Channel Зʼїж книгу - @eatabook - №5070
Жахи та краса вікторіанської Англії очима людини середини 20 століття «Коханка французького лейтенанта»Джон ФаулзЧарльз Смітсон, прогулюючись зі своєю нареченою помічає таємничу жіночу постать. Нею виявляється міська майже божевільна на імʼя Сара, яку всі називаюсь «Коханкою французького лейтенанта» та яка має сумнівну репутацію. Зрештою Чарльз, виявляючи цікавість до Сари, поступово дізнається таємниці, які приховує жінка, мислення та бажання якої можливо дещо випереджають вікторіанську добу на тлі якої і розгортається роман(хто тут головний герой насправді)Події історії розгортаються досить повільно, адже кроки героїв та особливості доби постійно коментує автор книги. Проте цікаво, що у «Вступному слові до незакінченого роману» Фаулз зазначає, що він швидше є ще одним героєм книги ніж справжнім «"я" з 1967 року». Вчергове втручаючись у текст він зазначає, що романіст уподібнюється Богу та визначає Бога як «свободу, що дає існувати іншим свободам». Таким чином Фаулз дуже симпатично імітує те, що герої роману і справді наче живуть своїм життям (і на що автор-Бог нам натякає)Перш за все, голос автора нагадує читачеві, що все тут неправда, а герої роману зі своїми драмами тут лише декорації в демонстрації порівняння епох: вікторіанської Англії та сучасності Фаулза. Тобто своїм текстом Фаулз, з притаманним йому майстерним жонглюванням культурними проявами, створює великий роздум на тему «від чого ми рухались та куди ми прийшли» та його роман-переосмислення епохи — це щось схоже з тим, що робив Пікассо, коли по-своєму копіював ВеласкесаАвтор не втрачає можливості зазначити, що ось прямо зараз, поки герої розгулюють, Маркс вже пише свої тексти, які вплинуть на світ; в іншому фрагменті — лікар, даючи обіцянку, символічно кладе свою руку на «Походження видів» Дарвіна, а не на Біблію. Також цікаво, як автор розносить стереотипні речі про вікторіанців та викриває темну сторону епохи і навіть жартує, що «Доктор Джекілл та Містер Гайд» — це ідеальний путівник вікторіанською добою. Так що не так з цими людьми, три пункти для прикладу (але майте на увазі, що з цих порівнянь і створено весь текст):• ну наприклад, водночас з тим, що жінка вважалась священною, можна було з легкістю піти й купити собі за кілька шилінгів 13-тирічну дівчинку на пару годин. А 1 з 60 будинків в Лондоні був борделем• попри проповіді про святість шлюбу, публічні діячі мали скандальне особисте життя • «Жоден тодішній роман, пʼєса чи вірш … не заходить у чуттєвості далі поцілунків, … і водночас тоді випускалося найбільше порнографії за всю історію»(як саме автор про все це говорить?) Відповідь: інтертекстуальненько, з іронією, а ще дуже-дуже красиво.Ну наприклад, така собі міс Поултні, якій у 20 столітті «знайшлося би місце в гестапо» знаючи, що не сплачує десятину церкві вирішує взяти бідолашну Сару собі в гувернантки, ну бо страшенно боїться потрапити в Пекло.А ось як іронічно тема еволюції перегукується з джентльменством: «Ця дилема може вам здатися дуже історичною, а я не маю нічого проти Джентльмена, який на 1867 рікперетворився навимираючий вид…»(так про що ця книга?)Про пошуки свободи, про науку vs Бога, про минуле (Чарльз настільки в минулому, що навіть завів собі хоббі — шукати амоніти) vs майбутнє (Сара можна сказати однією ногою в модернізмі, а автор так взагалі в постмодернізмі)(як читати)Однозначно з олівцем в руках, бо щоразу, коли автор втручається в текст та каже наприклад, що ось Чарльз би дуже здивувався, якби побачив реактивний двигун чи радар, то дуже хочеться приписати, що у нас тут в 21 ст. і інтернет тепер і ШІ і… Насправді олівчик ще знадобиться й для того, щоб підкреслювати нескінченні посилання на Діккенсів, Прустів, навіть Сартрів, Росетті тощо. Чи можливо, вам, як мені сподобаються роздуми про огріастичне лесбійство чи опис життя героїні: «вона стрибнула з вікна і жила в такому собі довгому падінні», краса ж!Ну і ще олівчиком можна відмітити який з тьох фіналів, запропонованих автором, вам сподобався найбільше😏Щиро раджу до читання, книга — супер, 9/10#зк_відгук
1490
26-05-27 17:39