Пасторський щоденник

#почуте — маю в Keep документ, куди занотовую цікаві і коротенькі історії і влучно сформульовані ідеї, народнау мудрість, почуту у бесідах, на богослужіннях, лекціях і семінарах, серйозне і гумористичне. Авторів, як правило, не вказую, — вони переказують що самі десь почули. 🎯 Непрощення — це як пити щурячу отруту і сподіватися, що вона подіє на пацюків. (з проповіді)🎯 На похороні військового від вдови військового: Ми проводжаємо в небо, а не в землю. Бог не допускає трагедії щоб нас просто помучити. Дозволь собі жити. Спочатку застав. 🎯 З нарікання починається невір’я. (Ранений солдат в госпіталі)🎯 Цю історію почув з розповіді капелана коли військові повернулися з надважкого завдання, змучені і виснажені, командир зібрав їх і сказав: знаю, що ви змучені і виснажені, але хочу щоб ви знали, що хоч зараз і важко, — далі буде ще важче. А потім ще важче. А тоді ми помремо. Це для всіх правда, не лише для військових. 🎯 Брат, не забігай надмірно вперед, щоб тебе свої за ворога не прийняли. (Досвідчений пастор молодшому)

«Чи ви не знаєте, що ті з нас, які хрестилися в Ісуса Христа, хрестилися в Його смерть? Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так і ми почали би ходити в оновленні життя. Бо якщо ми з’єдналися з Ним подобою Його смерті, то з’єднаємося з Ним і подобою воскресіння… Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в нашому Господі Ісусі Христі.» (Римлян 6:3–5, 11)Послання апостола про мертвість для гріха і життя для Бога — щоденна медитація для кожного християнина:🔸 Я — Ісусів, ототожнений зі своїм Спасителем.🔸 Моє життя — для Ісуса та Його слави.🔸 Гріх? Через покаяння і віру в Ісуса я розп’ятий для гріха, як і мій Спаситель був розп’ятий через мій гріх. 🔸 Я визнаю, сповідаю і протидію усьому, що суперечить Божому Слову. 🔸 Я воскрес з Ісусом, щоб, як і Він, жити та чинити праведність.🔸 Я належу Христові, а не собі.🔸 Для моїх пожадливостей я мертвий.🔸 Мій дух ожив і належить Богові.🔸 Я живу, щоб бути з Ісусом і жити як Ісус — у любові та покорі Отцеві, Його волі та Його місії.

