Горіха Зерня

Бачите, який у нас український світ тісний. Вчора приходить сусідка - знайшла паспорт 16-річного підлітка, куди його?Давайте, кажу, спробуємо знайти власника. І ось сьогодні вже листуюся з мамою хлопчика, беру контакти, куди відправляти. Буквально за годину після допису на фб :) Я щоразу, коли у село виїжджаю, повертаюся з поживою для роздумів. Мої будівельники - бездонне джерело тем. По перше, питають, чого я не їду на море. Паразіти такі :) А то не видно, де всі мої гроші. А по друге, розговорилися про сусідів. Є така приказка, що хату треба купувати, познайомившись із сусідами, що сусіди важливіші навіть за землю.Так от, по моєму, це неможливо. Я ж не піду з діагностичними візитами ще до купівлі. І що можна побачити з першого разу? На неадекватах не вішають розпізнавальних значків, хоча було би добре. З усіх моїх попередніх досвідів, люди загалом скрізь однакові. Є звичайні, є трохи дивні, є відверто стрьомні, а є дуже хороші. От останніх завжди менше, їх потрібно окремо вишукувати, а тоді всіма силами підтримувати. Рано чи пізно все стає на свої місця, де б ти не жив, довкола тебе формується спільнота.

👽 Ну, що ж, дітки. Я вітаю вас! Сьогодні ми стали не крок ближче до рашки, а на тисячі кроків.Верховний Суд відмовив Петру Порошенку в задоволенні його позову до Зеленського і залишив в силі абсолютно незаконні і неконституційні санкції, введені Указом президента України Зеленського проти п'ятого президента України і лідера опозиції.Це рішення відкриває дорогу до абсолютно ничім не обмежених переслідувань владою будь-якої неугодної їм особи.З цього дня правосуддя в Україні офіційно не існує, а є диктатура Зеленського, який на власний розсуд може не тільки нагнути СБУ, ДБР, ОГП чи районні та апеляційні суди. Тепер доведено, що він має прямий вплив на рішення Верховного Суду України.Окремо вітаю тих, хто голосував за цю диктатуру в 2019-му. Коли ви ржете з санкцій і кримінального переслідування проти опозиційних політиків, журналістів, громадських діячів і антикорупціонерів, згадайте, що терор 1937-1940 років пережили тільки 20% політбюро, а серед розстріляних мільонів були сотні тисяч фанатів Сталіна

- Я з вами категорично не згодна, ви не праві у цьому й цьому.- Добре, але ж цього і цього у моєму дописі нема.- Але я відчула, що воно там є. Я тонко відчуваюча, я відчуваю ваш настрій. Тому ви, як публічна людина, маєте відповідальніше ставитися до того, що пишете. Так, я публічна людина. Публічною людиною стати не складно, подаєте заявку у Дії у розділі "Є.Публіка", і вам приходить на карту ваша частка публічності.Як публічна людина, я поважаю вашу окрему від моєї думку. Як публічна людина, яка прожила на світі півстоліття, я навіть знаю, що переважна більшість думає не так, як я.Але якщо ви приходите у коментарі, щоб з ноги розказати, як ви мною розчаровані і як вам боляче читати мої писульки, я іду вам назустріч і полегшую цей біль. Роблю так, щоб мої дописи вас більше не мучили. Можна не дякувати. Зараз їхала і згадувала,а коли я востаннє з кимось сперечалася? Напевно, ще з Руфом. У Юрка були досить, гм, консервативні погляди на деякі речі, і ми могли годинами буцатися у хорошій добрій суперечці. І це було таке щастя - дискутувати на повну силу, згадуючи всі свої університети і прочитані книжки. Програвати у суперечці, але все одно виходити з неї з ніжністю і вдячністю. Я розумію, що цього більше не буде. Нема вже не тільки Руфа, нема стількох порядних, розумних людей, з якими можна було так сидіти біля вогнища, дивитися на зорі і говорити. Порядні і розумні, вони ж пішли у перших рядах.

