Цікаве інтерв’ю голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова, яке вийшло на «Українській правді».Росіяни давно зробили висновки з помилок ХХ століття і більше не збираються відтворювати жодних «УРСР-2». Саме тому в їхньому лексиконі немає України — є лише «Новоросія», «ЛНР», «ДНР», «Малоросія». Це не випадкові слова, а пряме формулювання цілей.Мета цієї війни — не контроль і не «вплив». Мета — повне знищення України як суб’єкта. Москва не хоче повторювати сценарій, у якому формально існує окрема республіка з українською мовою, історією та ідентичністю. Вони вважають це власною історичною поразкою — і не мають наміру її повторювати.Саме тому розмови про «компроміси» виглядають відірваними від реальності. Йдеться не про території і не про ресурси. В Україні немає критично важливих для Росії родовищ — ні діамантів у Чернігові, ні нафти в Чернівцях. Їх не цікавлять і херсонські кавуни.Росію цікавлять лише два ресурси — діти та історія. Діти потрібні для латання демографічної ями. Історія — для стирання самої ідеї України. Саме тому війна ведеться не лише танками, а й підручниками, депортаціями, «перевихованням» і викраденням дітей.Це важливо зрозуміти: мова йде не про зміну кордонів. Мова йде про спробу знищення майбутнього.🔗 Інтерв’ю повністю:https://www.pravda.com.ua/articles/2026/02/10/8020217/@nationalinterests
Продовжуємо розбирати цікаве інтерв’ю Валерія Кондратюка для НВ (ефір Радіо НВ у Олексія Тарасова; Кондратюк — генерал-лейтенант, у різні роки очолював СЗР, ГУР та департамент контррозвідки СБУ). Коли мова зайшла про “міндічгейт”, Кондратюк зробив дуже показовий розворот: він вважає що ця історія не лише про корупцію, а про контррозвідку і про те, як (і чи) держава відсікає ворожі впливи.Він каже прямо:“двушка на Москву” - це питання “було навіть більше не НАБУ, а більше контррозвідки”. І ставить неприємне питання: це “лояльність” чи стратегічний прорахунок контррозвідувальних органів? Далі його логіка така: так, СБУ може робити “видимі” речі: дрони, спецоперації - і це добре. Але якщо служба підміняє інші структури (ССО, ГУР), то губиться головне: базова задача СБУ - контррозвідувальний захист держави, інституцій і виявлення проникнення/мереж впливу. Висновок Кондратюка жорсткий, але прикладний: скандали минають, а контррозвідка - це фундамент. Якщо фундамент “просідає”, держава стає вразливою там, де ціна помилки найвища.@nationalinterests
Кадрове рішення, внаслідок якого Кирило Буданов очолив Офіс Президента замість Андрія Єрмака, вже почало відчутно змінювати тональність і динаміку міжнародного переговорного треку. Принаймні на рівні сприйняття - як у партнерів, так і всередині експертного середовища - це виглядає як крок, що додав українській позиції системності та передбачуваності.Показовим маркером стала перша зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом після призначення Буданова: її результативність та конструктивність відзначали не лише українські коментатори, а й американська сторона в ширшому сенсі - від аналітичних кіл до людей, які формують порядок денний. У минулому з комунікацією на цьому напрямку справді виникали “тертя” й складні моменти, і фактор попередньої конфігурації часто називали серед причин.Натомість Буданов для багатьох міжнародних партнерів - фігура з високим рівнем довіри. Його репутаційний “кредит” автоматично підсилює всю переговорну команду: коли на столі складні рішення, важливо не лише те, що говориш, а й те, хто саме це говорить і яку вагу має.Цього разу також помітною була якість підготовки: Зеленський виглядав значно краще зібраним, чітко зорієнтованим у деталях і в ризиках, з правильно розставленими акцентами. Складається враження, що брифінги - зокрема з боку спецслужб - та внутрішня координація спрацювали якісніше, а команда Президента діяла дисципліновано: почула поради, виконала рекомендації й зайшла на переговори з більш сильною та впевненою позицією.У підсумку це проявляється і в практичній площині - у підтримці, яка для України критично важлива: від збереження чутливих форматів взаємодії до рішень по оборонних пакетах, включно з компонентами, які закривають потреби ППО.Тому зараз призначення Буданова керівником ОП виглядає одним із найбільш влучних та ефективних рішень у рамках останньої хвилі кадрових змін: воно не просто “про посаду”, а про те, як швидко держава набирає переговорну суб’єктність і повертає контроль над власною рамкою розмови з партнерами.@nationalinterests