15. Ніщо не замінить подружнього спілкування. Ні подарунки, ні обіцянки. Треба цілеспрямовано виділяти час і проводити його з користю: розмови про все, обговорення прочитаного Біблії та книг, планування, прогулянки, молитва. Фільм чи шопінг — це може бути приємно, але точно не завжди корисно.16. Коли у шлюбі двоє щасливих людей — щасливий і сам шлюб. Якщо щасливий лише один — шлюб буде просто «нормальним». Двоє «нещасть» не можуть сподіватися, що шлюб їх ощасливить. 17. Шлюбна вірність — це не автоматична даність, а постійна праця кожного згідно зі своїми спокусами. 18. Для пожиттєвої вірності замало лише кохання й захоплення партнером — потрібна віра і вірність Богові. Саме вірність Богові є надійною основою подружньої вірності — за умови глибокої особистої віри та послуху Його заповідям.19. Роль Бога у шлюбі залежить від глибини віри подружжя. Якщо Слово Боже для нас — істина в останній інстанції, то біблійні настанови стають дороговказами та принципами, на яких будується сімейне життя і вирішуються критичні питання.20. Віра в Бога робить подружжя частиною спільноти. Спільнота — це місце навчання, підзвітності, взаємодопомоги, а також середовище, яке сприяє духовному вихованню дітей.21. Чоловікові варто якомога швидше зрозуміти, як дати дружині відчуття безпеки. Шаблонів немає, але уважний чоловік швидко побачить, що її тривожить, що підриває довіру. Для моєї дружини було принципово, щоб я виконував обіцянки, особливо щодо часу. Коли цього не робив — вона сприймала це як сигнал, що для мене є важливіші люди чи справи. Для інших дружин ключовим може бути достатній заробіток, публічна увага, спільний бюджет чи постійне інформування про свої плани і місце перебування. Якою б не була ця потреба — якщо ми одружилися, мусимо її враховувати.22. Дружині також важливо зрозуміти, що саме дає чоловікові внутрішній спокій, а що викликає напруження й розчарування. Це не окремі слова чи випадки, а системні речі. Для одних чоловіків важливо, щоб дружина завжди добре виглядала, для інших — щоб у домі було чисто і смачно, для третіх — щоб не було відмов у близькості.23. Чоловік як голова сім’ї відповідає за те, щоб: 1) пильнувати духовний стан родини; 2) відновлювати стосунки й шукати примирення, незалежно від того, хто винен; 3) дбати про духовні, душевні й фізичні потреби.24. Чоловіче лідерство в родині — це служіння: готовність допомагати, слухати, любити дієво й очевидно, захищати дружину від негативних впливів — часом від рідних, інших людей, шкідливого контенту.25. Дружина не відчуває любові чоловіка, якщо він не любить і не турбується про дітей. Вона також не відчуває любові, якщо він завжди хоче бути правим.26. Одна з «профдеформацій» пастора — миттєво реагувати на скарги дружини набором порад, біблійних прикладів і духовних «лайфхаків». Але їй часто потрібно просто виговоритися. Найкраща допомога — вислухати з емпатією.27. Коли стосунки ускладнювалися і я дратувався на дружину, але не бачив виходу, починав інтенсивно молитися за неї. Виносив перед Богом свій біль, образи, нерозуміння. І приходило полегшення.28. За ці 30 років думки про розлучення не було. Ще на початку служіння я побачив у Писанні: навіть думка про розлучення — гріх. А коли погляд зупинявся на іншій жінці, негайно сповідував, пам’ятаючи Мт. 5:28. 29. І сьогодні розумію: більшість наших суперечок походять від моєї гордості. З роками не стає легше — іноді навіть важче. Визнаю свою гріховність і потребу в Спасителі та Його благодаті, молюся про смирення і послух Богові, адже Його любов «не шукає свого» (1 Кор. 13).30. Що я думаю про шлюб? Для мене це — просто геніальний Божий задум, у якому ми вчимося любити, змінюватися і зростати разом. Навіть не уявляю свого життя без нього. Я безмежно вдячний Богові й моїй коханій за ці тридцять років поруч — і з радісним серцем чекаю того, що ще приготував нам Господь.

«адже те, що можна знати про Бога, відоме їм, тому що Бог їм відкрив. Тож Його невидиме – Його вічна сила і Божественність – від створення світу через творіння стає зрозумілим. Так що немає їм виправдання.»апостол Павло, лист до Римлян 1:19-20Ось чому атеїзм не просто ненормальний і атиповий. І це не просто філософський світогляд, а свідоме богоборство яке забирає в людині щось людське. А тому атеїзм людиноненависницький. Бо бути людиною — це задаватись питанням про походження і шукати відповіді споглядаючи природу. Що і приводить людину до віри в Бога. І не треба бути Сократом, Платоном чи Арістотелем. Але саме вони засуджують всякий атеїзм, бо їхній пошук причини і першопричини привів їх до визнання існування Творця. Тому якщо ти здібний бачити і міркувати — ти прийдеш до богошукання. Або свідомого чи підсвідомого богоборства.Якщо дочитати той розділ Павла до кінця, то стає очевидним, що вся аморальність і злочинність є результатом атеїзму. Так, навіть якщо вона прикривається християнством.UPD: Прийшла думка що у сучасному суспільстві більшає атеїстів не лише через втрату здібності бачити і думати, а і через збільшення аморальних християн, практична релігія яких свідчить, що по суті вони давно вже атеїсти,… які відвідують і навіть належать до церкви.

