Telegram statistics channel - @ImaraNotia

Їж багатих мікропластик! ✊🎉У новому дослідженні, опублікованому Nature Medicine, порівнюється біонакопичення мікропластику нашими внутрішніми органами. Аналізуються зразки печінки, нирок та головного мозку двох груп людей - померлих у 2016 та 2024 роках, а також законсервовані зразки мізків за період з 1997 по 2013 роки. Так в дослідженні вирізняється чітка короткочасна і довготривала динаміка — концентрація пластику в наших тілах лише зростає. Загальна маса пластику в мозку, зросла на ≈50% за останні 8 років. Також дослідна група звертає увагу на підвищене накопичення мікропластику саме в мозку, порівняно з іншими органами і проводить статистичну кореляцію із випадками деменції. Проаналізувавши зразки мізків людей, що за життя мали деменцію, вчені виявили значення перевищення кількості мікропластику, в порівнянні з контрольною групою. Звичайно, для гучних заяв про причетність мікропластику до неврологічних хвороб зарано, адже атрофія мозкової тканини та інші процеси, характерні для деменції, можуть бути причиною затримки мікропластику в мозку, а не навпаки. Побут сучасності неможливо уявити без пластику — упаковка, одяг, техніка — буквально більшість товарів мають у собі пластик.І навіть, відмовившись від пластику в повсякденному житті, нано- і мікропластик знайде тебе у повітрі, воді, їжі. Вчені виокремлюють такі потенційні впливи мікропластику на організм — захворювання шлунку, респіраторної та репродуктивних систем, деякі види раку. Можна знову сподіватися що система знайде рішення цій проблемі. Що технології все "порішають". Але ми не настільки наївні. Тільки крах техно-індустріальної системи звільнить людей, тварин та Природу. А поки.. живемо з пластиком в мізках та яєчках.

#вирізкиРишард Капусцінський. Ще день життя. Переклад з польської Олеся Герасима. Чернівці: Книги — XXI, 2015 — 128 с.Достатньо класичне питання, яке я чую протягом повномасштабної війни в інфопросторі: коли вже можна буде нормально взимати покинуті машини на потреби ЗСУ? Дійсно, бюрократичні процедури іноді дивують, та й складно точно сформувати власну позицію щодо подібного питання. Утім, не однією Україною, подібні ситуації та вагання (в тій чи іншій формі) траплялися не тільки в нас. В 70-х роках, коли війна в Анголі була в самому розпалі, по всій країні були закинуті численні машини португальців, які виїхали. Для довідки: упродовж останніх двохсот років, португальці постійно споряджали збройні експедиції, щоб підкорити країну. Миру не було. Ну і це одна з причин такої розпорошеності Анголи, де величезні відстані є безлюдною пустелею. Капусцінський неодноразово цікавився в місцевих військових, чому вони не візьмуть собі в користування ті автівки? Навіщо їздити на вантажівках, які розвалюються на ходу? Відповідь була єдиною: автомобілі, залишені португальцями, є власністю португальців. Немає грошей, щоб викупити ті авта, навіть немає з ким поговорити, бо їхні власники в Європі. Судячи з усього, повальна работоргівля (Ангола була одним з найбільших постачальників рабів) та війни довели місцеве населення до того, що навіть коли їхнього одвічного поміщика немає поряд — доторкнутися до власності не піднімається рука. Подібні деталі, безумовно, здатні ще більше розкрити відчай, який панував серед людей за сторіччя работоргівлі та війн.

#херсонські_штудії Сьогодні з'явилася новина, що 3 жінки постраждали від дрона, їдучи саджати картоплю в зоні бойових дій. Причиною ж, за висвітленням журналістів, стало так зване "перемир'я". Хейт з усіх щілин не змусив на себе чекати, та чимало коментарів дійсно вражають своїм "глибоким аналізом". Мовляв, яка ж тупість! "Тупість має засуджуватися". Однак, що ж дійсно відбувається в психології людей, які живуть в зоні бойових дій та продовжують вести своє господарство? Сподіваюсь, нема потреби розжовувати момент, що часто людям дійсно нікуди податися, або ж ці спроби призвели до провалу та повернення на рідну землю. За постійних обстрілів, будь це Донбас, Херсон, відчуття небезпеки в тій чи іншій мірі атрофується. Однак, водночас, люди активно починають перебирати варіанти, в яке місце або час краще їхати; скажімо, в магазин. Схоже стосується і ведення домогосподарства. Біля гуртожитку, де я раніше жив (вулиця Університетська), взагалі підійшов до типографії можна було зустріти кур на узбіччі. Неподалеку від річки, господарі випускали їх періодично погуляти.Причин, чому жінки з сьогоднішньої новини поїхали саджати картоплю може бути безліч. Однак вони точно не обмежуються "перемир'ям". "Які тупі, вірять російській пропаганді!". Да от тільки зачасту люди, які продовжують своє господарство в небезпечних зонах, мабуть, ще менше вірять в подібні заяви за величних коментаторів. Підозрюю, причина криється в більш приземленому: надії, що обстрілювати в цей день будуть менше. Надії, що ще вдасться чимось зарадити собі й позабути про жахи війни.Зокрема, думається, чимало геніїв, називаючих таких людей "охлосом" здивувались би кількості випадків, коли ти дійсно хочеш чимось зарадити собі на годину-дві в зоні бойових дій. Будь це випивка з друзями, мангал перед Дніпром, або ж посадка картоплі. Марю, що чимало випадків можна було б пояснити і подібним. Вірю, колись ми збагнемо самих себе в цій війні. Та й я входжу в цей список. Міський божевільний, що гуляє над снарядами в пошуку розмов та слідів нашого недалекого минулого. До речі, станом на зараз, найсмачніші бургери в житті я спробував саме перед берегом Дніпра, майже рівно тиждень тому.

