⚜️ Святитель відповів: «Раніше я вклонявся твоєму сану, тепер же, коли я приведений для того, щоб зректися мого Бога й відступити від своєї віри, мені не годиться тобі кланятися».⚜️ Цар став переконувати його поклонитися сонцю, погрожуючи в іншому разі зовсім винищити християнство в країні. Але ні переконання, ні погрози не похитнули мужнього святителя, і його повели до темниці. Дорогою святого Симеона побачив євнух Хусдазат (Усфазан), колишній наставник царя. Він встав і поклонився єпископові, але той відвернувся від нього та докорив йому, що Хусдазат, хоча був християнином, через страх перед царем поклонився сонцю. Євнух щиросердно розкаявся в цьому, перевдягнувся в грубий одяг, сів біля дверей палацу і став гірко плакати: «Горе мені, як я постану перед Богом моїм, Котрого зрікся? Ось — Симеон, і той відвернувся від мене!»⚜️ Цар Сапор дізнався про сум свого улюбленого вихователя і запитав його, що сталося. Хусдазат відкрито сказав цареві, що гірко розкаюється у відступництві від християнської віри й не поклонятиметься більше сонцю, а поклонятиметься лише Єдиному Істинному Богу. Правитель здивувався такій раптовій рішучості старця і ласкаво переконував його не зневажати богів, котрим поклонялися їхні предки. Усфазан, однак, був непохитним, і за сповідання християнства його було засуджено на смерть. Він звернувся з проханням, щоб глашатаї сповістили всьому народу, що він вмирає не за злочин перед царем, а як християнин, і воно було виконане.⚜️ Довідавшись про кончину мученика Хусдазата, святитель Симеон зі сльозами віддав дяку Богові. Коли ж його знову викликали до царя, він знову відмовився поклонитися язичницьким богам і сповідав віру в Господа Іісуса Христа. Розгніваний цар звелів на очах у святого усікти мечем всіх християн, які перебували в темниці.⚜️ Раби Христові йшли на смерть безстрашно, і, отримавши благословення від єпископа Симеона, схиляли голови під меч. Так був обезголовлений і священник Авделай. Коли настача черга священника Ананії, він завагався, і тоді вельможа Фусик, таємний християнин, виголосив: «Не страшися, старцю, закрий очі, і ти одразу побачиш Божественне світло Господа нашого Іісуса Христа». Таким чином про сповідання ним християнства стало відомо, і цар Сапор наказав вирвати йому язик та здерти з нього шкіру. Разом зі святим Фусиком мук зазнала і його донька Аскітрея.⚜️ Останнім прийняв мученицьку смерть святитель Симеон († 13 апреля 344 року). Страти християн тривали всю Пасхальну седмицю, до 23 квітня. Мученицьку кончину прийняв євнух Азат, близький до царя сановник. Згідно з джерелами, постраждали за Христа тоді тисяча мучеників, потім прийняли мученицьку смерть ще сто, а згодом ще сто пʼятдесят мучеників.
💠 У 1498 р. у Вільно, у зв’язку з небезпекою нападу татар, було закладено нові міські кам’яні стіни, споруджені ворота з вежею, над якою була влаштована каплиця. На цю каплицю (зовні) і була поміщена Корсунська ікона, звернена обличчям до тих, хто входить до міста. Так як каплиця була споруджена в «гострому» кінці міста над воротами, то й назва ікони поступово замінилася новою: вона стала іменуватися Островоротною або Остробрамською (брама – ворота).💠 За часів унії образ Пресвятої Богородиці перейшов спочатку у власність базиліан, а потім, приблизно 1624 року, кармелітів, які захопили каплицю та ікону у свої руки. У 1671 р. кармеліти влаштували замість колишньої (старої) каплиці нову і, встановлюючи в ній ікону, звернули її обличчям до костьолу та міста, тобто всередину.💠 Після страшної пожежі Вільни у 1714 р. ікону було перенесено до Терезинського костелу, але у 1744 р., коли каплиця була знову відбудована, знову поміщена над брамою. На початку XIX століття базиліани намагалися повернути ікону у свою власність, суперечка дійшла до Риму, і папа наказав залишити ікону під опікою обителі кармелітів, оскільки вона знаходилася ближче до каплиці, в якій перебував святий образ.💠 У 1812 р. ікону було трохи пошкоджено французами, а 1829 р. відреставровано. Після закриття у 1832 р. кармелітського монастиря, Терезинський костел був перейменований на Остробрамський і залишився у володінні римо-католицького духовенства.Ікона однаково вшановується і православними, і католиками.💠 Перед образом Владичиці - Остробрамська, часто просять про допомогу у боротьбі з ворогами, покращенням матеріального становища, здобуття житла, пошук безвісти зниклих. Вона опікується і воїнами, що вирушають на битву.