Якщо вас паралізує страх невдачі і веде до нічоногонероблення — то варто покаятись і зайнятись ділом. Дуже категорично згідний з Джокко Віллінк (Дисципліна — це свобода):«Але я не хочу, щоб ви долали страх невдачі.Я хочу, щоб ви боялися невдачі.СТРАХ НЕВДАЧІ ХОРОШИЙ.Страх невдачі не даватиме вам спати вночі, поки ви будете планувати, репетирувати й розроблятиальтернативи.Страх невдачі примусить вас інтенсивніше тренуватися.Страх невдачі не дасть вам зрізати кути. Завдяки страху невдачі ви будете працювати, думати, прагнути й невпинно намагатися стати більш підготовленими до бою.Тож я хочу, щоб ви боялися невдачі.Я боюся невдачі.Але що важливіше, я хочу, щоб ви жахалися, сахалися сидіння осторонь і нічогонероблення.Я хочу, щоб вас лякало саме це: що, прокинувшись за шість днів, шість тижнів, шість років чи шістдесят років, виявите, що ні на крок не наблизилися до своєї мети.Що ВИ НЕ ПРОСУНУЛИСЯ ДАЛІ.Ось це — справжній жах. Це — кошмар.Стагнація — ось чого вам слід найбільше боятися.Отож.ВСТАВАЙТЕ.РУШАЙТЕ ВПЕРЕД.Ідіть на ризик, хапайте свій шанс, робіть перший крок. Дійте.Не дайте ще одному дню пролетіти намарно».

Сьогодні нагода поміркувати про славу Ісуса, бо Преображення саме про це. «Петро й інші були зморені сном, а прокинувшись, побачили Його славу...» Луки 9 : 32 Для чого віруючій людині, яка любить Бога і шанує Його заповіді, споглядати славу Христа? 🌟бо вона, відкриваючи нам Сина Божого відкриває Бога Отця;🌟споглядання Ісуса у Його славі веде людину до правдивого захоплення Богом і поклоніння;🌟споглядання слави Ісуса занурює нас у велич Його неймовірної благодаті;🌟людина, яка шукає Господа, прагне споглядати Ісусову славу, зазнає впливу Бога і Його слави на себе і своє життя. Така люди починає відображати в міру наближення до Ісуса Його славу. «Бог сказав: «Із темряви засяє світло». Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа.» 2 Коринтян 4:6 Побожні люди всіх часів прагнули споглядання Ісусової слави і нас надихають…«Він став людиною, щоб ми стали богоподібними; і з’явився в тілі, щоб ми могли осягнути славу Невидимого Отця.»— Атанасій Олександрійський (296–373)«У хресті Христовому, як у величному театрі, перед усім світом проявляється неоціненна Божа доброта. Слава Божа, справді, сяє у всіх створіннях вгорі і внизу, але ніколи не сяє так яскраво, як на хресті.»— Жан Кальвін (1509–1564)Слава Христова - це найпрекрасніший, найблагородніший і найкорисніший об'єкт, який ми можемо бачити або розглядати. Споглядаючи славу Христа, ми споглядаємо славу самого Бога".— Джон Оуен (1616–1683)«Бог поставив переді мною ціль: я живу з пристрастю до Його слави й пристрастю до власної радості у цій славі — і ці дві пристрасті складають одну й ту ж саму.»— Джонатан Едвардс (1703–1758)«Євангеліє — це євангеліє слави Христа. Найкращим і остаточним даром Євангелія є те, що ми здобуваємо Христа. Ми бачимо і насолоджуємося славою Христа назавжди.»— Джон Пайпер (1946)«Слава Христа полягає в тому, що Він — Цар, Який зійшов зі Свого трону, щоб померти за тих, хто Його зрадив.»— Тім Келлер (1950–2023)

ДУМКИ З НАГОДИ ДНЯ ЖАЛОБИу Києві, де росіяни вбили минулої ночі більше 30 киян серед яких діти. Більше півтори сотні отримали поранення різної складності.Більшість християн задається надпростим і надважким питання: доки Господи. І, оскільки чекання відповіді переступило четвертий рік, це може лише означати що Бог вчить нас страждати. Як це робив з пророками, апостолами, з численними відважними учнями і ученицями, зі Своїм Сином. Вчитись страждати — це вчитися плакати і волати до Бога від безнадії, це вчитися приймати власну безпорадність, це переживати виснаження і повне безсилля, це втішати тих, кому ще більше болить, або у кого біль і рани свіжіші. Досвід страждання багатогранний: він упокорює, вчить витривалості і терпеливості; а ще спустошує, виснажує, приносить глибинне розчарування. День скорботи за вбитими нагадує нам, що потребуємо більшої сили за ту, яка закладена в нас. Вона за межами нас і йде з хреста від Того, Хто зазнав найбільшого з існуючого у світі страждання від вселенського гріха. «Подумайте ж про Того, Хто від грішників перетерпів таку наругу над Собою, щоб ви не знемоглися та не ослабли вашими душами.» Євреям 12,3Для всіх виснажених, зранених і зломлених війною, втратами, фізичною і душевною біллю є відновлення, втіха та сила в спогляданні Розп'ятого...

