- Я з вами категорично не згодна, ви не праві у цьому й цьому.- Добре, але ж цього і цього у моєму дописі нема.- Але я відчула, що воно там є. Я тонко відчуваюча, я відчуваю ваш настрій. Тому ви, як публічна людина, маєте відповідальніше ставитися до того, що пишете. Так, я публічна людина. Публічною людиною стати не складно, подаєте заявку у Дії у розділі "Є.Публіка", і вам приходить на карту ваша частка публічності.Як публічна людина, я поважаю вашу окрему від моєї думку. Як публічна людина, яка прожила на світі півстоліття, я навіть знаю, що переважна більшість думає не так, як я.Але якщо ви приходите у коментарі, щоб з ноги розказати, як ви мною розчаровані і як вам боляче читати мої писульки, я іду вам назустріч і полегшую цей біль. Роблю так, щоб мої дописи вас більше не мучили. Можна не дякувати. Зараз їхала і згадувала,а коли я востаннє з кимось сперечалася? Напевно, ще з Руфом. У Юрка були досить, гм, консервативні погляди на деякі речі, і ми могли годинами буцатися у хорошій добрій суперечці. І це було таке щастя - дискутувати на повну силу, згадуючи всі свої університети і прочитані книжки. Програвати у суперечці, але все одно виходити з неї з ніжністю і вдячністю. Я розумію, що цього більше не буде. Нема вже не тільки Руфа, нема стількох порядних, розумних людей, з якими можна було так сидіти біля вогнища, дивитися на зорі і говорити. Порядні і розумні, вони ж пішли у перших рядах.