Рита читає, а Ада перекладає

"Гніздо" я несподівано дослухала ще за обідом (який тепер гріється довше, ніж їсться, точніше, п'ється). Тому пишу зараз.Жінка з двома маленькими доньками, вагітна третьою дитиною, їде з чоловіком і дітьми на пляж. Чоловік не кричить (ну принаймні криком), нікого не б'є, але ще до кінця першого розділу читач вже подумки пише їй коментарі: тікай! Тікай від цього мудака! Звертайся до соц. органів, до благодійників, іди в притулок, їдь до мами в Англію! (жінка в Ірландії, де в неї майже нема ані рідних, ані друзів — частково тому, що чоловік постарався, частково так склалося).І ось вона це робить. Робить буквально все, що я роками читаю в коментах до постів жертв емоційних (і не тільки) аб'юзерів. І нам крок за кроком показують, чим реальність відрізняється від теорії. Без особливих емоцій показують, і дуже реалістично.Є трохи (очевидного) символізму — гніздо, гніздування (я б так переклала назву), ворона тощо, але в цілому це дуже приземлена історія.Вважаю, що книжка дуже корисна для багатьох: як для тих, хто з таким стикнувся сам або у своєму оточенні, так і для любителів писати жертвам коментарі й тим більше повчати в реальному житті. Але так, вона тригерна, якщо ви не потрапляєте в ці дві категорії і при цьому емоційно вразливі, маєте маленьких дітей тощо — може, не треба.

Goodreads нагадує, що скоро буде статистика за рік, і пропонує нетерплячим подивитися поки що за 2024. Ну чого ж не подивитися. Книжок було прочитано 215, сторінок — 75 365, але то таке, а головне, що минулого року мені ще не набридло постити туди рецензії звідси, тому маємо першу і останню рецензії року (цього року не буде). Ось вони.Ну ні. Це публіцистика якась, якщо не сказати агітка, при тому агітка більшовицька. Почав наче добре (хоча теж не сказати щоб художньо), про війну, про національну свідомість усе добре. Я чекала, що герой до армії УНР вступить, а він подався в якісь там чиновники в Києві. Спершу хотіла поставити дві зірки, але є кілька пристойних оповідань, тому три. Шкода, що більшість із них у кінці, і хто до них продереться крізь всі ці готові сценарії для скетчів вечірнього кварталу?.. Словом, гудрідз небагато втратив 😁 Та й ви відписуйтесь! Нащо вам ця злоязика баба.А хто не відписався — охочі можуть спробувати вгадати, на що ці дві рецензії. Підказка: обидві книжки українські (ну з першою це досить очевидно), але одна — класика, хоч і не з першого ряду, а друга сучасна. Оскільки з другою книжкою вгадати складніше, то ще одну підказку зараз кину в коменти (бо якщо тут — відкриються одразу обидва спойлери).

Ну в принципі вже зрозуміло, що читати ми будемо:• Орландо• Коханця леді Чаттерлі• Дон Кіхота• Прощавай, зброє / Віру Вонг• Моссад (бо там один голос мій - тобто насправді не 7%)/ Сагу про Єсту Берлінґа/ Веґнера• У затінку дівчат-квіток (за що ви так не любите Пруста :( Це мій улюблений письменник взагалі-то! І Перепадя улюблений перекладач)/Вовчі землі• Шалених авторок і Зорю морів, очевидно, викинемо (не викинемо!)Хіба що завтра почнеться масове голосування, яке все змінить.Світла в нас немає, а в мене є нова гарна лямпа на ноут, куплена за порадою t.me/anytadracarys ( я не знаю, як культурно в ТГ тегати людей і канали!). Проводами я оплутана, звісно, як Лаокоон, а що поробиш.Зараз доб'ю бідолашного Н'яля і буду з'ясовувати, що з вчорашньої порції Сильмариліона мені наснилося, а що було насправді. Пам'ятаю, як багато років тому читала The Magicians by Lev Grossman перед сном, і мені наснилося, що герої перетворилися на синих китів і попливли до Антарктиди, а наступного дня виявилося, що мені не наснилося.

Доперечитала (не знаю вже вкотре) "Нічну зміну" Кінга як частину підготовки для перекладу Monsters in the Archives.Це була перша збірка Кінга, яку я прочитала колись давно в рос. перекладі, скороченому, піратському і, здається, непрофесійному — це було в кооперативні часи, назву видавництва, яке фігачило Кінга, я не можу згадати, але то було воно. Якось на Е, здається.Як і в усі попередні прочитання, моє улюблене оповідання — The Last Rung of the Ladder. Ну не любителька я боді-горора, з якого на 90% складається збірка. Тобто і не ненависниця — можу читати, можу перекладати, — але все ж таки люблю, щоб було ще щось.Жодного разу після 1992 (?) р., коли я вперше прочитала "Дітей кукурудзи", мені не вдалося пройти через поле чи навіть повз рядок кукурудзи, не згадавши Того, хто ходить між рядами. Вона дійсно шебаршить дуже зловісно!І таким чином я вже перечитала 2,5 з 5 книг, потрібних для того переклада, який я почну не раніше лютого. А от для книги про Толкіна, яка вже от-от буде в мене, застрягла на 2/3 Сильмариліона, який треба якось домучити, щоб нарешті перейти до Гобіта і Трилогії.Ну вибачте :( Місцями це цікаво (коли автор зосереджується на конкретних фігурах і робить клоуз-ап, а не ганяє стада людей, ельфів і орків Середзем'ям), але здебільшого мені це нагадує севастопольську сусідку тьотю Зіну, яка починала розповіді з "Люся, ти собі уявляєш, Гера приїхав від Каті..." Який Гера, хто така Катя — бог відає. Так і тут — вилазить черговий умовний Варендил, і я не маю зеленого поняття, хто він чи хоча б що (ельф, людина, гном?).Причому я розумію, що і тьотя Зіна, і Толкін скоріш за все вже згадували цих персонажів раніше, але ну вибачте, я не запам'ятала.Толкіністи, відписуйтеся :) хоча на мій захист — ми з однокласниками грали в похід Фродо в 1982 р., коли це не було мейнстрімом :) Нашим Пралісом було Братське кладовище на Північній стороні. Я люблю Толкіна, просто С-н треба було читати тоді ж, в 1982, коли макітра ще щось макітрила.