Записки пасквілянта

За три роки два місяці й п'ять днів військової служби я не тільки не викладав у соцмережах ніяких своїх фотографій, а, взагалі, розповів, що я з перших днів війни на фронті, лише в 2024 році – у зв'язку з викриттям мною ухилянта Шабуніна, який з кінця лютого 2022 року й до початку листопада 2023 року фіктивно рахувався на службі в моїй бригаді. Я вважав, що розповідати про себе – це нескромно, що всі повинні захищати Батьківщину й нема нічого особливого в тому, що я добровільно відправився на війну в 57 років. Вважав (і вважаю), що свої фотографії у військовій формі в соцмережах постійно викладають лише істоти на кшталт фейсбук-майора Касьянова чи народного експерта з усіх питань Бутусова, які, насправді, мають таке ж відношення до військової служби, як нафталін до виробництва тістечок, і які воюють тільки в Тік-Тоці. Але торік, звільнившись з військової служби в зв'язку з досягненням граничного віку, я подумав: хіба я робив щось погане, що про це не можна розповісти? Чи, може, моє прізвище Бутусов, Шабунін, Жадан, Вакарчук або Кіпіані, що мені треба соромитись свого чесно отриманого статусу учасника бойових дій? Тому я завів рубрику #дембельський_альбом , де час від часу викладаю свої військові фотографії. Щоправда, їх небагато (про що я зараз дуже жалкую) – на фронті було не до фотосесій. Кому цікаво – заходьте по посиланню #дембельський_альбом та переглядайте. Зараз там викладаються фотографії та відео за 2022 рік (херсонський напрямок). Пізніше будуть фотографії з-під Вовчанська, Бахмута, Сіверська, Курахового, Костянтинівки...

Під рубрикою «Дембельський альбом». Позицію «Джоні» в Херсонській області, яку наш взвод зайняв наприкінці червня 2022 року, противник обстрілював нещадно. Це був «нуль», передній край фронту – перед нами в бік сіл Правдине й Мирне тягнулась лише «сіра зона». Найбільше нам дошкуляли обстріли з 82-мм міномета. Ворожий міномет стояв десь неподалік стаціонарно й був пристріляний по нашій позиції, але 28 окрему механізовану бригаду, до якої ми тоді були придані, питання ліквідації цього міномета не переймало. А в нас ніяких засобів для того не було. Час від часу до міномета приєднувалась 120-мм гармата, не рідкістю були обстріли з РСЗВ «Град» і по кілька разів на дню – обов’язкові обстріли касетними боєприпасами. Втім, до касет і ствольної артилерії ми вже звикли, під обстріл «Градом» я потрапив ще в Києві в березні 2022 року, але на «Джоні» ми вперше зіткнулись з танковими обстрілами снарядами, що були начинені флешетами – шрапнеллю у вигляді загостреної сталевої стріли з опереним хвостом. Цими металевими стрілами «Джоні» була просто засіяна. Інколи траплялись нерозірвані снаряди, споряджені флешетами. Трохи пізніше, коли ми просунулись у «сірій зоні» на півтора кілометри в бік окупованого Мирного й зайняли позицію «Торф-1», під час танкового обстрілу одна з таких стріл застрягла в руці Сані Свистуна – довелось витягувати плоскогубцями. Фотографії зроблені в липні 2022 року в Херсонській області в точці з координатами 46°41'58.4"N 32°08'03.9"E#дембельський_альбом

Починаю знайомити читацьку громадськість з дружним колективом Вищої ради правосуддя, який, фактично, приватизував судову владу в Україні й зараз диктує розцінки на ринку замовних судових рішень. Нашу скорботну розповідь відкриває колоритна членкиня ВРП Олена Василівна Ковбій, яка «проходила службу за мобілізацією» в 173 окремому батальйоні ТрО 120 окремої бригади ТрО спочатку на посаді солдата-діловода, а згодом – помічника командира військової частини з правової роботи. Пані Ковбій, напевно, тримає волелюбний український народ за ідіотів і тому фотографується для сайту Вищої ради правосуддя за комп’ютером, вдягнута в бронежилет, шолом, тактичні окуляри й з автоматом, спорядженим коліматором, навперейми. Мовляв, «наша служба і опасна, і трудна». Хтось для подібних сайтів фотографується в костюмі медсестри, хтось – у костюмі сантехніка на голе тіло, а Олені Василівні подобається саме таке вбрання, з АК-74 й тактичними окулярами. Залишається тільки незрозумілим, куди вона зібралась вставляти коліматор. Ба більш того: злі язики пащекують, що Олені Василівні буде довірено очолити обоз маркітанток під час майбутнього Параду Перемоги. І це правильно: до яких пір в Україні братимуть за взірець німецькі фільми, де жінки вдягаються лише в костюми медсестри та вчительки? Псевдо-громадські організації «Автомайдан» та «ДЕЮРЕ» відкрили перед ВРП небачені раніше перспективи й надали можливість її членам проявляти свій патріотизм у нових формах, позах і способах...