"Гніздо" я несподівано дослухала ще за обідом (який тепер гріється довше, ніж їсться, точніше, п'ється). Тому пишу зараз.Жінка з двома маленькими доньками, вагітна третьою дитиною, їде з чоловіком і дітьми на пляж. Чоловік не кричить (ну принаймні криком), нікого не б'є, але ще до кінця першого розділу читач вже подумки пише їй коментарі: тікай! Тікай від цього мудака! Звертайся до соц. органів, до благодійників, іди в притулок, їдь до мами в Англію! (жінка в Ірландії, де в неї майже нема ані рідних, ані друзів — частково тому, що чоловік постарався, частково так склалося).І ось вона це робить. Робить буквально все, що я роками читаю в коментах до постів жертв емоційних (і не тільки) аб'юзерів. І нам крок за кроком показують, чим реальність відрізняється від теорії. Без особливих емоцій показують, і дуже реалістично.Є трохи (очевидного) символізму — гніздо, гніздування (я б так переклала назву), ворона тощо, але в цілому це дуже приземлена історія.Вважаю, що книжка дуже корисна для багатьох: як для тих, хто з таким стикнувся сам або у своєму оточенні, так і для любителів писати жертвам коментарі й тим більше повчати в реальному житті. Але так, вона тригерна, якщо ви не потрапляєте в ці дві категорії і при цьому емоційно вразливі, маєте маленьких дітей тощо — може, не треба.