Imara Notia

18 квітня запрошуємо вас на презентацію українського перекладу книги Девіда Ґребера «Піратське Просвітництво, або Справжня Ліберталія». Це перша робота відомого антрополога й анархіста, видана українською мовою вже після смерті автора.У центрі уваги книги східне узбережжя Мадагаскару кінця XVII–XVIII століття, де протягом десятиліть перепліталися інтриги піратських правителів, насильство та утопічні проєкти. Розповіді про ці спільноти виходили далеко за межі острова й ставали темою обговорень у європейських кафе та пабах, де вони шокували, захоплювали й спонукали до роздумів про політику та устрій суспільства. Під час презентації перекладачі розкажуть, чому обрали саме цю книгу і як відбувалася робота над текстом. Йтиметься про вплив історій про «піратську республіку» на європейську думку, способи реконструкції подій за фрагментарними джерелами, паралелі між піратами «золотої доби» та запорозькими козаками, а також про особливості перекладу, зокрема роботу з малагасійськими назвами та термінами.Під час заходу ви зможете придбати книгу.Чекаємо на вас 18.04 о 18:00 в «MODI ART & WINE GALLERY».

#рецензія_на_книгуНещодавно коли вишукував старі видання репортажів від Темпори (успішно), наткнувся і на достатньо свіжу книжку від них — «Тріскучі голови». Коштувала вона десь 170 грн, а з накопиченими балами мені обійшлась і взагалі в 110. Правду кажуть, що в Книгарні є, є сенс купляти тільки Темпору. В усьому ж іншому — шалені націнки та оверпрайс. Ну і зокрема дуже погані умови праці для персоналу.Повертаючись же до книги, Роже Ван Де Вельде — бельгійський журналіст, який після складних операцій став залежним від знеболювального апарату, та зрештою був арештований за водіння в нетверезому вигляді. З причини наявності при ньому купи підроблених рецептів на ліки, його запритулили до психушок аж на 9 років. Книга являє собою художній репортаж, в якому він описує зустрічі з психічно хворими людьми у закладах. Ці історі бувають дотепні, а бувають до нестями криваві й жорстокі. Здавалося б, книжка зовсім невелика, однак Де Вельде зміг вражаюче передати всю ту атмосферу розмов, які представлялися перед ним. Цей репортаж — іронія над ефективністю психіатричної системи, та історія про людські стосунки в таких складних умовах.Беріть та читайте одним словом, тим паче книга коштує копійки.

#рецензія_на_книгуНа фоні війни в Ірані достатньо вчасно взявся за цю книгу. Збірник "Імператор/Шахіншах" є прекрасним представником репортажу, коли доводиться працювати в максимально екстремальних умовах.В "Імператорі" Капусцінський пише, як після нещодавньої революції в одній з країн Африки катався по різним домівкам, де жили вже колишні (переживші різанину) члени імператорського двору. По суті, це збірник дуже дотепних посад та історій, які крутилися всередині самого двору тогочасних монархів. Поугарати там реально є над багато чим. У другій же частині збірнику ("Шахіншаху") Капусцінський детально розглядає історію повстань проти шахів в Ірані протягом 50+ останніх років. І дійсно, це привідкриває завісу розуміння цієї країни та її населення, яке не є терпілами. Просто аятолли та шахи якщо беруться за захист — то до талого кінця, навіть якщо доведеться вирізати, грубо кажучи, половину всього населення. Все аби тільки лишитися на своєму троні, використовуючи при цьому найбільш криваві методи. Опис тортур додається. Відверто кажучи, почув в 2025 про протести в Ірані, мені було складно уявити масштаби всіх подій. Осягнути, чи були це перші протести та яка кривава бійня відбувається на них? Мене дійсно зацікавила історія цього народу. Та виявляється, ще в 2013 році, задовго до цього, Капусцінському вдалося описати масштаб тиранії та песимістичної буденності Ірану, який живе від протестів до протестів. Від однієї кривавої бійні до іншої.Книгу важко дістати в паперовому варіанті наразі (мені пощастило в цьому), однак не хвилюйтесь, якщо вас влаштовує електронний варік — все набагото простіше. Якщо вас зацікавив Іран за сьогоднішньої війни з США, ця книга здатна привідкрити очі на передісторію конфлікту, де грубо кажучи США вже наперед стріляли собі в ноги. Шахи любили нафту, як і любили зброю. Звідки її стільки взялося? Від США. Хто підтримував життєдіяльність різних шахів та диктатури? США. Чи змінили щось обіцянки Трампа в 2025? Вочевидь, відповідь вже перед нами. Сюрреалістичність стосунків цих держав та дядєк в краватках вражає.