«Військова служба» у Олени Василівни була дуже своєрідною – у той час як її батальйон виконував бойові завдання, Ковбій у 2023 році «служила» в Києві одночасно з солдатом 207 окремого батальйону 241 окремої бригади ТрО Шабуніним. Тільки Шабунін «проходив службу» в НАЗК, а Олена Василівна – у Вищій раді правосуддя, членом якої вона була обрана завдяки цій фотографії як «учасник бойових дій». Причому служила вона так успішно, що від солдата доросла до молодшого лейтенанта. Щоправда, командир 173 об ТрО, де «служила» Олена Василівна, виявився розумнішим, ніж командир 207 об ТрО, у якому фіктивно рахувався на службі Шабунін. Розуміючи, що відрядження військовослужбовців до цивільних установ – це злочин, він не став ніяк оформлювати відсутність бійциці Ковбій за місцем служби. Натомість закрив очі на те, що молодший лейтенант Ковбій самовільно залишила військову частину та вибула в Київ, і продовжував нараховувати та виплачувати їй не тільки грошове забезпечення, але навіть додаткову винагороду за виконання бойових завдань, до яких Ковбій мала таке ж відношення, як і Шабунін. Якщо Шабунін «служив» у НАЗК 5 місяців, то Ковбій у ВРП – майже 7, з початку січня по 21 липня 2023 року, після чого вона звільнилась з фіктивної військової служби й стала займатись організацією правосуддя відповідно до рівня своєї моралі й правосвідомості. Про правосвідомість Олени Василівни свідчить та обставина, що вона, ще коли працювала суддею Херсонського окружного адміністративного суду, ухвалила понад 50 рішень, перебуваючи у відрядженні чи відпустці. А про рівень її моралі – судове рішення, яким Ковбій скасувала рішення Херсонської міськради про перейменування вулиці Лютеранської на вулицю Катерини Гандзюк. Втім, це й не дивно. Рідний брат членкині ВРП Олени Ковбій – Олег Дерев’янко – є російським бізнесменом, він заступник генерального директора ООО «Синтезрейл» і під час «Спеціальної військової операції» придбав у Москві три квартири, паркінг за ціною понад 1 млн. доларів та два люксові автомобілі. Дерев'янко також очолює ООО «ИТЕК Транс», що бере активну участь у «переміщенні вантажів особливого призначенні для реалізації цілей СВО» на непідконтрольні Україні території Донецької й Луганської областей та в окупований Крим. Але це не заважало Олені Василівні отримувати від дружини брата, громадянки РФ Інни Бондаревої, грошові перекази через платіжну систему Unistraem . Яким чином Ковбій опинилась у складі Вищої ради правосуддя – секрету не становить. Її кандидатуру пролобіював тодішній голова Верховного Суду Всеволод Князєв, якого зараз судять за хабарництво.#ВРП_на_мило

Щоби переконатись, з якою зухвалістю професійні «громадські активісти» розкрадають міжнародну допомогу, що виділяється Україні з бюджетів США та країн Західної Європи, далеко ходити не треба. Достатньо зазирнути на сайт Кабінету Міністрів України, де розміщений «Перелік проєктів міжнародної технічної допомоги». Ось, наприклад:Номер проєкту: №5413-03Назва проєкту: «Сприяння доброчесності у публічному секторі (Pro-Integrit)»Бюджет проєкту: 90 000 000 (дев’яносто мільйонів!) доларів США

Партнер: СШАПочаток 04.12.23, Кінець 03.12.28 Виконавець: DAI Global, LLCБенефіціар: Секретаріат Кабінету Міністрів України