На днях, перед тим як поїхати з Херсону, нарешті додивився серіал «Пастка-22». Абсолютний пік.Щодо сюжету: очікувано, за 6 серій змогли розкрити лише частину книги. Зокрема, купа подій з оригіналу були як суттєво зміщені в хронології, так і переосмислені. Ймовірно, великою мірою саме цим були незадоволені фанати, ставлячи гнівні смайлики на стримінгових ресурсах. Наприклад, поки Йосаріана називають "Йо-Йо" з самого початку серіалу, в книзі це сталося лише практично в самому кінці. Або ж деякі моменти, які не сталися в оригіналі, були відтворені тут (включно з додаванням абсолютно нових подій, які не згадувалися в книзі). Однак, незважаючи на всі зміни, вважаю що серіал вдався на славу. Навряд взагалі реально екранізувати ту геніальність та віртуозність діалогів, які написав Геллер. Автори серіалу, на мій погляд, обрали вірний шлях. Окремий респект за саму картинку, так як жовтий фільтр протягом фільму передає як неможливо краще ті події на Піанозі. Акторський склад підібрали теж божественно. Хоча Йосаріан, мені здається, в книзі був все ж більш меланхолійним.Серіал або книга?Одне іншому не заважає. Хронологія з перегляду, звісно, може бути обрана тут вільно. Однак, можливо, я би все ж порекомендував спочатку серіал. Пізніше, вже читаючи книгу (найкращий переклад з англ. в Миколи Мещеряка; «Пастка на дурнів», 1988), ви зможете відчути якомога крутіше майстерність пера Джозефа Геллера. Надалі, обов'язково, не забудьте звернути увагу і на книгу «Час закриття», яка є прямим продовженням історії. Дякую Геллеру за цей чудовий, абсурдний та цинічний світ на 900+ сторінок. Пастка-22 залишиться назавжди в моєму серці.— Дякуй за те, що здоровий. — Страждай, що не завжди таким будеш. — Радій з того, що живий. — Гнівайся, що доведеться вмирати.

Останнього разу, коли я їздив до друга в гості, він запропонував подивитися фільм Бондарчука «Вулкан». Артхаус, який надихнув мене на нове розуміння буденності, а також окупації. За своє життя я подивився небагато фільмів чи серіалів, однак ця робота мене зачепила за живе. Фільм розповідає історію ОБСЄшника Лукаса, що опинився в Бериславі (Херсонська обл.), та де він стає гостем місцевих, зіштовхуючись з абсолютно новим всесвітом, у якому життя здається повністю відірваним від будь-якого звичного укладу. Хоч картина і є дебютом Романа Бондарчука в ігровому кіно (2018 рік), однак ті деталі, які він вклав в неспішну оповідь вражають своєю реалістичністю. Комунікація міжнародних організацій та поширення інформації через телебачення зображені неймовірно детально 🌚 Так і повертає нас до 2022 року, який ми запам'ятаємо назавжди. Коли дійдуть руки, треба буде глянути і його стрічку «Редакція», яка нічим не має поступатися «Вулкану». Поціновувачі українського кіно та артхаусу — ваш вихід. Якщо не чули про фільм або досі відкладаєте перегляд стрічки, то краще якомога швидше виправляти ситуацію.

