Поверталася з Вінниці потягом. Там їхати якихось три години, але я все одно посварилася з сусідками.Все те саме, покликали подружку до себе і тріщать як сороки. Все б нічого, але просто над головою і російською мовою.Ну здавалося б, скільки там тієї їзди, потерпи трошки. Але я взагалі розучилася терпіти дискомфорт. Принаймні, розучилася тримати своє незадоволення в собі. Вони, звісно, дуже обурювалися і не розуміли, що ж їм тепер - мовчати?!Дивіться, - сказала я. - Це вже не моя справа, що ви будете робити далі. Але я звертаю вашу увагу, що ви тут не одні. Що ви, до речі, сидите у мене на поличці. І що зовсім стороння людина змушена слухати подробиці вашого життя у Німеччині, ваших стосунків з чоловіками і опис німецьких вчительок ваших дітей. Ви абсолютно впевнені, що мені потрібно знати про цих фрау і ваші з ними непорозуміння? Замовкли, надулися, далі їхали у тиші. Боже, яка я стала душна, взагалі не легка у спілкуванні. Скоро почну вікна у маршрутці зачиняти. З іншого боку, зате прибула у Київ без мігрені. А, навушники.Навушники не рятують у замкненому просторі купе.