💠 Потім чудотворна ікона перебувала в костелі Білиницького кармелітського монастиря, заснованого 1624 року литовським гетьманом Львом Сапігою на березі річки Друті, за 45 верст від Могильова. Ікона шанувалася як католиками, так і православними. 1832 року монастир було закрито, і костел діяв як парафіяльний храм.💠 У 1876 році його передали православним, і заразом відбулося відновленням монастиря. 25 квітня того ж року в храмі було звершено першу Божественну літургію на освяченому православним єпископом престолі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Через рік сюди було переведено із Мстиславля Миколаївський чоловічий монастир. Білиницька ікона залишилася в храмі, на поклоніння їй щорічно прибувало до десяти тисяч паломників. 💠 У Могилівській єпархії вважалося правилом прикластися до Білиницької святині, перш ніж іти до Києво-Печерської лаври або Почаєва. Незважаючи на давнину ікони, високе мистецтво зберегло в зображенні лику надзвичайну свіжість фарб; велика кількість благодаті, що виливалася від ікони, за молитвою віри, наповнювала радістю серця православних.💠 У 1925 році монастир було закрито. Існують відомості, що чудотворну ікону передали до Могилівського краєзнавчого музею. Потім сліди її загубилися, і вона вважається зниклою в 1941 році разом з іншими музейними цінностями, серед яких був і хрест святої Євфросинії Полоцької.💠 Після 1917 року збереглися два списки Білиницької ікони Пресвятої Богородиці, які перебували в храмах східної Білорусі наприкінці XIX – початку ХХ століть. У Свято-Микільському жіночому монастирі міста Калінінграда також перебуває образ Божої Матері “Білиницької”. До гонінь він перебував у Микільському храмі недалеко від Білиничів, у безбожні роки зберігався благочестивими парафіянами, а у 80-ті був таємно перевезений до Калінінграда.💠 Іконографія образу належить до типу Одигітрії – голова Богородиці злегка повернута до Богонемовляти, Який правою рукою благословляє, а в лівій тримає державу. У правій руці Божої Матері – подовжений декоративний скіпетр. На головах Божественного Немовляти і Пресвятої Богородиці – візерунчасті королівські корони.💠 Білиницька ікона Божої Матері є спільною святинею християнського світу.
