Горіха Зерня

Це все неможливо читати і дивитися, просто фізично відчуваєш, як береш на себе горе інших людей, своїх знайомих, сусідів, батьків однокласників, просто публічних блогерів. І ще якби цим можна було комусь допомогти, але ні, просто множиться стрес, його стає більше, він заповнює весь простір і вибирає останні сили. Ті хто радять негайно поговорити зі своїм психологом, праві. Але у мене нема психолога, мені шкода на нього грошей. Тому я пропоную вашій увазі щось просте і практичне. Без драми, геройства, виключно побут. Але воно помічне. Звернулися хлопці, яким ми не раз допомагали з поточними ремонтами і технікою. Їх переводять з бригади у бригаду з усім майном, перекидають то на фронт, то десь під кордон, потім знову на фронт. Прості трудяги, у яких нема особливих зіркових волонтерів, але є ми з вами.162га бригада просять ось таке4 акумулятори 190ампри-30+/- тис2 комплекти гуми r15- 25+/- тис1 комплект гуми на позашляховик 20тис +/-ТНВД 7 тисОстаннє, це я так розумію насос.Фото лисих шин і акумуляторів додається. Пояснення з аудіо теж можу викласти :) Відразу скажу, чому це не купується за державний кошт. Машини або волонтерські, або раритетний списаний брухт, який невідомо як їздить і невідомо звідки взятий. Як з фільмів про другу світову. Але воно їздить, хоч на баланс його ніхто не візьме. Латаємо і ремонтуємо по можливості.Сума до збору 80 тис.

Важлива річ з професійних дискусій, до якої ми повертаємося знову і знову. Що робити з росіянами на міжнародних майданчиках. Бо ситуація минулого Франкфурта, коли російське видавництво отримало стенд і прибрати їх вдалося дивом, завдяки вдалому збігу обставин і своєчасній реакції певної групи людей, - так от, ця ситуація повториться і наступного разу, і так щороку. На всіх міжнародних книжкових ярмарках росіяни тиснутимуть невпинно. З величезними бюджетами і підтримкою свого уряду. Що нам робити у цьому випадку? І ось тут важливе. Наша Служба безпеки вже більше року тому склала і передала у РНБО розширений санкційний список, до якого, серед іншого, входить флагман російської пропаганди - сумнозвісне ексмо. А також сотні інших російських авторів, видавців та діячів, які пропагують і виправдовують війну. У разі схвалення такого переліку і прийняття відповідних актів в Україні нашим кураторам у рази буде легше оскаржувати появу цих видавництв на міжнародних форумах.Включення у санкційний перелік в Україні з відповідним обґрунтуванням - це аргумент для німецьких організаторів. Але їм потрібно показати відповідне рішення РНБО та указ Президента. Але наші органи зайняті санкціями проти Порошенка. А ексмо досі не під санкціями. І тому нашим видавцям лишають "прекрасну" альтернативу - бойкотувати форуми, у яких з'являються росіяни. Тобто віддати їм цю територію без бою. Я дуже прошу наших депутатів допомогти з розголосом та вирішенням цього питання. Чи можна з'ясувати, чому з боку України досі не впроваджені санкції проти російських видавництв?

Я нарешті у Бургасі. За кілька годин почнеться дуже насичена програма фестивалю, і триватиме три дні.Оскільки я не спала уже 34 години, працювати буде нелегко. І тим не менше, це потрібно, нам як ніколи зараз необхідно говорити і показувати Україну. Для себе зробила висновок, що цього року я дітей на море автобусом не повезу. Може потім передумаю, але зараз таке відчуття, що поїздка була пекельною.Ми стояли на кордоні всю ніч, і це не значить, що можна було в автобусі поспати. Постійно то документи перевіряли, то довжелезна черга на огляд багажу, потім щойно перетнули молдовський кордон, тут же почався румунський, все спочатку. По самій Румунії та Болгарії рух утруднений, однорядна дорога через села. Можливо, якщо їхати через Чернівці і далі на Румунію, без Молдови, траса буде кращою і перетин кордону легшим. Наскільки я пам'ятаю, там нормальний автобан. А з Одещини через південь - дуже тяжко і довго. Тут на місці все прекрасно як і завжди, Болгарію ми знаємо і любимо як своїх п'ять пальців. Але як сюди добиратися з комфортом, я так і не придумала.