Отримувачами 90 млн. доларів США є кілька державних установ, «Укрзалізниця», а також:- Громадська організація «Центр протидії корупції», м. Київ;- Громадська організація «Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції», м. Київ;- Громадська організація «Українська правда», м. Київ;- Громадська організація «Центр демократичних змін «Межа», м. Київ;- Громадська організація «Технології прогресу», м. Львів;- Громадська організація «ТОМ 14», м. Київ;- Громадська спілка «Підтримка діяльності всеукраїнської мережі доброчесності та комплаєнсу», м. Київ;- Громадська організація «Асоціація юридичних клінік України», м. Київ;- Громадська організація «Громадське телебачення», м. Київ. Псевдо-громадська організація «Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції» (код ЄДРПОУ 40778337) менш відома, ніж «Центр протидії корупції», але Youcontrol інформує, що ця шарашкіна контора має двох бенефіціарів. Це все та ж сама Каленюк і народний депутат України Ярослав Юрчишин (він же ж – «пожирач козюлек»), який поширює наклепи та брудну лайку на учасників бойових дій та вимагає звільнити Шабуніна від кримінальної відповідальності. Псевдо-громадська організація «Українська правда» (код ЄДРПОУ 26475479) була зареєстрована в листопаді 2003 року і жодного відношення до інтернет-видання «Українська правда», яке належить Томашу Фіалі, не має. Це – фіктивна фірма, що має двох бенефіціарів: Олену Притулу та СевгільМусаєву-Боровик, які й вирішили долучитись до дерибану 90 млн. доларів під машкарою «Сприяння доброчесності у публічному секторі». Кількість співробітників – 0, дохід за останні 6 років – 0, діяльності ця фіктивна фірма не веде жодної. Представляти псевдо-громадську організацію «Центр демократичних змін «Межа» (код ЄДРПОУ 45414513) також немає потреби. Цей «Центр» належить скандально відомій Мартині Петрівні Богуславець, про яку можна розповідати годинами й не набридне. Ця «Межа» була створена спеціально під розкрадання гранту в 90 млн. доларів, але встигла отримати лише 7 млн. 540 тис. грн в 2024 році (чистий прибуток при 2 працівниках склав 2 млн. 160 тис. грн). Псевдо-громадська організація «Технології прогресу» (код ЄДРПОУ 44784941) зареєстрована у Львові й належить колишньому голові Державної митної служби Нефьодову Максиму Євгеновичу та колишньому в.о. директора Державної установи «Офіс з просування експорту України» Забродському Гнату Едуардовичу. У 2025 році ця псевдо-громадська організація отримала дохід від розкрадання міжнародної допомоги в розмірі 45 млн. 973 тис. грн, у 2023 році – 13 млн. 071 тис. грн., прогноз на 2026 рік – 85 млн. 590 тис. грн, кількість співробітників – 4 особи. Псевдо-громадська організація «ТОМ 14» (код ЄДРПОУ 40067390) належить професійним «громадським активістам», найяскравішим з яких є, напевно, гласний позаштатний співробітник СБУ Бігус Денис Станіславович. У 2025 році власники ГО «ТОМ 14» поклали в кишеню 32 млн. 725 тис. грн, у 2024 році – 25 млн. 658 тис. грн, у 2023 році – 24 млн. 948 тис. грн, у 2022 році – 17 млн. 554 тис. грн, кількість працівників – 2 людини. І т.д. Секретаріат Кабінету Міністрів України на наш запит повідомив, що «станом на 01.05.2026 інформація щодо результатів реалізації згаданого проєкту від зазначених громадських організацій до Секретаріату Кабінету Міністрів не надходила». Докладніше про це – у статті «Псевдо-громадські паразити», що побачила світ на сайті «Насправді».

Під рубрикою «Новини шабунінгу». Чергову фотографію з фронту 5 травня 2026 року опублікувало видавництво «Абабагаламага» з нагоди презентації нової поетичної книжки Ліни Костенко. Видатна поетеса, попри поважний вік, відвідала окопи під Покровськом, де вже півроку не виходить з позицій молодший лейтенант Національної гвардії України Вахтанг Кіпіані. Вахтанг Теймуразович захищає Батьківщину, а також «Європейську солідарність», з перших днів повномасштабного вторгнення. Розпочинав службу в своєму приватному Музеї преси простим молодшим сержантом зі 127 окремого батальйону ТрО 112 окремої бригади ТрО. Вже дослужився до офіцера. Останні два роки виконує свій конституційний обов'язок у штурмовій 13-й бригаді НГУ «Хартія», де б’ється з ворогом пліч-о-пліч з полководцем Жаданом і народним експертом з усіх питань Бутусовим. За це українські платники податків зі своїх бездонних кишень платять Кіпіані, Жадану та Бутусову грошове забезпечення й додаткову винагороду за виконання бойових завдань. Служити будуть усі! Разом до перемоги!

