Пороблено Подкаст

Хто такі ногаї — і чому ми так мало про них знаємо? Яким був Південь України до колонізації Російською імперією? І який слід ногаї залишили в українському побуті, мові, музиці та уявленнях про степ і степову культуру?У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо про тюркський народ ногаїв, який жив на українському Півдні і був важливою частиною історії степу.Гість випуску — Ігор Ходжаніязов, дослідник історії традиційної музики, музикант, дослідник тюркських народів України, автор телеграм-каналу @anonimny_avtor.Тема Півдня України та його колонізації лише починає відкриватися для більшості українців. Дехто й досі уявляє ці території як «порожній степ», «нічийні землі», «Дике поле», де до приходу імперії ніхто не затримувався. Але насправді тут постійно жили різні народи, існували складні зв’язки, конфлікти, торгівля, взаємні впливи й жорстокі реалії свого часу.У цьому випуску говоримо про те:— хто такі ногаї, де вони жили і яке місце займали в історії українського Півдня;— який стосунок до колонізації степу мали українці;— якою була історія стосунків козаків і ногаїв і до чого тут чабани;— які ногайські слова досі побутують в українській мові;— як Російська імперія розправлялася з ногайцями та ламала їхній спосіб життя;— хто сьогодні називає себе ногаями і де в Україні збереглися їхні поселення:https://www.youtube.com/watch?v=k-F0SrLeDowЦей випуск ми записали за кілька місяців до мобілізації Ігоря Ходжаніязова до лав ЗСУ. На превеликий жаль, Ігор загинув 28 червня 2026 року під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина і троє малих синів.Просимо підтримати родину:🫙Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/5t1FbPYvYm💳 Моно 4874 1000 3016 7061✉️ Приватбанку: 5168 7521 5313 1795PayPal: [email protected]Якщо Ви знали Ігоря особисто або просто хочете долучитися до збору і систематизації його наукової та творчої спадщини, запрошуємо долучитися до групи “Спадок Ігоря Ходжаніязова” у фейсбуку та в телеграмі.

Поляки, які на початку повномасштабного вторгнення відкривали для українців свої домівки, сьогодні дедалі частіше говорять про «невдячних біженців», «українців на соцвиплатах» і те, що нас у Польщі «забагато». Що сталося?За даними CBOS (Attitude to Other Nationalities, 2026), 43% поляків сьогодні висловлюють негативне ставлення до українців, а позитивне — лише 29%. У соцмережах українцям бажають розправи, в коментарях пишуть, що ми «нахабні», «невдячні» і «живемо коштом поляків». А політики дедалі охочіше підіграють цим настроям.Особливо сильні хвилі хейту здіймаються в моменти політичного загострення. Коли знову спалахують дискусії про Волинь, ексгумації або правила перебування українців у Польщі.І тут дехто каже, що, мовляв, це все російські боти, а самі поляки такого б не написали. «Я знаю людей, які подають до польської прокуратури заяви на особливо ненависницькі коментарі. І коли такі справи розслідують, інколи справді виявляється російський слід. Але в більшості випадків за цими коментарями стоять реальні поляки. Не якісь скінхеди чи фанати ультраправих ідей, а, наприклад, 70-річний дідусь із провінції чи 60-річна жінка з маленького містечка. Ось у неї фото з песиком, із внуком, а ось — коментар про те, що треба вирізати всіх українців», — каже Олена Бабакова.Антиукраїнські настрої поступово перетворюються на політичний інструмент. Ненависть до українців не залишається лише в коментарях. Хейт в соцмережах створює у політиків враження, що чергові обмеження щодо України та українців будуть користуватися підтримкою виборців.Наша гостя пояснює: «Уже наприкінці наступного року в Польщі стартує парламентська кампанія. І тут неважко здогадатися, що робитимуть політики. Реформуватимуть медицину, пенсійну систему чи знову хейтитимуть мігрантів? На жаль, тема мігрантів — легка, емоційна й завжди лежить на поверхні. Тим більше, що українці доволі рідко отримують польське громадянство, а отже не є політичною силою, з якою в Польщі справді доводиться рахуватися».Крім того, це все може впливати й на євроінтеграцію України. За даними IBRiS за червень 2026 року, 59,7% поляків виступають проти вступу України до Європейського Союзу.Як так трапилося, що в Польщі так легко повірили в міф про «українців на соцвиплатах», «багатих біженців» і «недостатньо вдячних» українців? І чому ці настрої — проблема не лише для українців у Польщі, а й для України загалом?Вмикайте епізод «Що насправді дратує поляків в українцях? Багаті біженці, українські жінки і “недостатня вдячність”» з Оленою Бабаковою — журналісткою, докторкою гуманітарних наук, дослідницею української еміграції та польсько-українських стосунків.https://youtu.be/caw3LOX0WOI

Як поляки бачили українців до повномасштабного вторгнення — і як цей образ змінюється тепер? Що виявилося сильнішим: досвід близькості після 2022 року чи старі стереотипи? І як сьогодні в Польщі співіснують солідарність, втома, повсякденне сусідство та політичні маніпуляції довкола українців?У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо з Оленою Бабаковою — журналісткою, докторкою гуманітарних наук, дослідницею української еміграції та польсько-українських стосунків.Разом розбираємося, чи можна називати українців у Польщі діаспорою, скільки українців живе в Польщі насправді, як змінювалися хвилі міграції до і після 2022 року, чому ставлення поляків до українців стало політичною темою і які стереотипи досі залишаються живучими.У цьому випуску говоримо про:🇺🇦 як повномасштабне вторгнення змінило польсько-українське сусідство;🇵🇱 міфи про «недостатньо вдячних» українців;🇺🇦 стереотипи про соцдопомогу, багатих переселенців і жінок-мігранток;🇵🇱 різницю між онлайн-ненавистю та реальним досвідом життя поруч;🇺🇦 антиукраїнські наративи в Польщі;🇵🇱 те, як політичний клімат впливає на українців за кордоном.Це розмова про близьке сусідство без ілюзій: із вдячністю, напругою, стереотипами, взаємною допомогою і питаннями, на які немає простих відповідей.Підписуйтеся на канал, ставте вподобайку й пишіть у коментарях: як, на вашу думку, змінилися стосунки українців і поляків після 2022 року?https://youtu.be/caw3LOX0WOI

28 червня на Харківщині під час використання бойового завдання загинув Ігор Ходжаніязов – дослідник історії музики, сходознавець, мовознавець, мультиінструменталіст, співак, поет, перекладач, автор телеграм-каналу "Анонімний автор 18 ст.", чоловік художниці Олени Шикури, батько трьох маленьких синів, великий друг багатьох із нашої спільноти.Ми встигли записати кілька випусків з Ігорем, коли були у Вінниці. Хай пам'ять про цю неймовірно талановиту, абсолютно унікальну і глибоку людину живе в кожному з нас. Дублюємо тут посилання на два епізоди, які вже вийшли:«Маргінали, святі чи музиканти: ким насправді були кобзарі та лірники» –https://www.youtube.com/watch?v=hDE9VIJAbj8«Дитячі музичні інструменти: брязкальця зі свинячого міхура, дудки з кульбаби та сопілки з очерету» – https://www.youtube.com/watch?v=YW1U4zxGKGEТакож наступного тижня готуємо до випуску останній епізод, записаний з Ігорем. На жаль, уже у пам'ять про нього.Банка для підтримки родини Ігоря:https://send.monobank.ua/jar/A1wYbx53VR

Як Львів став кавовою столицею? Хто створив бренд галицької кухні? Який український десерт має несподіваний зв’язок із білоруським КДБ? І в чому був секрет пива у львівських закладах 1990-х? У новому випуску подкасту «Пороблено» говоримо про каву, пиво, десерти, ресторани й гастрономічні міфи Львова та Галичини і не тільки.Гість випуску — Всеволод Поліщук, ресторатор, дослідник гастрономічної культури, автор книги «Фантастична історія української кухні» і телеграм-каналу @PolishchukRecoomends.Разом розбираємося, чому Львів вважають кавовою столицею, як змінювалася культура кавоваріння, у чому феномен Юрія Кульчицького, як змінювалася культура пиття пива та чому деякі радянські десерти потребують уважнішого погляду.У цьому випуску говоримо про:☕️ перші кав’ярні на українських теренах;☕️ «Вірменку», культуру зустрічей і міські субкультури;проблеми з кавою у 1980–1990-х;🍻пивні Львова й культуру споживання пива у 90-ті;🍰торт «Спартак» і радянську гастрономічну спадщину;☕️ як створювався бренд галицької кухні.Вмикайте цей випуск за вечерею — буде смачно, несподівано й дуже по-львівськи:https://youtu.be/s_Vfh4zUZyI?is=MRCjGG-Hnd_8uk4oДо речі, серед коментарів під відео ми розігруємо книжку «Фантастична історія української кухні» з підписом автора

Друзі, ми раді анонсувати третю камерну зустріч і познайомити з нашою наступною гостею:Ярина Сізик – фольклористка, популяризаторка української традиційної культури, консультантка брендів з питань культурної спадщини, учасниця гурту ЩукаРиба.24 червня о 19:00 поговоримо про тяглість традиції та етику відродження: 🔸 Як правильно популяризувати українську традиційну культуру і робити це етично?🔸 Які помилки ще досі роблять бізнеси, інфлуенсери та медіа у цих комунікаціях та як цього уникати?🔸 Яка межа декоративності, трендовості та заглиблення у прагненні відтворювати культуру сьогодні?Запрошуємо всіх наших спонсорів від «Мольфарів-хмаридників».🔸 Посилання на зустріч розішлемо додатково. Також продублюємо у дописах для спонсорів на Патреоні, BuyMeACoffee, YouTube i Монобазі. Якщо раптом не знайдете запрошення там чи на пошті — напишіть нам.Якщо Ви ще досі не з нами і хочете доєднатися до нашої спільноти, будемо щиро раді:https://linktr.ee/porobleno (у вкладці "Підтримати нас")До зустрічі 💛

Запах – один із найсильніших провідників пам’яті. Він може за мить повернути давно забуте, нагадати про тих, кого вже немає поруч, викликати піднесення, смуток чи навіть відразу. У традиційних уявленнях українців пахощі були не лише частиною побуту, а й важливим елементом обрядів, свят та лікування.У цьому випуску говоримо про те:🌿 як запахи пов’язані з пам’яттю та емоціями;🌿 наскільки глибоко вкорінені запахи у традиційних уявленнях;🌿 чому запах допомагає впізнавати «своїх» і «чужих» та як це впливає на тяглість дискримінації за етнічною ознакою;🌿 якого значення раніше надавали підкурюванням;🌿 навіщо музеям продумувати запахи своїх експозицій.Пишіть у коментарях, які запахи повертають вас у дитинство, а які – асоціюється з домівкою:https://www.youtube.com/watch?v=yacK3tmKWooЦей випуск створено у партнерстві з проєктом про українські традиції для сьогодення «Витоки» від Zagoriy Foundation.Витоки – це проєкт Zagoriy Foundation про інтеграцію традиційної культури в сьогодення – у корпоративну культуру, освітні процеси, сімейні святкування тощо. Фізично він виражається у ілюстрованих електронних путівниках, які можна безоплатно завантажити на сайті проєкту Витоки. Путівники розповідають про ключові традиції святкування різних свят, пропонують сценарії залучення звичаїв у сучасне життя: від простих до складних; дає перелік майстрів, науковців та бізнесів, до яких можна звернутись за заглибленням у процес. Скачати путівники по сезонах: https://vytoky.com/series/Диджитал-календар від «Витоків» — зручний навігатор українськими святами, який завжди буде напохваті у вашому телефоні. Щоб додати календар собі: Перейдіть за посиланням: http://cal.ae/smhisgw Додайте його у свій календар на телефоні.

Як наші предки уявляли долю?Наші прапрапра вірили, що завдання кожного — знайти свою долю та впізнати її. Інакше людина житиме не своєю долею й через це буде нещасною.Дуже часто це була жінка з веретеном у руках — подібно до того, як уявляли грецьких мойр чи слов’янську богиню Мокош.Приміром, у «Лісовій пісні» доля головного героя Лукаша з’являється в подобі дівчини, але з його обличчям. У цій сцені Леся Українка використала народне повір’я: доля хлопця могла поставати у вигляді дівчини, схожої на нього, а доля дівчини — у вигляді хлопця з рисами її обличчя.Також доля могла поставати у вигляді тварини чи навіть предмета. Вважалося, що її образ залежить від того, чим людина займається в житті. Анастасія Кривенко пояснює: «Наприклад, якщо хтось працював на землі, символом його щастя та добробуту могли бути воли. Адже вони допомагали обробляти землю, засівати поле й збирати врожай. Тому в народних оповідках трапляються сюжети, де селянин бачить свою щасливу долю у вигляді волів».Доля могла бути доброю чи злою. Якщо доля щаслива, то буде в образі гарної, молодої, бадьорої, активної дівчини. Вирізнятиметься вишуканим виглядом і багатим вбранням. З іншого боку, якщо доля лиха, нещаслива, то виглядатиме відповідно. Це буде убога, дуже обшарпана жінка. Крім того, що бідно вдягнена, ще й брудна, нечесана, немита. Вона ледача, навіть може бути п'яною. Подекуди її описували як голу жінку, що лежить під копицею сіна.А ще з долею треба було бути обережним: її можна було розгнівити й ніби втратити. Вірили, що якщо людина поводилася погано, лаялася чи «ображала» свою долю, вона могла відвернутися, заплакати й піти.Щастя, доля, талан — це одне й те саме чи ні? Як люди прикликали свою долю і чому це могло бути небезпечно? Чи можна було з нею домовитися? Хто визначав долю людини?Більше цікавого — у випуску «Чи можна змінити долю? Як українці уявляли щастя, талан і вплив на життєвий шлях» з етнологинею, кандидаткою історичних наук Анастасією Кривенко:https://www.youtube.com/watch?v=qWE3NbmLGuc

