Завершення Другої світової війни у Європі спонукало Андрія Мельника і Степана Бандеру до серйозних роздумів щодо перспектив українського національно-визвольного руху. Не можна було закривати очей на об’єктивний факт: у висліді війни українцям не вдалося реалізувати свою мрію про незалежну державу. Українці не спромоглася на державність, натомість українські землі опинилися у складі московської імперії, яка суттєво зміцнила своє міжнародне становище. ОУН і ОУНр зазнали значних людських втрат і, фактично, були знекровлені. Водночас події Другої світової війни засвідчили великий потенціал українського націоналізму, який став могутнім чинником мобілізації значної кількості українців у боротьбі за самостійність і соборність України. На той час вже остаточно втратила будь-яку актуальність «стратегія 1940 року», яка призвела до розколу ОУН, а отже необхідно було шукати шляхи консолідації національних сил. А почалося все 1 серпня 1945 року в німецькому Кіссінгені, де з ініціативи Голови ОУН Андрія Мельника відбулася нарада з приводу створення єдиного фронту національних сил. Із запрошених на нараду прибули представники уряду УНР та Союзу Гетьманців-Державників і не прибула делегація від Степана Бандери. Однак уже в листопаді 1947 р. у листі до полковника Андрія Мельника С.Бандера зазначав: - Маю переконання, що нам треба обговорити і узгіднити низку важливих справ. Пропоную спільно розглянути такі питання як: політична ситуація і перспективи її розвитку; як має на зараз виглядати українська політика; структура українського політичного життя, зокрема справа уодностайнення всієї самостійницької діяльности та одного політичного центру; взаємовідношення обидвох Організацій. Сподіваюся, що наша розмова спричиниться до розв’язки багатьох важливих справ. Вірю, що у Вас, Пане Полковнику, рівнож якнайкращі бажання і таке ж наставлення. Знадобилося майже три роки складної і виснажливої роботи, щоб липні 1948 року у німецькому місті Аугсбург зібралися уповноважені представники ОУН і ОУНр, а також інших еміграційних середовищ, які ухвали рішення про створення Української Національної Ради - законодавчого органу українців на еміграції, який виконуватиме функції передпарламенту майбутньої незалежної Української держави. В ухваленій Декларації, зокрема, зазначалося: - «Тільки у боротьбі українці здобудуть свої права. Але звільнення українців, так само як і інших пригноблених народів, є водночас предметом міжнародного миру і демократичного розвитку світу. Російський комуністичний імперіалізм являє собою загрозу для всього світу і тому боротися з ним потрібно єдиним моральним і політичним фронтом і всіма силами тих, хто готові воювати за найвищі національні і людські ідеали, проголошені протягом Другої світової війни в Атлантичній хартії». Яскравий історичний приклад для сучасних українських політиків, які у критичний для нації час втягуються у сварки і протистояння, замість спільно протистояти ворогові – Москві.@nationalizm
12 грудня 1890 року народився Вождь українських націоналістів Андрій Мельник.У кінці липня 1944 року Голова ОУН полковник Андрій Мельник із дружиною Софією були доставлені у концентраційний табір «Заксенхаузен».На початку вересня 1944 Мельників перевели у загальний барак №11 у камеру для двох осіб із заґратованими вікнами. Одне з яких виходило на катівню з якої було чутно польську мову; друге - подвір’я, куди в’язнів виводили на прогулянку.На третій день свого перебування у бараці №11 відбулася подія, яка вразила його у саме серце. Під час прогулянки на вікні однієї з камер він побачив напис: «Ольжич» і біля нього намальований хрест. У полковника потемніло в очах. Цей напис міг означати тільки одне: загинув великий Ольжич, фактичний провідник ОУН на українських землях.Полковник закричав у бік камери, де побачив цей напис:- Хто Ви!? У відповідь:- Степан Бандера.