The best of Zhytomyr || Війна в Україні || Серйозна група

Житомир попрощався із Захисником України...🕯️ МАЛКОВ СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ29.06.1979 — 12.04.2026рр. Сергій народився у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №2 (нині — ліцей №2). Після закінчення школи вступив до ПТУ №15, де здобув професію електрика-зв’язківця. Згодом продовжив навчання у Житомирському кооперативному коледжі бізнесу і права, отримавши фах товарознавця. Пройшов строкову військову службу, після чого повернувся до цивільного життя та працював на різних підприємствах рідного міста. У повсякденному житті Сергій був людиною доброю, спокійною і врівноваженою. Він умів цінувати прості радощі, любив життя у всіх його проявах, був надійною опорою для рідних і близьких. У 2023 році, не вагаючись, став на захист України, приєднавшись до лав Збройних Сил України. Вірно і мужньо виконував свій обов’язок на Запорізькому та Харківському напрямках, захищаючи рідну землю. За виявлені мужність і відвагу був нагороджений медалями «За стійкість та відвагу» та «Ветеран війни — учасник бойових дій». Під час виконання бойового завдання на Харківщині у лютому 2025 року Сергій отримав важке поранення, яке суттєво підірвало його здоров’я. Воїн до останнього боровся за життя з надією повернутися до побратимів. Та, на жаль, 12 квітня 2026 року невблаганна смерть вирвала його з життя. Сергій Малков назавжди залишиться у пам’яті як мужній Воїн і щирий товариш. Його життєвий шлях — це приклад відданості, гідності та любові до Батьківщини. У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими... Світла і вічна пам’ять Захиснику України!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ МОРОЗЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ18.04.1977 — 28.01.2024рр. Олександр Володимирович Морозюк народився у місті Потсдам (Німеччина) в сім’ї військовослужбовця. Дитячі та шкільні роки провів за кордоном, де здобув повну загальну середню освіту. У 1992 році разом із сім'єю повернувся в Україну, у місто Житомир. Тут здобув професійну освіту у ПТУ №1 за спеціальністю "Лицювальник-плиточник". У навчанні проявив себе як старанний, відповідальний і наполегливий юнак. З 1995 по 1997 рік проходив строкову військову службу у ЗСУ. У мирному житті понад десять років працював у КП «Житомирводоканал». Сумлінно та відповідально виконував свою роботу за будь-яких умов — і вдень, і вночі, у мороз і дощ, долаючи труднощі та ліквідовуючи аварії, щоб забезпечити людей найнеобхіднішим — водою. Олександр Володимирович був людиною великого серця — добрим, чуйним, розумним і відповідальним. Стриманий, виважений, врівноважений і принциповий, він умів підтримати, вислухати і допомогти. Був надзвичайно турботливим сином і люблячим чоловіком. Із дитинства захоплювався колекціонуванням марок, цікавився історією, любив тварин. Навіть у складних умовах служби залишався небайдужим — рятував беззахисних: врятував двох котів, а під час свого останнього бойового виходу просив подбати про кішку із зони бойових дій, яка нині живе в його сім'ї. У серпні 2023 року, отримавши повістку, без вагань став до лав ЗСУ. Служив розвідником, виконував бойові завдання на Донеччині — у найгарячіших точках, зокрема в районах Торецька та Нью-Йорка. Свій останній бій Олександр Володимирович прийняв 28 січня 2024 року в населеному пункті Богданівка Бахмутського району Донецької області. Він героїчно загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну, її свободу та майбутнє. Лише через два роки і три місяці Герой на щиті повернувся до рідного міста… У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими... Вічна пам’ять і слава Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ ГРИШКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ24.07.1980 – 24.03.2026рр. Народився Олександр у м.Житомирі. Навчався у ЗОШ №17 (нині — ліцей №17). Після закінчення школи здобув робітничу професію слюсаря-сантехніка 5-го розряду в одному з професійно-технічних училищ Житомира. Трудовий шлях розпочав у КП «ВЖРЕП №11» у рідному місті. Скрізь, де працював Олександр, його пам'ятають працьовитим, відповідальним, людяним. У повсякденному житті Олександр любив футбол, риболовлю та «тихе полювання». Він був людиною сімейною — турботливим сином, люблячим чоловіком і батьком. Для своєї родини був опорою, підтримкою та наставником. Завжди залишався щирим і небайдужим, ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував. Як люблячий батько, мріяв про просте людське щастя — мирне життя, родинні подорожі, щасливе майбутнє для свого сина. Коли країна покликала стати на захист, Олександр, попри проблеми зі здоров’ям, у 2025 році став до лав Захисників України і, не шкодуючи себе, захищав усіх нас від російських загарбників.24 березня 2026 року, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини, Гришко Олександр Олександрович героїчно загинув.У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам’ять Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ СОРОКА ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ27.09.1989 — 15.02.2024рр.Віталій народився у селі Кропивна на Вінниччині. Початкову освіту здобував у місцевій школі, згодом навчався у ЗОШ №22 міста Житомира, а повну загальну середню освіту отримав у ЗОШ №7 (нині — ліцей №7).Ще в юні роки він був допитливим і творчим — відвідував гурток різьби по дереву та шаховий гурток. Любив подорожувати Україною, захоплювався її красою, цінував природу та знаходив у ній спокій і натхнення.Після навчання працював на підприємстві з виготовлення вікон, а згодом понад 11 років трудився на ТОВ «Житомирський картонний комбінат».Він був щирою, відкритою, комунікабельною людиною — душею компанії, легко знаходив спільну мову з кожним. Його поважали за чесність, принциповість і справедливість. Віталій був мудрим не по роках, людиною високих моральних цінностей, умів поважати людей, щиро дякувати та виявляти увагу до кожного.Найбільшою цінністю для нього була родина. Він безмежно любив свою маму, піклувався про неї... Був турботливим і люблячим сином.Коли ворог розв'язав повномасштабну війну в Україні, Віталій не залишився осторонь — став до лав Захисників, щоб боронити рідну землю від російських загарбників. У колі побратимів та у командирів мав заслужений авторитет. Його цінували як надійного, мужнього Воїна, на якого завжди можна було покластися, який у найважчу мить підставить плече.15 лютого 2024 року Віталій Сорока героїчно загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині, віддавши своє життя за свободу і незалежність України.Лише через два роки і майже два місяці Герой на щиті повернувся до рідного краю…У вічній скорботі мама, рідні, близькі, друзі та бойові побратими... Світла пам’ять і вічна слава Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой🕯️ УЩАПІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ04.10.1993 — 07.08.2024рр. Володимир народився у с.Михайлівка на Житомирщині. Його дитинство пройшло в обрамленні простих життєвих цінностей — праці, щирості та любові до рідної землі. Навчався у Михайлівській загальноосвітній школі. Саме там формувався його характер — спокійний, врівноважений, наполегливий. Учителі пам’ятають його як старанного,вю вихованого і доброзичливого учня, який завжди з повагою ставився до старших і цінував дружбу. Серед однокласників він був надійним товаришем, опорою, людиною слова. З дитинства займався спортом, мав від природи сильну, атлетичну статуру, здобував відзнаки та грамоти за спортивні досягнення. Мав захоплення технікою, що з часом стало справжнім покликанням. Після закінчення школи вступив до Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу, де здобув фах механіка. Був відповідальним і цілеспрямованим студентом, прагнув розвиватися та досягати більшого. Працював за спеціальністю, займався ремонтом автомобілів, також працював водієм у Житомирі та Коростені. Мріяв відкрити власну майстерню, розвивати свою справу, пов’язану з автотехнікою.У житті Володимир був людиною виваженою, розсудливою, з внутрішньою силою та гідністю. Не любив зайвих слів, але завжди відповідав за свої вчинки. Був люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином і онуком.Найбільшою його гордістю була донечка — у ній живе його усмішка, його характер, його душа. Він мріяв про щасливе майбутнє для неї, для своєї родини, мріяв про власний дім, про мирне життя поруч із найдорожчими людьми. Любив Житомир і хотів прожити тут усе життя. Попри проблеми зі здоров’ям, не залишився осторонь визвольної боротьби за Батьківщину. 27 квітня 2024 року став до лав Захисників України, щоб боронити рідну землю, свою сім’ю, наше майбутнє. Він мужньо і самовіддано виконував бойові завдання із захисту Батьківщини. 07 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Залізне на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу Володимир Олександрович загинув... Довгий час рідні жили надією… І лише через рік і вісім місяців Герой на щиті повернувся до рідного краю… У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими... Світла пам'ять і вічна слава Герою!ЖМР

#думкиадмінаНасправді мені по-людськи шкода пані Галину. Сиділа собі спокійно, нікому не заважала, не була популярною і не хотіла, аж тут неждано-негадано іде Сухомлин, все місто звалюється на її плечі, а вона не готова…В інтервʼю пані Шиманська каже, що має ще багато планів на посаді, але по факту маємо керівника, який не має поваги ні серед депутатів, ні серед активістів, ні серед багатьох житомирян. Це не талюдина, яка б щось сказала, стукнула по столу, а депутати взяли і зробили. Чи доречно в цьому контексті говорити про якісь плани? Звісно, ні. Я не можу і не буду звинувачувати пані секретаря в корупції чи нечесності, бо у мене немає жодних підозр чи доказів.Проте, за час її управління, Житомир перетворився у неясно що. Взимку дороги ледь прибиралися, навесні - ніяк не можемо прибрати той пісок з узбіччя. На Михайлівській просто під носом у міськради базар і гадюшник, а на самій вулиці і поруч брудно та небезпечно знаходитися. Лобіювання перевізників та погана ситуація з транспортом. Навмисне знищення ЖТТУ. Жахлива ситуація зі сміттям, пожежа на сміттєзвалищі, розкрадання на прибиранні міста, ризик зупинки унікального сміттєпереробного заводу, скандали з земельними ділянками, реконструкціями, тупим використанням грошей на тротуари і дороги (які все одно розвалені) під приводом «впровадження інклюзивності» і купа інших проблем, з якими голова Житомира не справляється.Як людину пані Галину характеризують дуже добре, але не завжди хороша людина може бути хорошим керівником. Іноді просто не виходить.І мені здається, що вона й сама хоче піти. Але поки її не відпускають. Підписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot

На Житомирщині СБУ викрила військовослужбовця ТЦК на хабарі за зняття призовника з військового облікуСлужба безпеки спільно з Національною поліцією викрили на Житомирщині схему ухилення від мобілізації шляхом незаконного зняття з військового обліку за станом здоров’я.У результаті комплексних заходів у Звягелі «на гарячому» затримано оператора відділення призову районного ТЦК та СП, причетного до оборудки.За даними слідства, фігурант запропонував знайомому військовозобов’язаному «допомогу» у виключенні його даних з автоматизованої системи обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів.Вартість «послуги» становила 3 тисячі доларів США, які, за словами фігуранта, призначалися для неформальних домовленостей із посадовцями ТЦК.Частину суми необхідно було передати наперед - для підготовки документів щодо зняття з військового обліку, решту - після незаконного виключення особи з реєстру «Оберіг» та отримання відповідних підтверджуючих довідок.У межах кримінального провадження співробітники СБУ та слідчі Нацполіції задокументували кілька епізодів передачі неправомірної вигоди.Правоохоронці затримали фігуранта у центрі районного міста під час отримання чергової частини обумовлених коштів.На підставі зібраних доказів йому повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (пособництво в одержанні службовою особою неправомірної вигоди).У межах кримінального провадження перевіряється причетність до схеми інших посадових осіб районного центру комплектування та соціального захисту.Комплексні заходи проводили оперативники СБУ в Житомирській області спільно зі слідчими ГУНП у регіоні за процесуального керівництва Житомирської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Центрального регіону.За матеріалами СБУПідписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot

На щиті повернувся Герой...🕯️ КОТВИЦЬКИЙ ВАЛЕРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ29.10.1975 — 15.03.2026рр. Валерій Олександрович народився у с. Гуків на Хмельниччині. У шестирічному віці разом із мамою переїхав до м. Житомира і пов'язав з ним свій життєвий шлях. Навчався у Житомирському ліцеї №25, а згодом здобув професію у Житомирському СПТУ №5, здобувши професію монтажника внутрішніх санітарно-технічних систем та обладнання та електрозварника 2-го розряду.З юних років гартував свій характер, займаючись єдиноборствами. Саме тоді сформувалися його сила духу, витримка і внутрішня сила. Він вчив життєвим премудростям свою молодшу сестру, їх єднала особлива, щира і міцна братньо-сестринська любов.У 1993 році був призваний на строкову військову службу до Військово-Морських Сил України, де проявив себе як дисциплінований і відповідальний Воїн. Здобув звання сержанта та обіймав посаду командира підрозділу морської піхоти.У 1997 році одружився, власними руками побудував будинок і створив міцну сім'ю. У 1999 році народився син Дмитро, якого він вчив людським цінностям — із любов’ю, турботою та правильними життєвими принципами. Для дружини був надійною опорою — саме тим чоловіком, за яким, в народі кажуть, «як за кам’яною стіною». Валерій був людиною великого серця - відданим чоловіком, турботливим батьком, люблячим сином, надійним братом і щирим другом.У мирному житті опанував професію майстра з виготовлення взуття та вів сімейну справу. Був надзвичайно творчою людиною: майстрував із дерева, створював картини та фігури, виготовляв авторські ножі та вироби зі шкіри. Захоплювався холодною зброєю, колекціонував її. Любив музику, співав у колі друзів, писав гумористичні вірші, даруючи людям радість і світлі емоції. Захоплювався садівництвом, з любов’ю працював на землі. Він був людиною слова і честі, щирості і щедрості, він ставив перед собою цілі і впевнено їх досягав. Завжди думав передусім про інших, був готовий прийти на допомогу у будь-яку мить. Мав багато друзів і був для них надійною підтримкою. Із початком повномасштабного вторгнення рф активно займався волонтерською діяльністю: власноруч шив взуття для українських захисників, всіляко допомагав ЗСУ. У квітні 2025р. добровільно став до лав ЗСУ. Служив командиром механізованого взводу. Був справжнім лідером і командиром, якому довіряли життя. На фронті врятував багатьох побратимів, не раз ризикуючи власним життям заради інших. Його мужність, самопожертва і відданість Україні були відзначені державними та відомчими нагородами: медаллю «За хоробрість у бою», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Хрест хоробрих», відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій». Валерій мріяв про мирне майбутнє — після Перемоги хотів подорожувати Україною разом із родиною, особливо прагнув побувати в Карпатських горах... 15 березня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині, захищаючи Батьківщину, сержант Котвицький Валерій Олександрович героїчно загинув.У вічній скорботі дружина, син, рідні, близькі, друзі та бойові побратими.Світла пам’ять і вічна слава Герою!ЖМР

В закладі дошкільної освіти №49 сталася неприпустима ситуація — під час освітнього процесу двоє вихованок самовільно залишили територію садочка та певний час перебували поза межами закладу.Про ситуацію було оперативно поінформовано департамент освіти, негайно повідомлено поліцію, батьків дітей і організовано пошукові заходи. Дітей було знайдено. На щастя, їхньому життю та здоров’ю нічого не загрожує.За результатами службового розслідування встановлено, що причиною інциденту стала сукупність порушень організації освітнього процесу та заходів безпеки. Зокрема, вихователь допустив залишення дітей без належного нагляду, що є грубим порушенням посадових обов’язків. Директор навчального закладу та вихователь ДНЗ притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Департаментом освіти проведено нараду з керівниками закладів дошкільної освіти. Вжито комплекс заходів для недопущення подібних випадків у майбутньому, зокрема: посилено контроль за перебуванням дітей у закладах; проведено додаткові інструктажі для працівників; посилено вимоги до організації нагляду за дітьми; запроваджено додатковий контроль за доступом на територію Наголошуємо: подібні випадки є неприпустимими. Безпека дітей — безумовний пріоритет, і всі необхідні заходи для її забезпечення будуть і надалі жорстко контролюватися.ЖМР

