Записки пасквілянта

Професійні «громадські активісти» витрачають кошти, вкрадені в американських і європейських платників податків, не тільки на придбання хатинок на території США. Щойно 29 квітня 2026 року Громадська ініціатива Grant Watch Ukraine («Стоп-паразит») опублікувала свій запит в Посольство Нідерландів в Україні з проханням пояснити, як були використані гроші, отримані в 2013-2014 роках Шабуніним разом зі спільниками, почалась атака ботів на сторінки Громадської ініціативи у Фейсбуці та Інстаграмі. Упродовж години на цих сторінках з’явились нові 2,5 тисяч підписників-ботів, після чого в адміністрацію соцмереж полетіли анонімні скарги, що, мовляв, ця фейсбук-сторінка проявляє підозрілу активність і її треба заблокувати. Зрозуміло, що подібні методи боротьби з опонентами є не безплатними й професійним «громадським активістам» довелось звернутись із замовленням у якийсь шахрайський кол-центр. Також зрозуміло, що оплачуються такі атаки з тих самих грошей, які Шабунін і Ко отримують, начебто, на боротьбу з корупцією. Але що цікаво: коли Громадська ініціатива Grant Watch Ukraine («Стоп-паразит») опублікували аналогічний запит у посольство США, реакції не було, оскільки зараз Сполучені Штати українських «активістів» не фінансують. Інша річ, коли ми звернулись в посольство європейської держави – тут вже професійні «громадські активісти» перелякались не на жарт. Бо зараз вони доять саме європейських платників податків.

Після важких і кровопролитних боїв між НАБУ й Офісом Президента, директор НАБУ Кривонос та його помічник по зв’язках з громадськістю (за сумісництвом – керівник САП) Олександр Клименко, нарешті, вибороли собі місце під сонцем та право доїти волелюбний український народ. Тепер по всіх кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, фігурантам пропонується переказати певну суму на якийсь з двох благодійних фондів, які обслуговують Кривоноса та Клименка – фонд Стерненка та фонд Чмута. У разі згоди підозрюваного, прокурор укладає з ним угоду про звільнення від покарання за вчинення злочину, а сума, сплачена за фактичне закриття справи, іменується як «добровільна пожертва на Збройні Сили України». Бо писати, що ці гроші потім виводяться на криптогаманці керівництва НАБУ та САП, ясна річ, ніхто не стане. Таким чином покарання уникнули Злочевський, Грановський (народний депутат 8 скликання), Головін (начальник поліції Одеської області), легендарний Каськів, Кайфман і Борухович, які вкрали в Одеси аеропорт. При цьому Кривоноса та Клименка не цікавить, чи винувата людина в інкримінованих їй злочинах – якщо клієнт, якого вирішили обібрати, відмовляється платити Стерненку, то одного цього достатньо, щоби відправити строптивця на кілька років у виправну колонію. Про те, як НАБУїни вимагають гроші у невинуватої людини, я довідався, ще перебуваючи на фронті, коли з Києва дійшла звістка, що НАБУ розслідує кримінальне провадження №52024000000000413 від 07.08.2024 стосовно народного депутата 8 скликання Аркадія Корнацького, який, начебто, маючи велику квартиру в Києві, проживав у готелі «Київ» Державного управління справами, а Верховна Рада оплачувала оренду номера. У цьому НАБУ побачило зловживання владою з боку екс-народного депутата. Я зараз не буду обговорювати те, що ніколи ніяких «квартирних» грошей Корнацький особисто не отримував і тому зловживання з його боку не може бути за визначенням. Я не буду обговорювати навіть ту обставину, що відомості за фактом вчинення народним депутатом кримінального