Звідкіля беруться професійні «громадські активісти»? – Буває по всякому. Наприклад, провідний «антикорупціонер» України, колишній член Ради громадського контролю при НАБУ Дмитро Шерембей перед тим, як почати боротись з корупціє, три рази відбував покарання за квартирні крадіжки, провівши у виправних колоніях сумарно майже 10 років. Після завершення третьої «ходки» Шерембей поміняв професію «домушника» на професію «громадського активіста» й став заробляти незрівнянно більше. До пари Шерембею суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Лариса Гольник, слава якої біжить поперед неї ще з тих часів, коли в 2014 році вона намагалась привласнити гараж, що належав її 85-річній самотній сусідці, яка страждала на розлади психіки. Для цього чоловік Гольник підсунув на підпис старенькій, яка не усвідомлювала значення своїх дій, договір купівлі-продажу гаражу. Після чого Гольник через суд, у якому працює, намагалась легалізувати свої претензії на майно сусідки. За фактом шахрайства, вчиненого суддею Гольник та її чоловіком Ігорем Гавриленком, розслідувалось кримінальне провадження. Щоби не потрапити на лаву підсудних, «її честь» оголосила себе «антикорупційною активісткою», кинулась у ноги колишньому судді Вінницького окружного адміністративного суду Жернакову (пасинок екс-першого заступника міністра юстиції Кучерявенка; нині Жернаков володіє псевдо-громадською організацією «ДЕЮРЕ» та контролює Громадську раду доброчесності при ВККСУ) і залучила як адвоката професійного «громадського активіста» Маселка. При цьому роботу Маселка оплачувала псевдо-громадська організація «Автомайдан» за рахунок фінансової допомоги, що була виділена міжнародними партнерами України для боротьби з корупцією. Тож тепер пані Гольник – не тільки жриця Феміди, а ще й «громадська активістка» та «викривачка корупції». Вона є найближчою сподвижницею професійних «громадських активістів» Шабуніна (притягнутий до кримінальної відповідальності за шахрайство та ухилення від військової служби), Лємєнова (притягнутий до кримінальної відповідальності за ухилення від мобілізації) та Жернакова (притягнутий до адміністративної відповідальності за ухилення від мобілізації), входить до керівних органів усіляких псевдо-громадських організацій на кшталт «Інституту законодавчих ідей», куди її привела професійна «громадська активістка» Мартина Богуславець, і живе з того, що своїм ротом обслуговує найбрудніші корупційні схеми. Ба більш того, в умовах повномасштабної війни Гольник на своїй фейсбук-сторінці поливає брудом українських військовослужбовців, публікує антисемітські вислови та поширює наклепи на відому нідерландську правозахисницю Маріам Ламберт, яка опікується українськими дітьми в зоні бойових дій. А ще член наглядової ради псевдо-громадської організації «Інститут законодавчих ідей» Гольник закликає читати «твори» якоїсь Гальської, яка є працівником російського видання «Комсомольская правда в Донецке», пропагує в соцмережах писанину такого собі Замдиханова, який живе в окупованому Алчевську та займається антиукраїнською пропагандою, і поширює «статті» Карачевцева – головного редактора газети «Донецкая республика», який описує, як він допомагає спецслужбам Росії відшукувати в окупованому Донецьку «националистическое подполье». Будь-який інший суддя за подібне був би давно позбавлений мантії. Але Вища рада правосуддя, яку повністю контролюють псевдо-громадські організації «Автомайдан» і «ДЕЮРЕ», на дикі витівки Гольник не реагує. Бо якщо Ларису Владленівну звільнити з посади судді, зразу постане питання про нецільове використання коштів, отриманих від урядів західних країн «Автомайданом», «ДЕЮРЕ» та «Інститутом законодавчих ідей», які розповідали про боротьбу з корупцією, отримували на це гранти, а, насправді, обслуговували чорнороту шахрайку. Про те, чим у час, вільний від «громадської діяльності», займається суддя Шевченківського районного суду Полтави Лариса Гольник, розповідається в статті «Аферистка в мантії», що побачила світ на сайті з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів».