#херсонські_штудії Трохи рефлексії. Захистив сьогодні свою а-ля курсову роботу по Херсонщині, яка, утім, ще в процесі написання. Однак, можна безумовно радіти тому, що процес рушив з мертвої точки, бо ж останні місяці я неймовірно довго колупав собі голову щодо того, як краще інтерпретувати та висвітлювати життя руху опору та релігійних установ. Особливо враховуючи те, що нарешті став складатися пазл з життям на Лівобережжі. Судячи з усього, нову лекцію по окупації в травні не зможу провести за браку часу 🤷🏻‍♂️ Утім, приводу для суму теж немає, бо повернусь обов'язково з новими напрацюваннями, як завершу до кінця цю частину дослідження. Сподіваюсь, це вже буде незабаром, цього літа. Після цього можна буде і в гори рванути...В Херсоні ж все по-старому. Щиро здивувався тому, що в мене в один момент по вулиці перестали курсувати маршрутки. Причина: надто висока активність дронів. Утім, це виглядало якось трохи награно, враховуючи що невдовзі все відновили, а от дронів стає не менше. Воістину артефакт нашої епохи: новина "вибачте, тимчасово змінили маршрут через надто високу активність дронів на цій вулиці". Незабаром, без додаткових постів, поїдаючи смаколики на шляху додому, переді мною знов проїхали рідні маршрутки. Мої випучені очі мабуть треба було бачити. Хочеться одного дня знайти час та добру нагоду поспілкуватися з водіями цих самих маршруток. Хто-хто, а вони набачилися різного. Люблю Херсон. Люблю людей, з якими щодня зустрічаюсь, та радий тій можливості, що можу розділити їхній біль. Невдовзі, за логікою, буду відповідати за допомогу пораненим від своєї організації. Останніми товком ніхто не займається по Херсону, концентруючи увагу на фінансовій допомозі іншим групам населення; яка, утім, за словами купи інших організацій, часто не доходить до потребуючих. Водночас, мене трусить від злості на багатьох відірваний від реальності кластерах і донорів. Можу завірити буденного читача, що їхні рекомендації добровільно-примусового порядку стають все більш унікальними. В будь-якому разі не опускаємо руки. Херсон наповнюється зеленню, а я новими силами для роботи. Літо — прекрасна пора року для спілкування на терасах. Особливо, якщо ми кажемо за місто, що стало мені таким рідним.

#рецензія_на_книгу Переходимо до нових рекомендацій. Вчора я дочитав «Час закриття» Джозефа Геллера, яка є прямим продовженням «Пастки-22» та відчуваю себе найщасливішою людиною. Серед прочитаних мною книг різних авторів по війні, як-от Гашека, Юнґера, Олпорта, Ремарка та ля Рошеля, саме Геллер мені найбільше запам'ятався та прийшовся по душі.Як я вже раніше описував, Ернст Юнґер зміг показати войовничість й чесноти війни (утім, сам погружаючись пізніше в глибокі роздуми та жаль, щодо її існування), Еріх Марія Ремарк зміг найяскравіше показати біль війни, Ярослав Гашек абсурдність та дотепність, П'єр Дріє ля Рошель прекрасно описав повернення, яке часто може сулити лише самознищення та марні пошуки свого місця в суспільстві, яке її не застало, а Алан Олпорт провів прекрасне дослідження з самої демобілізації та повернення додому британців з театру Другої світової війни. Джозеф Геллер відноситься найбільше до категорії Ярослава Гашека. Тільки якщо Гашек показує війну на землі, світ піхотинців, жахливість наземних операцій й бруд фронту, то Геллер показує абсурдність війни з точки зору ескадрильї бомбардувальників («Пастка-22»), війни в повітрі й схожу шизофренію командувань на італійському театрі. Та це ще не все. Геллер пішов далі та глибше, показав абсурдність повоєнної політики («Час закриття»), жадібність і лицемірство бізнесу, соціальні проблеми солдат, які поверталися з війни, а також загалом дивовижність постмодерної культури. Зокрема вирізняє його від усіх описаних вище авторів те, наскільки глибоко він розкриває персонажів своїх книг, приділяючи їм цілі глави. Саме в цих книгах я відчув вперше для себе настільки живі натури. «Пастка-22» давно є шедевром, про який чимало знають, як і про серіал (який я наразі потроху дивлюсь, пізніше розпишу враження), а ось «Час закриття» для багатьох є відкриттям. Пройшло 30 років між цими книгами, але шедевральність останньої нічим не поступається першій. Для розуміння, наскільки вона легендарна, там навіть є Швейк! Так, той самий Швейк Ярослава Гашека. Через певні моменти я сумнівався, що це саме той, але пізніше зрозумів, що лише кількома діалогами та строками він зміг органічно ввести персонажа Гашека в історію, надав продовження його незавершеному роману. Життю після війни. Майстерно описуючи День Демобілізації, вирізоМ і Мереживами, Джозеф Геллер веде свого читача в абсурдний, веселий та пригнічуючий світ війни. Життя ескадрильї й проституток Риму, відчай солдатів й хворобливість командування, яйця з Мальти по 7 центів, квоти й бюрократія, євреї колектори, важка вода, малий гімнюк в Білому домі, стареча депресія здорової людини, гетто автовокзалу, башти близнюків та щастя від щільного візерунку бомбардування. Я наполегливо раджу прочитати ці дві книги його авторства, оскільки вони вражають уяву, перенасичені золотими діалогами, а також не менш вражаючими людьми. Геллер справді надихає. Окремо висловлюю безмежну повагу до Вавилонської Бібліотеки, яка видала ці книги в дуже крутій якості; особливо «Час закриття». За подібні книги не шкода віддати і 600 грн. ЩО ДОБРЕ ДЛЯМАЙЛО МАЙНДЕРБАЙНДЕРА ТЕ ДОБРЕ І ДЛЯ КРАЇНИ

