Estadísticas de telegram channel - @lovingbooksandart

🌄 Читаю повість «Згори вниз» Тані Малярчук. Зовсім трохи поки пізнала цей текст, однак вже перебуваю у захваті від його атмосфери й шарму. Безіменна героїня й оповідачка з невстановлених причин покидає звичне життя й рушає жити у горах. Товариство їй складають коти, безкраї простори та дещо дивакувати місцеві. Гобелен історії наскрізь просякнутий кінематографічністю й химерністю. У кожному рядку — незбагненна містика і простота буття вдалині від міських турбот і тягаря сучасності.Захопившись письменницею і її текстом, я рушила шукати інтерв’ю авторки. 📍Наприклад, у цій розмові з Ганною Улюрою для Craft Magazine Малярчук розповідає, що зараз не бачить сенсу у роботі над художніми текстами. Відтак покинула працювати над романом про Голокост на Галичині, у якому авторка прагнула відтворити історію одного містечка у Другу світову. Від одного опису задуму я захотіла це прочитати. Малярчук знайшла всіх виконавців, гестапо і шутцполіцай цього населеного пункту, досліджувала їхні листи, протоколи допитів та інші артефакти доби. Метою було втілити сюжет про звичайних людей, що скоюють жахливі речі у добу зла. Та цей роман залишиться у письменницькому столі. 📍А в інтерв’ю 2012 року для газети «День» письменниця ділиться історією з Донеччини, яку побачила на власні очі під час роботи журналісткою. В одному селі області поклади вугілля були дуже неглибокими. Жителі не розгубилися і почали активно добувати копалини за безцінь, купуючи натомість продукти і алкоголь. Село процвітало, навіть мало кілька ресторанів. Та невдовзі залишилося всього кілька людей. Хати інших позападали в землю, бо ті рили у себе на подвір’ях. Провалилось усе.  📍Для Літературної газети авторка говорить, що «Забуття» — це перша книга, у якій вона наважується відмовитися від сміху й абсолютно серйозно поговорити про ті речі, що її турбують. Спершу цей роман про Липинського мав бути тільки історичним фікшном. Однак невдовзі авторка зрозуміла, що плин українського минулого повниться переривань і чорних дір, а тому подібний сюжет не може бути викладений у одній часовій лінії з однією постаттю у центрі подій. 👁️Малярчук давно живе у Відні. Пише не тільки українською, а німецькою й англійською, адже є надто інтимні речі, про які може говорити тільки іншою мовою. Готова вже радити «Згори вниз», додавати у найкраще прочитане й агітувати підписників свого каналу (вас!) пізнавати цю історію. 

📍 Авторка щоденнику «Жінка в Берліні» розповідає, як на вулицях почула про операцію радянських партизанів: ті організували диверсію і підірвали німецький потяг зі зброєю. 😀 Оповідачка кепкує, що її співвітчизники змогли б зробити подібне, тільки якщо попередньо придбали би квиток і прокомпостували його. 📝 Аспект дослідження того, як німецький соціум поступово потонув у цьому божевіллі й залишався у прірві до останнього видається особливо цікавим. Саме це та інші парадокси суспільства у Другу світову досліджує англійський історик Ніколас Старґардт у книзі «Мобілізована нація». Ще не дочитала цей стос у понад 700 сторінок, однак спішу поділитись цікавими фактами, які довідалась. 1. Наприкінці Першої світової у Берліні смертність серед цивільних від туберкульозу була більше, ніж серед солдат, призваних зі столиці. 2. У державних календарях і підручниках датою початку війни було 3 вересня 1939 року, коли Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині. 1 вересня позначили лише днем «конратаки» на Польщу. 3. Німці дуже успішно розтиражували міф про поляків, які вели чи не цілий геноцид на власній території. Для цього число вбитих німців збільшили вдесятеро, а інформацію подавали під заголовками на кшталт «20 років польського правління смерті». Це зіграло злий жарт. Коли у 1943 році Ґеббельс намагався закликати народ до співчуття полякам, що потерпають від совєтів, у нього справедливо запитали, чому ж таких злих поляків треба жаліть. 4. Проблеми із забезпеченням навіть базовими товарами у Німеччині почалися з перших днів війни. Негаразди з постачанням одягу, меблів, побутових товарів і нормальної кави були наявні ще навіть до Другої світової. 5. Ґестапо стежило за тим, щоб не ставати інструментом родинної помсти для німців. Відтак воно закликало Спеціальний суд не приймати доноси від ділових партнерів, навіть якщо звинувачення було у прихильності до комунізму. 👀 Можливо, на це читання піде цілий місяць. Та мене захоплює, що і як робить дослідник. Коли б писала про Другу світову війну щось своє, то прагнула б створити саме щось подібне. 