🌿 Преподобний Ісаак мав дар прозорливості. Про це розповідає святитель Григорій Двоєслов (пам’ять 12 березня) у своїй праці “Співбесіда про життя і чудеса італійських отців”. Одного разу преподобний Ісаак велів ченцям залишити на ніч на городі всі заступи, а вранці просив приготувати їжу для працівників. Виявилося, що злодії, яких було стільки, скільки залишених заступів, ішли грабувати монастир. 🌿 Сила Божа змусила їх змінити свій злий намір. Вони взяли в руки лопати і стали старанно працювати, так що до приходу ченців вся земля була скопана. Преподобний привітав тих, хто працював, і запросив їх підкріпитися їжею. Потім він дав їм настанову залишити злодійство і дозволив завжди відкрито приходити і користуватися плодами монастирського городу.🌿 Іншим разом до преподобного прийшли мандрівники, одягнені в лахміття, і просили у святого одягу. Він велів їм почекати, а сам послав ченця до лісу, де в дуплі дерева мандрівники сховали свій гарний одяг, бажаючи обдурити святого ігумена. Чернець приніс одяг, і преподобний Ісаак віддав його мандрівникам. Побачивши, що їхній обман відкрився, здирники були дуже збентежені й осоромленні.🌿 Сталося також, що один чоловік послав преподобному свого слугу з двома кошиками їжі. Слуга сховав один із кошиків дорогою. Преподобний узяв принесений кошик і тихо сказав: “Я приймаю дари, ти ж не торкайся до захованого тобою кошика – в нього вповзла змія і, якщо ти простягнеш руку, вона вжалить тебе”. Так мудро і незлобиво святий викривав гріхи людей, бажаючи всім спасіння.🌿 Помер преподобний Ісаак 550 року. Цього святого слід відрізняти від іншого подвижника, преподобного Ісаака Сиріна, єпископа Ніневійського, який жив у VII столітті (пам’ять 28 січня).
⛪️24 квітня - День пам'яті Преподобного Іоанна, учня проподобного Григорія Декаполита.💠Преподобний Іоанн народився наприкінці VIII століття. У юнацькому віці він став учнем преподобного Григорія Декаполіта і прийняв від нього чернечий постриг у Солунському монастирі. Під керівництвом досвідченого вчителя преподобний Іоанн досяг високої духовної досконалості.💠Коли імператор Лев Вірменин (813-820) відновив гоніння на православних християн за шанування святих ікон, преподобний Григорій Декаполіт разом із преподобним Іосифом Писавцем та своїм учнем преподобним Іоанном вирушив із Солуні до Константинополя, щоб протидіяти іконоборчій єресі.💠Кілька років, незважаючи на гоніння, святі Григорій та Іоанн безбоязно захищали православ’я, проповідуючи шанування святих ікон. Після багатьох трудів преподобний Григорій помер, а незабаром за ним відійшов до Господа і його вірний учень Іоанн. Преподобний Іосиф Піснописець переніс мощі святих Григорія та Іоанна в побудовану ним церкву в ім’я святителя Миколая Чудотворця.
⚜️ Іноді Вадим віддалявся до пустелі, де тривалий час молився на самоті. Благочестивий спосіб життя був прикладом як для ченців, та й для інших християн. Сила духу святого перемогла гордість, тілесні пристрасті, потяг до розкоші. За міцну віру, лагідність і смирення Господь явив йому своє обличчя на горі в пустелі під час молитви. Сповнений Божественної благодаті Вадим повернувся до монастиря і з ще більшою старанністю став проповідувати християнське віровчення.⚜️ У цей час шахіншахом Ірану став Шапур II, онук Шапіра I. Жорстокий та владний правитель вирішив зміцнити свою владу, утвердивши єдину державну релігію: зороастризм. Християни зазнали жорстоких гонінь, оскільки в Римській імперії християнство було панівною релігією.⚜️ Шапур II вважав християн потенційними зрадниками за те, що вони дотримуються ворожого віросповідання. Підставою для фізичного винищення християн стала відмова єпископа Симеона (глави всіх християн Ірану) наказати сповідуючим християнство сплатити подвійне мито і залишити Іран.Гроші були потрібні для війни з римськими правителями. Тричі Шапур II направляв свій наказ Симеону і щоразу отримував відповідь, що у християн немає золота і срібла для сплати такого податку.⚜️ Розгніваний шах наказав стратити єпископа і сто священнослужителів одного дня. За його наказом стали руйнувати християнські храми, послідовників Христа змушували відмовитися від віри і прийняти зороастризм.