У світі, де все минає, де час забирає навіть найбільш значущі моменти, людині варто вчитися дивитись на своє життя через призму вічності. Смерть, яка здається кінцем, насправді є початком переходу в те, що не підлягає часу і змінам. Душа, яку кожен носить у собі, створена для вічного життя, і смерть — це лише двері, через які вона проходить. Молячись за померлих, ми не лише висловлюємо любов до тих, хто пішов, але й визнання Божої влади над життям і смертю. Це акт покори перед вічним, через який ми вчимося приймати смерть як частину цього життєвого порядку, що просякнутий Промислом Творця. Вічне життя — це не просто продовження часу після смерті. Це реальність, яка вже присутня тут і зараз, у кожній миті нашого життя і в сьогоднішніх наших молитвах зокрема. Живучи з вірою, ми вступаємо у вічність, бо саме віра дозволяє нам побачити більше, ніж те, що може запропонувати ця минуща очевидність. Ми повинні навчитися молитися не для того, щоб уникнути смерті, але щоб знайти мир у її неминучості, розуміючи, що справжнє життя починається саме тоді, коли ми віддаємо себе у руки Бога. Молячись за померлих, ми свідчимо вічність, що вже поміж нас, свідчимо любов, що більша за смерть, свідчимо себе і їх, як живі і вічні душі. У Бога немає померлих. Смерть не є останньою поразкою. Молитва за померлих є для нас, живих, засобом підготовки до власної смерті і водночас способом зберегти зв'язок любові з тими, кого вже нема поруч. Вона спонукає нас звернутися до вічного і знайти втіху в тому, що душі померлих вже увійшли у простір Божої благодаті, де час і страх не мають сили. Спонукає нас до надії і очікування зустрічі. Коли те визначить Божий задум про нас, але ми чекаємо побачитись із тими, кого любимо попри смерть. Мир у Христі їхнім душам, Царство Небесне 🫶#іпровіру
Не можна говорити про якусь дорослість чи духовну зрілість, допоки людина не погодиться на певну самотність у своєму житті.Мова не про соціальну самотність, а про екзистенційну. Не про те, щоб інколи залишатись на самоті, не про те, що інколи тебе не розуміють близькі чи під твоїми постами мало вподобайок.Мова про те, що якась частина тебе завжди і в усьому залишається самотньою. Цим боком ти завжди сам на сам із цим життям, навіть коли навколо люди. В цьому сенсі ти завжди сам перед цією дійсністю, перед цим життям, а відтак і перед смертю. Як смерть, це завжди самотність якоюсь мірою, бо ніхто не йде з тобою туди за руку, так і твоє буття, десь на глибині ти сам предстоїш щоденній своїй дійсності.І поки ти цю свою самість не визнаєш, не приймеш, не прихистиш, не погодишся на неї, ти не матимеш спокою. Твоє життя завжди буде чужим. Чужі слова, думки, бажання, ідеї у які ти будеш ховатись від своєї самотності. Вони здаються більш певними, бо вони уже чиїсь і ти нібито вже не сам. Ти втікатимеш від свого, бо воно лише твоє і тому самотнє, тому страшне.Ти вимагатимеш від світу, щоб він врятував тебе від цієї самотності, але він не може, тому ти вимагатимеш більше, аніж він міг би дати. Тому твої стосунки з іншими і з іншим у цьому світі завжди будуть недостатні, вони завжди будуть недотягувати, і тому там всюди чекатиме розчарування.Берегти себе варто не від цієї самотності, але від слабкодухості не-жити своє життя.Дозволь собі бути 🫶#шоти
НЕВРОЗ ВІРУЮЧИХ ЛЮДЕЙ Всякий невроз - це завжди намагання приховати якусь неприємну правду. В першу чергу, від себе. Такий собі відволікаючий маневр, що вимагає уваги аж до зацикленості, щоб тільки не подивитись в інший бік, бо там вона - тяжка правда!Фанатизм, для прикладу, - це завжди невроз. І він продиктований сумнівами та невпевненістю, інакше фанатику не треба було би бути таким однобоким та галасливим.Кожен невротик - це такий собі фокусник, що однією рукою активно розмахує лише для того, щоб іншою щось приховати. От тільки невротик ще й сам вірить у свої фокуси.Віруючі люди часто бояться сумнівів. Від них вони втікають у активність - треба більше молитись, більше постувати, частіше причащатись, одягнути більше хрестиків тощо. Фактично, щоб просто заглушити непевність.Так віруючі легко стають пустодзвонами і невротиками. Ніби багато благочестя, багато іконок і молитв, багато правильних слів, але все начебто під ковпаком, за який не достукатись. Ніби святе, але якесь мертве, не живе.Через сумніви і непевність лежить дорога до справжнього і живого. І у Христа була Гефсиманія.Правда звільняє 🫶#іпровіру