правопорушення може внести в ЄРДР тільки генеральний прокурор, а справу щодо Корнацького зареєстрував детектив НАБУ. Річ у тім, що «квартира» в Києві, у якій, за версію НАБУ, начебто проживав Корнацький – це офіс фірми, де я директором з 2013 року, де знаходиться мій кабінет, куди в 2014-2019 роках десятки разів приїздили знімальні групи телеканалів, щоби записати інтерв’ю зі мною, де під час подій на Майдані в 2013-2014 роках на підлозі в кабінетах спали учасники акцій протесту – і я, і Ігор Луценко, і ще безліч людей. І де, врешті-решт, за часи Януковича проводились обшуки саме як в офісі підприємства, що зафіксовано в численних процесуальних документах. Цю «квартиру» Аркадій Корнацький придбав за часи президенства Ющенка саме як офісне приміщення, у якому ще попереднім власником було проведено відповідне перепланування – задля розміщення офісів аграрного підприємства та юридичної фірми. Проживати там неможливо. Зрозуміло, що я зразу ж попрохав допитати мене як свідка в цьому кримінальному провадженні, але в НАБУ це робити відмовились, натомість Корнацькому була висунута умова – або він переказує Стерненку 4 млн. грн під машкарою «допомоги ЗСУ», і тоді справа завершиться символічним штрафом, або він сяде на кілька років – це забезпечать судді ВАКС, які обслуговують корупційні схеми Кривоноса. Власне, так і трапилось: вироком ВАКС від 28.11.2025 у справі №991/11905/24 72-річний Аркадій Корнацький був засуджений до 3,5 років позбавлення волі за злочин, якого він не вчиняв. При цьому один з суддів «трійки», яка слухала справу, написав окрему думку, вважаючи, що справа порушена незаконно й вирок може бути тільки виправдувальним. Вирок ще не набрав законної сили, зараз розглядається апеляційна скарга. Але ані ВАКС, ані Апеляційна палата ВАКС не хочуть викликати й допитувати свідків захисту. Та й про який захист може йти мова, якщо обвинувачений відмовився позолотити ручку Кривоносу та Клименку? На фото, зробленому в 2016 році: я в офісі фірми, який НАБУ згодом оголосила «квартирою Аркадія Корнацького».

Завдяки фінансовій підтримці читацької громадськості виготовлена партія настінних календарів на військово-патріотичну тематику формату А3. Окрасою календарів є фотографія найвідомішого військовослужбовця 43 окремої механізованої бригади старшого сержанта Шабуніна, який віддає борг Батьківщині на посаді калометника. У 2025 році військовослужбовець, призваний за мобілізацією, Шабунін був притягнутий до кримінальної відповідальності за шахрайство та ухилення від військової служби, оскільки не з’являвся в своїх підрозділах і навіть первинне військове звання сержантського складу отримав по підроблених документах – як, начебто, учасник бойових дій. Натомість Шабунін проводив час у київських закладах громадського харчування та займався тим, що фотографував себе на унітазі й ці фотографії розсилав знайомим на доказ того, який він крутий воїн. QR-код на календарі веде на оригінальну фотографію нашого сонечка, розміщену в Телеграм-каналі «Записки пасквілянта». Якщо хто хоче мати такі календарі – пишіть через Телеграм/WhatsApp/Signal, тел. +380 50 327 1802. Календарі віддруковані коштом читачів Телеграм-каналу «Записки пасквілянта» й, відтак, безкоштовні – одержувач оплачує тільки доставку «Новою Поштою». Для співробітників Офісу Генерального прокурора, Територіального управління ДБР у місті Києві та псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції» доставка безплатна. Служити будуть усі! Разом до перемоги!

