Веселий піп

❗️Офіційна заява Донецького екзархату УГКЦ щодо захоплення храму в Токмаку Російською Православною Церквою Московського ПатріархатуСвято Христового Воскресіння цього року стало нагодою для чергового акту агресії з боку Російської Православної Церкви Московського Патріархату проти вірних Української Греко-Католицької Церкви на тимчасово окупованих територіях Запорізької області.Священнослужителі Московського патріархату вчинили злочин крадіжки, самовільно захопивши храм святих апостолів Петра і Павла у місті Токмак Пологівського району та заборонили місцевим вірянам звершувати там молитву. Тих, хто наважується чинити опір приниженню і зневазі — незалежно від віку чи стану здоров’я — окупаційна влада переслідує та засуджує до 15 років позбавлення волі.Однією з таких відважних людей є пані Світлана Лой. Попри погрози та залякування, вона регулярно приходила до Храму, молилася, прибирала та дбала про чистоту церковного подвір’я, а також про збереження церковного майна.Особливе обурення викликає той факт, що місцевим парафіянам заборонено приходити до свого рідного Храму, натомість сторонні люди демонстративно виступають у ролі «парафіян». Це вкотре підтверджує системний та цілеспрямований характер релігійних переслідувань на окупованих територіях, де грубо порушується право на свободу совісті та віросповідання.Такі дії свідчать не лише про зневагу до людської гідності, але й про системну політику витіснення Української Греко-Католицької Церкви з окупованих росіянами територій. Водночас приклади вірності та мужності, які подають такі люди, як пані Світлана, є свідченням незламності духу та живої віри, що не піддається жодному тиску.У цих обставинах особливо важливо зберігати єдність, підтримувати одне одного в молитві та не втрачати надії. Свято Христового Воскресіння, як і наша національна історія, свідчить: правда і свобода, навіть якщо тимчасово пригноблені, зрештою перемагають.

Митрополит Донецький ПЦУ Сергій Горобцов:«Поки росія бʼє по українських містах ракетами і «шахедами», поки гинуть наші діти й мирні люди- в Україні досі існують структури, які мають прямий звʼязок із цим злом. Кирил (Володимир Гундяєв) відкрито називає цю війну «священною» і благословляє вбивства українців. Це не помилка і не «особиста думка».Це офіційна позиція Російської православної церкви - структури, яка стала частиною агресії проти України. І саме ця структура має своїх представників тут, всередині країни. Як би вони не маскувалися, як би не ховалиабревіатуру «мп», суть не змінюється. Це не просто «церква поза політикою». Це мережа впливу держави-агресора. І факти це підтверджують: кримінальні провадження, доведені випадки співпраці з окупантами, допомога ворогу, передача інформації.У країні, де щодня гинуть люди, не може існувати жодних «сірих зон». Не може бути толерантності до структур, які повʼязані з агресором. Не може бути виправдань для тих,хто мовчить або прикриває зло.Кров українців - це не абстракція. І кожен, хто підтримує, виправдовує або навіть просто закриває очі на діяльність московського патріархату в Україні, має розуміти відповідальність.Перемога - це не тільки про фронт. Це про очищення зсередини. І поки в Українізалишаються осередки впливу московського патріархату, питання безпеки і справедливості не буде».