За останні декілька днів накопичилося три відео до яких прямо чи опосередковано мав відношення. По-перше, це новий сезон подкасту Ірпінської біблійної семінарії — «Глухі і Церква: шлях на зустріч». Цього разу всі епізоди будуть просвітницькі і спрямовані насамперед для тих у кого зі слухом все добре. Чому категорично рекомендую як перший епізод «Не чую але вірю: що церкві треба знати про глухих?» так і всі наступні? Бо вважаю що такий матеріал дозволить розширити і загальний і духовний світогляд, допоможе розширити серце до людей навколо нас і які нам часом не комфортні. А комусь допоможе стати чутливішим щоб чути Божу волю. По-друге, це бесіда «Совість і зброя: християнин перед мобілізацією» до якої був долучений разом з пасторами Валерієм Антонюком і Андрієм Корнійчуком на YouTube каналі ВСЦ ЄХБ. Важка тема на яку завжди злітається дика кількість ворожих ботів — це перевірив спостерігаючи з березня 2022 р. (до речі, віруючих, духовних людей там доволі не багато на відміну від перших). Точно скажу, що матеріал для міркування знайдете, а от відповіді, які вам неодмінно сподобаються — з цим багатьом буде важче. По-третє, почали в ІБЦ нову серію проповідей «Отче наш: від звички до молитви». Ісусові уроки молитви дуже і дуже цінні — сьогодні почав з «Отче наш що на небі». Через частоту повторення ми надто поверхнево розуміємо дуже важливі для нашої віри слова, і тому люди молитви будуть обовʼязково повертатись щоб розмірковувати і співставляти свої вірування і практику з Ісусовим та апостольським вченням.

«Тож ревно дбайте про більші дари, а далі я вам показую ще кращий шлях.» 1 Коринтян 12:31 CUVЯкі такі дари більші? Мої знайомі пʼятидесятники і харизмати свого часу протуркали мені вуха, що то, звичайно, сто двадцять відсотків дар інших мов і пророкування (у їхньому, профетичному розумінні). Я з цим ніяк не хотів миритись не лише тому що баптист, а ще й тому, що весь 12 розділ Павло апостол намагається доступно, ніби на пальцях і прикладах пояснити, що немає якого «більшого» і обовʼязкового для всіх дару, як немає більшого члена в тілі. То що тоді може означати його заклик «ревно дбайте про більші дари»? Дві думки мені думається що цього. Перша думка опирається на значення слова κρείττων - більший чи кращий з відтінком такий, який «корисніший», «вигідніший», «досконаліший» веде мене до висновку, що Павло підкреслює наше старанне і розумне використання дарів - «ревно дбайте», тобто «більші дари» то результат нашої старанної підготовку і навчання, що зробило наше служіння дарами корисним і ефективним - тобто більшим. Ви точно помічали, якщо навіть у найпростішій справі служить віруючий ревно і творчо, старанно і постійно то це служіння одразу виглядає більшим і значимішим ніж воно є у іншій церкві де служителі інерційні і служать аби як, чи як дехто каже «в простоті», тобто ліниво і не творчо. Друга думка прийшла з урахуванням значення 1 Кор. 12,28: «Деяких Бог поставив у Церкві: по‑перше – апостолами, по‑друге – пророками, по‑третє – вчителями...» який перегукується з Еф. 4,11: «Він (Ісус) і поставив одних апостолами, інших пророками, ще інших благовісниками, а тих – пастирями та вчителями...». Тобто серед усіх дарів виділяють дари Слова, учительні, які мають у церкві надзвичайну вагу, бо їхнє завдання «щоби приготувати святих для справи служіння, для збудування Христового тіла...» Еф. 4:12. Тому якщо і є щось «більше» чи «краще» серед дарів, то це ось вони - дари, мета який передавати, пояснювати вчення Ісуса і суть Його місії з порятунку людства. І більші вони лише тому, що мають сприяти зрілішанню громади. Але все ж перша думка мені подобається більше. Треба йти коментарі почитати чи може хто має власне влучне пояснення?