Під рубрикою «Контрольний постріл». У продовження попередньої розповіді про те, як перший заступник генерального прокурора Марія Вдовиченко та голова Національної поліції України Іван Виговський намагаються зайнятись сільським господарством у Первомайському районі Миколаївської області, хочу внести ясність на предмет розумових здібностей Марії Сергіївни. Але спочатку нагадаю сюжет:У 2012 році рейдери – начальник відділу прокуратури Миколаївської області Юрій Марченко, його батько, генерал-майор міліції у відставці Микола Марченко та адвокатеса Оксана Валешинська – виготовили державні акти на 1500 га землі на території Первомайського району Миколаївської області, яка раніше належала колгоспу «Шлях Леніна», була в 1996 році розпайована, передана у власність колишнім колгоспникам і оброблялась Приватним підприємством «Перемога Народу». Для виготовлення державних актів на цю землю рейдери скористались особистими даними працівників бюджетної сфери Первомайського району, окрім того, частина заяв була виготовлена від імені неіснуючих людей. У 2013 році рейдери привезли озброєну банду, спробували були захопити землю та зібрати врожай ячменю, але отримали від селян відсіч і, урешті-решт, опинились на лаві підсудних. Справа по обвинуваченню Марченків зараз розглядається Заводським районним судом Миколаєва, справа по обвинуваченню їхньої спільниці Валешинської – Корабельним судом Миколаєва. У 2025 році обвинувачений Микола Марченко зміг переконати голову Національної поліції України Івана Виговського в перевагах колективного сільського господарства перед приватним. Іншими словами – запропонував йому взяти участь у повторному рейдерському захопленні цієї ж землі. Ідея Виговському сподобалась, він заручився підтримкою Вдовиченко і за заявою обвинувачених Марченків у слідчому управлінні ГУ НП в Миколаївській області в 2025 році було зареєстровано кримінальне провадження №12025150000000903 за ч. 3 ст. 197-1 КК України (самовільне заняття земельної ділянки). Згідно з фабулою справи, ПП «Перемога Народу» не віддає батькові та сину Марченкам землю, яку їм, начебто, передали місцеві мешканці на підставі отих самих актів на землю, за підробку яких рейдерів зараз судять. Але влаштовувати повторну спробу захоплення землі восени чи взимку сенсу немає – це завжди робиться, коли дозріє врожай, щоби рейдери могли зразу ж окупити свої видатки на оплату роботи поліції та прокуратури. Тож Виговський з Вдовиченко дочекалась весняних польових робіт і стали готуватись до жнив. Тепер щодня проводяться слідчі дії в інтересах обвинувачених Марченків, судді штампують ухвали про огляд земельних ділянок, які ПП «Перемога Народу» не віддає рейдерам, а заступник начальника відділу СУ ГУ НП в Миколаївській області старший лейтенант поліції Олександр Іванов в рамках кримінального провадження №12025150000000903 розсилає в усі мислимі інстанції листи з вимогою перевірити діяльність ПП «Перемога народу». Ось яку інформацію вимагає надати пан старший лейтенант поліції:- Види та кількість поголів’я великої рогатої худоби у ПП «Перемога народу»;- Ідентифікація тварин (бірки, паспорти ВРХ);- Рух тварин;- Супровідні документи на переміщення тварин;- Проведені профілактичні щеплення;- Акти планових/позапланових перевірок;- Облік застосування антибіотиків;- Результати передзабійного та післязабійного огляду. Так ось. Стосовно розумового рівня Марії Сергіївни, яку так цікавлять результати передзабійного та післязабійного огляду. У Вдовиченко, яка разом з Виговським керує рейдерським нападом на це підприємство, не вистачило інтелекту відкрити базу даних і подивитись, хто є директором. А, між тим, директором ПП «Перемога Народу» є та сама людина, за заявою якої в Генеральній прокуратурі України в 2014 році було зареєстровано кримінальне провадження стосовно Марченків, Валешинської та Артема Пшонки (в інтересах Пшонки рейдери, власне, і виготовляли акти на землю). І посісти посаду директора заявник вирішив ще за часи Януковича – саме для того, щоби допекти до печінок Пшонку-старшого. Тому що-що, а передзабійний огляд Марії Сергіївні я гарантую.

