ProSebe lab

Я посварилась з батьками, втекла на вокзал, купила квиток до Дніпра і вирішила, що повернусь лише тоді, коли буду фінансово незалежна.Я дивилась у вікно і по щоках зрадницькі текли сльози.До Дніпра я дісталась о восьмій, перерахувала ще раз свої дві гривні і двадцять копійок, пішла до прилавку з газетами і купила Дніпровську неділю, та ручку. Взяла чай і сіла читати оголошення про найм. Мені було 17 і це була найголовніша дилема. Я обводила все куди мені здавалось я б могла підійти за навичками. Потім наміняла дрібних монет і почала обдзвонювати все обведене. Відмова, відмова, гербалайф, відмова, гербалайф. Мій список майже добігав кінця. Аж раптом по об'яві "перекладач в агенцію" мені назначили зустріч, після того як спитали, наскільки швидко я зможу вийти, бо їм потрібно терміново. Я сказала, хоч завтра, тож на 15ту годину дня мені вже призначили співбесіду. Ми зустрілись в центрі, розкішна блондинка в дорогому костюмі, і я мала, худа, в коричневому светрі і синіх джинсах. Вона попросила розповісти їй щось на англійській, я згадала завчений в школі текст про Україну. Наталля задоволено кивнула і сказала - в нас аврал, перекладач потрібен вже на завтра. Я не довгодумаючи спитала - чи можно мені маленький аванс, бо я щойно приїхала до Дніпра і треба влаштуватись. Вона відкрила гаманець, дістала 20 доларів, подивилась мені в очі і сказала - дивись, я тобі вірю, не підведи.Думки нікого підводити в мене не було, була лише одна проблема, моя англійська була краще більшості людей, але все одно це був шкільний рівень поглибленої групи. Я відверто збрехала про свій рівень, я знала що я не дотягую до перекладача, але вирішила що якось розберусь.І я розібралась. Я слухала, читала, перекладала весь вільний час. За три місяці я була не гірші інших перекладачів. Через чотири місяці вже брала собі по дві зміни і все це продовжуючи вчитись на ветеринара.Зарплата в мене була шикарна. Як зараз пам'ятаю, з однієї зарплати я купила собі шкіряні високі сапоги на підборах і черврне пальто з лисім воротом.Я приїхала до батьків не з пихою, а горда за себе, що я змогла. Що я не тягар, не невдаха. Вже сильно пізніше я дізналась, як вони прожили ту ситуацію. В батька в перше в житті сталась істерика коли я пішла, мама проживала свій власний шок. Тоді не було мобільних телефонів, тож я відзвонилась що все ок, аж через добу. Цілу добу вони не знали ні де я ні що.Вони все життя не могли собі пробачити цю історію і винили себе в тій сварці. Коли вони в цьому зізнались, я була в щент здивована. По перше тому, що в тій ситуації, я по чесному була не права. А по друге, ця ситуація змінила моє життя.Я зрозуміла що нема перешкод. Якщо ти сильно прагнеш, то і англійська за три місяці по плечу і сміливості достатньо, щоб ананас попросити. Хто зна, якою б я була якби не та сварка.Але саме так закалялась сталь.Бо вже через два роки, я почала свій перший бізнес.

Бідність - це не вирок. Це звичка.І так, це звучить жорстко. Але подивіться на дані.З 1981 по 2019 рік частка людей, що живуть у крайній бідності, впала з 44% до 9%. Тобто мільярди людей вийшли з бідності - без революцій, без магії, просто змінюючи спосіб життя.Але чому не всі?Чому частина родин у тих самих країнах залишаються стабільно бідними?В Індонезії, наприклад, лише 16% бідних родин залишалися у бідності протягом 15 років. Решта - виривалися, і потім… поверталися назад.Тобто проблема не лише в економіці. А в поведінці. У звичці. У сценарії.Це називається «петля бідності».І вона не лише соціальна. Вона — біологічна.Хронічний стрес через нестачу ресурсів змінює роботу мозку. Знижується концентрація, гальмується прийняття рішень. Людина в дефіциті думає короткостроково. Її мета — дожити, а не збудувати.Це означає, що вихід із бідності - це не лише про гроші, а про перебудову мислення й поведінки. І це добра новина. Бо змінити мислення - дешевше, ніж змінити економіку.Якщо є бажаючи пообідати разом віртуально, о 13й за Київом я в інсті розповім історію, яка кардинально змінила моє мислення. Кажуть про цю історію треба книгу видати 😁

Сьогодні клієнтом на сесії була я.Як це буває часто, сесія виводить не туди, з чого починався запит.Запит мій був - я не запускаю телеграм канал по підписці, хоча вже все зроблено і назва чудова "місце без ролей" і концепт я розробила який мені дуже подобається, через ромб балансу: тіло, діяльність, емоційні контакти, сенси, все підготовлено, вже разів чотири про нього заявляла, але чомусь не роблю Чому - не розумію.Знаєте куди мене це вивело ?Страх зробити іншим боляче.Через стратегію в дитинстві, коли я знала що мама палить, але я робила вигляд що не знаю, щоб батьки не сварились.Коли я знала, що бабушка, яка після того як ми з братом казали, що йдемо до дому, втрачала свідомість і одним оком підглядала за нашою реакцією, страшений маніпулятор.Стратегія робити покер фейс і грати в дурня, що ти не розумієш що відбувається, підтримувати чужу гру, щоб загладити кути і не було конфліктів, щоб нікому не було боляче що його розкусили.А зараз, коли я майстер НЛП в мене є надздібності, я з одного допису можу витягти основні травмовані фіксації людини. Коли людина говорить, я не можу стулити вуха і не чути як вона сипле обмежуючими переконаннями, узагальненнями та інше.Навіть сьогодні під час інтервізії, дівчина яка була в ролі консультанта спитала чи я вже отримала сертифікат від WAAP , а я не знаю бо я не перевіряла, мені то неважливо.Вона обронила таку фразу - ну сертифікати потрібно збирати, бо без бумажки ти ж... тож нам потрібні ці сертифікати.І я відразу зреагувала - кому нам?)А вже потім подумала - Жигір ну чому тобі не мовчиться, це не сесія, вона не клієнт і не було запиту на роботу з синдромом самозванця.Розумієте, цієї однієї фрази за очі, щоб зрозуміти що синдром самозванця на очі, а там вже не складно вийти на базовий конфлікт, там же або казали - ти хто щоб мати свою думку (за мала), або хвалили тільки за гарні відмітки в табелі або ще не так багато цих або. І я вже бачу блок схеми в голові і образ людини без цього синдрому. Але ЗАПИТУ до мене про це не було. Ось така цікава знахідка.Я не запускаю телеграм канал по підписці, тому що боюсь ранити людей своїми знахідками про них, коли вони ще до того не готові. Боюсь бути не достатньо бережною. Боюсь перетнути в своєму відчутті загостренної справедливості і бажанні щоб всі навколо ставали доросліше, жили своє якісніше життя.Якщо вам здається, що у вас нема з чим працювати над собою - вам здається.Саме для того розповідаю свій кейс.

Якщо ти була свідком - я прочитала ці слова і вони мене торкнули, я вмить згадала ту ситуацію, сказала мені клієнтка після того, як прочитала один з моїх дописів.Свідком - це не просто бачити. Це - застигати.Коли тато п’яний кричить на маму, а ти ховаєшся під ковдрою не тому, що боїшся - а тому, що знаєш:зараз буде звук. Після якого стане тихо. І ця тиша страшніша.Коли мама каже "все нормально",а ти щойно бачила, як вона витирала кров з губи - і посміхалась.Коли тебе змушують мовчати не словами, а очима.І твоє дитяче тіло стискається, ніби воно останній бастіон спокою в домі, де ніхто не мирний.Це те, що ми називаємо "свідком".А в дорослому житті це перетворюється на:- тривогу, коли хтось голосно говорить;- бажання плакати, після фрази "ти що образилась?"- звичку все пояснювати, згладжувати, мирити, мовчати.- страх, що конфлікт = кінець. Навіть якщо просто обговорення.27 травня я запускаю групу глибинного дослідження сімейних концепцій.Тих концепцій які зараз заважають тобі жити своє краще життя.Вартість участі 6000/місяць.Якщо ти був чи була свідком, цей простір для тебе. Простір дослідження і трансформації.Кількість місць обмежена.Проявись в коментарях чи в особисті і я надішлю подробиці.

Я знаю, як це - бути повітрям між двома бурями.Коли мама говорить: "Тільки не кажи бабушке, бо вона знову почне..."А бабушка каже: "Ну ти ж не така, як твоя мама, правда?"І ти - не дитина. Ти - фільтр. Плавкий запобіжник.Мовчиш. Слухаєш. Переводиш погляд на вікно.Щоби не вийшло, що хтось когось ображає. Бо ти ж між ними.І навіть коли сварка не в твою сторону - все одно тіло стискається.Бо не можна, щоб було гірше. Бо тоді це буде твоя провина.Ти ж мала вгадати. Згладити. Посміхнутись. Підморгнути.Не впустити ще одну іскру.Це не те, чому вчать. Це те, що вростає.І от ти виростаєш - і знаєш на запах, коли в кімнаті назріває мовчазна війна.Ти відчуваєш мікрон напруги у повітрі. І в тебе вже тіло на поготові.Примирити. Згладити. Пожартувати. Піти. Промовчати.Це не про доброту. Це про виживання.Про те, як дитяча система координат змушує тебе мирити тих, хто воює в собі.Це я колись називала "бути хорошою".Зараз — я називаю це "бути втомленою".І якщо ти читаєш це - може, ти теж?Може, ти - та, що ловить погляд між двома людьми і вгадує, чого не сказали.Може, ти - та, що не йде з кімнати, коли сперечаються, а лишається, "щоб не розвалилось".Може, ти - та, що всіма силами тримає стосунки інших, а свої - розпадаються тихо, мовчки.Бо тебе не питали. Тебе просто зробили містом через прірву.І ти навчилась бути частиною "ми"- навіть якщо тебе це розчиняло.У дорослому житті це звучить так: - "я не витримую сварок - мені фізично зле";- "я завжди опиняюсь між тими, хто конфліктує";- "я не можу обрати себе, бо всі посваряться";- "я не витримую напруги - краще зроблю вигляд, що все нормально."І тоді тіло бере все на себе: м’язи, шлунок, сон, обличчя.І тоді стосунки - це поле мін, де ти граєш роль сапера.Чи доводилось тобі бути мовчазним миротворцем?Чи пам’ятаєш, як тебе ніхто не питав, а ти вже відповідала - за всіх?

Для бізнесменів онлі.Досить часто коли консультую саме бізнесменів, чую дорікання на людей в команді - вони не випускники Гарварда.А ви б змогли керувати випускниками Гарварда?Поясню на дуже простому прикладі.Нещасливий, самотній чоловік думає, що йому потрібна жінка, яка зробить його щасливим.Але він не щасливий сам з собою.Відповідно, зустрічає таку саму жінку. Бо як же інакше, подібне притягує подібне. І от дві самотні нещасливі людини які очікують, що щасливою їх зробить щось зовні, сходяться разом і нещастя на нещастя, дає вдвічі більше нещастя.Так це працює всюди.Якщо вам здається, що ви відповідальний, а ваші співробітники ні. То спитайте себе - а де ви відповідальний, може так виявитись, що ви відповідальний лише в тому, що стосується лише вас. Так і співробітник може Так само.А де від не відповідальний? В роботі? То може і у вас там проблеми є, наприклад невідповідно поставились до анбордінгу, не відповідально поставилися до чіткості очікування, не відповідально поставились до відчуття причетності для персоналу, не відповідально розподілили повноваження, не відповідально поставились до системи виногороди, проте гіпервідповідально до системи контролю і покарань.

Третя хвиля КПТ це як духовна практика, написана для корпоративного звіту. Начебто про глибину, але щоб не налякати інвесторів.Так, у третій хвилі є багато корисного: майндфулнес, дефузія, співчуття до себе. Але це адаптовані техніки з інших підходів, особливо з НЛП.Дисоціація, рефреймінг, метапозиція, якірування усе це існувало задовго до появи терміна "третьохвильова КПТ".Проблема не в тому, що взяли. Проблема в тому, що не додали.Третя хвиля все ще не підіймається вище рівня когніцій і поведінки. Вона не торкається базових цінностей, не досліджує рольові сценарії, не йде в онтологію особистості. Її мета - допомогти людині "функціонувати", а не переосмислити, ким вона є.І це теж важливо. Але давайте називати речі своїми іменами: це не трансформація, це адаптація.Це не "стати собою", це "стати здатним виконувати".Варто також чесно сказати, чому саме третя хвиля стала улюбленицею системи. Бо вона не заважає. Вона не закликає ламати старе життя чи шукати сенс. Вона мовчазно погоджується на статус-кво.Не дивно, що найбільші фармкомпанії світу інвестують у дослідження КПТ. Їй зручно поруч із таблетками. Вона не конфліктує з хімією - вона гармонійно її доповнює.Бо якби люди справді зцілювались, кому б тоді продавали "підтримувальну терапію"?Я не проти КПТ терапевтів, я втомилась від маніпуляціями світом.

"Головне бути хорошою людиною. А гроші… гроші - то не головне."Ця фраза, звучить як комплімент, а працює як обмеження.Вона передається, як закваска для хліба: з бабусі на маму, з мами на тебе.І ти ніби й не віриш у неї,але поводишся так, ніби це твій закон.- Виставляєш ціну за свою роботу й починаєш червоніти.- Бачиш, як інші беруть за менше - і мовчиш, бо "ну я ж не заради грошей працюю".- Отримуєш похвалу - і автоматично кажеш "та нічого особливого".Бо всередині сидить патерн.Родовий.Його не видно на МРТ, але видно в житті:у щоденних рішеннях, у страху просити, у "краще зроблю безкоштовно, аби не подумали, що я жадібна, у "мені безкоштовно легше робити".І знаєш, що найцікавіше?Цей патерн може бути не твій.Це могла бути бабуся, яка все життя тягнула родину, бо "хто ж, як не я".Або прадід, який мав талант, але так і не реалізував його, бо "не час".І ось ти - у 2025-му, зі смартфоном, Wi-Fi і з тією ж самою програмою."Бути хорошою, не хотіти багато, і мовчати, коли болить."Але можна інакше.Можна відмотати назад і побачити, звідки саме ця установка.Для цього я створила Карту родових патернів.50 євро.Не магія. Не інтуїція.Просто точна діагностика через твої власні спогади.Після оплати ти отримуєш опитувальник.Він незвичний - ти не відповідаєш "що було спочатку, що потім".Ти витягуєш із глибин пам’яті - найяскравіше, найболючіше, найрізкіше.І це - ключ. Бо під цими спогадами завжди лежить механізм:чому ти дієш саме так,кого ти намагаєшся не образити,яку роль граєш, навіть коли втомилась.Карта покаже зв’язки, які ти не бачила.Сценарії, які ти несеш, хоч вони не твої.І можливість - переписати. Замість "бути хорошою" - бути живою.Якщо відгукується - напиши мені в повідомлення.Я надішлю всі деталі. І тримайся, там може бути глибоко. Але це саме те місце, де починається справжнє "інакше".