У Сергія Іванова вийшов детальний розбір статті Залужного - і там дуже влучно сформульовано головну претензію до цього тексту. Стаття ніби й робить правильну річ: вона чесно фіксує проблеми, озвучує загальну концепцію можливого виходу, задає рамку розмови. Але на цьому все й закінчується. Бо за красивими формулюваннями немає ключового - жодного інструменту, жодного конкретного механізму, який би пояснював, як саме цю концепцію перетворити на дію. В результаті виходить розумний, «правильний» текст, але дуже абстрактний: його можна підтримувати, з ним можна погоджуватися, але ним неможливо керувати реальністю.Іванов підкреслює ще одну важливу річ: за тональністю та адресатами це звернення не до суспільства, не до військових і не до тих, хто тягне війну щодня. Це радше текст «для еліт» - передусім українських і західних, а подекуди й таких, що по інший бік. І в цьому ж розборі звучить іронічне, але дуже людське пояснення, чому все так: добре, що Валерій Федорович займається теорією - у теорії справді легше. За кордоном, на дистанції від щоденної напруги, мислиться простіше й приємніше. А от у постійному контакті з реальністю - з фронтом, управлінням, непопулярними рішеннями, ціною кожного кроку - абстракції швидко закінчуються і починаються інструменти, ризики та відповідальність.Подивіться відео Іванова і перечитайте саму статтю Залужного - бажано підряд. Дуже швидко стає видно, де закінчується «правильна риторика» і починається головний дефіцит: конкретні дії.Підпишіться на ІНТЕГРАТОР Новин, тут ви знайдете не тільки огляд останніх подій, а ще актуальні політичні новини та цікаву аналітику!
Сильна і дуже влучна промова, яку проголосив премʼєр-міністр Канади Марк Карні у Давосі (скорочено):Світовий порядок, який десятиліттями називали “заснованим на правилах”, розвалюється - це не перехід, а розрив. Великі держави дедалі частіше використовують економіку як зброю: тарифи, фінанси, ланцюги постачання - як інструменти тиску. Старі інституції (ООН, СОТ, COP) слабшають, а країни змушені шукати стратегічну автономію.Та середні держави - не безсилі. Їхня сила починається з чесності (“жити у правді”): називати реальність своїми іменами, не вдавати, що система працює як раніше, і застосовувати однакові стандарти до всіх - і союзників, і суперників.Замість “світу фортець” потрібен інший шлях: коаліції, спільні правила, взаємодоповнюваність і колективні інвестиції в стійкість - це дешевше й ефективніше, ніж кожному будувати свою “стіни”.Канада заявляє, що адаптується через реалізм, заснований на цінностях: зміцнення економіки й оборони, диверсифікацію партнерств, гнучкі союзи під конкретні задачі, підтримку України та посилення безпеки в Арктиці.Бо в новому світі правило просте: якщо тебе немає за столом - ти в меню.
Буданов у Давосі говорить як керівник ОП - людина, через яку проходить і дипломатичний трек, і безпекова картина. Його базовий меседж зводиться до двох речей: робота/перемовини дають певні результати, але далеко не все можна виносити в публічну площину, і водночас вирішальний вузол це позиція та готовність РФ. Чому це важливо саме від Буданова: у нього дуже специфічна “публічна дисципліна”. Він не з тих, хто виходить із красивими формулами “для настрою” - його публічні формулювання зазвичай або задають коридор очікувань, або є сигналом партнерам/опоненту, який можна дозволити собі сказати без шкоди для процесу. Reuters прямо описував його публічність як елемент інформаційної боротьби - тобто слова там зважуються, а не імпровізуються. Тому “читається” це просто: якщо він фіксує наявність предметної роботи і паралельно підкреслює залежність від рішення Москви, то це означає, що 1) процес реально рухається в деталях (пакети гарантій/механізми виконання), але 2) на горизонті немає гарантованого швидкого розв’язання, бо ключовий стоп-фактор - не техніка домовленостей, а готовність РФ змінити поведінку. І саме така твереза рамка, сказана Будановим, зазвичай найближча до того, як виглядає реальність у закритих зведеннях. @nationalinterests