Процес приватизації так званого «українського правосуддя» купкою професійних «громадських активістів», які живуть з розкрадання іноземної фінансової допомоги, набуває таких екзотичних форм, що можна лише поспівчувати покійному Портнову – навіть він до такого не додумався: 23 березня 2026 року Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дозволила прикормленим суддям, які обслуговують «грантожерів», виносити судові рішення без жодної мотивації та обґрунтування. Взагалі-то судове рішення має бути не тільки законним, але й вмотивованим – з викладенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення. Але тепер ця вимога не поширюється на суддів, які обслуговують псевдо-громадські організації «Автомайдан», «ДЕЮРЕ», «Центр протидії корупції» та «Інститут законодавчих ідей», зокрема на суддю Шевченківського районного суду Полтави Ларису Гольник, яка є соратницею в боротьбі за грошові знаки секретаря Другої дисциплінарної палати ВРП Романа Маселка. Суддя Гольник – це жриця Феміди, корупційна слава якої біжить поперед неї ще з тих часів, коли в 2014 році вона намагалась привласнити гараж, що належав її 85-річній самотній сусідці, яка страждала на розлади психіки. Для цього чоловік Гольник підсунув на підпис старенькій, яка не усвідомлювала значення своїх дій, договір купівлі-продажу гаражу. Після чого Гольник через суд, у якому працює, намагалась легалізувати свої претензії на майно сусідки. За фактом шахрайства, вчиненого суддею Гольник, розслідувалось кримінальне провадження. Щоби не потрапити на лаву підсудних, «її честь» оголосила себе «антикорупційною активісткою», кинулась у ноги колишньому судді Вінницького окружного адміністративного суду Жернакову (пасинок екс-першого заступника міністра юстиції Кучерявенка; Жернакова на посаду судді також, як і Гольник, призначав Янукович на подання Портнова, а нині Жернаков володіє псевдо-громадською організацією «ДЕЮРЕ» та контролює Громадську раду доброчесності при ВККСУ) і залучила як адвоката професійного «громадського активіста» Маселка. При цьому роботу адвоката Маселка оплачувала псевдо-громадська організація «Автомайдан» за рахунок фінансової допомоги, що була виділена міжнародними партнерами України для боротьби з корупцією. Треба зазначити, що професійний «громадський активіст» Маселко має стійку репутацію пройдисвіта ще з тих часів, коли він, як представник «Автомайдану», увійшов по підроблених документах до складу Ради громадського контролю при НАБУ. Втім, це не завадило Верховній Раді України в серпні 2022 року обрати його членом Вищої ради правосуддя на 4 роки. Після цього Роман Анатолійович став головувати на засіданнях Другої дисциплінарної палати ВРП, а в його подружки та колишньої клієнтки – судді Шевченківського районного суду Полтави Гольник – розпочалось нове життя. Гольник знає, що доки Маселко засідає у ВРП, вона може хоч голою по вулицях бігати, хоч виносити найбезумніші судові рішення – їй все однаково нічого за це не буде. Тож не дивно, що до Вищої ради правосуддя дисциплінарні скарги на Гольник надходять ледь не щотижня. З огляду на це Друга дисциплінарна палата ВРП, яку очолює Маселко, 5 березня 2026 року дозволила йому брати участь у розгляді питання щодо поведінки одіозної судді Гольник. І це при тому, що раніше й Вища рада правосуддя, і Друга дисциплінарна палата ВРП відводили Маселка від розгляду питань стосовно Гольник саме тому, що Маселко перебуває з Гольник у дружніх відносинах і раніше впродовж кількох років був її адвокатом. Але 1 квітня 2026 року, якраз на день дурня, Друга дисциплінарна палата ВРП зазначила, що підстав задовольняти заяву про самовідвід Маселка немає, оскільки Маселко та Гольник вже не дружать. Про те, як Друга дисциплінарна палата на чолі з Маселком розглядає дисциплінарні скарги відносно судді Шевченківського районного суду Полтави Гольник, яка є подружкою Маселка,розповідається в статті «Активісти від кривосуддя», що побачила світ на сайті з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів».