На початку місяця я хвилювалася, як переводитиму кошти на машину військовим у перевищення встановлених лімітів.Як бачите, хвилювилася даремно, що вказує на шкоду превентивних хвилювань загалом. Кошти ми ще не зібрали, тому переказувати поки що нічого. :) Хоча половина суми вже є, навіть більше. І у мене у запасі є ще кілька мотанок, можливо наберемо ще речей для розіграшу. З іншого боку, я б не хотіла перетворювати збори на розважальний аукціон, коли кожен крок потрібно супроводжувати якоюсь анімацією. Мені здається, це неправильно і по відношенню до військових, і по відношенню до людей, які дають свої кошти. Тому сьогодні я просто покажу вам запис з авто. Там нічого такого, просто машина їде за вантажівкою з військовими, зимова грязюка навкруги, музика у салоні. Але нам із бійцями Інтернаціонального легіону здається, що це красиво. Нагадую, що у нас триває збір коштів на позашляховик для цих бійців. Люди приїхали в Україну спеціально для того, щоб воювати з росіянами. Дехто з них тут воює з 14го року.

Міністр освіти і науки визнав, що школярі після 11 класу виїжджають за кордон, але "не масово". Я не знаю, що таке в уявленні пана Лісового "масово". Всі хлопчики з класу моєї дитини - це масово чи ні? Хтось уже виїхав, не чекаючи 11 класу, хтось на низькому старті, будуть вступати за кордоном. Польські роги і ратиці, тобто комерційні вузи-одноденки, де заняття онлайн тричі на тиждень, озолотилися за рахунок наших дітей. Пану міністру краще б не замилювати проблему, а надати чітку статистику по виїзду школярів та абітурієнтів, щоб ми самі визначилися, багато це чи мало. І з усіх сил лобіювати скасування заборони на виїзд для 18-річок у той проміжок між віком мобілізації (18 років) і призовним віком (25 років). Ніхто за межами України не розуміє, у чому тут логіка. Всередині України теж не розуміють. Якщо чоловіка призивають у військо з 25 років, чому він у примусовому порядку робиться невиїзним з 18ти? Єдиний наслідок такого рішення - масовий, я наполягаю на цьому, масовий! виїзд дітей 16-ти років, іще до постановки на військовий облік. І сидять вони потім у цих шарашкіних "вузах" без можливості з'їздити додому, не бачать батьків (у значенні тат, матері їх провідують) роками, втрачають зв'язки з домом, повністю випадають з нашого мовного, культурного простору. Скалічені долі, втрачена молодь і втрачений потенціал для України.

Я вже бачу, як технологічно провладні блогери переводять стрілки у темі не-звільнення азовців: мовляв, і Денис Прокопенко, який звинуватив владу у бездіяльності та імітації зусиль замість реальної роботи над порятунком захисників Азовсталі, і Станіслав Асєєв, який написав, що жоден цивільний зі списку, який він передав Зеленському, не був звільнений, -Що вони таким чином виступили проти чинного обміну. І далі мусолиться тема про те, що для нас цінне кожне життя, і що ми повинні радіти кожному звільненому, - Так, ніби десь хоч слово було сказане проти обміну. Чи хтось закликає не міняти інших військових і цивільних заручників, доки не будуть звільнені азовці. Ніби хоч хтось ставить питання таким чином, крім тих самих провладних блогерів, яким конче потрібно замилити тему і перевести обговорення на зручне для себе поле. Редіс задав прості питання: чому у нас досі вільно почуває себе російська агентура, у тому числі агентура у рясах, і чому влада не дає розпорядження набрати достатньо вагомий обмінний фонд саме серед недоторканих агентів впливу росії? Можливо, відповідь лежить у тому ж ящику, де і пояснення приїзду в Україну Портнова та його зустрічі з рештою 5-6 менеджерів на Банковій.

Нарешті вдома, у своєму ліжечку :) Всю дорогу подумки проклинала росіян, які загнали нас у безпольотну зону. Як же вибішує ця необхідність витрачати добу, а то і дві, щоб доїхати до аеропорта. Цього разу ми влетіли на чотири авіа квитки, тому що не встигли перетнути кордон. Додаємо до цього пальне до Кракова і назад, дві ночі у польських готелях, зелену карту на авто, якісь продукти і витрати по маршруту просування...Я намагаюся бачити щось хороше у тому, що це спільний час для нашої сім'ї, що це пригоди, діти стають ближчими одне до одного - а спробуй не стань, коли ти по двадцять годин у одній машині сидиш.Та більше всього (крім перемоги) я хочу, щоб росіяни втратили своє небо на віки вічні. Ну або до часу, коли їх пробачить останній українець - тобто на віки вічні :) І сьогоднішня новина про те, що наші безпілотники вже кілька днів підряд вимикають аеропорти на росії, сповнює моє серденько ейфорією. Я вся розквітаю від вдячності як квітка, це одна з найприємніших новин за останні дні. Особливо радує, що це відбувається у сезон відпусток. Вигляд їхніх матрьошок на валізах безцінний.