Трамп дав інтервʼю чотирьом аиериканським журналістам. Тут «прекрасно» все.)))Журналіст: Ваше рішення захопити Мадуро й оголосити, що США беруть контроль на невизначений час, на мою думку, поставило питання: чи вважаєте ви, що міжнародні умовності більше не діють, що держави діють за принципом сили.Трамп: Якщо існує загроза, тоді, безумовно, у вас є право діяти. Будь-яка країна має таке право. Без загрози значно менше. Ж: Але ви ж кажете, що якщо є загроза, ви можете втрутитися. Проте у випадку з Венесуелою ви втрутилися, зокрема, заради корисних копалин.Т: Ні, я втрутився з багатьох причин. По-перше, наркотики масово потрапляли до країни. По-друге, люди масово потрапляли до країни. До мого приходу, за сонного Джо Байдена, до нашої країни йшли люди з тюрем, із в’язниць, із психіатричних лікарень. Мільйонами. Подумайте про це. Вони відкривали свої тюрми й в’язниці, привозили людей до нашого кордону і дозволяли їм заходити. І це абсолютно неприйнятно. Це погано.Ж: Але ж саме нафта врешті-решт відіграла для вас ключову роль, чи не так?Т: Ні, не так. Нафта просто там була.Ж: Сі Цзіньпін може використати ту саму логіку, щоб обезголовити й встановити контроль над Тайванем. Або чому б Путіну не використати той самий аргумент про загрозу щоб захопити решту України? Чи не створили ви прецедент, про який можете згодом пошкодувати?Т: Ні, тому що тут була реальна загроза. У вас не було людей, які масово проникали до Китаю. У вас не було наркотиків, що масово надходили до Китаю. У вас не було всіх тих поганих речей, які були в нас. У вас не було відкритих тюрем Тайваню з людьми, що масово йшли до Китаю. Там не було сотень тисяч людей із тюрем і психіатричних закладів, які масово перетікали до Китаю або до Росії.Ж: Але ж Сі вважає Тайвань сепаратистським утворенням. Він сказав би вам, що Тайвань — це загроза для Китаю.Т: Для нього це питання гордості. Він вважає Тайвань частиною Китаю, і це його справа, що він збирається робити. Але я висловив йому, що був би дуже незадоволений, якби він це зробив. Сподіваюся, що не зробить.Ж: Тобто ви не вважаєте, що створили прецедент?Т: Він може зробити це після того, як у нас буде інший президент. Але я не думаю, що він зробить це, поки я президент.Ж: З огляду на те, що сталося у Венесуелі; погрози на адресу Колумбії, розмови про те, щоб забрати Гренландію, купити Гренландію, як би ви це зараз не формулювали, — чи є щось, що, на вашу думку, може обмежувати вашу владу на світовій арені?Т: Так, є одна річ. Моя власна мораль. Мій власний розум. Це єдине, що може мене зупинити, і це дуже добре.Ж: Не міжнародне право?Т: Мені не потрібне міжнародне право. Ж: Але чи відчуваєте ви, що ваша адміністрація має дотримуватися міжнародного права на світовій арені?Т: Так, відчуваю. Знаєте, відчуваю, але все залежить від того, як ви визначаєте міжнародне право. Проте ми маємо зберегти Сполучені Штати в безпеці. Ми маємо зберегти в безпеці ті частини світу, за які, як ми вважаємо, несемо відповідальність. Росія і Китай а ні трохи не бояться НАТО. А нас бояться дуже сильно.@nationalinterests
Пішла системна хвиля вкидів проти Кирила Буданова. Це не “випадкові пости” це цілеспрямована інформаційна атака: зробити людину токсичною, посіяти недовіру, розхитати єдність і переключити суспільство з реальних задач на нескінченні сварки.Фоном до цього вже пішли “ефіри/випуски” у форматі псевдо-розслідувань: гучні заяви в стилі “ось зараз буде викриття”, російська мова, нуль верифікованих фактів - зате максимум емоцій і натяків.Зокрема, дістали стару московську консерву Тараса Чорновола, яка за 200$, готова постити будь що. Але важливо розуміти хто це робить і навіщо. А відповідь як завжди криється у політичній площині. Останні соціологічні опитування демонструють наступне, довіра та рейтинг Буданова зростають, тоді як довіра до Валерія Залужного почала знижуватися. Ці дві тенденції не дають спокою як Валерію Федоровичу, так і Петру Олексійовичу, який спить і бачить, як повернеться на провідні ролі «на шиї» екс-головкома. Загроза цим планам в обличчі Буданова якраз і змушує останніх діяти, а оскільки політично активним Залужний бути не може, його штаб пішов шляхом поширення бруду проти конкурента. Наврядчи їм вдасться суттєво вплинути на суспільну думку щодо Буданова, який вирвався на дипломатичний фронт і починає демонструвати результати, але спроби безумовно будуть. Недолугі, агресивні, туповаті - по-іншому вони не вміють.@nationalinterests