17 квітня 2026 року в Печерському районному суді Києва розпочалось підготовче засідання в кримінальному провадженні по обвинуваченню військовослужбовця, призваного за мобілізацією, Віталія Шабуніна в шахрайстві та ухиленні від військової служби (справа №757/53663/25-к, суддя Соловйов О. Л.). Згідно з обвинувальним актом, солдат 207 окремого батальйону ТрО (військова частина А7376) Шабунін з вересня 2022 року по лютий 2023 року не з’являвся у своїй військовій частині, натомість проживав вдома й займався бізнесом. А колишній командир батальйону, щоби приховати цей факт, щомісяця видавав фіктивні накази про відрядження Шабуніна до НАЗК. Відтак на лаві підсудних разом з Шабуніним також опинився екс-командир цього батальйону підполковник Віктор Юшко, який виплачував Шабуніну під час відсутності не тільки грошове забезпечення солдата, але й додаткову винагороду за виконання бойових/спеціальних завдань. Обвинувальний акт щодо військовослужбовців Шабуніна та Юшка прокурор направив до суду ще 29 жовтня 2025 року, але вже півроку Шабунін влаштовує спектаклі з метою затягнути розгляд справи – подібно до того, як він понад 8 років затягує розгляд кримінальної справи в Дніпровському районному суді Києва, де його судять за побиття мармизи так званому «блогеру і журналісту» Філімоненку. Зокрема, Шабунін двічі заявляв відвід суддям. А вже після того, як 17 квітня 2026 року підготовче засідання, нарешті, розпочалось, адвокат Марина Гаврилюк, яку Шабунін найняв захищати підполковника Юшка, заявила клопотання, у якому «просила звернутися до Київського апеляційного суду з поданням про направлення кримінального провадження №62023100130002015 від 15.12.2023 для визначення підсудності, оскільки інкриміновані обвинуваченим дії (видача Юшком В. В. наказу про відрядження; відсутність Шабуніна В. В. за місцем проходження служби) були вчиненні на території військової частини А7376, дислокація якої відбувалась одночасно на території сіл Рихта та Прибірськ Вишгородського району Київської області... вважала, що справа підсудна Іванківському міськрайонному суду Київської області». Суд відхилив це клопотання, пояснивши, що Шабунін вчинив злочин на території Печерського району міста Києва. Цитую ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2026 у справі №757/53663/25-к:«Зміст обвинувачення має посилання на п.8 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105, яким регламентовано, що на військовослужбовця, який перебуває у відрядженні, поширюється розпорядок дня (режим робочого часу) того органу військового управління, військової частини, установи, організації підприємства, до якого він відряджений. Таким чином, відрядження Шабуніна В. В. до НАЗК покладало на останнього обов’язок дотримуватись внутрішнього розпорядку роботи зазначеної установи, в тому числі щодо місця перебування за адресою розташування установи по бульвару Миколи Міхновського, 28, м. Київ». У цьому кримінальному провадженні як свідки мають бути допитані колишній голова НАЗК Олександр Новіков і його екс-заступник Артем Ситник, які неодноразово підписували та вручали Шабуніну листи на ім’я командира батальйону Юшка з проханням відрядити Шабуніна до цієї славетної установи. Сподіваємось, що Новіков і Ситник розкажуть у судовому засіданні, як вони забезпечували проходження Шабуніним військової служби за мобілізацією на території НАЗК. А саме: 1. Який розпорядок дня був встановлений у НАЗК прикомандированому солдату Шабуніну і хто саме контролював виконання цього розпорядку – зокрема ранкову руханку? 2. Хто вів у НАЗК Журнал вечірніх перевірок? 3. З якою періодичністю й за чий рахунок у НАЗК годували солдата Шабуніна, враховуючи, що після відрядження до НАЗК він був знятий у військовій частині А7376 з котлового забезпечення? 4. Хто саме водив солдата Шабуніна на помивку? Чи є в НАЗК Журнал обліку видачі мила особовому складу? 5. Чи був солдат Шабунін попереджений про заборону одиночного купання? 6. Чи був солдат Шабунін попереджений про заборону збору грибів?

Такого історія України ще не знала: очільниця злочинного угруповання Оксана Валешинська, яка тривалий час організовувала збройні напади на сільгосппідприємства і яку зараз судять у Корабельному районному суді м. Миколаєва, ледь не стала суддею. 8 червня 2013 року всі засоби масової інформації України облетіла звістка, що в Первомайському районі Миколаївської області озброєна банда намагалась захопити 1500 га землі, яка вже багато років перебувала в приватній власності, та зібрати врожай ячменю. Для цього рейдери виготовили державні акти на землю на ім'я неіснуючих людей та працівників бюджетної сфери району, а також договори, згідно з якими фіктивні власники передавали землю ТОВ «Партнер-Агро», спеціально створеному під цю оборудку. Керували бандою рейдерів тодішній начальник управління нагляду за дотриманням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та слідства, прокуратури Миколаївської області Юрій Марченко, та його батько Микола Марченко – генерал-майор міліції у відставці, колишній начальник УМВС України в Херсонській області та колишній перший заступник ГУ МВС України в м. Києві, що на початку 2000-х років керував столичним УБОЗом. Привезла в село озброєних «тітушек» директор ТОВ «Партнер-Агро» адвокатеса Оксана Валешинська. «Тітушек» Валешинська найняла в Києві – як невдовзі з’ясувалось, раніше їх вже використовували для нападу на Окружну виборчу комісію в Шевченківському районі столиці під час парламентських виборів 2012 року. Напад бандитів селянам вдалось відбити, невдовзі в країні помінялась влада і в листопаді 2017 року Генеральна прокуратура України направила до суду обвинувальний акт щодо Валешинської, а в січні 2019 року – щодо батька та сина Марченків. Оскільки справа по обвинуваченню Валешинської (кримінальне провадження №42017000000003320, справа 484/4039/17) слухається в Корабельному районному суді м. Миколаєва вкрай повільно, мадам вирішила не гаяти час і сама стати суддею – благо, їй обраний запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою. Майбутню посаду вона собі обрала пристойну – суддя апеляційного господарського суду. Але оскільки її прізвище занадто знамените, обвинувачена Валешинська його змінила на Беженару. Після чого подала до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», згідно з яким громадянка Беженару чиста перед законом. По парних днях Оксана Сергіївна перебувала на лаві підсудних, а по непарних – складала кваліфікаційні іспити та розповідала про свою доброчесність у ВККСУ. І ледь не стала суддею, набравши необхідну кількість балів. Але в останній момент знайшлись добрі люди, які проінформували Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, що Беженару під прізвищем Валешинської притягнута до кримінальної відповідальності й зараз перебуває в процесуальному статусі обвинуваченої. Лише після цього Валешинська-Беженару отримала копняка під зад. Про цей унікальний випадок розповідається в статті «Суддя з битого шляху», що побачила світ на сайті «Насправді».