Я зараз напишу щось таке, за що мене не похвалять у магістратурі з психології. Але оскільки я сесію закрила і тимчасово поза зоною досяжності викладачів, - можу собі дозволити.Нас вчать важливості проговорювання власного досвіду і власних травм. По суті, на цьому ж побудована ціла сфера професійних послуг. Звісно я не агітуватиму проти психологів, я сама (сподіваюся) буду психологом.Але у такі дні як сьогодні я згадую значно глибшу науку. Яку нам, жінкам мого покоління, не викладали словами, а показували власним прикладом. Показували старші жінки роду, які пережили Голодомор, колективізацію, війну, колгоспи і совок. Не ний. Нема чого волати у простір, а тим більше виливати свої біди у чужі вуха. Тримайся з гідністю, а гідність полягає у тому, щоб не показувати свою вразливість.Зараз все не так, зараз люди знаходять здоровіші стратегії виживання, більш екологічні. Напевно. Хоча я згадую свою бабу. І думаю, що єдина, кого треба боятися у долині смертної тіні - це про неї. Але п'ятьох народила, вигодувала, виростила і в люди відправила. І від усіх дочекалися внуків. Так от, дівчата. Як би не хотілось зараз поплакати, треба триматися. У всьому світі не знайдеться вмістилища для наших сліз, тому доведеться ховати всередину себе. На нас діти дивляться з довірою, вони думають, що ми великі і все контролюємо. І батьки, батьки надіються. Як би не хотілося кричати і кидатися на людей, цього не варто робити. Все одно самим же доведеться розбитий посуд прибирати.Для себе я користуюся правилом двох тижнів, як той Арестович на мінімалках. Я розумію, що не вивезу безстрокового і безкінечного трешу, психіка розвалиться. Але я можу витримати два тижні. А там далі термін продовжимо, якщо треба буде. Я сама собі парламент по продовженню надзвичайного стану. Маленькими кроками, зчепивши зуби, мовчки. Психологічна теорія каже, що психіка так довго не зможе.Моя практика заперечує, що зможе, ще й як.

Ви знаєте, серед багатьох великих мрій у мене є одна маленька. Що наше військо колись забуде, що таке "польський корч". Що наша армія перестане бути полігоном для утилізації машинного непотребу за дурні гроші. Поляк, якому ми були проплатили завдаток, продав машину іншому покупцеві, а від фонду, через який ми купуємо машини, довго морозився. Дійшло до написання заяви у поліцію та залучення місцевих агентів впливу. У якості компромісу він запропонував іншу автівку, яку вже навіть переправив в Україну. Ми подивилися на дно цієї машини (див. фото 2 і 3) і чемно відмовилися :) Машину хлопцям купили (фото 1), новішу і кращу, ніж була у цього поляка. Купили у Британії, і я не втомлююсь дякувати британцям за щире бажання допомогти Україні і за порядність. За інших рівних умов я б відразу зверталася до бритів, якби не далека дорога. І тим не менше, автівка ось, уже в Україні, заїхала на СТО, найближчими днями пожене на південь України, тоді надам звіт від хлопців. Уявляєте великий заплутаний клубок? Се мої нерви. З кожною такою машиною згорає десь півметра.

Росіяни хотіли, щоб День Конституції Київ зустрів у жалобі.Завдяки нашим військовим, нашим ППО, нашим пілотам ми зустрічаємо День Конституції невиспаними, злими, з болем у попереку, але живими.Діти спали на підлозі у ванній та коридорі, але спали. Коти біля мене на ліжку. Діти занадто багато знають про війну, значно більше, ніж годиться у їхньому віці.І занадто мало знають про Конституцію. Тобто вони в курсі, що є такий документ, вчили у школі, знають про права людей і права дітей.Але чим далі, тим більше цей документ дрейфує кудись у далечінь, віддаляється від їхньої реальності. Акт, у якому прописані права і обов'язки громадян, а також організація влади у країні, все більше втрачає сенс.Я навіть не впевнена, що Зеленський сьогодні згадає про свято, бо це потрібне особливе нахабство з його боку. А втім...Мене дуже хвилює, яку країну ми залишимо ось цим дітям, які переживають обстріли ракетами у Києві.Чи не вийде так, що років за десять - двадцять вони скажуть: мам, що ж ви наробили?І це буде не про війну. А мені не буде чого відповісти.

Дивитися відео з Криму - мед по грудях.Кажуть, за час окупації півострова туди переїхало близько 700 тисяч росіян. І тому дехто вже задається питанням: що з ними всіма буде після деокупації? По перше, сам факт таких питань - не риторичних, а цілком собі практичних - уже величезне досягнення. Росіяни стрімко опускаються на землю, як виявилося, прильоти по їхніх заводах і наливайках дуже прочищають мозги. Я взагалі не бачу проблеми. Буде масова депортація: пішки, на віслюках, дрезинах, плотах... Окупанти дійсно виходитимуть з Криму з ручною кладдю. Всі правочини, проведені з 2014 року, не матимуть чинності за українськими законами.Ті українці, які продали житло росіянам, знову повернуться у свої будинки як законні власники. Гроші покупцям ніхто не поверне, це податок на окупацію.Новий житловий фонд, набудований росіянами, буде націоналізований. Квартири будуть роздані українським ветеранам. Не без скандалів, бо отримають і ті, хто воювали, і ті хто ні, але що у нас відбувається без скандалів? Курорт як такий розвиватиметься без російського впливу і капіталів, це буде зовсім інша концепція. Українці поїдуть туди на відпочинок, європейці також. Коли з цієї рани висмикнуть російський іржавий гвіздок, оздоровиться абсолютно все, у тому числі атмосфера, ставлення до клієнтів і ставлення місцевих жителів одне до одного.