⚜️ Архімандрит Вадим та семеро його учнів були схоплені та кинуті до в'язниці. Протягом 4 місяців святого катували, але не змогли домогтися покірності. Його стійкість була прикладом для учнів та інших в'язнів-християн.⚜️ Але один із ув'язнених, на ім'я Нірсан, не виніс мук і погодився зректися віри Христової. Шах для доказу правдивості його слів наказав йому відсікти голову непокірному Вадиму. За виконання наказу новонаверненому до зороастрійської релігії було обіцяно нагороду, прощення та відновлення на колишній посаді – начальника міста Арії.⚜️ Шахіншах побажав на власні очі побачити, як відбудеться страта. Нірсану дали меч і привели закутого в кайдани Вадима. Святий сказав відступнику, що за свою злість той відповість на Страшному Суді. І додав, що не боїться мук і з радістю прийме смерть в ім'я Христа, але не хотів би від рук Нірсана.⚜️ Мова приреченого на страту Вадима вразила ката. В його руках не стало сил, щоб одним ударом відсікти голову Вадиму. Страта перетворилася на тортури, перш ніж Нірсан розчленував тіло. Стійкість святого вразила ідолопоклонників. Кат отримав нагороду, але слова мученика не давали йому спокою. Нірсан наклав на себе руки, кинувшись на меч.⚜️ Пам'ять про преподобномученика Вадима та ще 270 іранських мучеників-християнів відзначається 22 квітня. Дата страти – 376 рік.⚜️ До святого Вадима звертаються, коли у віруючого слабшає віра, починають долати спокуси. Преподобномученика просять зцілення, особливо при захворюваннях мозку.
🙏Традиція Радониці: • Молитва за упокій душ. У храмах цього дня звершуються панахиди та особливі поминальні служби. Віряни подають записки за своїх спочилих рідних. • Відвідання могил. Після богослужіння люди йдуть на цвинтарі, прикрашають могили квітами, запалюють свічки, моляться. • Передавання пасхальної радості. З давніх-давен існував звичай на Радоницю вітати померлих словами “Христос воскрес!” — як свідчення того, що перемога життя над смертю стосується і їх. • Справжній дух поминання. Важливо пам’ятати: Радониця — це не “весняне прибирання” на цвинтарі і не застілля на могилах, а день молитви, надії і духовної пам’яті.🙏Що особливо важливо на Радоницю? • Прийти до храму на богослужіння і подати записки за упокій рідних. • Молитися вдома, особливо за тих, за кого, можливо, ніхто більше не молиться. • Утриматися від гучних застіль на цвинтарях, зберігаючи благоговіння перед святим спомином. • Творити добрі справи в пам’ять про спочилих — подати милостиню, допомогти тим, хто цього потребує.🙏Чому Радониця саме після Пасхи?Бо тільки після Воскресіння Христового ми справді можемо поглянути на смерть і не злякатися її. Тільки Пасха відкриває двері вічного життя. І тому наша молитва за померлих у ці дні — це більше ніж прохання про милість: це свідчення віри у вічне воскресіння і спільну зустріч у Христі.
⚜️ Після рішучої відмови юнака Максим піддав його жорстоким мукам. Він наказав бити мученика по спині олов’яними прутами і по животу воловими жилами. Зрештою, правитель велів прив’язати юнака до залізного колеса і підсмажувати на повільному вогні. Після катувань мученика Каліопія, ще живого, кинули в темницю.⚜️ Коли Феоклія отримала звістку про страждання сина, вона написала заповіт, відпустила рабів на волю, роздала своє багатство жебракам і поспішила до святого Каліопія. Мужня мати дала гроші вартовим і проникла до сина в темницю. Там вона зміцнювала його до кінця переносити страждання за Христа.⚜️ Коли наступного дня святий на суді відмовився зректися Христа, Максим наказав розіп’яти мученика на хресті. День страти збігся з Великим Четвергом, коли згадується Тайна Вечеря Спасителя з учнями.⚜️ Феоклія дізналася про це і благала вартових розіп’яти сина догори ногами, бо вважала його негідним бути розіп’ятим подібно до Господа. Бажання її було виконано. Святий мученик провисів на хресті до Великої П’ятниці і помер 304 року, в день спогаду Хресної смерті Спасителя.⚜️ Після зняття мученика з хреста Феоклія воздала славу Спасителю, обійняла бездиханне тіло сина і тут же віддала свій дух Богові. Християни поховали їхні тіла в одній могилі.
💠 В церкві відбувається остання Літургія пасхальним чином, після чого зачиняються “Царські врата”. Дуже важливим приводом для об’єднання Антипасхи з Пасхою є євангельське зачало, що читається цього дня ( Ін. 20: 19-31). Ця євангельська розповідь зв’язує два з’явлення Воскреслого Спасителя апостолам: “першого дня тижня увечері” (ст. 19), тобто в самий день Воскресіння, коли Господь Іісус Христос показав їм Свої рани, послав їх на проповідь і дав їм Духом Святим владу прощати або – ні – гріхи… й “після восьми днів” (ст. 26), коли Спаситель удруге з’явився учням і покликав апостола Фому через дотик до Своїх ран впевнитися у Своєму Воскресінні.💠 Під час Богослужіння Церква згадує “блаженну недовіру” апостола Фоми, який не повірив дивній звістці учнів Христових про воскресіння Господа Іісуса Христа.💠 Головним змістом цього дня є оновлення Великодньої радості, яке звершив Господь наш Іісус Христос під час свого другого явлення серед своїх учнів після Воскресіння. Зробив він це також і для того, щоб увірував в Його Воскресіння апостол Фома, якого не було поміж учнями під час першої появи Воскреслого Спасителя. 💠 Вся служба спонукає віруючих пробудитися від сну гріховного, звернутися до Сонця правди – Христа, зміцнити в собі віру і, разом з апостолом Фомою, щиро, радісно вигукнути: «Господь мій і Бог мій».💠 У зв’язку з цим, тиждень називають ще і Фоминим. Церква надає цій події особливого значення. Своїм явленням апостолові Фомі воскреслий Господь запевняє, що Він мав після Воскресіння не уявну, ефемерну плоть, а справді пречисту, яку прийняв від утроби Пресвятої Богородиці, якою був розіп’ятий його на Хресті і на якій залишилися від того, навіть після Воскресіння, рани.💠 Святий апостол Фома був родом з галілейського міста Пансади і займався рибальством. Почувши благовістя Іісуса Христа, він все залишив і пішов услід за Ним.💠 Апостол Фома входить в число двоєнадесятиці святих апостолів, 12 учнів Спасителя. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Фома… став по благодаті Божій мужнішим, ревнішим і невтомнішим від інших… так що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не злякавшись сповіщати Слово Боже народам диким».💠 За церковним переданням, святий апостол Фома заснував християнські Церкви в Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії. Проповідь Євангелія апостол підтвердив мученицькою смертю. За навернення до Христа сина і дружини правителя індійського міста Меліапора (Меліпура) святий апостол був кинутий у темницю, нещадно катований і, нарешті, пронизаний п’ятьма списами, відійшов до Господа.💠 «Не повірю, доки не побачу на руках його ран від цвяхів… і не вкладу руки моєї в ребра Його», — так відреагував на приголомшливу звістку про Христове Воскресіння Фома.💠 Через кілька днів по тому «…Іісус прийшов… і став посеред апостолів, і сказав: «Мир вам!» Потім говорить Фомі: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої, простягни і руку твою і вклади в ребра Мої. І не будь невіруючим, але віруючим». Фома сказав у відповідь: «Господь мій і Бог мій!» Іісус сказав йому: «Ти повірив тому, що побачив Мене? Блаженні ті, що не бачили і увірували!»💠 Побачити Воскреслого Христа духовними очима – і не раз чи два у житті, а щоденно відчувати Його присутність своїм серцем – ось головне завдання нашого земного життя, здійснення якого дозволить реально побачити Господа в житті вічному.