Інтроверти vs Екстраверти: Хто ми та як це впливає на наше життя?Багато хто з нас знає, що таке інтроверсія та екстраверсія, але чи насправді ми розуміємо, як ці риси впливають на наші життя? Давайте подивимось глибше на ці характеристики та на те, як вони можуть допомогти або, навпаки, стати викликом у різних ситуаціях.Хто такі інтроверти?Інтроверти – це ті, хто отримує енергію від самотності або спілкування в невеликих групах. Вони зазвичай занурюються у свої думки, обожнюють час наодинці та зазвичай обирають більш спокійні, розмірені активності. Це не означає, що вони сором'язливі або не люблять людей – просто вони швидко виснажуються від великих соціальних зібрань. У роботі інтроверти часто віддають перевагу завданням, що потребують зосередженості та самостійності. Вони здатні бачити деталі, помічати нюанси та добре обмірковувати рішення.А що про екстравертів?Екстраверти, навпаки, отримують енергію від спілкування та активної взаємодії з іншими. Вони легко встановлюють контакти, ініціюють розмови та обожнюють бути в центрі уваги. У роботі екстраверти зазвичай добре себе почувають у командних проектах і можуть легко знайти себе в ролі лідерів. Вони схильні діяти швидко та не завжди заглиблюватися в деталі, але здатні мотивувати інших, знаходити нові можливості та швидко адаптуватися до змін.Переваги та викликиЯк інтроверсія, так і екстраверсія мають свої сильні сторони. Інтроверти зазвичай більш обдумані та спокійні, що допомагає їм ухвалювати виважені рішення. Вони можуть будувати глибокі стосунки з іншими та добре працювати в стресових ситуаціях, де потрібна зосередженість. Але інтроверти можуть уникати ситуацій, що вимагають публічних виступів чи швидкої соціалізації, через що їм іноді важко реалізувати свої ідеї.Екстраверти ж сильні в комунікації, легко заводять нові знайомства та можуть бути чудовими мотиваторами. Вони швидко адаптуються до змін і не бояться ризикувати. Проте їм іноді бракує самоконтролю та здатності до глибокої рефлексії, що може призводити до імпульсивних рішень або швидкого вигорання.Як знайти баланс?Важливо розуміти, що всі ми маємо як інтровертні, так і екстравертні риси. Життя стає набагато комфортнішим, коли ми приймаємо свою природу і розвиваємо навички, які можуть доповнити нашу особистість. Інтровертам може бути корисно розвивати комунікативні навички та вчитися підтримувати соціальні зв’язки. Екстравертам же допоможе вміння зосереджуватися на самоті та обмірковувати свої рішення.Пам'ятайте, що будь-яка з цих рис не є "кращою" чи "гіршою". Головне – знайти гармонію між ними та навчитися використовувати свої сильні сторони, щоб жити із собою в мирі.Живи і будь🫶#психомудрості
Пресвята Богородице, мати Господа Христа, глянь на нас!Ти знаєш біль і страждання материнського серця за дітей своїх. Ти знаєш, до якої жорстокості та безумства можуть доходити люди у своїх горделивих пожаданнях. Ти сама знаєш ту диявольську несправедливість та підлість, у якій ті, що звуть себе Божими і духовними, прибивають до хреста невинного Праведника.Глянь на безвинно пролиту кров дітей і батьків наших, глянь на попелища, де були святині наші і доми, глянь скільки сирих могил, яких би не мало бути, глянь на розгублених і загублених, на розсіяних, скалічених, засмучених, на тих, хто в полоні і на тих, хто чекає, на тих, хто серед всього знаходить сили, щоб допомагати, захищати, служити...Глянь на нас, дітей своїх! Прийди до нас, будь з нами, допоможи нам і заступи нас.Осатанілість одних, злорадство інших, он тих байдужість... Нехай зневіра і розчарування не випалять сердець наших. Нехай вбивця понесе тягар гріха свого, скривджений буде втішений, а невинний нехай торжествує, щоб здійснилася воля Бога і Творця, що кличе народи до життя і миру. Амінь. #зісвятом