#вирізкиРишард Капусцінський. Імператор/Шахіншах. Пер. з пол. Олеся Герасима. Чернівці: Книги — XXI, 2014 — 294 с.Ще один пост з тру сторі. Думаю ви чимало чули про правління монархів будь то в школі, або ж іншому навчальному закладі в курсі історії. Утім, чи задумувалися над тим, як народ намагався доносити свої проблеми цим самим монархам? Беручи в приклад Єфіопію, Капусцінський дає достатньо яскравий один з варіантів відповідей на це питання: людям вочевидь не рідко доводилося наймати писарів за останні кошти, щоб бодай посподіватися на милість й мудрість монарха у вирішенні їхнього питання.Отож, о 10-й ранку він прибував до старого палацу. Перед брамою його очікував натовп підданих, які намагалися вручити імператорові петиції. Був це, теоретично беручи, найпростіший шлях пошуку справедливості і доброти в імперії. Оскільки наш народ неписьменний, а справедливості шукає, як правило, злидота, ці люди на роки влазили в борги, аби оплатити писаря, який би їхні скарги та прохання виклав на папері. На додачу поставав протокольний клопіт, бо звичай наказував дрібноті падати перед імператором на коліна, притиснувшись обличчям до землі, а як із такої позиції подати конверт до лімузина, що проїжджає повз? Справу влаштовували в такий спосіб, що імператорське авто уповільнювалося, за шибою з'являлося сповнене доброти обличчя монарха, а охорона, що їхала в наступному автомобілі, забирала частину конвертів із простягнутих посполитими рук, частину, бо тих рук був ліс. Коли натовп підповзав занадто близько до над'їжджаючих авт, ґвардія була змушена відпихати і відганяти настирливих, адже міркування безпеки та гідність його величності вимагали, щоб проїзд відбувався плавно і без незапланованої затримки. Та й на сьогодні можна сказати подібні історії нікуди не зникли. Хоч і в інших формах. Варто лише згадати нашу повальну бюрократію в різних структурах, коли людина самостійно без адвоката чи юриста оформити потрібний лист. Або ж, наприклад, можна згадати міжнародні організації. Якраз нещодавно зустрічався з людиною, яка подавала заявку на фінансову допомогу. Допоміг же пройти ту бюрократичну шизофренію в оформленрі сусід, на що жіночка пообіцяла йому віддати одразу частину коштів за допомогу. Та навіть так вона їх не отримала. Норвежці за баловою системою [вважається у вестернів неймовірно точною, оскільки враховує чимало критеріїв у відборі найбільш потребуючого домогосподарства] чомусь вирішили, що людина, в якої загинула мати від обстрілу, потребує менше коштів, ніж сусід алкоголік. Він жодного разу не отримував відмови в милості монарху бюрократу з Норвегії.

#НАрх_штудіїНаступного вівторка в Одесі планується дещо дуже цікаве. Минулого літа я представляв нашу з Микитою роботу щодо перекладу "Піратського Просвітництва" Девіда Ґребера - і ось нарешті вона надрукована та може бути повноцінно презентована в Одесі!Перед вами - перший переклад котроїсь із праць Ґребера українською, досі друкувалися лише окремі статті або фрагменти. Оригінал побачив світ 2023 року, вже після смерті автора, однак встиг (як і будь-яка книга пана Девіда) збурити навколо себе жваву наукову дискусію.● Чи справді чутки про "піратську республіку" на Мадагаскарі початку XVIII століття могли вплинути на обговорення наріжних соціально-політичних проблем у європейських салонах?● Як автору вдалося реконструювати події на віддаленому острові, що були відомі по уривчастих згадках та художній літературі?● Чим пірати "золотої доби" нагадують своїх сучасників із нашого вільного степу - запорозьких козаків?● І як воно - разом з англійським текстом перекладати малагасійські назви та терміни?Про все це та інше поговоримо 31 березня в антикафе "Підпілля".На презентації, саме собою, можна буде придбати примірник книги. Офіційний запуск продажів від видавництва "Утопія" планується вже за кілька днів.

