Latest Messages
NV | nv.ua | Радіо NV | Новини України | Аналітика | Відео | НВ |
Молодший сержант Даниїл Сичов на псевдо Бронік поліг 12 вересня 2023 року під час штурму в селі Андріївка Донецької області. Воїнові назавжди 23 рокиДаниїл народився 9 січня 2000 року в Маріуполі у багатодітній сім’ї, був найменшим серед дорослих братів і сестер. Рано почав читати. Був надзвичайно рухливим і змалку долав великі відстані на прогулянках берегом Азовського моря.«Даня з дитинства дуже любив слухати книги, які з любов’ю читав йому старший брат Ігор. Разом вони подорожували з героями «Володаря перснів», захоплювалися сміливістю та благородством літературних героїв. Данюша плакав, коли хтось гинув, вимагав змінити сюжет, бо це несправедливо», – розповіла мати Тетяна.Тижнями з конструктора Lego будував цілі міста. Грав на гітарі. Знав історію України. Легко навчався, тож без труднощів вступив на заочне відділення Маріупольського державного гуманітарного університету за спеціальністю «Право». Першою й улюбленою під час навчання стала робота баристи. Хлопець мріяв про власну кав’ярню.«Аби бути більш фінансово вільним, у жовтні 2021 року влаштувався на «Азовсталь». Даня працював багато, водночас знаходячи час для творчості: писав вірші, робив світлини і відео підприємства, адже фотографія була ще одним його творчим захопленням. Ці світлини зберегли останні дні з життя комбінату перед самим початком вторгнення», – розповіла мати.+З нічної зміни вранці 24 лютого 2022 року пішов одразу до військкомату і записався до тероборони, його зарахували на посаду стрільця. У березні, за наказом комбата, місяць вибирався з оточення самостійно.У блокадному Маріуполі Даниїлу пощастило вижити. Про це він писав на сторінці в інстаграмі 31 березня 2022 року: «Чудеса, і щось вище за нас є, інакше я був би мертвий. Маріуполю, ти в серці. Сподіваюся, якнайшвидше повернуся знищувати загарбників, звільняючи своїх. Ми всі смертні, але життя має бути гідним. Тільки разом ми сила, за нами правда, за нами перемога. Слава Україні».Разом з іншими побратимами і комбатом, які вийшли з оточення, переформували батальйон і продовжили службу. З 20 лютого 2023 року Бронік був оператором-розвідником у Бахмутській ТрО. Згодом отримав звання молодшого сержанта. Побратими пам’ятають його цілеспрямованим та наполегливим. Даниїл завжди демонстрував наснагу й наполегливість у досягненні мети. Прагнув нищити ворога саме на передовій та у складі штурмовиків вибивати його з української землі.20 липня 2023 року Даниїла перевели гранатометником до 3-ї окремої штурмової бригади. Він був одним із тих захисників, завдяки яким звільнили Андріївку.«Данюша був невиправним альтруїстом з дитинства і до останнього подиху. Він жертвував час, кошти, силу, увагу друзям, їхнім рідним. Мені завжди здавалося, що Даня ніби поспішає жити, хоче одразу багато зробити. Ніжно, палко, але, на жаль, нерозділено кохав», – розповіла Тетяна.Попрощалися з воїном 7 листопада 2023 року у Житомирі, де родина оселилася після окупації Маріуполя.У Даниїла залишилися батьки, два брати та дві сестри, племінники.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових
NV | nv.ua | Радіо NV | Новини України | Аналітика | Відео | НВ |
Головний сержант Віктор Войтенко на псевдо Villi поліг 15 квітня 2025 року поблизу села Кам’янське Запорізької області. Під час евакуації бойової групи з-під вогню захисник, ризикуючи життям, сів за кермо, щоб вивезти побратимів. Ворожий FPV-дрон уразив машину українських оборонців. Воїнові назавжди 28 роківВіктор народився в селі Павлівка Калинівського району на Вінниччині. Жив у селі Гущинці рідної області. Закінчив місцеву ЗОШ І-ІІІ ступенів і Гущинецьке вище професійне училище, де здобув фах тракториста-машиніста. Свій військовий шлях Віктор розпочав у 2017 році – служив за контрактом у Збройних Силах України. Брав участь в АТО. Отримав статус ветерана війни. Після завершення контракту в жовтні 2021 року повернувся до мирного життя. Створив сім’ю із коханою жінкою. 