Чимало галасу наробив закон, ухвалений чотири роки тому й лише зараз підписаний Одним з Найвеличніших Лідерів Світу (с) – про посилення кримінальної відповідальності за антисемітизм. Згідно з цим законом, диспозиція статті 161 Кримінального кодексу України доповнена словами «прояви антисемітизму». Мудрі люди слушно зазначили, що, по-перше, стаття 161 КК України й раніше передбачала покарання за порушення рівноправності громадян. Відтак, два слова «прояви антисемітизму» не додали нічого нового. А, найголовніше, проблемою є не відсутність у Кримінальному кодексі згадки про окремі прояви ксенофобії, а небажання правоохоронних органів України та Вищої ради правосуддя притягувати антисемітів до відповідальності – як це трапилось у Полтаві, де в Шевченківському районному суді безкарно орудує суддя-антисемітка Лариса Гольник. Донедавна суддя Гольник була відома лише як чорнорота аферистка, яка намагалась привласнити гараж, що належав її 85-річній самотній сусідці з розладом психіки. З початком повномасштабної війни у аферистки відкрилось друге дихання. На своїй фейсбук-сторінці Гольник тепер закликає читати писанину російських пропагандистів з окупованих територій, поширює брудні наклепи та нецензурні вислови на адресу українських військовослужбовців і погрожує вбивством тим, хто викрив її друга Шабуніна в шахрайстві та ухиленні від військової служби. Але судді Гольник цього здалось замало й вона стала прохати своїх знайомих писати на її фейсбук-сторінці антисемітські вислови на мою адресу – Гольник чомусь вирішила, що я є євреєм, хоча я етнічний українець, але з величезною повагою ставлюсь до багатостраждального єврейського народу, який пережив Голокост. Полюбуйтесь на скриншот, яким проілюстрований цей допис. Це – типовий коментар, який був написаний на прохання Гольник і який Гольник відмовляється видаляти. При цьому Гольник, будучи суддею, достеменно обізнана з тим, що, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини в справах «Delfias проти Естонії» та «Sanchez проти Франції», у випадку поширення у соціальних мережах очевидно протиправних коментарів, вони обов’язково видаляються власниками акаунту з моменту їхньої публікації в найкоротші строки. Тож довелось мені звернутися з повідомленням про кримінальне правопорушення, передбачене ст.161 КК України до Полтавського РУ поліції та до Територіального управління ДБР у м. Полтаві, оскільки за загальним правилом випадки антисемітизму розслідує поліція, але за суб’єктним складом злочини, вчинені суддями, належать до підслідності ДБР. Зрозуміло, що в поліції та ДБР моє повідомлення про злочин проігнорували. Тому я зразу ж звернувся зі скаргами на бездіяльність слідчих поліції та ТУ ДБР до суду за місцем розташування цих правоохоронних органів. А органи, між іншим, знаходяться на території Шевченківського району Полтави й мої скарги надійшли самій судді Гольник та її друзям по роботі. І ось вже півтора місяця в Шевченківському районному суді Полтави триває фарс: суддя, до розгляду якого надходить моя скарга, заявляє самовідвід на тій підставі, що з суддею-антисеміткою він/вона працює в одній установі, інший суддя заяву про самовідвід задовольняє й скарга надходить на розгляд третьому судді. І так буде тягнутись доти, доки в Шевченківському райсуді Полтави всі судді не візьмуть самовідвід і Полтавський апеляційний суд не поміняє підсудність у справі. Після чого вже слідчий суддя іншого районного суду зобов’яже поліцію та ДБР зареєструвати кримінальне провадження щодо судді Гольник, яка поширює на своїй фейсбук-сторінці антисемітські вислови. Отже, від того, що в статтю 161 КК України додано два слова, нічого не помінялось – антисемітизм в Україні нікуди не дівся, при посадах перебувають такі, як суддя Гольник, а Національна поліція та Державне бюро розслідувань якщо й виконують свої обов’язки, то тільки в порядку судового примусу. Добровільно ці «правоохоронні» органи навіть не реєструють кримінальні провадження за фактами антисемітизму.

Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с), рівно як і придворні блогери, стверджує, що провести президентські вибори та вибори до Верховної Ради немає ніякої можливості через воєнний стан. Дійсно, Конституція України містить таку заборону щодо парламентських виборів (стосовно президентських заборони в Конституції немає, є лише у Виборчому кодексі України). Але хто сказав, що від воєнного стану є якась користь і його не можна скасувати прямо зараз? Як відомо, воєнний стан – це особливий правовий режим, що передбачає надання органам влади повноважень, необхідних для відсічі збройної агресії, а також тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. Іншими словами, сутність воєнного стану полягає у відступі від звичайних демократичних процедур, якщо це необхідно для забезпечення національної безпеки. Наприклад, виконавча влада може на власний розсуд забороняти проведення масових заходів чи придбавати за спрощеною процедурою, без проведення тендерів, сировину й матеріали, необхідні для виконання оборонного замовлення. Але фактично ніякі можливості, які надає воєнний стан, влада не використовує – жодного мітингу ще не заборонила (бо людям не до мітингів – вони рвуться на концерти капітана ЗСУ Вакарчука та молодшого лейтенанта НГУ Жадана), переводити промисловість на військові рейки не збирається, бюджет продовжує розкрадати аж гай шумить і навіть не вживає жодних заходів стосовно шабулянтів, тобто військовослужбовців, які демонстративно ухиляються від виконання обов’язків військової служби і яких, за законами воєнного часу, треба було б віддати під військовий трибунал, який в Україні також не створений. Тож навіщо тоді, взагалі, запроваджувати воєнний стан? Які негативні наслідки для обороноздатності країни настануть у разі скасування воєнного стану? Думаю, ніяких. Одна лише користь – починаючи з того, що тоді вдасться провести вибори й від годівниці буде відлучена злодійкувата команда 5-6 менеджерів, яка вперто й послідовно розвалює фронт та розкрадає оборонний бюджет, і замість неї прийде інша злодійкувата команда, яка також розвалюватиме фронт і розкрадатиме оборонний бюджет. Яка різниця – спитаєте Ви? – Є шанс, що під час зміни команд на передову будуть відправлені десятки тисяч шабуніних, бутусових, кіпіані, вакарчуків та інших жаданів, які фіктивно рахуються на військовій службі. І таким чином вдасться врятувати фронт від розвалу, а Україну – від капітуляції.Підписатися на «Записки пасквілянта»

28 листопада 2025 року видання Дзеркало тижня з посиланням на власні джерела повідомило суспільство про те, що Андрію Єрмаку готується повідомлення про підозру. Другим інсайдом, який повідомило видання, стала інформація про обізнаність Зеленського з тим, що керівнику його Офісу готується підозра, і що цю інформацію йому повідомили очільники антикорупційних органів. Мова про Кривоноса і Клименка. У мене немає жодних сумнівів у тому, що саме в такому вигляді Клименко і повідомляв це Дзеркалу тижня, адже у вузьких професійних і журналістських колах давно відомо, хто є тим самим джерелом для подібних публікацій. І мова навіть не про те, що в здоровій правовій системі очільники правоохоронних органів не попереджають про підготовку підозри нікого - навіть Президента. Мова про брехню як норму комунікації з суспільством, яку взяли на озброєння і Клименко, і Кривонос. Брехня конкурсним комісіям при номінуванні на посади і приховування фактів фіктивного усиновлення чужої дитини задля уникнення покарання; брехня про угоди зі слідством, внаслідок яких держава втрачає колосальні ресурси, а винні не тільки повертають собі награбоване, а й не несуть жодного покарання, обмежуючись легким переляком; брехня про власні рейтинги і реальні результати аудиту НАБУ, а також відсутність аудиту САП - і так далі.Але брехня про підготовку підозри Єрмаку - це інше. Це щось на кшталт зрадженої мрії. Тієї мрії, за яку виходили люди з картонками, навіть не розбираючись, що таке НАБУ і САП.

Повторюся: мова не про право і не про законність. Я не здивуюся, якщо щодо Єрмака і немає жодних доказів його причетності до чогось. Я про інше - про двох людей, Кривоноса і Клименка, які заблукали у всесвіті інтриг і суцільної брехні, і ще кількох перспективних фігурантів і членкинь на правах заступників, які переплутали країну, в інтересах якої мали працювати, зробивши брехню, маніпуляції та інтриги самоціллю власного виживання.Прозріння прийде. І до журналістів. І до суспільства.