Нещодавно в Херсоні я зміг знову зустрітися з своїм давнім другом. Родом він з Франції, ну і останні 3 роки життя присвячує себе цілком і повністю фільму про діяльність волонтерів в різних точках фронту України. Наразі його великий фільм на стадії завершення, утім, мова не зовсім про це.Днем, коли я виходив з кімнати вмити обличчя, побачив його за переглядом фільму з французькими субтитрами. Звісно, було грішно не поцікавитися. Виявляється, з рік тому вийшов фільм «Intercepted» (з франц. "Перехоплене"), який складається в прямому сенсі цього слова з перехоплень, де рос. військові розмовляють зі своїми родинами.Я ніколи не горів особливим бажанням дивитися інтерв'ю, наприклад, Золкіна, оскільки вважаю, що через обставини, в яких опинилися полонені рф не вийде почути щиру думку. Та й загалом тема колаборантів такова, що на мій погляд вона лишиться здебільшого пустою строкою історії. Не зовсім розумію, як подібне досліджувати напряму та писати про подібне, поміж використання класичних пропагандистських шаблонів (на яких, разом з тим, зазвичай все і будується). Утім, цей фільм думаю відповідає на питання. Перехоплене дає змогу побачити якомога чистішу та артхаусну картину, що відбувається по той бік фронту. Як висловився, зокрема, мій друг, подібні історії є прекрасним матеріалом для романів про війну. Подивитися фільм можете за посиланням нижче, попередньо ввімкнув VPN, оскільки на території України воно не паше.https://www.arte.tv/fr/videos/114590-000-A/interceptes/UPD: як мені підказали, виявляється фільм показували безпосередньо і в нас, тож подивитися можна тут, попередньо купив. https://takflix.com/uk/films/intercepted10% з кожного квитка передають фонду «Повернись живим», ще 50% — творцям кіно.

Штож, радий повідомити, що в нас буде мерч! Поміж футболок плануються і патчі, але то буде трохи пізніше. Перша футболка буде присвячена «Історії Рисі» — роботі одного з найвідоміших структуралістів ХХ ст. Клоду Леві-Строссу. На самій же футболці буде зображений індіанський ведмідь, який був колись вишитий мушлями на безрукавці хайда [спільноти] з комерційного сукна.На вибір два кольори, що будуть зображені нижче. Перший колір — світлий візон. Другий колір — світлий хакі (буде трохи світліший ніж на фото). Футболки оверсайз, тож уважно дивіться на розмірну сітку в Гугл формах, які теж прикріплюю. Там же заповнюється і замовлення. Ціна питання — 1,111 грн за шт.Трохи деталей по футболці: принт дтф, стрейчкулір 200 щільності. Хотілося зробити шовкодрук (як то було на «Традиції і безпорядок»), але його заготовка надто дорога 🤷🏻‍♂️Оплата замовлення: https://send.monobank.ua/jar/4QWBm2et8t4441 1111 2411 3964Куди відправляти, який колір та кількість:https://docs.google.com/forms/d/17Q3LxqQ5WIZt2NJEppuoJrjXvdM26b5kfAeJCKB24gg/edit?hl=uk

#художні_нариси#херсонські_штудіїВсе той же 2023 рік. Рік, коли я найбільше встиг побувати в Дар'ївській територіальній громаді й побачити з Іванівки лівий берег. Це був воістину величний вид. Знаходячись між Кринками та Козачими лагерями, селище на висоті було спроможне показати всю красу плавнів й лазурного Дніпра. Однак, сьогодні його більше не існує. В ньому більше не живуть люди. В своїй книзі «Деокупація» (2022) Ukraïner згадує момент, як їдучи по степам вони побачили таксі. Таксі! На щойно деокупованій території. Утім, все це думається був обман зору та помилка інтерпретації. В тому ж 2023, в районі Новотягинки я теж бачив таксі. Сірий універсал з шашкою, який був значно ближче до лівого берега. Це була розвідка.Спогади того літа лишаються фрагментарними, та кожного разу переглядаючи щоденник я згадую той момент, коли бачив шашку. Коли заповнюючи звітність над головою пролетів Калібр. Коли заходив в затишний будинок. Коли потрапив під мінометний обстріл. Коли вчасно попередив друга про поворот.