#вирізкиРишард Капусцінський. Імператор/Шахіншах. Пер. з пол. Олеся Герасима. Чернівці: Книги — XXI, 2014 — 294 с.Алмаз репортажу й тру сторі з кулуарів. Як не рідко згадують, Капусцінський побачив не один десяток революцій по світу, та історії з цієї книги не є виключенням. В ній міститься ціла плеяда розмов з наближеними [вже колишнього] монарха тієї ж Ефіопії. Кількість професій у дворі вражають розум 🌚 Одна з них, наприклад, заключалася в підкладанні подушок в ноги монарху, оскільки той був занадто низький зростом.Час між дев'ятою і десятою ранку наш пан проводив у Залі Аудієнцій, розподіляючи призначення, і тому ця пора називалася годиною призначень. Імператор заходив до Зали, в якій на нього вже очікував і покірно вклонявся вишикуваний ряд сановників, відібраних для призначення на посади. Наш пан засідав на троні, тож коли він всідався, я підсував йому подушку під ноги. Цю дію слід було виконувати блискавично, аби не сталося так, що ноги достойного монарха зависли в повітрі. Як відомо, наш пан був низької статури, а водночас його становище вимагало, щоби супроти підвладних він зберігав вищість і у фізичному сенсі, тому трони пана мали високі ніжки і високо поставлені сидіння, особливо ті, котрі залишилися у спадок від імператора Менеліка, який був чоловіком надзвичайного зросту. Отже, виникала суперечність між необхідною висотою трону і фігурою високошановного пана, суперечність найбільш відчутна і незручна якраз в області ніг, бо ж неможливо уявити, щоб відповідну гідність зберегла особа, ноги якої баламкаються в повітрі, як у малої дитини! Саме подушка розв'язувала цю делікатну, але ж наскільки важливу проблему. Я був подушковим високодостойного пана впродовж двадцяти шести років. Я супроводжував імператора в подорожах по світу, і скажу це з гордістю —пан наш ніде не міг без мене рушити, бо його гідність вимагала постійного засідання на троні, а на троні він не міг засідати без подушки, а подушковим був я. В цьому питанні я освоїв спеціальний протокол, навіть володів надзвичайно корисними відомостями про висоту окремих екземплярів трону, і це дозволяло мені швидко й точно підбирати подушки відповідного розміру, так, щоб не дійшло до разючої недопасованості: між подушкою і підошвами імператора однак є шпара! На своєму складі я мав п'ятдесят дві подушки різного формату, товщини, матеріалу і кольору. Я сам слідкував за умовами, в яких вони зберігалися, щоб там не завелися блохи докучлива напасть нашої країни, – бо ж наслідки такої недбалості могли би спричинити прикрий скандал.

#рецензія_на_книгуВажкий початок весни видався. Утім, якось та й почав викарабкуватися з важкого морального стану. Поповнюю копилку тру сторі для книги та повертаюсь до каналу. Хочеться пожартувати, що наступила буквально «Весна варварів». Цього разу читанув достатньо незвичну сатиру від Йонаса Люшера, присвячену кризису 2008 року, де Великобританія об'явила про банкрутство й багатії за ніч лишилися своїх маєтків та купи приватної власності. Сама ж книжка зовсім невелика за розмірами й має прекрасну післямову. Згадую ж я її тому, що Люшер дає мільйон питань та лишає їх без відповідей. Такий собі простір для подальших роздумів й розвитку глибокої сатири. Та за купи відсилок для знатаків, книжка читалася для мене значно інакше до післямови. Дивні відчуття трохи від неї, хоча мотив зрозумілий та сама плинність оповіді затягує. Скринька-головоломка з багатьма розв'язками. Або ж буде правильніше сказати «Довершений до крайнощів сценарій розвитку подій у гіпотетичній ситуації what if, де читача змушують щоразу сумніватися в реальності оповіді ... Читач отримує безліч пропозицій куди рухатися далі в своїх роздумах навіть після того, як переверне останню сторінку.»Коротше да, зайнятно. Та й сама книжка коштує копійки, тому сміливо беріть собі на читання таку невелику, але достатньо круту сатиру.

