було б зібрати валізу з легкими сукнями / нарядними костюмами, туфлями на підборах / шкіряними лоферами, які вже три роки лежать невзуті, та відправитись на Південь Франції (там, до речі, якраз скоро стартує Каннський фестиваль) і там, попиваючи смачний коктейль та одним оком споглядаючи срібну поверхню Середземного моря, насолоджуватись Саґан.Є ще другий, взагалі не гірший варіант: беріть влітку відпустку та приїжджайте в Одесу — я вам розкажу про один крутий пляж, який майже не відрізнити від півдня Франції, та підкажу, де у нас роблять найкращі коктейлі!Книга супер, раджу для легкого читання, 8/10!#зк_відгук 177 (13)