«Хотіли зробити море, а зробили болото»: як радянська влада затопила сотні українських сіл  і як люди проживали цей досвід?6 червня 2026 року минула третя річниця підриву Каховської ГЕС російськими військами. На фоні цього згадуємо, якою ціною були зведені ГЕС в Україні.Щоб збудувати шість ГЕС на Дніпрі, радянська влада затопила 700 тис. га землі та зруйнувала сотні населених пунктів. Коли фольклористка Ірина Коваль-Фучило збирала поховальні голосіння в Полтавській та Кіровоградській областях, їй розповідали, як оплакували свою хату. В українській традиції оплакують людей, а тут людям довелося оплакувати затоплені домівки.Ірина Коваль-Фучило також розповідає: «Коли я приїжджала в ці села, люди водили мене на водосховище і показували, де колись стояли їхні хати: "От якщо сюди стільки-то метрів, то отам була моя хата"».У Бакоті, приміром, під час поминальних зустрічей громада сідала на човен, брала квіти й клала їх на воду там, де колись стояли їхні домівки. Оце «ходити дивитися» було ритуалізованою дією. Люди, які пережили затоплення, фактично жили у двох вимірах: один — під водою, де вони досі малювали ментальні мапи своїх вулиць і хат. Інший — реальний, але чужий.Підрив Каховської ГЕС у 2023 році відкрив ці рани знову. Вода відступила і оголила землі, які люди не бачили десятиліттями.Як радянська влада переконувала людей віддати свою землю під воду? Чому місцеві назвали чиновників «гробовщиками»? Які проблеми принесло будівництво ГЕС, зокрема, забруднення Дніпра? Що спільного між вимушеними переселенцями минулого і сьогодення? І як народні спогади руйнують офіційну радянську версію історії будівництва ГЕС? Більше — у випуску «Традиції, (не)змиті водою: побудова ГЕС, затоплена культура, пам'ять водосховищ, голосіння за хатами» з Іриною Коваль-Фучило, фольклористкою, кандидаткою філологічних наук, старшою науковою співробітницею Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, авторкою монографії «Затоплені села: пам'ять наративу»:https://youtu.be/X6TBV3B5qk4

Повернути ріки вспак, створити чи висушити моря – це не лише фантастичні проекти столітньої давнини, але й експерименти, які втілювалися в радянські часи надвисокою ціною. 6 червня 2026 року минає три роки відколи росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді чимало хто вперше за десятки років побачив землі, які колись були їхнім домом.Як пам’ять про ці місця може бути і формою спротиву, і психологічною підтримкою та як насправді водосховища впливають на нашу культуру? У гостях подкасту “Пороблено” – Ірина Коваль-Фучило, фольклористка, кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, авторка монографії “Затоплені села: пам’ять наративу”. Вона розповідає: 💦Як радянська влада пояснювала необхідність будувати ГЕС і коли саме почали цей проект?💦Чим офіційний радянський наратив відрізнявся від реального досвіду людей, яких переселяли із зон затоплення?💦Які мотиви найчастіше з’являються у спогадах і фольклорі про затоплені села?💦Як змінюються поминальні практики, коли нема місця, де традиційно поминають?💦Які больові точки пам’яті оголив підрив росіянами Каховської ГЕС у червні 2023 року? Вмикайте новий епізод “Пороблено” і дізнавайтеся, як пам’ять про затоплені села сьогодні стає формою спротиву — поверненням історії, яку колись намагалися змити водою:https://youtu.be/X6TBV3B5qk4Серед коментарів під відео ми розігруємо книгу з автографом Ірини Коваль-Фучило про затоплені села.