В штабі Залужного, звісно ж, в тому самому «якого не існує», черговий переполох.Останні заміри ВФ, він же «Віктор Андрійович» у вузьких колах, показали, що рейтинг довіри до залізного генерала впав на майже 4%. Це небагато — майже в межах похибки, але це вперше за останні роки. Почали шукати винних і знайшли тих, хто радив мовчати. Звісно, останнім часом хвиля критики щодо «біг-посла»/генерала зростає. Всі вимагають, щоб він хоч щось сказав, коли в країні відбуваються резонансні події, а в країні, яка кожен день проливає кров і сидить місяцями без світла. Цей запит наростає, і всі хочуть почути куміра, щоб він заспокоїв, дав оцінку, взяв відповідальність на себе й почав щось робити, щоб змінити ситуацію на краще. А натомість він сидить у комфортному теплому Лондоні і мовчить, бо так радили технологи. І люди розчаровуються, шукаючи іншого, того, хто діє.Важливо підкреслити, що хвиля критики, хоч і цілком органічна, але ділки з ОП дуже технічно підігрівають її своїми ресурсами, намагаючись втопити головного конкурента, чим забезпечити безальтернативність діючого президента на майбутніх виборах.Тому сьогоднішня новина про те, що екс-главком може стати й екс-послом, — це безумовно рефлексія на тревожну соціологію, продиктована нервовістю та емоціями, а також можливим наближенням виборчого процесу. Мовляв, щоб було якесь виправдання: «Я мовчав, бо дипломатична служба так вимагала, такий я дипломат гарний». А зараз — як скажу, так скажу, бо логічно було б дивно, якби людина мовчала два роки, а потім заговорила.Але є великий ризик: а якщо виборів не буде, і війна ще на рік затягнеться? Без крісла буде важко втримати фокус і статус, тому Віктор Андрійович, як завжди, вагається.Ну, подивимося, що з цього вийде, бо декому краще мовчати, ніж говорити.))@nationalinterests
Днями Кирило Буданов відвідав захід клубу LB де дав дуже «приземлену» картину того, що відбувається навколо нас - без магічних сценаріїв і з жорстким акцентом на відповідальність.Починає з найболючішого: ідеї «мир в обмін на території». Його позиція максимально пряма — не поспішати з такими розмовами і не підміняти реальність красивою обгорткою про гроші на відновлення. Далі - про те, що ми часто не бачимо за заголовками: великі гравці розмовляють не лише про війну, а й про економічні «пакети інтересів». За його інформацією, серед тем США й Росії звучить спільне освоєння арктичного шельфу - тобто ресурси, технології й доступи. У цій війні, каже Буданов, Росія все більше спирається на зовнішніх донорів зброї: постачання боєприпасів з КНДР тривають, а їхній контингент, за його словами, перебуває на території РФ і «набиває руку» (зокрема на прикордонні та в Курській області), тоді як основний «вал» - це саме озброєння. Паралельно він дивиться ширше, ніж тільки фронт: Росія, за оцінкою розвідки, скорочує горизонт готовності до прямої агресії проти Європи з 2030-го до 2027 року. Як потенційна ціль окупації називаються країни Балтії, а Польща — радше як напрям для ударів без захоплення. І от головне запитання: «Добре, а де точка прориву у 2026?» Відповідь у нього не про “чарівну допомогу”, а про нас: сподіватися треба на себе, бо ніхто не зробить нашу роботу замість нас. Водночас він чесно окреслює, де ми справді вразливі. Якщо США перестануть ділитися розвідданими, критичними є два блоки: супутникова розвідка (особливо якщо політичним рішенням заблокують ще й контрактну частину) та раннє попередження про балістичні загрози. Інше, каже, «у нас наше». А найжорсткіша його внутрішня оцінка - про мобілізацію: ключовою помилкою називає програну медійну кампанію, яка розігріла тему зсередини, і прямо каже, що мобілізацію ми зруйнували самі. На фіналі - питання, яке всі чекали: чи піде в президенти. Він відповідає обережно: конкретно про це не думав і не певен, що це питання актуальне «прямо зараз», бо надто багато факторів попереду. Якщо коротко: зовнішній світ торгується інтересами, ворог планує швидше, ніж нам хотілося б, а наш шанс тримається на двох речах - власній спроможності й здатності не ламати себе зсередини.@nationalinterests
TGLIST.COM.UA