Сьогодні непросто вже розгледіти ту просту правду у Хресті Христовому. Ми обклались хрестами з кожного боку, прикрасили дорогоцінним камінням, вилили в золоті, ніби хотіли би від тої правди відкупитись. А вона не дуже приємна. Проте, цілюща. Перше, що падає в око від Хреста - абсурд! Бог, Творець, у чиїй руці дихання і життя кожного, висить побитий і прибитий, обпльований на хресті. У цьому житті багато що не на своєму місці.Хрест викриває тяжку несправедливість цього світу! Невинний Праведник чиїмись амбіціями, страхами, жлобством, інтригами розіп'ятий, як злочинець. І сьогодні у невинного буває Голгофа.Неймовірне безумство. Ті, хто проповідували, молились і чекали Месію - Його ж і розіп'яли. Якби ж то люди робили те, про що кажуть.Хрест - то суд світу цьому!Життя, що сповнене абсурду, несправедливості і безумства! Нічого не нагадує? Не впізнаєте припудрене сьогодення?!Що ми хочемо від того світу, він Бога розіп'яв!І? Невже ніякої просвіти, правди чи надії? Є, друже, є правда. І вона в тому, щоб зробити, як Христос - взяти цей хрест, цей абсурд, ці несправедливість і безумство життя на свої плечі, підняти і йти далі. Йти і нести у життя правду, прощення, добро, відповідальність, наповнюючи його сенсом. В тому все християнство. Це означає бути подібним Христу. Не здатись неправді, темряві і порожнечі, вірити і любити.Живи і будь 🫶#думидуховні
Не знаю, чи є людина, яка б сьогодні не чула про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), але точно мало хто чув проПОСТТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ!Не всякий поганий для людини досвід матиме обов'язково погані наслідки. І це обнадіює.Посттравматичне зростання (ПТЗ) — це позитивні психологічні зміни, які можуть виникати у людини внаслідок переживання важких, травматичних подій.На відміну від посттравматичного стресового розладу (ПТСР), який пов'язаний із негативними наслідками стресу, посттравматичне зростання полягає у здобутті нового розуміння життя та себе. Людина може стати більш стійкою, цінувати стосунки глибше, переглянути пріоритети, знайти нові смисли або навіть стати відкритішою до нових можливостей. ПТЗ може включати:1. Посилене відчуття особистісної сили.2. Переоцінку життєвих цінностей.3. Поглиблення духовних переконань або пошук нових смислів.4. Поліпшення міжособистісних відносин.5. Відчуття більшої життєвої вдячності.Це явище не обов'язково виникає у кожного, але може стати важливим фактором відновлення та адаптації після важкого досвіду. Надія є 🫶сила_тут/#психомудрості
Запитували -відповідаємо!Якось я ділився цитатою Карен Хорні про ревнощі. Ось тут. Декому це відгукнулося, було кілька смс у приват, які можна звести до запитання - а як з ревнощами справлятись?Ревнощі - дуже тяжка ноша. Не даремно Соломон називав це почуття вогнем пекельним (Пісня Пісень 8.6). Вона пече, мучить і не дає спокою серцю, в якому оселяється. Я бачив, як ревнощі руйнували хороші стосунки. І хоч для неї не було підстав, та підозрілість завжди знайде собі виправдання.Причини до ревнощів можуть бути різні, можуть бути реальні чи надумані, але що точно і в кожному випадку ви там можете побачити, то це непевність і страх:- глибоку непевність у собі, низьку самооцінку;- неймовірний страх втратити ці стосунки.Це два стовпи ревнощів.Справлятись із ревнощами непросто. Сказати собі, що більше не буду так себе вести, хай робить, що хоче, або спробувати тримати себе зусиллям волі чи щось таке, це нічого не дасть. Раз за разом вас все рівно буде зривати. Ревнощі - це уже наслідок, причина ж глибоко у власній непевності і страху.