💠 Довго блукав воєвода околицями, а джерела так і не знайшов. Він уже й не сподівався на це. Аж раптом почув жіночий голос: «Не втрачай надії, імператоре Леве, прямуй у гущавину. Там ти знайдеш джерело. Набери з нього води та дай спраглому, а потім нею змасти його очі. Тоді зрозумієш, Хто тут до тебе промовляє». 💠 Лев здивувався, що його назвали імператором, але пішов туди, куди звелів йому голос. Він справді знайшов у гущавині джерело, в якому плавало сім золотих рибок. Воєвода набрав із нього води й приніс сліпому. Не встиг він помастити йому очі, як той прозрів. 💠 Тоді побожний сановник зрозумів, що до нього промовляла Сама Цариця Небесна. Звістка про чудесне уздоровлення сліпого облетіла столицю та її околиці, й багато людей, особливо хворих, стали приходити до джерела. Від його води часто відбувалися зцілення. Тому джерело почали називати «Живоносним».💠 А згодом справдилися слова Богородиці — милосердний воєвода став імператором Візантії та правив під іменем Лев І Маркел. Він збудував у гаю храм, прикрасив його всередині мозаїкою, а над самим джерелом помістив ікону Пречистої Діви з Божим Дитям, яку теж почали назвати «Живоносним Джерелом». 💠 Вдячні прочани хотіли мати в себе список з цього образа. Тому з ікони стали робити копії. Спочатку робили точні списки — на них не було джерела (адже оригінал не потребував зображення водойми — під іконою било справжнє джерело). Але з часом, щоб показати, що це саме ікона «Живоносне Джерело», на ній стали дописувати широку кам’яну чашу (фіалу), над якою сидить Богородиця з Дитям. А ще пізніше на іконах «Живоносне Джерело» почали зображати водойму та фонтан.💠 Візантійські імператори вважали своїм обов’язком дбати про цей храм. Імператор Юстиніан збудував над святим джерелом ще величнішу церкву. Цариця Ірина відбудувала її після землетрусу. А коли землетрус знову пошкодив храм, його відновив імператор Василій I Македонянин. Його син — імператор Лев 6 Філософ — сприяв розквіту тут монастиря, ченці якого прославилися чудовим співом.💠 Богородиця не полишала цих місць Своєю турботою. Чудеса зцілень від джерельної води не припинялися впродовж сторіч. «Яка мова може розповісти, скільки чудес та вода подала і навіть донині дає», — у захваті написав візантійський історик Никифор Калліст в ХІV столітті та, сповнений вдячності, прославив Небесну Цілительку в чині служби Живоносному Джерелу. 💠 Здавалося, богослужінням на святому місці не буде кінця. Але 1453 року візантійською столицею заволоділи турки, і для християн настали тяжкі часи. Храм Живоносного Джерела і монастир при ньому спорожніли, квітуча досі місцевість стала мусульманським кладовищем. Згодом був зруйнований і храм Живоносного Джерела. 💠 До руїн приставили стражника, який забороняв наближатися до цього місця. З часом суворість заборони пом’якшилася, і християни змогли збудувати там невелику капличку. Проте, й вона у 1821 році була зруйнована, а джерело засипане. 💠 Християни знову розібрали руїни, відкрили джерело і, як і раніше, з вірою та молитвами черпали з нього воду. Втім, тільки через чотирнадцять років османська влада дозволила їм збудувати тут новий храм. При ньому також влаштували лікарню та притулок. 💠 У цьому храмі й тепер з-під ікони Пресвятої Богородиці струмує цілюща вода. Знову відправляються тут богослужіння, особливо урочисто — в п’ятницю Пасхального Тижня, в день знайдення майбутнім імператором Левом цілющого джерела. Цей день тепер святкують як День ікони Божої Матері «Живоносне Джерело».💠 Перед іконою і зараз моляться всі, хто хворий тілесно, і за своїми молитвами отримують зцілення від найтяжчих захворювань. Також молитви перед цим образом зцілюють і від пристрастей, які часто обурюють людську душу, і від душевних хвороб. Коли лікує Сама Богоматір, душа заспокоюється під її Покровом.💠 «Живоносне Джерело» розташоване в Туреччині, м.Стамбул, район Зейтінбурну в кварталі Баликли.