Так Андрій Мельник дізнався про смерть свого друга, видатного українського поета і вченого Олега Кандибу - Ольжича.Наступного дня А. Мельник звернувся до коменданта концтабору штандартефюрера Кейднеля з приводу смерті О. Ольжича і отримав підтвердження, що той загинув у червні 1944 року, а його тіло спалене у місцевому крематорії та пообіцяв видати прах українця.Згодом, коли полковника допитували уже в концтаборі «Заксенхаузен»,німецькі офіцери Вольф і Шульц також підтвердили смерть О. Ольжича, особливо не приховуючи від нього, що саме вони проводили допит і катували його. Правда, німці наполягали, що О. Ольжич здійснив самогубство, оскільки його начебто знайшли повішеним у своїй камері. А для доказу продемонстрували посмертну записку О. Ольжича.Про цю записку пізніше А. Мельник згадав у своїх спогадах. Читаючи її, він переконався у протилежному: записка була «свідоцтвом стійкості і гарту духа цього великого революціонера, який в обличчі смерті, серед звірських катувань, ледве вдержуючи олівець в руці, гордо нотував заяву, що відмовляє зізнань і не зрадить ні друзів, ні справ ведених ним в ОУН».Памʼять про О. Ольжича А. Мельник зберігав у своєму серці до кінця життя.@nationalizm
Чи можливе підписання угоди про так званий мир, що її пропонують США і рашка?Так, можливе! З однієї причини і це не критична ситуація на фронті, хоч вона і не оптимістична для нас.Все, на жаль, повторюється. Як і в добу УНР внутрішні чвари призвели до катастрофи, так і зараз справа «Міндіча-Цукермана» зробила Україну вразливою і поставила на грань виживання.Але це ще не катастрофа, як у випадку УНР, коли українська армія вже не відступала, а фактично покидала Україну й була інтернована в польських таборах.Тому, не зважаючи ні на що, Україна 🇺🇦 зберігає шанс залишитися суверенною державою.Але як і в добу УНР основна відповідальність за долю країни лежить на правлячому політичному класі.Помиляється, влада, коли вважає, що опозиція, використовуючи справу «Міндіча-Цукермана» може похоронити Україну, а тому все можна звалити на неї.Помиляється опозиція, яка сподівається, що в неї з’явився шанс отримати владу і тоді все буде ок. Не буде!І влада, і опозиція у разі втрати державності опиняться на цвинтарі, або концтаборах чи еміграції.Але найбільшу ціну заплатять українці, яких московити знищуватимуть як націю.Ще ніколи у своїй історії Україна 🇺🇦 не існувала так довго як незалежна держава. Усі дотеперішні спроби зберегти незалежність зазнавали краху і виключно через неспроможність влади і суспільства виступити консолідовано проти зовнішнього ворога, зокрема - Московії.Але також ще ніколи українці не мали такого великого шансу зберегти свою державність як сьогодні.Для цього треба тільки не повторювати помилок минулого.@nationalizm
Справа «Міндіча-Цукермана» завдала сильного удару Україні. Якби її не пояснювали представники влади чи опозиції, але, без сумніву, Україна опинилися у глибокій політичній кризі, яка не припустима під час війни.Удар завдано державності України.Що робити?Не вестися на істерику корисних ідіотів, які закликають виходити на Майдан і «брати владу у свої руки».Не думаю, що Москва стоїть за цією справою, хоч і цього не виключаю. Але не сумніваюся, що кацапи неодмінно скористаються будь якими заворушеннями у Києві, щоб знести «нацистський режим».Нищівного удару завдано авторитету влади і всілякі кадрові рішення уже не допоможуть. Крім одного: ВР має ухвалити новий закон про люстрацію, відповідно до якого усі фігуранти справи «Міндіча-Цукерберга» та всі дотичні до неї довічно позбавляються права займати будь які посади у державних структурах, що, звичайно, не виключає судових вироків і покарання.Крім того, Україна на час війни має повернутися до практики смертних вироків за подібні злочини.