Після важких і кровопролитних боїв між НАБУ й Офісом Президента, директор НАБУ Кривонос та його помічник по зв’язках з громадськістю (за сумісництвом – керівник САП) Олександр Клименко, нарешті, вибороли собі місце під сонцем та право доїти волелюбний український народ. Власне, епічна битва влітку 2025 року між Кривоносом і Клименком з одного боку та Єрмаком – з іншого, арешт старшого детектива Магамедрасулова, «картонні мітинги», «справа Міндіча» та звільнення Єрмака з посади регента при неосудному монарху – це була, з одного боку, наївна спроба Офісу Президента дати Кривоносу та Клименку по руках, щоби вони не намагались наживатись на корупційних схемах, які традиційно приносять дохід іншим «правоохоронцям», а з другого – прагнення директора НАБУ та керівника САП забезпечити собі можливість заробляти на тих же ж правах, що й їхні колеги з СБУ, поліції та прокуратури. Нині пристрасті вщухли, а корупційна структура України, нарешті, набула доконаного вигляду. Якщо попередній директор НАБУ Ситник продавав справи епізодично й озираючись по сторонах (втім, як стверджують колишні детективи НАБУ, це принесло Артему Сергійович не менше 50 млн. доларів доходу), то Кривонос і Клименко поставили продаж справ на конвеєр. При цьому зробили вони це, творчо розвинувши найкращі практики Артема Сергійовича. У 2008 році генпрокурору Олександрові Медведьку знадобилась довірена особа в кріслі прокурора Київської області, щоби взяти під контроль колосальні грошові потоки та нелегальний ринок землі в столичному регіоні. Цією довіреною особою й став Олександр Степанович Гардецький – давній друг і однокурсник Медведька. Після призначення на посаду прокурора Київської області Гардецький у березні 2008 року підтягнув з Кіровограда свою досвідчену й перевірену команду, зокрема Артема Ситника, який вже в серпні 2008-го став на чолі слідчого відділу обласної прокуратури. Про те, що команда Гардецького коїла з 2008 по 2010 рік можна зняти фільм жахів – такого розгулу хабарництва, такого розкрадання земельних ресурсів Київщина не знала ані до того, ані після. Зрозуміло, що начальник слідчого відділу прокуратури області Артем Ситник не пас задніх і став активним учасником афери, яку влаштував разом з Гардецьким – для збору грошей з учасників кримінальних проваджень, які розслідував Ситник, був використаний благодійний фонд під пишномовною назвою «Правозахисна фундація «Вільна громада», куди фігуранти мали переказувати гроші за здобуття прихильності прокурорського начальства. Ось з коштів, акумульованих на рахунку цього фонду, і купляли собі квартири такі, як Ситник. Про це стало відомо ще в листопаді 2009 року, коли в пресу потрапив лист заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володимира Стретовича на ім’я президента Ющенка та голови СБУ Наливайченка. У цьому листі розповідалось про побори, влаштовані Гардецьким і Ситником, про земельний дерибан на Київщині, про квартиру Ситника, придбану на гроші благодійного фонду, куди, за словами Стретовича, «переказуються кошти за звільнення затриманих і арештованих з-під варти, а також за закриття кримінальних справ». Після перемоги над Єрмаком Кривонос і Клименко взяли на озброєння геніальну ідею Ситника з кишеньковим благодійним фондом. Тепер по всіх кримінальних провадженнях, які розслідує НАБУ, фігурантам пропонується переказати певну суму на один з двох благодійних фондів, що обслуговують директора НАБУ та керівника САП – або у фонд Стерненка, або у фонд Чмута. У разі згоди підозрюваного, прокурор укладає з ним угоду про звільнення від покарання за вчинення злочину, а сума, сплачена за фактичне закриття справи, іменується як «добровільна пожертва на Збройні Сили України». Бо писати, що ці гроші потім виводяться на криптогаманці керівництва НАБУ та САП, ясна річ, ніхто не стане. А якщо підозрюваний відмовляється переказувати гроші Стерненку, то його відправляють за ґрати. І хто тепер посміє сказати, що в Україні немає кмітливих і винахідливих людей?