6 січня 2022-го в подружжя народилася донечка. А невдовзі почалася велика війна. На третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року, Віктор добровільно повернувся до своєї частини. Служив командиром міномета 1-го відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Брав участь у звільненні Херсонщини, бойових діях на Донеччині, військових операціях на Харківщині, стримував ворога на Запорізькому напрямку. «Мій чоловік був моєю опорою, любов’ю, душею нашої родини. Він віддав життя заради побратимів, заради України, заради нашої донечки. Його подвиг – це біль, гордість і памʼять, яку я пронесу крізь усе життя. Я вірю, що він гідний найвищої шани від своєї держави!», – сказала Валентина, дружина полеглого воїна. За бойові заслуги Віктора Войтенка нагородили численними нагородами, зокрема:медалями 10-го армійського корпусу, нагрудними знаками «За взірцевість у військовій службі», «Хрестом розвідника», «Золотим хрестом», відзнакою Оперативного командування «Південь» (Оперативно-тактичне угруповання «Херсон»). Поховали воїна в селі Гущинці на Вінниччині.У нього залишилися батьки, дружина та донька.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових
NV | nv.ua | Радіо NV | Новини України | Аналітика | Відео | НВ |
Старший солдат Дмитро Чорний на псевдо Гелік поліг від кулі російського снайпера 16 квітня 2022 року в Маріуполі. Воїнові був 21 рікДмитро народився 22 вересня 2000 року в Києві. Він був спокійним, добрим і ввічливим хлопцем. Мав щире й добре серце. У його житті було багато друзів, з якими він завжди знаходив спільну мову. Простягав руку допомоги, коли хтось цього потребував.«У дитинстві Дмитро дуже любив малювати, грати у футбол зі своїми друзями та молодшим братом Михайлом. Мої сини були дуже близькі, стояли один за одного горою. Михайло завжди звертався за порадами до брата, – розповіла мати Надія.Після школи Дмитро навчався на оператора комп’ютерних розробок у Київському регіональному вищому професійному училищі будівництва. У студентські роки захоплювався спортом, здебільшого бігом, також займався боротьбою.«Якщо син щось обіцяв, він обов’язково це робив. Для нього сім’я завжди була на першому місці», – сказала мати.У 16 років Дмитро на київській базі полку «Азов» почав проходити навчальні курси та тренування, готуючись до служби. Щойно виповнилося 18 років, зібрав документи й офіційно вступив до лав підрозділу. Рідні були проти, але впертість і бажання служити перемогли. Дмитро обіймав посаду старшого мінометника.Дмитро любив свою справу й горів нею. Постійно розповідав коханій Анастасії про зброю.«Я не вірила в кохання з першого погляду, але саме так сталося між нами. Після першої зустрічі ми не хотіли бути порізно. Хоча ми були різні й через це кілька разів розходилися, але завжди поверталися одне до одного. Ми мріяли подорожувати, побачити світ і робити це разом. Не заглядали в далеке майбутнє, а насолоджувалися моментом», – сказала Анастасія.За її словами, Дмитро був веселим, щирим і справжнім.«Зв’язок у Маріуполі з ним був лише до 1 березня, але й тоді коханий відповідав короткими повідомленнями. 12 березня він зателефонував – казав, що мріє про гарячий душ, але навіть тоді був веселим і жартував, намагався заспокоїти. Встиг зателефонувати й матусі. Це було востаннє, коли ми чули голос Дмитра. Про смерть розповів побратим, ми, звісно, не повірили. Але, на жаль, 19 квітня цю жахливу новину нам підтвердило командування», – розповіла Анастасія.За словами Надії, сини мріяли разом служити. Але їхня мрія так і залишилася нездійсненною: Михайлу виповнилося 18 років вже після загибелі старшого брата.За життя Дмитра нагородили нагрудним знаком «Ветеран війни», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.Воїна поховали 30 липня 2022 року на Лісовому кладовищі в Києві.У нього залишилися мати, вітчим, молодший брат, бабуся та кохана дівчина.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових
