Estadísticas de telegram channel - @ridnyikr

«60 ложок на 400 людей» — одного цього заголовка зі статті «Червоний гірник» за листопад 1932 року цілком достатньо, щоб охарактеризувати загальний стан їдальні на будівництві заводу.Газета писала: «Їдальня відстає в обслуговуванні 1300 робітників, їжі не вистачає, хоча кухня розрахована на 1500 людей. Часто буває так, що багато робітників залишаються голодними. В їдальні курять, всюди панує бруд, плювальниць немає, робітники плюють на підлогу. На всю їдальню 60 ложок, тому робітникам доводиться пити суп прямо з тарілок, а інші годинами чекають у черзі за ложкою».У 1933 році ситуація залишалася не набагато кращою: «В їдальні м’ясні страви для робітників обмежують, посилаючись на те, що, мовляв, не вистачило. Черги і досі не зникли, антисанітарія стала постійним гостем у їдальні».Місцеве заводське керівництво та відряджені спеціалісти з підрядних організацій надавали перевагу ресторанам. Один із них відкрили безпосередньо в Соцмісті, ще один працював при готелі «Металургія» (на фото). Соціальна нерівність простежувалася і в організації дитячого харчування — лише невелика частина дітей перебувала у привілейованих умовах. Ось що про це повідомляла «Червоний гірник» від 26 вересня 1935 року: «Дитячий ресторан відкривається в Соцмісті 26 вересня. Ресторан обладнаний красивими дитячими меблями: низенькі столики, зручні маленькі стільці, дитячий буфет, акваріум, прекрасний барельєф піонерського табору — усе це робить ресторан приємним і затишним куточком. У ресторані будуть харчуватися діти кращих ударників Криворіжбуду і заводу».Рідний мій Кривий Ріг!

Лікарі, бараки і нестача всього: медицина Соцміста у 1930-хОдночасно з будівництвом металургійного комбінату та Соцміста при «Криворіжбуді» створювалася й медична інфраструктура, що обслуговувала ці об’єкти. Власна поліклініка відкрилася тут уже наприкінці 1931 року. Перші п’ять років вона розташовувалася в одному з численних бараків, що абсолютно не відповідало нормальним умовам роботи медичного закладу. Можна лише уявити, яких незручностей зазнавали пацієнти.Ситуацію ускладнювали прогнилі підлоги, холод у палатах через відсутність подвійного скління вікон і осипання штукатурки. На ці проблеми неодноразово звертали увагу кореспонденти газети «Червоний гірник».Так, у статті за 1935 рік прямо зазначалося:«Рейдом (кореспондентів газети) виявлено, що лікарські установи Криворіжбуду працюють переважно погано та цілком не задовольняють вимог і потреб мешканців робітничих селищ комбінату. Не устатковано кабінетів для прийому хворих, часто бракує потрібних медикаментів».Через неефективне управління фінансами Медсануправління, не лише затримало майже на рік будівництво нового приміщення поліклініки, а й не виплачувало заробітну плату медикам.Заробітну плату персоналу затримували більш ніж на два місяці. Кореспонденти також звертали увагу на відсутність кормів для гужового транспорту в зимовий період та численні інші недоліки.У 1936 році збудували нову…На фото: аптека, збудована у 1930-х роках на нинішній вул. Степана Тільги.Рідний мій Кривий Ріг!

Будівництво робітничих поселеньПаралельно з будівництвом Соцміста почалося зведення ще кількох робітничих поселень. Два з них виникли в безпосередній близькості від металургійного заводу – на схід і захід від залізничної станції Червона. Вони отримали робочі назви Перша і Третя дільниця. Також було закладено Зелене містечко – у районі сучасного ДП №9.Історично склалося, що Перша дільниця стала поселенням будівельників, а на Третя дільниця та в районі Червоної розмістили транспортні й допоміжні служби заводу: автоколону, залізничників, пожежну частину, охорону та робітників із прилеглих цехів.Згодом кожен із цих районів отримав власну інфраструктуру. На Першому участку були поліклініка, школа, стадіон, Будинок культури, Клуб піонерів. У 1932 році тут, у західній частині сучасної вулиці Криворіжсталі, одночасно з житловим будівництвом у Соцмісті, почалося зведення індивідуальних будинків котеджного типу для нової заводської «еліти». До цього часу весь житловий фонд складався переважно з численних бараків, які простояли майже пів століття – до кінця 1970-х років.Будівництво котеджів викликало бурхливу полеміку в місцевій пресі. Активісти називали їх «дрібнобуржуазними хатинками типу особнячка» та вбачали в цьому відхід від колективістських принципів побуту, що декларувалися раніше. Зведення індивідуального житла для передовиків виробництва, партійних і профспілкових діячів виглядало як повернення до приватновласницького господарства. Однак у реальності це було частиною нової внутрішньої політики – одним із методів заохочення радянською владою своїх «кращих» представників із робітничого та службового середовища.Рідний мій Кривий Ріг!

Перший криворізький автобусВперше питання про необхідність автобусного сполучення між рудниками та центром міста було порушене відділом окрплану у грудні 1928 року. Було вирішено придбати три автобуси з необхідних двадцяти шести, проте фінансові труднощі завадили здійснити це відразу. У липні 1931 року міськрада виділила 100 тисяч карбованців на придбання двох автобусів, і вже тоді було затверджено перші маршрути: від центру міста до рудника імені Леніна та від міста до станції Довгинцеве. Однак реальні перевезення розпочалися лише у 1932 році, коли було придбано третій автобус. Ще п’ять кузовів залишалися без шасі у гаражі комунгоспу. Місткість перших автобусів становила 18 та 22 пасажири.Незважаючи на запуск маршрутів, графік руху виконувався нерегулярно, особливо відомчим транспортом Криворізького металургійного заводу (КМЗ) та тресту “Руда”. У грудні 1933 року міськрада ухвалила рішення збільшити парк комунальних автобусів на п’ять одиниць (на той момент їх було вісім). До 1934 року свої автобусні парки мали такі підприємства, як “Криворіжсталь”, трест “Руда” та низка великих рудників. Загальна кількість автобусів у місті сягнула тридцяти.У 1936 році було запущено рейси від площі Леніна до піонерських таборів у районі військового містечка, а 1 листопада відкрито ще один маршрут: площа Леніна — районна лікарня (нині Перша міська лікарня). Наприкінці 1936 року місто отримало ще один автобус.Втім, до початку Другої світової війни автобусний рух залишався нерегулярним. Транспорт часто знімали з маршрутів для інших потреб, заміна машин стала звичною практикою. Крім того, водії та кондуктори нерідко виявляли грубість до пасажирів, зупинки залишалися невпорядкованими, без приміщень чи лав для очікування.Рідний мій Кривий Ріг!

Криворізький аеродромУ травні 1925 року було відкрито повітряну лінію Харків — Катеринослав — Кривий Ріг — Миколаїв — Одеса. На Криворіжжі облаштовано два проміжні аеродроми. Один із них знаходився поблизу Лихманівського рудника (селище Змичка), другий — в Адамівському районі біля села Божедарівка.3 липня в Кривому Розі почала працювати контора “Укрповітряшлях”. Через брак коштів обладнання, розширення аеродрому та будівництво необхідних технічних служб відбувалося повільно. Регулярне бюджетне фінансування розпочалося лише у 1929 році.На початку червня 1931 року Криворізька міськрада активно взялася за облаштування аеродрому, що було пов’язано з будівництвом металургійного заводу та реконструкцією шахт. Для аеродрому виділили 108 га землі з перспективою подальшого розширення. На початку липня розпочалося регулярне поштово-пасажирське сполучення з Одесою, Миколаєвом, Харковом та Дніпром.22 липня при міськраді було створено постійну комісію для сприяння будівництву аеродрому. Усі підприємства Кривбасу були залучені до робіт, які проводилися форсованими темпами. 25 липня 1931 року приймальна комісія у складі начальника льотно-експлуатаційного відділу “Укрповітрошлях” Лозового, начальника Криворізького аеродрому Каменєва та пілота Іванова прийняла об’єкт, але з низкою зауважень, які було усунено у наступному році.Перший літак К-5 прибув на новозбудований аеропорт 30 липня 1931 року.Рідний мій Кривий Ріг!