Сьогодні вже очевидно, що Путін психопат і параноїк.Всі ці його неадекватні рішення впевнено можна зчитувати як компесаторні. Не важко зрозуміти, що за таким випуклим образом категоричної рішучості і наполегливості ховається відчуття особистої ущербності. Людину просто несе.Глибоке, вочевидь, відчуття меншовартості спонукає людину весь час доводити протилежне. Однак, тому немає кінця, бо відчуття то всередині в душі, воно не ззовні, тому нічого не буде достатньо. Йому потрібне лікування, але він тільки намагається піднімати ставки. З кожним сумнівом у собі, ціна має бути дорожчою.Втім, біда не стільки в тому, що Путін параноїк і психопат вбивця, скільки в тому, що пів світу готові то виправдовувати і миритися із тим! Оце справді вражає.Коли хтось когось ґвалтує, вбиває, виганяє з дому тощо, то йому кажуть - стоп, так не нормально! А якщо ти вбиваєш сотнями тисяч, тероризуєш мільйони, то це вже, виявляється, політика, то вже якісь інтереси, не все так адназначна і інша якась дурня.Серед таких люди розумні і освічені, то не абихто, навіть духовні! І це ще один момент у цій історії, який мене вражає. Жоден єпископ на росії не виступив проти війни, жоден! А їх сотні, тих, що за обов'язок собі взяли проповідувати любов, милосердя і добро. При тому, що атеїст і задира Невзоров став голосом волаючого в пустелі! Мені кажуть, що архієреїв цих треба розуміти, вони нібито десь глибоко в душі проти війни і проти Кіріла, але вони залежні від системи статусом і статками тощо. Тут тільки треба розуміти, що Невзорові переслідуються режимом, відкриті кримінальні справи, у них забрали їх майно, там було немало, можна розуміти, днями забрали квартиру навіть у їх мами. Однак безбожник Невзоров готовий платити таку недешеву ціну за свої принципи, а архієреї РПЦ чи то принципів не мають, чи то ціна їм задорога, так і не ясно.От і розумій це людство, це життя і світ.Всіх не зміниш, але подбати про те, щоб не стати путіним, можеш.Життя потребує правди 🫶#війна
Бути священником сьогодні все важче.Завдання не із простих. З одного боку, неабиякий скепсис до Церкви і віри - попи-жлоби, тільки людям голови дурять, кому воно треба; а з іншого - романтизовані очікування - свята людина, повна любові і терпіння, доступна 24/7, у красивому теплому храмі, що завжди готова допомогти і не тільки словом, але все це, звичайно, без грошей.У сьогоднішній секулярній (не-релігійній, безбожній фактично) культурі, де Бог і духовне життя, то ніби дешеве дозвілля, для священика все менше місця, власне, як для священника. Як того, хто молиться, хто предстоїть перед Богом, хто повчає духовному. Нас залишили вже тільки на крайні випадки - якась тяжка біда і похорон. Інколи хрещення та вінчання, декорація публічних заходів, але то для гарних фото в соцмережах.Дехто із нашого брата у відповідь починає впадати у нездоровий містицизм та спекулювати на людських страхах. Такі проповідують кінець світу, страшне боговідступництво, кари на всіх, хто не з ними. Все це кожного разу дуже дешево, але прості відповіді у складних ситуаціях легко можуть здатися геніальними. Отці ж у такий спосіб рятують свою священничу самоідентифікацію.Більшість намагається пристосуватися до нових умов. Хтось пробує догодити публіці і бути за все хороше проти всього поганого, хтось йде в соціальне чи благодійне служіння, благо сьогодні запит великий, а хтось просто шукає хоч якоїсь роботи.Однак, священство сьогодні, як служіння, невротизоване. Все важче розуміти хто такий священник, яка його роль, що від нього очікують, як він виглядає, як себе веде і що каже, так, щоб не відчувати себе нав'язливим або знеціненим.Кому ми треба? 🫶#думидуховні
Гадаринський біснуватий і те гірше, що є у нашій душі.Історія про гадаринського біснуватого ( краще її нагадати собі в деталях за цим посиланням Лк. 8. 26-39 ), якщо її інтерпретувати психологічно, добре відображатиме невроз віруючої людини.Уявіть, що всі події і персонажі - це частини однієї душі.Часто віруючі люди вважають, що вони мають бути хорошими. Чесно кажучи, не тільки віруючі. Цього, начебто, від них вимагає християнство/батьки/соціум/культура/ саме життя. Саме хорошими, а не живими, і будь-якою ціною. Це такий собі гадаринський край, де все цивілізовано, причесано і в порядочку: ось місто, ось поле на узбережжі, де хороші люди випасають свою фальш, а ось жителі, що хочуть спокою і порядку.