Наталія РАД
ПРОВОДИМО КОНСУЛЬТАТИВНІ ЗУСТРІЧІ З МЕШКАНЦЯМИ ДОНЕЧЧИНИ В ГУМАНІТАРНИХ ХАБАХ У РІЗНИХ РЕГІОНАХ КРАЇНИ#Вісті_з_гуманітарних_хабів📑 Фахівці Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області продовжують надавати консультації громадянам, у тому числі внутрішньо переміщеним особам, у різних регіонах країни.🗓 Упродовж тижня відбулися зустрічі для мешканців:🔸 Бахмутської міської територіальної громади — у м. Київ;🔸 Краматорської міської територіальної громади — у м. Дніпро; 🔸 Покровської міської територіальної громади — у м. Кропивницький;🔸 Волноваського району — у м. Дніпро;🔸 Краматорського району — у м. Полтава.💻 У режимі відеоконференції проведено зустрічі: 🔹 для мешканців Авдіївської міської територіальної громади — у м. Умань Черкаської обл., м. Самар, м. Кам'янське та м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл., м. Кременчук Полтавської обл., м. Київ, м. Бровари Київської обл. та м. Запоріжжя;🔹 для мешканців Добропільської міської територіальної громади — у м. Кам'янське та м. Павлоград Дніпропетровської обл., м. Шептицький Львівської обл. та м. Київ.☑️ Мешканцям надано роз’яснення щодо призначення та перерахунку пенсій, нарахування субсидій та пільг на житлово-комунальні послуги, страхових та соціальних виплат.🖥 Відвідувачам хабів надано практичну допомогу в опануванні електронних сервісів вебпорталу е-послуг ПФУ portal.pfu.gov.ua.🌐 Більше новин та актуальної інформації дивіться на вебресурсах Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області: ІІ Сайт ІІ Facebook ІІ Telegram ІІ YouTube ІІ TikTok ІІ Instagram
КП_NONAME
Книга легко й швидко читалась. У змісті: розповіді та повчання бабусі, онуки якої приїхали на гостини на канікули. Але головне, що всі історії пов’язані з місцем подій – селом Некремінним, а герої казок – це жители села, тому одна оповідка плавно переходить в іншу й продовжують одна одну.Казки мені видались дуже схожими на ті, що я колись чула від своїх бабусі й дідуся, але їх ніхто тоді не записував, а ось пан Олег Гавріш, молодчина, записав і видав гарну й повчальну книгу! Деякі історії мені читати було навіть моторошно, але не огидно, додам, що кожна історія має добрий фінал, але якою ціною.. Про це можна подумати або обговорити з дитиною, додам, що казки читати радять і психологи. В оповідках є знайомі персонажі: відьми, чаклуни, але є й ті персонажі, про яких я ніколи не чула.. Ілюстрації Лєни Цой чудового доповнюють казки, химерні елементи малюнків утворюють жаскі поєднання.Казки баби Гавришихи - концентроване українське горорне фольк-фентезі, їх я залишу на своїх поличках, щоб читати вночі на свята своїм майбутнім неслухняним онукам! Знаю, що вже видана друга частина й пишеться третя, - книжкова родина обов’язково збільшиться!Книгу я придбала на благодійному книжковому фестивалі ЛІТЕРА у травні, там прослухала чудову лекцію від автора. А тим, хто пропустим цю зустріч з автором, раджу читати інтерв’ю з гостем номеру NONAME @kp_noname #6 2025, - літературному мітологічному журналі від @allawriter @wakemeup_4am
м и х а й л о к о в а л ь ч у к ☀️
Коли князь із ярлами, припнувши коней біля човнів, наблизився до гурту, старший волох Стан зняв качку зі стовпа, розв'язав їй ноги й пустив на воду. Птаха заметалась у холодній воді, змішаній з крижаною скалкою та снігом, намагаючись утекти, але ополонку щільно обступили люди — нога коло ноги. Тоді вона зблиснула задом і пірнула.— Це добрий знак: пішла качечка по землю, — в холодній тиші оголосив Стан, і люди радо загомоніли: — Ану ж чи знайде дорогу назад?Шуга в ополонці мовби змерзлась, найближчі кияни посхилялися до самої води, дехто навіть нетерпляче бовтався в шузі пальцями, щоб схопити дурного птаха, коли він вирине, але качки не було й не було. Таке вже траплялося; требна жертва іноді пірнала надто глибоко й не могла знайти дороги назад — виснажувалась, десь там, у глибині, захлиналася. То був би лихий знак. Наступного літа належало сподіватись недороду, пошесті або війни.Дівки й дівчата стояли коло стовпа й виводили тягучу колядку: зуперша була в світі вода, ой, прісна вода-водиченька, й зродився з водиченьки та залізний дуб, а листя мідяне, а жолуді та й золоті, і вилізла з дупла качечка та й стала пливати, аж ген пірнула до самого дна води...Ярополк стояв навколішках край ополонки. Местиша Свейнальдрсон забобонне й квапливо міняв рукавиці на обох руках — іноді допомагало від перестріту й злих духів, а Людвік, його старший брат, похмуро дивився в ополонку через голови. Тепер він уже шкодував, що прийшов з Ярополком та Местишею. Свейнальдрсонам зовсім не личило потурати віруванням поганців-полян. Але Людвік не хотів ці останні дні дратувати сопливого київського князя: на те він мав кілька причин.Коли всі врешті зневірились побачити качку, вона раптом випірнула й зчинила шалений крик, — певно, з радості, що залишилася жива. Випірнула саме навпроти Ярополка, і київський князь уже був би вхопив її, та качка ще шаленіше розкричалась і почала бити крилами, обляпуючи князя бризками крижаної води. Той мимоволі відсахнувся, Людвік утішено зареготав, нахилився й хотів допомогти своєму родакові впіймати качку. Але вода в ополонці збурунилась і хлюпнула аж на сніг. Із шуги виринула чорна пащека й потягла качку на дно Почайни.— Водяний! Водяний! — перелякано заволали кияни, дехто кинувся навтьоки, та сміливіші лишились навколо ополонки: — Со-о-ом...Це було зовсім несподівано. Соми зимували в мулі найглибших почаївських ям, обходячись нагуляним за літо жиром. Голова в сома була завбільшки з цебро, й хоча на Подільський торжок рибалки часом привозили й більших, але цей сом розхвилював киян.На цьому свято живої води ввірвалося.
