Доперечитала (не знаю вже вкотре) "Нічну зміну" Кінга як частину підготовки для перекладу Monsters in the Archives.Це була перша збірка Кінга, яку я прочитала колись давно в рос. перекладі, скороченому, піратському і, здається, непрофесійному — це було в кооперативні часи, назву видавництва, яке фігачило Кінга, я не можу згадати, але то було воно. Якось на Е, здається.Як і в усі попередні прочитання, моє улюблене оповідання — The Last Rung of the Ladder. Ну не любителька я боді-горора, з якого на 90% складається збірка. Тобто і не ненависниця — можу читати, можу перекладати, — але все ж таки люблю, щоб було ще щось.Жодного разу після 1992 (?) р., коли я вперше прочитала "Дітей кукурудзи", мені не вдалося пройти через поле чи навіть повз рядок кукурудзи, не згадавши Того, хто ходить між рядами. Вона дійсно шебаршить дуже зловісно!І таким чином я вже перечитала 2,5 з 5 книг, потрібних для того переклада, який я почну не раніше лютого. А от для книги про Толкіна, яка вже от-от буде в мене, застрягла на 2/3 Сильмариліона, який треба якось домучити, щоб нарешті перейти до Гобіта і Трилогії.Ну вибачте :( Місцями це цікаво (коли автор зосереджується на конкретних фігурах і робить клоуз-ап, а не ганяє стада людей, ельфів і орків Середзем'ям), але здебільшого мені це нагадує севастопольську сусідку тьотю Зіну, яка починала розповіді з "Люся, ти собі уявляєш, Гера приїхав від Каті..." Який Гера, хто така Катя — бог відає. Так і тут — вилазить черговий умовний Варендил, і я не маю зеленого поняття, хто він чи хоча б що (ельф, людина, гном?).Причому я розумію, що і тьотя Зіна, і Толкін скоріш за все вже згадували цих персонажів раніше, але ну вибачте, я не запам'ятала.Толкіністи, відписуйтеся :) хоча на мій захист — ми з однокласниками грали в похід Фродо в 1982 р., коли це не було мейнстрімом :) Нашим Пралісом було Братське кладовище на Північній стороні. Я люблю Толкіна, просто С-н треба було читати тоді ж, в 1982, коли макітра ще щось макітрила.