Бути священником сьогодні все важче.Завдання не із простих. З одного боку, неабиякий скепсис до Церкви і віри - попи-жлоби, тільки людям голови дурять, кому воно треба; а з іншого - романтизовані очікування - свята людина, повна любові і терпіння, доступна 24/7, у красивому теплому храмі, що завжди готова допомогти і не тільки словом, але все це, звичайно, без грошей.У сьогоднішній секулярній (не-релігійній, безбожній фактично) культурі, де Бог і духовне життя, то ніби дешеве дозвілля, для священика все менше місця, власне, як для священника. Як того, хто молиться, хто предстоїть перед Богом, хто повчає духовному. Нас залишили вже тільки на крайні випадки - якась тяжка біда і похорон. Інколи хрещення та вінчання, декорація публічних заходів, але то для гарних фото в соцмережах.Дехто із нашого брата у відповідь починає впадати у нездоровий містицизм та спекулювати на людських страхах. Такі проповідують кінець світу, страшне боговідступництво, кари на всіх, хто не з ними. Все це кожного разу дуже дешево, але прості відповіді у складних ситуаціях легко можуть здатися геніальними. Отці ж у такий спосіб рятують свою священничу самоідентифікацію.Більшість намагається пристосуватися до нових умов. Хтось пробує догодити публіці і бути за все хороше проти всього поганого, хтось йде в соціальне чи благодійне служіння, благо сьогодні запит великий, а хтось просто шукає хоч якоїсь роботи.Однак, священство сьогодні, як служіння, невротизоване. Все важче розуміти хто такий священник, яка його роль, що від нього очікують, як він виглядає, як себе веде і що каже, так, щоб не відчувати себе нав'язливим або знеціненим.Кому ми треба? 🫶#думидуховні