Не допустима зміна пріоритетів. Головний ворог - зовнішній, а не внутрішній. Україна 🇺🇦 спроможна навести лад у своїй хаті, але окупація остаточно знищить українську націю.Зараз шукають історичні паралелі й порівнюють нинішню кризу із «касетним скандалом». Не вдале порівняння. Мотором «касетного скандалу» були проросійські соціалісти на чолі з Морозом і недолугі патріоти, які їх підтримували. Для вдумливих людей одразу було зрозуміло, що проти України виступила Москва.Справа «Міндіча-Цукермана» - результат злочинної діяльності бандитських кланів і бездіяльності влади.Напрошується тільки одна історична паралель. Після приходу у 1918 році до влади Директорії на чолі з Петлюрою у країні запанував бардак і хаос, який знищував державність і без окупації України більшовиками. Тоді було запропоновано запровадити диктатуру тріумвірату Петлюра-Коновалець-Мельник. Двоє останніх відмовилися брати участь у політиканстві. Натомість зібралися і вирушили на фронт, щоб воювати з одвічним ворогом - Москвою.П. С. Невдовзі у Парижі Симона Петлюру ліквідував еврей-терорист Швацбард. Євгена Коновальця у Роттердамі в 1937 році підірвав московський агент Судоплатов. Андрій Мельник очолив ОУН, але так більше і не повернувся в Україну, а помер у Люксембургу.Ось так на їх долі позначилася втрата державності.@nationalizm
Холодного вересневого ранку 1941 року німецька військова вантажівка виїхала на Брест-Литовське шосе і попрямувала у бік Золотоверхого. Тремтячи від холоду, прикриваючись брезентом і вслухаючись у роботу двигуна вантажівки, один до одного тулилися Роман Біда, Богдан Онуфрик і Ярослав Гайвас – передова група ОУН, яка першою мала увійти у звільнений від більшовиків Київ. Уже коли добре розвиднилося, Я. Гайвас з-під поли витягнув жовто-блакитний прапор. – Ось, – показав хлопцям знамено, – наказ Ольжича вивісити у Києві український прапор. Думаю, найкраще встановити його на Святій Софії. Біда й Онуфрик не заперечували, навпаки, тішилися як малі діти, що саме їм випала нагода це зробити. Після обіду вантажівка досягла Святошина. Уже виднілися обриси міста і треба було поспішати, щоб встигнути виконати наказ до того, як стемніє. До Софії тепер рукою подати. З боку Софіївської площі височіє дзвіниця, увінчана маківкою з хрестом. На дзвіницю хлопці піднімалися гвинтовими сходами, розглядаю чи муровані стіни, з яких на них дивився апостол Андрій і князь Володимир, наче підганяючи юнаків. На східному фасаді, зверненому до Софіївської площі, Ярослав Гайвас встановив жовто-блакитний прапор, полотнище якого одразу ж підхопив вітер. Хлопці обнялися, міцно потиснули один одному руки. Згодом познімали з голів картузи і заспівали «Ще не вмерла Україна». Крім святих із німбами, їхнього співу ніхто не чув. Поодинокі кияни, які у цей час опинилися на Софіївській площі, побачивши на дзвіниці український прапор, не звернули на нього особливої уваги. Однак це нікого не засмутило. Юнаків опанувала радість від споглядання Києва, про який мріяли і яким марили. Місто їх зачарувало. Виконавши, можливо, свою найважливішу у звільненому Києві місію, хлопці до ранку заклеювали вулиці міста летючками, які сповіщали, що до столиці прибули українські націоналісти. Книжку «Окупація, або Правда про український Київ 1941–1942 рр.» можна замовити тут: https://www.book-on-demand.com.ua/product/okupatsiya-abo-pravda-pro-ukrayinskyj-kyyiv-1941-1942-rr-bogdan-chervak
