Веселий піп | Андрій Біляк пише на фб:У культовому фільмі «Страсті Христові» є момен...

Андрій Біляк пише на фб:У культовому фільмі «Страсті Христові» є момент, про який більшість глядачів не знають. Режисер Мел Гібсон з’являється в кадрі лише раз. Ми не бачимо його обличчя — лише руки. Саме руки Гібсона тримають цвях і завдають першого удару, прибиваючи Христа до хреста.Це не був піар. Це було сповідання. Гібсон хотів сказати всьому світові: «Це я Його розіп’яв. Це мої гріхи вбивають Бога». Він визнав свою причетність.Сьогодні нам дуже затишно в ролі жертви. Ми навчилися філігранно перекладати відповідальність.У смерті Христа винні євреї, римляни, диявол — хто завгодно, тільки не ми.У трагедії України винний Путін, орда, Захід, політики — хто завгодно, тільки не ми.Так, ворог прийшов нас знищити. Так, він — уособлення зла і самого диявола. Але чи не стали ми «співавторами» цієї трагедії своєю багаторічною байдужістю, дрібними зрадами, толеруванням несправедливості та корупції, любов’ю до солодкої брехні та внутрішньою гниллю?Найстрашніший ворог — не в КремліМи звикли шукати диявола ззовні, але ігноруємо того, що оселився всередині. Найбільший ворог — не за кордоном. Він — у нашому зіпсованому серці.Це серце, яке:- обирає підлість, якщо вона вигідна.- закриває очі на несправедливість, поки вона не торкнулася власного порогу.- уникає, ховається від правди, яка показує нас у недоброму світлі.- дозволяє політикам маніпулювати собою, бо ми любимо солодку брехню і хочемо, щоб нас обманювали.Ми платимо за це страшну ціну — сотні тисяч життів. І поки ми не знайдемо в собі мужності, як Гібсон, взяти до рук той символічний «цвях і молоток» і сказати: «Я теж винний. Це і моїх рук справа» — ми залишатимемося в замкненому колі самообману.Легко ненавидіти чудовисько в телевізорі. Набагато важче визнати, що ми самі годували це чудовисько своєю байдужістю та внутрішньою темрявою.Кров на руках — це не лише про ворога. Це про наше спільне покаяння, без якого не буває справжньої перемоги.