Часом чую: "ШІ ідеальний психолог "І найцікавіше хто це каже.Люди з високими вимогами до себе. Ті, хто не терпить обмежень, сорому і чужої некомпетентності.Так звані "нарциси". Не як діагноз, а як адаптація: бути кращим, бо інакше боляче.Для них ШІ - не просто інструмент. Це безпечна ідеальна проекція.Тут тебе не знецінюють. Не перебивають. Не втомлюються від тебе.Ти завжди на першому місці. Твої думки - важливі. Твій запит - головний.ШІ відповідає стільки, скільки ти хочеш.Часто саме такі люди ніколи не доходять до живої терапії - їм занадто боляче бути менш ідеальними.Але є одне "але". Велике.ШІ - не терапевт. Він не бачить, як ти починаєш дисоціювати. Не відчує мікроруху, не зупинить тебе, коли ти вже в стрибку через власну прірву.Він не несе відповідальності.А ти несеш.Тому якщо ти відчуваєш, що за твоїм "просто хочу поради" ховається тиша з дитинства -йди до людини. До тієї, яка зможе утримати тебе, коли ти сам себе не можеш.ШІ це міст. Але берег - людський.І ще:нарцисизм - не вирок. Це шлях виживання.І якщо першим кроком на цьому шляху стане бесіда з ШІ - хай буде так.Головне - не переплутати інструмент з порятунком.

Зі свого досвіду бізнесу і консультацій, хочу зазначити, що Макс просто в яблучко.Нижче допис Макса Бурцева, власник агенції Arriba, по суміству неймовірна людина яку я обожнюю, як і всю їх родину.Візьміть 10 креативників, 10 стратегів, 10 маркетологів і 10 підприємців. Запитайте кожного з них, що потрібно робити вашому бізнесу, щоб досягти своїх цілей (якими конкретно вони будуть - взагалі неважливо). З великою ймовірністю ви отримаєте щонайменше 40 різних відповідей. І чимало з них будуть щиро суперечити одна одній. При цьому всі ці поважні люди звучатимуть вкрай впевнено, посилатимуться на переконливі підходи, говоритимуть правильні слова, згадуватимуть авторитетну статистику й наводитимуть доречні приклади. Та правда в тому, що ніхто з них не знатиме напевно, що саме спрацює.Бо коли йдеться про бізнес. Ніхто. Нічого. Напевно. Не знає.Ми не знаємо, чи ринок прийме наш продукт.Ми не знаємо, чи стратегія приведе до бажаного результату.Ми не знаємо, як насправді спрацює кампанія, яку запускаємо.Все, що ми можемо — це збільшувати ймовірність успіху.Завдяки фантазії, досвіду, поглядам і професійній інтуїції (силу якої не варто недооцінювати). А якщо є ресурси — ще й через дослідження та тестування (які, як відомо, теж нічого не гарантують).Це — незручна правда. Вона важко сприймається і ще важче продається. Тому ми й вигадуємо складні фреймворки, незрозумілі терміни, абревіатури і все інше, що може підсилити нашу цінність в очах клієнта (ми теж маємо використовувати маркетингові інструменти для продажу себе). Чи означає це, що не варто звертатися до стратегів, креативників, підприємців? Ні, не означає. Бо їхній досвід часто ширший, а чуйка — сильніша. Бо вони живуть своєю справою 24/7 (так, навіть удома, навіть у сні). А ще — завдяки свіжому погляду вони здатні помічати нові ідеї та можливості, яких можете не бачити ви. А потім перетворювати цей хаос на робочі системи. Їхня участь може суттєво прискорити процеси. Проте варто пам’ятати: усе, що вони роблять — це завжди work in progress. Це процес проб і помилок, висновків і нових спроб. І саме ця постійна робота, за умови наполегливості та частки вдачі, поступово наближає до успіху.А успіх приходить не тоді, коли ми не помиляємось, а тоді, коли ми помиляємось рідше, ніж влучаємо.P.S. До речі, стратегам і креативникам іноді теж варто бути трохи менш пафосними щодо своєї діяльності. На мій особистий смак.