Зустріч на Алясці завершилася нічим, - такий висновок більшості світових і українських медіа.Але це не зовсім так. Правильний підсумок зустрічі президента Трампа і Путіна звучить ось як: США 🇺🇸 і Московія залишилася на своїх позиціях і не досягли компромісів і домовленостей.Трамп і надалі прагне завершити війну й не втрачає віри, що йому вдасться досягти хоча б перемирʼя шляхом переговорів, зокрема, із Путіним і Зеленським.Путін не відмовився від своєї стратегічної цілі - знищити Україну, а на переговори погоджується виключно після капітуляції ЗСУ. А позиція США та Європи його не цікавить від слова взагалі.Не справдилися сценарії панікерів, які кричали, що «Україну зливають» і не справдилися сценарії експертів у рожевих окулярах, які з якогось дива повірили, що Трамп «нагне» Путіна.Справдився сценарій більшості українських військових, які правильно оцінюють ситуацію: доля нації і держави, а також європейських народів і держав вирішується не за столом переговорів, а на полі бою. Такою є дійсність у якій перебуває Україна і українці🇺🇦 вже більше трьох років.@nationalizm
Українцям треба навчитися жити без ілюзій. Одна з таких ілюзій - можливість досягнення перемирʼя на сучасному етапі війни.Зустріч Трампа і Путіна на Алясці, або навіть можливість зустрічі президентів США і України разом із Путіним - не шлях до перемирʼя чи миру, а чергова ілюзія, яка швидко розвіється.Чому?Ніде і ніхто з москалів, включно із Путіним не заявляли про готовність на переговорах йти на компроміс із Україною. Навпаки, кацапи на кожному кроці наголошують на своїх умовах, які передбачають окупацію Криму, Донбасу, Запорізької і Херсонської областей, розброєння, припинення військової допомоги і фактично капітуляцію.Кацапи не послаблюють, а посилюють тиск на усій лінії фронту й водночас своїми ракетами і БПЛА вбивають мирних людей і знищують нашу інфраструктуру.Дивно, що цього не бачать і не чують західні лідери, які й надалі живуть ілюзією, що з Путіним можна домовитися.Скільки ще разів треба стати на граблі, щоб перестати жити ілюзіями?Чи можливе реальне припинення вогню і переговори? Так, можливе, але тільки за умови, коли ЗСУ зупинять наступ москалів на всій лінії фронту. А поки кацапи просуваються хоча б на метр вдень, перемирʼя не буде.Ще одна ілюзія, яка зʼявилася нещодавно. Мовляв, можна й надалі гризти один одного в тилу і нічого не станеться. Нагадаю слова Олени Теліги, що кожен постріл в середині нації, спроможний викликати тільки радість у ворога і вбиває Україну.Історичний досвід однозначний і не містить винятків: Україна 🇺🇦 програє на полі бою, коли допускає розбрат і бардак у тилу. Якщо політики, що при владі й опозиція, які вчепилися за горло один одну як скажені пси, не схаменуться, то доведеться політикувати уже в екзилі.@nationalizm
Вибори у Польщі показали наскільки історичне минуле відіграє важливу роль у сучасній політиці. Переможець виборів українофоб Навроцький переміг виключно на вмілій спекуляції питаннями національної памʼяті, зокрема паплюжачи боротьбу ОУН і УПА на Волині.Водночас треба відзначити, що не він один ніс маячню про геноцид поляків та «злочини» українських націоналістів. Усі без винятку кандидати намагалися у тій чи іншій формі плюнути в український національно-визвольний рух. Навроцькому вдавалося це робити вдаліше за всіх.Однак, це не означає, що новий президент Польщі є промосковським. Він не є проукраїнським. Поляки дали нам, а точніше українській владі добрий урок. Впродовж багатьох років їхній політикум консолідував польське суспільство довкола так званого українського питання, яке вони ставили виключно у площині «волинської різанини» у якій звинувачували українців і Україну.Україна фактично не відповідала нічим, якщо не брати до уваги постійне намагання вказати полякам, що їхнє україножерство вигідне Москві - одвічному ворогу поляків і українців.Не помогло! І не могло помогти. Бо поляки захворіли на шовінізм, як москалі народилися імперіалістами. Шовіністи й імперіалісти не визнають аргументів. Точніше визнають, коли отримують в зуби.Що має робити Україна?Найперше, попередити Навроцького, щоб залишив у спокою наших братів і сестер, які опинилися в Польщі внаслідок війни. Кардинально змінити політику національної памʼяті. Більше не шукати «порозумінь» і не давати дозволів на ексгумацію допоки не відновлять українські могили. Поляки мають зрозуміти, що у питаннях національної памʼяті не буде компромісів.Навроцький навряд чи зблизиться з Москвою, бо поляки цього не допустять. Але в питаннях України з ним треба говорити виключно з позиції сили. І тоді він все зрозуміє.@nationalizm