На щиті повернувся Герой🕯️ ЖУРОМСКАС ОЛЕКСАНДР АРТУРОВИЧ08.11.1988 — 25.02.2026рр.Олександр Артурович народився у Житомирі. Повну загальну середню освіту здобув у гімназії І–ІІІ ступенів смт. Озерне. Надалі проходив строкову військову службу.Після сумлінного виконання обов’язків був звільнений у запас. У 2008 році вступив на службу до ДСНС України в Житомирській області, де обіймав посаду сапера-радіомінера. Під час служби навчався у Житомирському національному агроекологічному університеті, де здобув диплом за спеціальністю «Правознавство» та кваліфікацію юриста. Олександр був доброю, щирою та світлою людиною. Вирізнявся відповідальністю, порядністю та уважним ставленням до оточуючих. У родині він був люблячим сином і братом, на якого завжди можна було покластися, підтримував рідних у складні моменти, допомагав у всьому, робив усе можливе для добробуту близьких.Особливу любов мав до тварин - завжди піклувався про них.Олександр був людиною різносторонньою та активною. Він любив мандрувати, ходити в гори, займався спортом, захоплювався автотехнікою та любив читати. Маючи великий досвід саперної справи, написав книгу-посібник з підривних робіт та мінування-розмінування.Із 2014 року добровільно став до лав ЗСУ, щоб боронити державу від російських агресорів. Він був справжнім добровольцем — високоідейною, вмотивованою людиною, яка свідомо обрала шлях боротьби за Україну.На початку 2017 року проходив службу в підрозділі «Янголи Тайри», а з 2019 року продовжив службу у складі диверсійно-штурмової групи «Ведмеді».Воїн, який віддав військовій справі всього себе... Для нього не існувало дрібниць у службі — від парамедика до штурмовика, він опановував різні військові спеціальності, завжди залишаючись прикладом професіоналізму, витримки та відданості.Він брав участь у численних бойових операціях та штурмах, диверсіях і вогневих ударах у населених пунктах Широкине, Водяне, Гнутове, Саханка, Торецьк, Кримське, Сіверськородонецьк, Авдіївка. Із початком повномасштабного вторгнення росії Олександр брав участь в обороні Маріуполя у складі полку «Азов». Разом із побратимами потрапив у полон. У неволі перебував понад рік у нелюдських умовах. Там йому винесли смертний вирок, який згодом було замінено на понад 20 років ув’язнення за значні втрати, яких завдала ворогу його диверсійно-штурмова група.Через рік Олександр чудом потрапив під обмін. Він казав, що це був його другий день народження. Після повернення з полону без вагань знову став у стрій і продовжив службу у складі батальйону «Ведмеді» Окремої бригади морської піхоти, до останнього дня беручи участь у бойових діях.За мужність і відданість Батьківщині Олександр був нагороджений численними відзнаками, серед яких:• Почесна відзнака 14 ОМПБ «Черкаси»;• Лицарський Хрест Добровольця;• Козацький Хрест;• Знак пошани;• Медаль «За участь в Антитерористичній операції»;• Козацький Хрест І ступеня;• Відзнака «За особливу службу»;• «Маріуполь. Відстояли – Перемогли»;• Відзнака Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест»;• Нагороджений особистою вогнепальною зброєю.Побратими згадують його як людину сильної волі, спокою і внутрішньої рівноваги.Командир морської піхоти про Олександра сказав: «Він захоплював своїм позитивом і спокійністю. Зібрав навколо себе лише гідних людей, бо й сам прожив гідне життя».25 лютого 2026 року, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Херсонщині сержант Журомскас Олександр Артурович героїчно загинув.Це велика втрата для підрозділу, для морської піхоти, для ЗСУ та для всієї нашої держави.Світла пам’ять мужньому Воїну, добровольцю та гідному Сину України.Вічна слава Герою!ЖМР