Гадаринський біснуватий - це те, що Юнг називає Тінню, а в Церкві ми називаємо гріховністю. Коли людина приходить в Церкву, вона спішить бути хорошою. Найкоротший спосіб бути хорошим - це швиденько відмовитись від всього, що здається поганим в собі. Не розібратись із тим, а просто витіснити його за місто. Зробити вигляд, що все - вуаля і тепер я просто хороший!Мало хто вже звертає увагу на те, що святі отці початком духовного життя вважали бачення своїх гріхів. Духовне становлення, за їх досвідом, вимагає часу і розсудливості, а правило пізнати самого себе, є одним із основних у аскетиці. Все це означає, що та гріховна, тіньова наша сторона потребує не просто найскорішого забуття, а скоріше морального світла і вибору.Хороша частина душі із гадаринського краю спочатку пробує просто закувати цю гріховну частину в ланцюги порядку і дисципліни, але то не дуже допомагає. Кожен, хто пробував бути хорошим, або просто був близько до таких хороших людей, міг зауважити, як легко, зі стабільною періодичністю, ця темна частина душі рве всі ланцюги пристойності і всю хорошість просто зносить, як весняною повінню. Відтак, цю біснувату частину душі знову ховають у найпотаємніші куточки свого серця, у гроби, не тільки від чужих очей, але і від своїх.Христос у цій історії - це розум. У Отців часто зустрічається ця аналогія розум-цар душі-Бог. Христос приходить у цей край, зустрічає біснуватого і... (тут уважно) - уділяє йому увагу! "Як твоє ім'я?" - каже. І біснуватий зціляється, набуває адекватного людського образу.Мова про те, що гірше, яке є у нашій душі, яке ми часто намагаємось спочатку контролювати силою волі, а потім просто хочемо від того сховатись, втекти чи зробити вигляд, що то не ми, воно теж потребує розумної уваги. Треба пізнати себе і з цього боку теж, не тільки з доброго. У кожної людини є ці два боки, тому християнство і говорить про падшість та зараженість гріхом людської природи. Не варто робити вигляд, що тебе то не стосується, бо ти ходиш в церкву, це лише невротизує.Визнання (бачення і розуміння) своєї Тіні, а не просто благочестива гра у грішника, знімає внутрішній конфлікт, згладжує напругу, приносить цілісність.Не здаватись, а бути 🫶#психомудрості
Просто нагадую, що"На все свій час, усякій справі в цім житті — своя пора.Час для народження, і час для смерті, час посадити й час вирвати посаджене з корінням.Час убивати й час лікувати, час руйнувати й час будувати.Час плакати і час сміятися, час сумувати й час танцювати.Час розкидати каміння й час збирати каміння, час обнімати й час уникати обіймів.Час шукати й час кидати пошуки.Час тримати й час відпускати.Час розривати одяг й час зшивати.Час мовчати й час говорити.Час кохати й час ненавидіти.Час для війни і час для миру.Що користі трудівникові з його праці? Я бачив усе, що Бог відвів людині робити. Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом. Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті. А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок. Я знаю: все, що творить Бог, — навіки. До цього нічого не додаси, як нічого й не віднімеш від цього. Бог зробив так, щоб люди побожно ставилися до Нього. Що сталося, вже було, і що буде, вже було раніше. Бог шукає тих, хто зазнає переслідувань" (Екклезіаст 3. 1-15).Коли в житті є такт, то це вже музика. Розумій свій час🫶#думидуховні
У світі, де все минає, де час забирає навіть найбільш значущі моменти, людині варто вчитися дивитись на своє життя через призму вічності. Смерть, яка здається кінцем, насправді є початком переходу в те, що не підлягає часу і змінам. Душа, яку кожен носить у собі, створена для вічного життя, і смерть — це лише двері, через які вона проходить. Молячись за померлих, ми не лише висловлюємо любов до тих, хто пішов, але й визнання Божої влади над життям і смертю. Це акт покори перед вічним, через який ми вчимося приймати смерть як частину цього життєвого порядку, що просякнутий Промислом Творця. Вічне життя — це не просто продовження часу після смерті. Це реальність, яка вже присутня тут і зараз, у кожній миті нашого життя і в сьогоднішніх наших молитвах зокрема. Живучи з вірою, ми вступаємо у вічність, бо саме віра дозволяє нам побачити більше, ніж те, що може запропонувати ця минуща очевидність. Ми повинні