Це взагалі не секрет, що ми з Ірина Білоцерковська дружимо і робимо багато справ разом. (Яке щастя, що частина цих справ ніколи не дійде до фб :) Сподіваюся, ви також знаєте, наскільки ця жінка енергійна, і може навіть бачили, що буває з тими, хто став у цієї енергії на шляху :) Але значно менше людей знають, наскільки Іра делікатна, вразлива і співчутлива до людей. Який у неї сильний хребет власної гідності. Як вона переживає труднощі та невдачі і фокусується на головному, на своїй ідейній великій меті, і як стійко курсує др цієї мети.Зараз у Білці триває передзамовлення на її книгу. Іра цю книгу не писала, а народжувала - з муками, сумнівами, із залученням усієї можливої експертної підтримки. Хоча насправді книга про те, у чому Іра є головним експертом, може навіть єдиним у своєму роді.Про те, як бути щасливою. У стосунках із чоловіком-військовим, а стосунках із собою і світом. Як долати перешкоди і боротися, а також вчасно зупинитися, якщо твоя інтуїція підказує, що об'єкт боротьби не вартує таких зусиль. Про компроміси і незламність, про те, як обійняти тих, кому важче, хто тимчасово заслаб - навіть якщо це ти сама. Я дуже раджу звернути увагу на "Книгу обіймів" Ірини Білоцерковської, видавництво Білка

Пропоную вашій увазі добірку фронтових котів і песиків.Це звірята, яких підгодовують бійці Інтернаціонального легіону у зоні бойових дій. Вони про них дуже зворушливо розповідають, а для мене найбільш зворушливим є те, що військові знаходять час зупинитися і приділити увагу цим створінням. Я була у Грузії з дітьми лише одного разу, влітку 22го року. На мене ця країна справила такі суперечливі враження, я все не могла зрозуміти - ну чому вони допускають до себе росіян, чому приймають ці пороми кожних п'ятнадцять хвилин, дозволяють їм купувати бізнеси та нерухомість. Тепер я розумію, що так виглядає повзуча окупація. Це те, що росіяни планують і для України, якщо не вийде військовим шляхом, вони тиснутимуть економічно, культурно, через мову, туристів, продажних політиків і ще тисячною інших способів. І єдиний шлях уникнення цього - війна на виснаження, до тих пір, доки у росії не залишиться ресурсів для тиску. Свобода Грузії, Ічкерії, Кавказу, країн Балтії і Східної Європи зараз виборюється в Україні. Я вдячна людям, які це розуміють, і долучаються до цієї боротьби зі зброєю в руках. Ви можете підтримати бійців Інтернаціонального легіону, долучившись до нашого збору на автівку для їхнього підрозділу. Реквізити внизу.

Поверталася з Вінниці потягом. Там їхати якихось три години, але я все одно посварилася з сусідками.Все те саме, покликали подружку до себе і тріщать як сороки. Все б нічого, але просто над головою і російською мовою.Ну здавалося б, скільки там тієї їзди, потерпи трошки. Але я взагалі розучилася терпіти дискомфорт. Принаймні, розучилася тримати своє незадоволення в собі. Вони, звісно, дуже обурювалися і не розуміли, що ж їм тепер - мовчати?!Дивіться, - сказала я. - Це вже не моя справа, що ви будете робити далі. Але я звертаю вашу увагу, що ви тут не одні. Що ви, до речі, сидите у мене на поличці. І що зовсім стороння людина змушена слухати подробиці вашого життя у Німеччині, ваших стосунків з чоловіками і опис німецьких вчительок ваших дітей. Ви абсолютно впевнені, що мені потрібно знати про цих фрау і ваші з ними непорозуміння? Замовкли, надулися, далі їхали у тиші. Боже, яка я стала душна, взагалі не легка у спілкуванні. Скоро почну вікна у маршрутці зачиняти. З іншого боку, зате прибула у Київ без мігрені. А, навушники.Навушники не рятують у замкненому просторі купе.