З нагоди запровадження персональних санкцій відносно Андрія Богдана хочу нагадати, що саме заради Андрія Йосиповича Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с) указом від 20 червня 2019 року №417/2019 перейменував Адміністрацію Президента України на Офіс Президента України. За часи злочинного режиму Януковича Богдан деякий час обіймав посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики. І коли переміг народний режим Порошенка та почались торги навколо майбутнього Закону «Про очищення влади», Петро Олексійович, щоби насолити адвокату Коломойського, вніс посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики в «люстраційний перелік». Відтак, Богдану упродовж 10 років заборонялось обіймати цілу низку посад державної служби, включно з посадою глави Адміністрації Президента України. Після інавгурації Найвеличнішого (с) Богдан був миттєво призначений главою Адміністрації Президента України. А щоби не вислуховувати з цього приводу гнівні філіппіки від прихильників Сивочолого Гетьмана, замість того, щоби скасувати неконституційний «люстраційний» закон, ця посада була просто перейменована на «керівник Офісу Президента України». Мовляв, про Офіс Президента в Законі України «Про очищення влади» нічого не сказано. Ось я й думаю: може тепер, щоби остаточно допекти Богдана, Найвеличнішому (с) варто повернути стару назву своєї канцелярії? А заодно – перейменувати Офіс Генерального прокурора на Генеральну прокуратуру. Бо не тільки Богдана, але й Рябошапки, який вигадав ОГП, в Україні давно немає. Нагадую, що випускник міжнародного Соломонового університету запропонував у 2019 році перейменувати Генпрокуратуру на Офіс Генпрокурора для того, щоби незаконно звільнені прокурори не могли повернутись на роботу за рішеннями судів – мовляв, суд ухвалює поновити прокурора на роботі в Генеральній прокуратурі, а такої установи вже немає. Але оскільки зміна назви установи, на превеликий подив Рябошапки, не вплинула на обов’язковість виконання судових рішень, сенсу міняти вивіску на будинку Генеральної прокуратури не було ніякого.

Злочинний режим переслідує борців з корупцією!6 листопада 2025 року на території Рівненської області був затриманий начальник слідчого відділу Дарницького райуправління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві Юрій Рибянський. Затримали цього представника реформованої поліції практично ні за що: Юрій Сергійович прихопив з сейфу на роботі 400 тисяч доларів США, які були вилучені в нелегальному ігровому салоні і долучені до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ. Рибянський планував покинути з цією, взагалі-то невеликою, сумою Неньку й розпочати нове життя за кордоном. Будь-якій неупередженій людині зрозуміло, що крадіжка 400 тисяч доларів – це лише привід для розправи з Юрієм Рибянським. Насправді «справа Рибянського» – це черговий удар злочинного режиму по антикорупційних активістах, незалежності НАБУ та САП і помста Юрію Сергійовичу за те, що він наприкінці жовтня 2025 року врятував від мобілізації зірку вітчизняної антикорупційної журналістики Юрія Ніколова. Було так. Юрій Ніколов, відомий тим, що на власні очі бачив, як Шабунін воював під Бахмутом, за два тижні до втечі Рибянського був затриманий спільним нарядом поліції й ТЦК під час перевірки військово-облікових документів. Як виявилось, цей символ непідкупної української журналістики з травня 2025 року переховувався від мобілізації і з липня 2025 року перебувавав у розшуку, через що Ніколов був доставлений поліцією в ТЦК та направлений для проходження військово-лікарської комісії. Але з приміщення ТЦК Ніколов встиг зателефонувати своєму другу й соратнику по антикорупційній боротьбі Рибянському, який негайно викликав поліцейських, що затримували ухилянта Ніколова, влаштував їм істерику та, погрожуючи кримінальною відповідальністю, став примушувати їх писати рапорти на звільнення через те, що вони посміли перевірити документи в борця з корупцією. Втім, ніхто рапорти писати не став, а за два тижні по тому начальник слідчого відділу Рибянський, переконавшись, наскільки важко в Україні жити борцям з корупцією, «став на лижі», прихопивши з сейфу 400 тисяч доларів. Чи попрощався Рибянський з Ніколовим перед спробою втекти за кордон – не відомо. Але відомо, що під час проходження ВЛК ухилянт Ніколов, широко знаний своєю тверезою поведінкою, скаржився на гіпертонію й замість того, щоби поїхати на полігон для проходження базової військової підготовки, поїхав «на дообстеження». Свободу Юрію Рибянському та Юрію Ніколову! На фотографіях, зроблених у «бусику» ТЦК: ухилянт Ніколов та його військово-облікові документи.