навчитися молитися не для того, щоб уникнути смерті, але щоб знайти мир у її неминучості, розуміючи, що справжнє життя починається саме тоді, коли ми віддаємо себе у руки Бога. Молячись за померлих, ми свідчимо вічність, що вже поміж нас, свідчимо любов, що більша за смерть, свідчимо себе і їх, як живі і вічні душі. У Бога немає померлих. Смерть не є останньою поразкою. Молитва за померлих є для нас, живих, засобом підготовки до власної смерті і водночас способом зберегти зв'язок любові з тими, кого вже нема поруч. Вона спонукає нас звернутися до вічного і знайти втіху в тому, що душі померлих вже увійшли у простір Божої благодаті, де час і страх не мають сили. Спонукає нас до надії і очікування зустрічі. Коли те визначить Божий задум про нас, але ми чекаємо побачитись із тими, кого любимо попри смерть. Мир у Христі їхнім душам, Царство Небесне 🫶#іпровіру
Не можна говорити про якусь дорослість чи духовну зрілість, допоки людина не погодиться на певну самотність у своєму житті.Мова не про соціальну самотність, а про екзистенційну. Не про те, щоб інколи залишатись на самоті, не про те, що інколи тебе не розуміють близькі чи під твоїми постами мало вподобайок.Мова про те, що якась частина тебе завжди і в усьому залишається самотньою. Цим боком ти завжди сам на сам із цим життям, навіть коли навколо люди. В цьому сенсі ти завжди сам перед цією дійсністю, перед цим життям, а відтак і перед смертю. Як смерть, це завжди самотність якоюсь мірою, бо ніхто не йде з тобою туди за руку, так і твоє буття, десь на глибині ти сам предстоїш щоденній своїй дійсності.І поки ти цю свою самість не визнаєш, не приймеш, не прихистиш, не погодишся на неї, ти не матимеш спокою. Твоє життя завжди буде чужим. Чужі слова, думки, бажання, ідеї у які ти будеш ховатись від своєї самотності. Вони здаються більш певними, бо вони уже чиїсь і ти нібито вже не сам. Ти втікатимеш від свого, бо воно лише твоє і тому самотнє, тому страшне.Ти вимагатимеш від світу, щоб він врятував тебе від цієї самотності, але він не може, тому ти вимагатимеш більше, аніж він міг би дати. Тому твої стосунки з іншими і з іншим у цьому світі завжди будуть недостатні, вони завжди будуть недотягувати, і тому там всюди чекатиме розчарування.Берегти себе варто не від цієї самотності, але від слабкодухості не-жити своє життя.Дозволь собі бути 🫶#шоти
НЕВРОЗ ВІРУЮЧИХ ЛЮДЕЙ Всякий невроз - це завжди намагання приховати якусь неприємну правду. В першу чергу, від себе. Такий собі відволікаючий маневр, що вимагає уваги аж до зацикленості, щоб тільки не подивитись в інший бік, бо там вона - тяжка правда!Фанатизм, для прикладу, - це завжди невроз. І він продиктований сумнівами та невпевненістю, інакше фанатику не треба було би бути таким однобоким та галасливим.Кожен невротик - це такий собі фокусник, що однією рукою активно розмахує лише для того, щоб іншою щось приховати. От тільки невротик ще й сам вірить у свої фокуси.Віруючі люди часто бояться сумнівів. Від них вони втікають у активність - треба більше молитись, більше постувати, частіше причащатись, одягнути більше хрестиків тощо. Фактично, щоб просто заглушити непевність.Так віруючі легко стають пустодзвонами і невротиками. Ніби багато благочестя, багато іконок і молитв, багато правильних слів, але все начебто під ковпаком, за який не достукатись. Ніби святе, але якесь мертве, не живе.Через сумніви і непевність лежить дорога до справжнього і живого. І у Христа була Гефсиманія.Правда звільняє 🫶#іпровіру
Інтроверти vs Екстраверти: Хто ми та як це впливає на наше життя?Багато хто з нас знає, що таке інтроверсія та екстраверсія, але чи насправді ми розуміємо, як ці риси впливають на наші життя? Давайте подивимось глибше на ці характеристики та на те, як вони можуть допомогти або, навпаки, стати викликом у різних ситуаціях.Хто такі інтроверти?Інтроверти – це ті, хто отримує енергію від самотності або спілкування в невеликих групах. Вони зазвичай занурюються у свої думки, обожнюють час наодинці та зазвичай обирають більш спокійні, розмірені активності. Це не означає, що вони сором'язливі або не люблять людей – просто вони швидко виснажуються від великих соціальних зібрань. У роботі інтроверти часто віддають перевагу завданням, що потребують зосередженості та самостійності. Вони здатні бачити деталі, помічати нюанси та добре обмірковувати рішення.