Вбивство Євгена Коновальця у Роттердамі 23 травня 1938 р. вважається трагедією. Але тоді, коли все сталося, цю смерть переживали як національну катастрофу. Авто із катафалком Вождя і супроводжуючі авта прибули на католицький цвинтар «Кросвік», де, як правило, хоронять відомих людей і де чимало старовинних поховань. Біля високої східної брами похоронна процесія зупинилася. На них очікував невеликий гурт людей. На малій швидкості заїхали на територію цвинтаря, де розташована цвинтарна каплиця. Тут католицький священник відправив панахиду, після якої усі присутні направилися до місця поховання. Ольга не кваплячись вийшла з авто. Уся в чорному, а через плече - хутро. Озирнулася довкола. Людей небагато. Підійшли Барановський, Курманович. Відкілясь взявся Ярослав Оршан Чемеринський, який очолював «Націоналістичну пресову службу». Перед нею свіжовикопана могила, де ось-ось навіки спочине її чоловік – Євген Коновалець. Священник із невеличким дитячим хором розпочали обряд похорону. Ольга намагалася молитися разом із хором, але відчула, що втрачає сили і притихла. Коли домовина із покійним лягла в акуратно викопану яму, де її швидко засипали землею, до неї приставили три вінки. Один від дружини і сина; другий від імені «Організації Українських Націоналістів»; і третій – від «Української Нації». Першим слово взяв генерал Віктор Курманович. Він, як військовик, був лаконічним: - Москва позбавила нашого вождя, а перед тим змогла вбити славної пам’яті отамана Симона Петлюру. Та помиляється Москва, коли вірить, що здолавши Коновальця, могла встромити ніж у серце націоналістичного руху. Так, його смерть, це страшна рана для нас. Але ворог сторицею заплатить за свій злочин. Його смерть не вбила нас, а зробила нас сильнішими. Мертве тіло, але дух вождя - найбільшого героя і мученика, надалі очолює українську національну революцію, яка неминуче визволить Україну від усіх займанців! Дорогий Євгене, ореол твоєї слави, геройства і мучеництва вічно світитиме прийдешнім поколінням. Останньою мала промовляти вдова. Вгамовуючи душевний біль і сльози, Ольга Коновалець спромоглася тільки на одне речення: - Ви мусите докінчити, продовжуйте його діло! Із майбутньої книжки «Андрій Мельник»@nationalizm
Щодо переговорів у Стамбулі. Станом на зараз: Зеленський не виграв і не програв; Путін, зрозуміло, ху@ло, і таким буде завжди; Трамп однозначно програв, йому кацапи плюють в обличчя, а він каже йде дощ. Так, принаймні, це виглядає з боку провідних європейських країн.Тим часом у Трампа нова фішка. От зустрінуся із Путіним і все вирішу. Я вірю, що він зустрінеться, але не переконаний, що він щось вирішить. Наближається момент істини для Трампа і США. З кожнимднем світ все більше і більше бачить, що Путіну плювати на Трампа і його мирні ініціативи.Рашка продовжує вбивати українців. Війна не припиняється. Більше того, за час мирних ініціатив Трампа і «перемирʼя» Путіна до геноциду українців долучилася не тільки північна Корея 🇰🇵 а й Китай 🇨🇳.Та не зважаючи на це, Україні життєво необхідно не втратити підтримки США 🇺🇸 у частині військової допомоги, яку нам не можуть замінити європейці.І все ж переговори у Стамбулі не є провальними. Якщо тисяча українців повернуться із полону, то уся ця коломийка у Стамбулі цього вартувала.Україна 🇺🇦 залишається у фарваторі інтересів США 🇺🇸 і має підтримку великих європейських країн. Фактично, нічого нового для України не відбулося. Крім Сил оборони України ніхто не може гарантувати нам безпеку і мир.@nationalizm
TGLIST.COM.UA