Андрій Біляк пише на фб:У культовому фільмі «Страсті Христові» є момент, про який більшість глядачів не знають. Режисер Мел Гібсон з’являється в кадрі лише раз. Ми не бачимо його обличчя — лише руки. Саме руки Гібсона тримають цвях і завдають першого удару, прибиваючи Христа до хреста.Це не був піар. Це було сповідання. Гібсон хотів сказати всьому світові: «Це я Його розіп’яв. Це мої гріхи вбивають Бога». Він визнав свою причетність.Сьогодні нам дуже затишно в ролі жертви. Ми навчилися філігранно перекладати відповідальність.У смерті Христа винні євреї, римляни, диявол — хто завгодно, тільки не ми.У трагедії України винний Путін, орда, Захід, політики — хто завгодно, тільки не ми.Так, ворог прийшов нас знищити. Так, він — уособлення зла і самого диявола. Але чи не стали ми «співавторами» цієї трагедії своєю багаторічною байдужістю, дрібними зрадами, толеруванням несправедливості та корупції, любов’ю до солодкої брехні та внутрішньою гниллю?Найстрашніший ворог — не в КремліМи звикли шукати диявола ззовні, але ігноруємо того, що оселився всередині. Найбільший ворог — не за кордоном. Він — у нашому зіпсованому серці.Це серце, яке:- обирає підлість, якщо вона вигідна.- закриває очі на несправедливість, поки вона не торкнулася власного порогу.- уникає, ховається від правди, яка показує нас у недоброму світлі.- дозволяє політикам маніпулювати собою, бо ми любимо солодку брехню і хочемо, щоб нас обманювали.Ми платимо за це страшну ціну — сотні тисяч життів. І поки ми не знайдемо в собі мужності, як Гібсон, взяти до рук той символічний «цвях і молоток» і сказати: «Я теж винний. Це і моїх рук справа» — ми залишатимемося в замкненому колі самообману.Легко ненавидіти чудовисько в телевізорі. Набагато важче визнати, що ми самі годували це чудовисько своєю байдужістю та внутрішньою темрявою.Кров на руках — це не лише про ворога. Це про наше спільне покаяння, без якого не буває справжньої перемоги.

Почаївський монах інкогніто на фб знову роздумує:Що обере владика Владімір: владу чи патріарха?Хмари над нашим ігуменом згущуються. Час від часу в Лавру приїжджають Владики, які більш-менш відкрито виступають за автокефалію чи будь-який варіант повного розриву з Москвою. То владика Філарет Львівський приїжджав, тепер владика Сільвестр цілу делегацію привозив. Прощупують почву. Бракує хіба щоб владика Агафангел з Одеси приїхав з Пальчуком.Зараз почалися публічні перепалки Сільвестра з Феодосієм і Лукою. Схоже, скоро в нашій Церкві всім доведеться вибирати хто з ким і за що. За кого наш владика Владімір і так зрозуміло. Пам’ятаєте, як ще кільканадцять років тому він грозив «порвати» всіх, хто заважатиме приїзду патріарха Кіріла в Лавру? Чи то так манили заробітки на московських паломниках? А торік владика, попри війну і т.д., нічтоже сумняшеся їхав (але не доїхав) в ставропігійний Корець, щоб служити з поминанням Кіріла.Якщо справа таки дійде до того самого вибору, що владика Владімір обере: залишитися вірним патріарху Кірілу чи зберегти владу в Лаврі і піти на розрив з Москвою? А якщо у автокефалів уже є своя кандидатура замість нашого ігумена? Хто зна, хто зна… Не даремно ж владика Пімен організовував тайнообразующу зустріч благочинного Андрія з Сільвестром.

Едуард Юрченко в себе на тг пише:КИЇВО-РУСЬКИЙ ОБРАЗ БЛАГОВІЩЄННЯВ Святій Софії Київській, на східних стовпах поміщений надзвичайно виразний образ Благовіщення, який несе в собі цікавий символізм.Ангел в урочистій ході благословляє Богоматір, зображену на правому стовпі. Пресвята одягнена в синій мафорій із золотою облямівкою, в лівій піднятій руці вона тримає моток пурпурової пряжі, нитка якої опускається через ліву руку вниз, до веретену. Акцентується саме на моменті прядіння, бо це в церковному тлумаченні зіставляється з зародженням в утробі Діви плоті Сина Божого. Загалом, прядіння як символ зачаття та вагітності фігурує і в Старому Заповіті, зокрема в Псалтирі.Скільки ж мудрості в цьому образі. Адже прядіння – процес непростий і довгий, так само як і розвиток людини від зачаття до народження. Водночас чіткий момент, коли процес розпочинається і завершується, теж можна виділити. Це відносться не тільки до тієї єдиної події в історії світу, коли «Слово стало плоттю», але й до персональної історії просто кожного з нас.Згаданий образ датується ХІ сторіччям. Біля тисячі років пройшло, а сакральні образи передають нам Істину і відображають її як на рівні, що перевищує велич загальнокосмічного, так і на рівні, який є частинкою життя будь-якої людини.Зі святом всіх! І тих хто святкує за традиційним календарем, і хто вже відсвяткував за новоюліанським. Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення: Син Божий стає сином Діви, і Гавриїл благодать благовістить. Тому й ми з ним до Богородиці взиваємо: “Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою”.