Політично стурбована громадськість на всі заставки обговорює чергову порцію розмов між президентським «гаманцем» Тімуром Міндічем і колишнім міністром оборони Рустемом Умєровим, які були записані Оперативно-технічним управління НАБУ в ході негласних слідчих (розшукових) дій і «злиті» директором НАБУ Кривоносом своєму довіреному «журналісту» Михайлу Ткачу. Зокрема в ході розмови Міндіч інформує Умєрова про ймовірний продаж третини компанії Fire Point (це становить 600 мільйонів невідомо в якій валюті) іноземним інвесторам, при цьому 300 мільйонів інвестор готовий вкласти в розвиток компанії, а решту сплатити безпосередньо акціонерам. Окрім того, Міндіч дає вказівку Умєрову прийняти партію бронежилетів – очевидно, від компанії, пов’язаної з Міндічем – які Міноборони не хоче закупляти (напевно, через їхню низьку якість). Завдяки цим записам широкі народні верстви остаточно переконались, що Умєров – це доконаний корупціонер. Але хто ж просунув його на посаду міністра оборони? Завдяки кому Рустем Енверович долучився до колосальних грошових потоків? Колишній народний депутат від партії «Голос» Рустем Умєров 6 вересня 2023 року був призначений міністром оборони України завдяки зусиллям члена правління псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції», народної депутатки з фракції «Голос» Олександри Устінової та за піар-підтримки професійних «громадських активістів» Віталія Шабуніна й Дар’ї Каленюк. На подяку за це Умєров пообіцяв внести подання про призначення заступниками міністра оборони мадам Каленюк та її найближчої подруги мадемуазель Берлінської. Інтерес професійних «громадських активістів» мати на посаді міністра оборони свого соратника був спричинений тим, що з 25 лютого 2022 року солдат Шабунін фіктивно рахувався на військовій службі в 207 окремому батальйоні ТрО (військова частина А7376) на посадах (тільки не смійтесь) водія-електрика радіостанції, електрика відділення, стрільця 5 стрілецької роти, розвідника-номера обслуги розвідувального взводу. Разом з Шабуніним у цьому ж батальйоні фіктивно «служив» солдат Шерембей. Зрозуміло, що в своїх підрозділах Шабунін не з’являвся, натомість проживав вдома й займався підприємницькою діяльністю, сумлінно декларуючи до 200 тис. грн доходу на місяць. А на випадок, якщо в батальйон приїде якась комісія й почне рахувати особовий склад по головах, командир військової частини підполковник Віктор Юшко щомісяця видавав накази про відрядження солдата Шабуніна до найрізноманітніших установ, зокрема до Центру інновацій і розвитку оборонних технологій Міністерства оборони України. Одного разу, влітку 2022 року, коли Шабунін з’явився в Міноборони «проштампувати» посвідку про відрядження, його там побачив тодішній міністр оборони Олексій Рєзніков, обурився й наказав негайно відправити солдата Шабуніна до його військової частини. Шабунін, переляканий перспективою потрапити на фронт, домовився з Умєровим, що «Центр протидії корупції» буде усіляко лобіювати його кандидатуру на посаду міністра оборони, а в нагороду за це Умєров забере Шабуніна з ТрО і прилаштує на фіктивну службу в Центр інновацій та розвитку оборонних технологій. Після призначення міністром оборони Умєров перевів Шабуніна разом з Шерембеєм на фіктивну службу в Центр інновацій і розвитку оборонних технологій Міністерства оборони України та присвоїв звання «сержант». При цьому Шабунін і Шерембей на службі не з’являлися, натомість на всіх нарадах, де дерибанились гроші, у кабінеті Умєрова були присутні Шабунін і Каленюк: Каленюк там була присутня на правах майже заступника міністра, а Шабунін – як радник Умєрова. Так було, доки Шабунін і Умєров не полаялись через 23 млрд. грн, які Умєров направив для закупівлі мінометних мін не на рахунки Пашинського, як хотіли директор Агентства оборонних закупівель Безрукова, її заступник Ситник та їхній трубадур Шабунін, а на рахунки своїх довірених осіб. На фото – один з численних дописів з фейсбук-сторінки ЦПК, де розповідається про неймовірні чесноти міністра оборони Рустема Умєрова.