Прийшла людина у приват, попросила поширити її збір на реабілітацію після поранення. Я відмовила, тому що після кількох історій у минулому підтримую лише ті збори, де знаю людей особисто або за яких ручається фонд, через який ми купуємо автівки військовим. Але там машини ставляться на баланс фонду як гуманітарна допомога і присутній хоч якийсь контроль. Натомість запропонувала людині, що можу звернутися з її кейсом до міністерства ветеранів, а також до знайомих, які займаються цією темою. Щоб подивилися, під які програми реабілітації вона підпадає і виділили їй фахівця з супроводу. Прогнозовано отримала гнівну відповідь - "прикро через таке ставлення до захисників", і що питання термінове, вона не може чекати З одного боку мені соромно, що моя позиція сприйнята як зневага до захисників. З іншого боку я не готова ризикувати довірою людей. У нас у Могилянці щойно був курс з ветеранської політики. Напевно, я виберу з усіх презентацій дані про наявні програми фінансування і підтримки ветеранів і зроблю кілька дописів на цю тему. Насправді зараз виділяють великі суми на реабілітацію та санаторне лікування, просто можливо про це не всі знають..

Апд. Ну все, вже не актуально. Всі ордени уже там, за парканом. Не подобається мені це, не чекаю нічого хорошого. Але поживемо - побачимо.Напевне, останнє сьогодні на цю тему.Всі ми знаємо стан, коли тебе несе. Ну ок, я знаю у собі цей стан. Коли зриває внутрішній кран, і тобі байдуже на все: наслідки твоїх слів, логічні аргументи, на те, як це сприймається збоку і що буде потім.У моменті це чиста внутрішня лють і кураж. По завершенні - побоїще і згарище. З віком, звісно, я порозумнішала і навчилася не допускати до такого. Ну майже...Просто приводів для такого вибуху насправді мало, і я відсікаю людей, які можуть щось таке спровокувати, ще на підльоті. Тобто на чужих нема чого нерви витрачати, а свої - перевірені життям і часом, нічого такого не зроблять. Але послухайте, я говорю про побутові, особисті ситуації. На роботі ми тримаємо себе в руках до останнього. Чемна, скупа розмова крізь зуби у сто разів краща, ніж істерика. Тому що від тебе залежать люди, проекти, плани структури.Зрештою, є поняття обличчя і гідності. Ми не демонструємо свою вразливість, не зриваємося і уникаємо метушні.(Ми в даному випадку - чоловіки і жінки мого покоління та виховання.) І я щиро, дуже щиро сподіваюся, що у Зеленського та інших українських чиновників не істерика. І прошу відкласти реакцію, перекидання орденів через паркан та інші жести драма квін на кілька днів, а ще краще на місяць.

Справи мої на городі стрімко покращилися відтоді, як я найняла двох сусідок на полоття.Причому це я завжди повторювала, що не женуся за званням найкращого городу на селі, щось та й виросте. Але у цих двох пань зовсім інша філософія - ну або інші стандарти якості.Коротше, я довкола них ходжу навшпиньки і навіть не дихаю, щоб не вспугнуть. Сьогодні завдяки їхнім зусиллям у мене з'явився вільний час, аж півгодини, і ми з дітьми пішли на болото. Тобто це воно так називається, "болото", а насправді це прекрасне чисте озеро з облаштованими зонами відпочинку, альтанкою, дерев'яними шезлонгами, піщаним пляжем та насадженнями. Всім цим займається інший сусід, ветеран війни. Він отримав тяжке поранення і довго лікувався у Німеччині. І там надивився на те, як громади займаються благоустроєм своїх зон відпочинку. І йому так це сподобалося, що після повернення додому і демобілізації він взявся за болото. Вивіз звідси тонни сміття, розчистив від чагарів, весь час щось удосконалює. Підключитися інші люди, кидають гроші у спеціальну банку для найму техніки. Ми теж з радістю долучилися, розцінивши це як вхідний внесок на територію. Але все одно основну роботу робить військовий. Він мені сказав, що це сенс його життя.Той випадок, коли людина з фронту прийшла - порядок навела.