⁠УГКЦ позбавила сану священника за співслужіння із митрополитом ПЦУЗгідно з Декретом Дикастерії Віровчення від 3 листопада 2025 року, священника УГКЦ Богдана Мурованого позбавлено сану через вчинення "тяжкого гріховного діяння", "яке має ознаки злочину схизматичного характеру".В УГКЦ заявили, що відтепер він втратив усі права, церковні гідності та уряди, пов’язані зі священничим служінням. Він більше не має права діяти від імені Католицької Церкви або називати себе греко-католицьким священником. 8 вересня 2023 року Мурований співслужив з митрополитом ПЦУ Матфеєм у кафедральному соборі Різдва Христового у Володимирі. Після цього в УГКЦ видали декрет про заборону його у священнослужінні, посилаючись на канон 702 Кодексу Канонів Східних Церков, який забороняє католицькому священнику співслужити Літургію з некатолицькими кліриками.Де там довбограї які кричать про лукавих католікаф які тільки й ждуть коли їх православні попросять служити разом? Це унія на марші чи ще треба почекати?😂ТГ - Антифон

​​Запорізький бумеранг: чому «гоніння» у 5-й лікарні — це лише дзеркало минулого.​Ну що, мої любі «диванні богослови» та мисливці за канонічною правдою! Розливайте чай (або що там у вас по статуту), бо Запоріжжя знову видало такий сюжет, що Netflix нервово курить осторонь. Розберімо цей «духовний вінегрет» по-нашому: без зайвого пафосу, але з прицілом у саме око.​Ситуація в 5-й міській лікарні зараз нагадує щось середнє між штурмом Бастилії та невдалою спробою переїзду. З одного боку адміністрація закладу каже: «Друзі, термін оренди вичерпано. Повертаємо ключі громаді. Це не гоніння, це закон». Логічно? Цілком. Особливо коли в коридорах лікарні — поранені захисники, а в сусідньому залі дехто й досі пошепки вичитує «многоліття» тим, хто ці рани наносить. Тут, знаєте, або хрестик зніміть, або совість увімкніть.​🎭 Театр одного священника (якого підставили)А з іншого боку — наші майстри церковного хайпу. Бідний пастир Олег Плетень опинився між молотом адміністрації та ковадлом власного керівництва. Знаєте, що мені це нагадує? Це коли ти знаєш, що завтра виселення з гуртожитку, але твій «старший брат» каже: «Нічого не пакуй! Чекай, поки почнуть виносити за ноги — якраз зробимо стрім у Facebook і зберемо лайки на сльозах вірян!».​Цинічно? О, ще й як. Замість того, щоб по-людськи допомогти настоятелю перенести престол і святині без камер, з нього зробили «живий щит». Класика жанру: чим більше плачу в кадрі, тим гучніший заголовок про «гоніння на віру».​🔄 Канонічний бумеранг: версія 2.0А тепер — найсмачніше. Пам’ятаєте 9-ту лікарню і о. Ігоря Савву? Тоді владика Лука розмахував канонами, як козак шаблею. Знаєте, що стало тією самою «скверною», від якої єпархія так завзято «очищала Тіло Церкви»? Молитва за українську армію.​Уявіть собі цей «злочин»: священник в українському місті молиться за українських солдатів. Для начальства це виявилося важчим гріхом, ніж порушення всіх статутів разом узятих. Ігор Савва перестав поминати патріарха Кирила ще тоді, коли це було не мейнстримом, а квитком у «вовчий білет».​І яка ж іронія долі: тоді Олег Плетень стояв поруч із тими, хто виганяв, а сьогодні його самого використовують як «витратний матеріал» у схожій схемі. Бумеранг — штука не канонічна, але літає за законами фізики (і Божої справедливості).​Що маємо в сухому залишку?​Для єпархіальних «адвокатів»: Перестаньте лікувати світ канонами, поки у самих моральна амнезія в стадії загострення. Не можна шість років тому виганяти людей на мороз, а сьогодні кричати, що виселення за законом — це «розп’яття віри».​Для о. Олега: Щиро шкода людину. Бути інструментом у руках маніпуляторів — сумна доля для духівника.​Для нас із вами: Тримаймо голову холодною. Молитва в лікарні — це добре. Але вона не має бути прикриттям для політичного шкідництва чи битви за нерухомість.​🧐 Мораль від «Веселого Попа»:Коли ті самі люди, що виставляли Савву на вулицю, сьогодні кричать про «незаконність», хочеться запитати: а куди поділася ваша канонічна пам'ять?​Шість років тому вигнання громади було «очищенням». Сьогодні законна вимога звільнити приміщення — це «гоніння». Друзі, це не гоніння. Це дзеркало. Ви просто отримуєте решту з тієї самої каси.​Отець Ігор пішов, не тримаючись за стіни, бо знав: Бог не в цеглі, а в правді. А от чи знають це ті, хто зараз робить селфі на тлі барикад у 5-й лікарні? Питання риторичне.​Пийте чай, не будьте «витратним матеріалом» і пам’ятайте: бумеранг завжди повертається туди, звідкіля його запустили.