А що про екстравертів?Екстраверти, навпаки, отримують енергію від спілкування та активної взаємодії з іншими. Вони легко встановлюють контакти, ініціюють розмови та обожнюють бути в центрі уваги. У роботі екстраверти зазвичай добре себе почувають у командних проектах і можуть легко знайти себе в ролі лідерів. Вони схильні діяти швидко та не завжди заглиблюватися в деталі, але здатні мотивувати інших, знаходити нові можливості та швидко адаптуватися до змін.Переваги та викликиЯк інтроверсія, так і екстраверсія мають свої сильні сторони. Інтроверти зазвичай більш обдумані та спокійні, що допомагає їм ухвалювати виважені рішення. Вони можуть будувати глибокі стосунки з іншими та добре працювати в стресових ситуаціях, де потрібна зосередженість. Але інтроверти можуть уникати ситуацій, що вимагають публічних виступів чи швидкої соціалізації, через що їм іноді важко реалізувати свої ідеї.Екстраверти ж сильні в комунікації, легко заводять нові знайомства та можуть бути чудовими мотиваторами. Вони швидко адаптуються до змін і не бояться ризикувати. Проте їм іноді бракує самоконтролю та здатності до глибокої рефлексії, що може призводити до імпульсивних рішень або швидкого вигорання.Як знайти баланс?Важливо розуміти, що всі ми маємо як інтровертні, так і екстравертні риси. Життя стає набагато комфортнішим, коли ми приймаємо свою природу і розвиваємо навички, які можуть доповнити нашу особистість. Інтровертам може бути корисно розвивати комунікативні навички та вчитися підтримувати соціальні зв’язки. Екстравертам же допоможе вміння зосереджуватися на самоті та обмірковувати свої рішення.Пам'ятайте, що будь-яка з цих рис не є "кращою" чи "гіршою". Головне – знайти гармонію між ними та навчитися використовувати свої сильні сторони, щоб жити із собою в мирі.Живи і будь🫶#психомудрості
Пресвята Богородице, мати Господа Христа, глянь на нас!Ти знаєш біль і страждання материнського серця за дітей своїх. Ти знаєш, до якої жорстокості та безумства можуть доходити люди у своїх горделивих пожаданнях. Ти сама знаєш ту диявольську несправедливість та підлість, у якій ті, що звуть себе Божими і духовними, прибивають до хреста невинного Праведника.Глянь на безвинно пролиту кров дітей і батьків наших, глянь на попелища, де були святині наші і доми, глянь скільки сирих могил, яких би не мало бути, глянь на розгублених і загублених, на розсіяних, скалічених, засмучених, на тих, хто в полоні і на тих, хто чекає, на тих, хто серед всього знаходить сили, щоб допомагати, захищати, служити...Глянь на нас, дітей своїх! Прийди до нас, будь з нами, допоможи нам і заступи нас.Осатанілість одних, злорадство інших, он тих байдужість... Нехай зневіра і розчарування не випалять сердець наших. Нехай вбивця понесе тягар гріха свого, скривджений буде втішений, а невинний нехай торжествує, щоб здійснилася воля Бога і Творця, що кличе народи до життя і миру. Амінь. #зісвятом
Сьогодні непросто вже розгледіти ту просту правду у Хресті Христовому. Ми обклались хрестами з кожного боку, прикрасили дорогоцінним камінням, вилили в золоті, ніби хотіли би від тої правди відкупитись. А вона не дуже приємна. Проте, цілюща. Перше, що падає в око від Хреста - абсурд! Бог, Творець, у чиїй руці дихання і життя кожного, висить побитий і прибитий, обпльований на хресті. У цьому житті багато що не на своєму місці.Хрест викриває тяжку несправедливість цього світу! Невинний Праведник чиїмись амбіціями, страхами, жлобством, інтригами розіп'ятий, як злочинець. І сьогодні у невинного буває Голгофа.Неймовірне безумство. Ті, хто проповідували, молились і чекали Месію - Його ж і розіп'яли. Якби ж то люди робили те, про що кажуть.Хрест - то суд світу цьому!Життя, що сповнене абсурду, несправедливості і безумства! Нічого не нагадує? Не впізнаєте припудрене сьогодення?!Що ми хочемо від того світу, він Бога розіп'яв!І? Невже ніякої просвіти, правди чи надії? Є, друже, є правда. І вона в тому, щоб зробити, як Христос - взяти цей хрест, цей абсурд, ці несправедливість і безумство життя на свої плечі, підняти і йти далі. Йти і нести у життя правду, прощення, добро, відповідальність, наповнюючи його сенсом. В тому все християнство. Це означає бути подібним Христу. Не здатись неправді, темряві і порожнечі, вірити і любити.Живи і будь 🫶#думидуховні
TGLIST.COM.UA
