Ну що, я доїхала до готелю о четвертій ранку. На кордоні простояла 11 годин.

Горіх, ніколи більше так не роби :) У якийсь момент зупинилася на заправці й поспала сорок хвилин, бо відключалася на трасі. Секундна справа, а рука вже падає з керма.

Останні сто кілометрів дотягла завдяки Жадану. Дуже сподіваюся, що пан Сергій ніколи і ні за яких обставин не почує, як я йому підспівую. Але якби не Автозак і особливо Діти, все мого б закінчитися гірше.

Щодо кордону, нічого за ці роки не змінилося. Додалися простої під час повітряних тривог, при чому у мене враження, що відключають кордон за графіком по Києву. Така сама відсутність будь яких зручностей для водіїв і пасажирів, так само жінки і чоловіки впродовж годинного стояння у черзі бігають у туалет під єдине дерево.

З польської сторони поводилися приязно, але одночасно відправили на просвічування машини. Видно, автівка викликає підозри своїм виглядом, бо я у них весь час то на ямі, то на рентгені. Або у мене аура контрабандиста сигаретами, буває.

Готуюся до вильоту, сьогодні маю бути а Загребі. І от тоді нарешті почнеться складна частина цієї подорожі. Я говоритиму зранку до вечора з десятками людей, розповідатиму про нашу війну і про наші книги.
Важливо, щоб почули хоча б ті, хто хоче слухати.

Триматиму вас у курсі, як і що.