То що можна зробити?1. Майте власну гідність. Не плутайте із гординею, високомірністю чи зверхністю, які є зворотнім боком тої ж таки невпевненості. Гідність тут практично буде означати - не маніпулюйте. Ніяк і зовсім. Ревнощі дуже маніпулятивні. Весь час хочеться якимись хитрощами щось вивідати, якимись натяками і напівтонами щось сказати важливе. Все це привносить дуже багато фальші у стосунки, непорозуміння, заставляє виглядати по-дурному, принижуватись і принижувати. Така манера поведінки ніяк не додасть вам самовпевненості і відчуття власної цінності, якраз навпаки. Ваше слово нехай буде так - так, ні - ні, і по-доброму)2. Прийміть ту істину, що стосунки - це весь час ризик і то нормально. Немає ніяких гарантій чи способу привласнити собі когось безповоротно. Розходяться і багаті, і молоді, і з дітьми, і в біді, і ті, які колись були щасливими, всяке можливо. Якщо ж ви приймете цю істину ризику, то це, найперше, дуже полегшить вам життя. Пропаде бажання контролювати те, що, фактично, контролювати ти не можеш. Таке бажання, між іншим, робить тебе тираном, що тільки псує ситуацію, бо з тиранами дуже тяжко жити. Відтак у стосунках буде більше смаку і цінності, бо коли ви залишаєтесь разом, то не тому, що ви все обставили колючим дротом, а тому, що тебе обирають, з тобою хочуть залишатись, бути поряд.Однак істину цього ризику у стосунках можна прийняти, якщо є сили самовпевненості. Це взаємопов'язані моменти.Отже, ростиш із себе гідну, добру людину і ризикуєш.Сказати завжди легше, аніж зробити, але якщо постаратися, то можна.Живи і будь 🫶разом_краще_підпишись/#питаливідповідаємо
Пам'ятаєте, я обіцяв розповісти, як по взутті можна здогадатись політичні вподобання людини? Ось тутТак отДумаю, то зрозуміло, що у побуті людина проявляє свій характер. Характер - це вираження світогляду і того, що у психології називається життєвими переконаннями. Тож за побутом людини можна зрозуміти її характер, а за характером уже і політичні настрої. - Якщо людина кидає своє взуття як-попало, не старається, щоб було все в порядку і рівненько, то це свідчить, що вона відкрита до нового. Яким чином? Таким, що нове - це завжди певний безпорядок, але очевидно, що таку людину він не напрягає. Тож, ймовірно і скоріше за все, що такий виборець віддасть свій голос за політичну силу, яка пропонує відкритість і зміни.- Якщо ж людина дбає, щоб взуття стояло рівно і на своєму місці, то це свідчить про те, що ця людина відчуває себе комфортно у визначеній обстановці. Безпорядок нового буде бентежити її, тому у своєму політичному виборі вона буде схилятись до консерватизму і традиційності.Однак, у такому підході до електорату є суттєва прогалина. Не зрозуміло, як визначити масового виборця, що голосує за гречку? Які ознаки тапок мають на то вказувати? Є якісь здогадки? Пишіть на @psy_from_GodЖиви і будь 🫶підпиши-сь/#психомудрості
Чому з війною не стало більше людей у храмах?А чому з війною чиновники не стали менше красти? Чому з війною сім'ї не стали міцнішими? Чому взагалі не стали всі добрими, мудрими і відповідальними?На початку великої війни майже все так і було, почало так бути, але швидко все здулось і повернулось на свої биті та криві дороги.Правда в тому, що людський досвід твориться не іззовні, він виникає зсередини.Тобто, життєва мудрість приходить до людини не через обставини, а через її внутрішній особистий світ, де вона думає і робить вибір, ким і якою бути. Обставини можуть бути стимулом до такого внутрішнього процесу, але самі по собі вони не здатні людину суттєво змінити. Життя людину не навчить, якщо людина не хоче вчитись.Паршива людина паршива в усьому, а для чистого все чисте. Хто вірний у малому, той вірний і у великому.Людина тим і відрізняється від тварини, що має цей внутрішній простір для думки і вибору, для мудрішання. Худоба живе компульсивно, а людина може робити повороти в житті, вона може сказати собі:- До сьогодні я жив ось так, бо я чогось не розумів, але тепер буде інакше.Однак таке буває рідко. Частіше все як-попало, ситуативно. Немає масштабу, немає глибини, все якась мишина возня. Ми не зосереджуємось на тому які ми, якими нам бути і не шукаємо себе якихось, але просто живемо при нагоді. А якщо нагоди шукати завжди кращої, то інколи прийдеться платити собою.Але чому люди не хочуть вчитись? Чому нас не вчать навіть такі складні обставини? Гадаю, це через гординю. Людина приходить у це життя і дуже швидко перестає йому дивуватись, вона спішить заявити про себе. Вигнані з Раю і загублені 🫶разом_краще_підпишись/#іпросуспільство
TGLIST.COM.UA