Коли читав біографію пастора і проповідника, професора і письменника Тіма Келлера мене не покидала думка, що це обовʼязкова для прочитання книга усім деканам і викладачам семінарій, а також магістрам і докторам. Ну і начитаним думаючим пасторам. Чому? Бо автор дуже якісно представив, як богословське академічне середовище та практичне церковне служіння народжує хороших і видатних, вчених і богобоязливих служителів на кшталт пастора Келлера. Чим може бути цікавий Келлер і його пасторський досвід? Як на мене, то особливо ось цим: «Він обстоював християнство традиційне і водночас сучасне. Християни не просто не можуть відгородитися від світу. Вони мусять задіяти всі його аспекти — від мистецтва до бізнеса і політики, від сім’ї до освіти — з чітким світоглядом, сформованим на історичній, ортодоксальній доктрині.» У книзі чимало і біблійно-теологічних думок, які корисні для міркування. Пропоную пʼять, для апетиту:1️⃣ «Лиш тоді, коли нашою найвищою любов’ю є сам Бог, ми можемо любити всіх людей, всі родини, класи, раси і служити їм. І лиш рятівна Божа благодать може наблизити нас до того моменту, коли ми любимо Господа і служимо Йому лише заради Нього, а не Його дарів. Поки ми не осягнемо Євангеліє, ми завжди коритимемося Богу заради себе, а не заради Нього».2️⃣ «Оскільки Бог є любов, без нього ми не можемо нічого любити як слід. Істинна любов підлаштовується під інших: коли вони радіють — радіємо ми, коли вони плачуть — плачемо ми. Ви не можете плакати з іншою сім’єю, якщо коштом їхніх збитків ваша власна сім’я має зиск. Ви не можете радіти з іншим народом, коли він знищує ваш народ.» 3️⃣ «Клавні пояснював: «Любі мої друзі, ви не приходите до Бога, пропонуючи виправити його план спасіння. Ви не приходите з пропозиціями. Вічна воля Божа не делегована підкомітетам. Вона належить Господу! Господь має свою мету, свій план і втілює їх. Все йде від Нього, все йде через Нього. Він — єдиний Володар спасіння!»4️⃣ Конн знав, що християни не засновуватимуть церков, якщо боятимуться міст, а якщо все ж наважаться, то одного проповідування Євангеліє буде замало для розвитку нової церкви в урбаністичному середовищі. Майкл Грін, один з найбільш хоробрих євангелістів епохи і взірець для Келлера, розумів, що церкви не можуть розділяти євангелізацію і місію допомоги нужденним, як це робили попередні покоління християн і лібералів. «Церкви, які спрямовують зусилля на задоволення соціальних потреб, розвиваються, — писав Грін у Evangelism through the Local Church («Євангелізація через локальну церкву»), книжці, в яку Келлер заглибився дорогою до Нью-Йорка. — Церкви, які живуть задля себе, помирають самі собою… Якщо ми прагнемо результативної євангелізації, церква мусить зосередитися на задоволенні зовнішньої потреби».5️⃣ «Тімоті сам передбачав, що страждання сприятимуть особистому пробудженню: міцнішому емоційному зв’язку з друзями, більшій святості і сфокусованості на вічність, а також глибшому молитовному життю. Говорячи у своїй книжці 2013 року про страждання, він писав, що «один з головних уроків Біблії полягає в тому, що майже ніхто не зростає духовно чи не знаходить Бога без страждань, без болю, що проникає в життя, мов нашатир, й пробуджує нас і відкриває нам очі на різні аспекти життя і наші серця, які ми раніше не бачили».Дякую видавництву «Кана», що можемо читати цю книгу українською.