#рецензія_на_книгуДуже непогано. Робота «Танечні ведмеді» Шабловського мені зайшла прям на ура.Ця книга є по суті збірником репортажів, які показують трансформації різних країн та людей після розпаду радянського союзу. Але до чого тут така назва книги? А от до чого: все це переповідається через призму життя й смерті ведмедників Європи. Як цигани експлуатували ведмедів та заробляли на них, будували свої міні-імперії поколіннями та, зрештою, постигали смерть після змін на етичному компасі по світу. Куди ж дівали ведмедів, які жили все життя в неволі? До заповідників. Чи вийшли вони потім на волю? Теж ні. Доля не уготувала їм цю участь, та в книзі в деталях описується їхнє життя в заповідниках й тупіковість історії. Та саме через ці згадки з історій життя ведмедів, Шабловський майстерно описує, як і надалі страждають ті ж жителі Куби, Естонії, Грузії, Косово, та навіть України, гублячись в собі після смерті імперії. Як досі виникають фантомні болі, причин для яких вже не існує. Як оглядаються на минуле, згадуючи, «як прекрасно жилося за диктатури». Власне, історії тут як сумні, так і абсурдно веселі, беручи в приклад тих же працівниць музею з Грузії, які боготворять (в прямому сенсі цього слова) Сталіна. Рекомендую 🌚

#вирізкиВітольд Шабловський. Танечні ведмеді. К.: Темпора, 2015 — 300 с.Дістався до Шабловського та його достатньо цікавих репортажів. Власне, в цій книзі вони про... ведмедів. Точніше про те, як жили раніше ведмедники по тій же Європі з циганами, яких вони примушували різними способами танцювати. Все заради грошей. Ну і паралельно все це дійство здійснювалося під соком того, що всі ведмеді абсолютно здорові й знаходяться в ідеальних умовах, де «вони їдять теж саме, що і люди!». Утім, звісно, зачасту умови були жахливими, та м'яко кажучи зневажливими по відношенню до відлюдників в природі. Що уж казати, якщо «людська їжа» як-от солодке чи алкоголь могли значно шкодити ведмедям та не відповідали природному багатьому раціону.Що ж мене значно здивувало, так це те, що схоже цигани з ведмедями могли допомогати в різні часи тому ж Болгарському руху опору, передаючи через них інформацію 🌚Воєнний досвід Кубадінського наснажив творців фільму «На кожному кілометрі» — болгарського серіалу всіх часів, відповідника польських «Чотирьох танкістів і пса». В одній із серій головний герой, також партизан-комуніст, потрапляє в засідку болгарських солдатів. Звістку про те, що допомога близько, він отримує від ведмедників. Вродлива циганка відволікає увагу солдатів, а тим часом її колега розмовляє з ув'язненим комуністом.— Вочевидь, ведмедники допомагали болгарському рухові опору в багатьох інших ситуаціях, — розповідає журналіст Красімір Крумов. — Вони переносили донесення, інформували про рух військ. Точнісінько так само відбувалося під час боротьби за визволення від турецької неволі. Ключовими були пісні ведмедників — довжелезні історії, настільки цікаві, що ніхто не був у стані піти, не дослухавши їх до кінця. Вони діяли як телевізійний серіал: ти конче повинен довідатися, що буде далі. Пісні часто мали патріотичний характер, розповідали про сутички болгарських повстанців: про їхніх чорнооких коханих і про злих турків.

#апологія_хуторянства Цікаве відео про те, як американські субурбії та радянські панельні спальники на практиці виявились урбаністичним пеклом, хоча задумувались як ідеальні простори для нуклеарних родин і "комун" мікрорайонів відповідно. Чільна ідея - в тому, що ці урбаністичні рішення безпосередньо причетні до нинішньої "епідемії самотності", як серед чоловіків, так і серед жінок, а також численних неврозів. Авторка зосереджується саме на американських субурбіях і образі "досконалої родини", любої сьогодні багатьом консерваторам. Вона цілком слушно зауважує, що нуклеарна родина є цілковито модерним явищем, а не традиційною формою сім'ї (якими натомість є сім'я розширена, клан, плем'я). У цьому контексті можна згадати слова з "Маніфесту комуністичної партії" 1848 року:Буржуазні балачки про сім’ю і виховання, про ніжні відносини між батьками й дітьми стають тим огиднішими, чим більше в наслідок великої промисловості розриваються для пролетарів усі сімейні зв’язки і діти перетворюються в прості предмети торгівлі і в знаряддя праці. Про щось подібне писав, здається, і Юліус Евола: мовляв, модерний капіталізм уже знищив традиційну родину, й нуклеарний покруч - зовсім не те, за що він декому видається. Так само у традиційному суспільстві не існувало й традиційних цінностей, бо Звичай був самим життям людей, а в якості етичного мірила слугували чесноти (рос. добродетели). Авторка поділяє популярну байку про домодерне суспільство як про "бідне-брудне-невакциноване", зациклене нібито на виживанні, проте з її висновками щодо впливу сучасних міст цілком можна погодитися.