Його тіло сестри-жалібниці дбайливо перенесли до церкви-моргу на території "Дегтярівки" (нині тут Михайлівський військовий храм Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. — Авт.). Академік Сергій Єфремов, дізнавшись про смерть Івана Семеновича, написав розлогу статтю про його життя. Він згадав, що востаннє бачив письменника на різдвяній куті, 24 грудня 1917 року, у протоієрея Федора Дурдуківського. Сергій Єфремов був зятем отця Федора Дурдуківського, а Нечуй-Левицький вчився з ним у семінарії.Марія Грінченко сповістила про смерть письменника голову Української Центральної Ради Михайла Грушевського. Вона просила його про організацію похорону на державному рівні, за державний кошт. Того ж дня Грушевський скликав позачергове засідання Малої Ради Української Центральної Ради. Рада вшанувала памʼять Івана Нечуй-Левицького хвилиною мовчання та ухвалила поховати письменника за державний кошт і взяти під охорону Української Народної Республіки майно небіжчика, адже за заповітом воно є власністю Української Держави.3 квітня тіло Івана Нечуй-Левицького поклали до труни і перевезли до Софійського собору. Це робили таємно, бо державникам стало соромно, що видатний український письменник помер всіма забутий у "Дегтярівці".Від духовенства організувати чин похорону доручили члену Української Центральної Ради, майбутньому архієпископу Київщини Української Автокефальної Православної Церкви, протоієрею Нестору Шараївському. Похорон призначили на 4 квітня.Чин похорону у Софійському соборі очолив єпископ Чигиринський Никодим (Кротков), другий вікарій Київської єпархії, намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря у співслужінні 12 священиків міста Києва. Після похорону коротку проповідь над домовиною сказав владика Никодим, але він, як етнічний росіянин, який не цікавився українською культурою, мало що міг сказати про Івана Нечуй-Левицького. Никодим запросив до слова отця Нестора Шараївського. Він був одним із лідерів українського православного церковно-визвольного руху і особисто знав письменника, який був великим авторитетом для всього проукраїнського духовенства, бо викривав і засуджував у своїх творах русифікацію православної церкви в Україні. Отець Нестор Шараївський очолив супровід домовини на Байковий цвинтар.«Побачила я Івана Семеновича вже в Софії, в труні: висхле, поважне, навіть суворе обличчя, міцно стиснені уста. І мені, знервованій, увижався докір на тому обличчю, докір за те, що не доглянено його, що вмер він не в своїй хаті, а як безхатній, безрідний бурлака, "шпитальний дід"», — пригадувала похорон письменника Марія Грінченко.Похоронна процесія рушила через вулицю Володимирську на Байковий цвинтар, катафалк супроводжували письменники, громадські та політичні діячі. На похорон до Івана Нечуй-Левицького прийшли й старшини і козаки Армії УНР, що тоді базувалися у Києві. Серед них були і Січові Стрільці. Поховали Івана Нечуй-Левицького на центральній алеї Байкового цвинтаря біля могили композитора Миколи Лисенка.Автор: Andriy KovalovІсторія УАПЦ

Педофільський скандал в християнській протестантській церкві в Україні... Один з пасторів, який позиціонує себе, як військовий капелан, гвалтував хлопчиків неповнолітніх, в основному сиріт... Є в Україні така церква - "Церква Божа України" (п’ятидесятницько-харизматична). На чолі - Геннадій Мохненко. Ще у 1992 році Г.Мохненко заснував в Маріуполі "Церкву добрих змін". Згодом під його керівництвом був створений дитячий реабілітаційний центр «Республіка Пілігрим» (для хлопчиків). З 2015 року Г.Мохненко і його найближчий помічник Альберт Хом'як оголосили себе військовими капеланами. Протягом багатьох років вони усиновлювали хлопчиків, проводили різноманітні акції, які широко освіщалися ЗМІ для підтримки хлопчиків-сиріт... З 2022 року, після окупації Маріуполя, Г.Мохненко з А.Хом'яком і іншими представниками "Церкви добрих змін" деякий час знаходились в Запоріжжі. З цього часу відомо про діяльність Г.Мохненка в "Капеланському батальоні "Маріуполь". В Запоріжжі цих людей активно вітали представники ЗОВА на чолі з Іваном Федоровим (травень 2024 р), запорізькі школи (школа "Основа" в 2023 році) збирали матеріальну допомогу для капеланів. Виявляється, ще з 2022 року в середовищі цієї церкви було відомо про масові згвалтування хлопчиків. Вказують на Альберта Хом'яка, помічника Г.Мохненка. Про ці речі знав не тільки пастор, а й інші представники цієї церкви. Один з хлопчиків потім помер від аневризми (напряму не повʼязане з попередніми подіями). І тільки зараз все це "вилізло на світ"... Г.Мохненко в березні 2026 року оголосив про відхід з посади епископа "Церкви Божої України". За офіційними даними, благодійний фонд "Пілігрім", який вони заснували, за 2014-2022 роки зібрали допомоги 2 400 000 доларів... В Запоріжжі ця "Церква добрих змін" працює... P.S. На фото - зліва від Голови ЗОВА І.Федорова - єпископ церкви Г.Мохненко. Поруч з ним - А.Хом'як (сивий чоловік в оливковому поло)...

Попри глибину вчиненого беззаконня, Церква Христова завжди залишає місце для покаяння та виправлення. Тому я звертаюся до всієї групи вищезгаданих архієреїв із щирим пастирським закликом: відкиньте особисті амбіції та згубну боротьбу за владу! Поверніться у канонічне русло та станьте на шлях законного обрання Місцеблюстителя, як того вимагає Статут та воля спочилого Патріарха. Тільки законно обраний на канонічному Помісному Соборі Предстоятель буде легітимним в очах усього світового Православ'я.Я закликаю всіх вас до миру, єдності та братерського порозуміння. Наші внутрішні чвари лише сіють зневіру та дають привід ворогам руйнувати Церкву. Усі ми маємо об'єднати зусилля, адже лише маючи законну, незаперечну та легітимну владу в нашій Церкві, ми зможемо у майбутньому вести повноцінний діалог задля об'єднання всього українського православ'я в єдину Помісну Церкву.Попри ці важкі випробування та дії заколотників, ми не маємо впадати у відчай. Правда Божа завжди перемагає людські інтриги. Закликаю духовенство та вірних зберігати спокій, посилено молитися за єдність Церкви та не визнавати рішень самочинних зборів, які ведуть до чергового розколу.Пам'ятайте слова Господа нашого Ісуса Христа: «Не бійся, мале стадо! Бо благоволив Отець ваш дати вам Царство» (Лк. 12:32).Керуючий справами Київської патріархії,архієпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій30 березня 2026 р.