Я захворіла й не вилазила з ліжка. Тішила себе черговим переглядом «Секс і місто». Довідалась цікаві штуки.🎭 В епізоді з тантричним масажем роль майстрині виконує не випадкова жінка, а відома ікона польського кіна Ельжбета Чижевська. Жінки копіювали її стиль, а стрічки з нею ставали хітами. Вона емігрувала до Штатів через статтю свого чоловіка-журналіста. Навіть Меріл Стріп брала в Ельжбети уроки. Зірковий час карʼєри Чижевської добіг кінця, як і шлюб.🍎 Виконавиця ролі української покоївки Магди — донька єврейського сімейства Лінн Коен мала бабусю з України, яка багато значила для неї. Знайомство з шоуранером серіалу було кумедним: понад 30 років тому вони грали в театрі школи для дівчат у різних виставах. Лінн була вегетаріанкою, а тому приходила до їдальні раніше, щоб поцупити фруктів. Майкл застав її на гарячому. Така оказія звʼязала двох на все життя.👠У виконавиці ролі Наташі є книжка про значущі пари взуття для відомих жінок: від Боббі Браун до Барбари Буш. It’s sooo Carrie Bradshaw coded 🩷💅

Вихідні на Форумі у Львові вперше: враження й покупки.Я насолоджувалась кожною хвилиною там. Місто додає зовсім іншого вайбу фестивалю, а локація перетворює дійство на дещо химерний книжковий лабіринт. Атмосфера надзвичайно затишна й дещо камерна. Серед асортименту ті видавництва, яких ніколи не зловити на Книжковій країні. Повно й інших прикольних дрібниць, які додають особливого вайбу ярмарку.Покупки — на першому фото. Не всі з них мені та не всі куплені на Форумі. По дорозі зайшла до книгарні «Фоліо», де вичепила Трилогію смерті для Єви — подруги й авторки «гриб з юґґота» — за 450 гривень! Отримала колись примірник як зобовʼязання прочитати Бредбері після програного парі. Врешті книга потонула під час прориву сушилки (я не спеціально, чесно). У цій же крамниці знайшла стародавнього Чеха і том з шестикнижжя Лема за 300 гривень! Їду додому без грошей, але з торбою книжок. Як матимете можливість, завітайте на Форум. Він дуже гостинний. Книжкова країна в цьому році не потішила серце, а от Форум зміг.

На українському книжковому ринку повно новинок. Погляньмо на деякі з них, які мене зацікавили і довідаємось більше. 📍«Гітлер, Сталін, мама й тато. Як ми родиною дивом вижили», Даніель Франкенштейн. Це мемуари британського письменника, батьки якого — Міріям і Людвік — ледве вижили під тиском репресій нацизму й сталінізму відповідно. Та оповідь охоплює значно більше історії сімейства Франкенштейна, сягаючи аж третього коліна. Автор не просто фіксує спогади, а розставляє важливі ідеологічні акценти про вплив неосмисленого минулого сталінізму на сучасну росію (і всі країни поруч), безсилість інтелектуалізму супроти великих тоталітарних машин і тенденцію популярності правих сил. Написанням мемуарів Франкенштейн прагнув не тільки закарбувати історію сімейства, а й нагадати світові — наслідки відмови від ліберально-демократичних норм неодмінно будуть фатальними. 📍«Убивця лісу», Прімі Мохамед. Атмосферне фентезі, героїня якого мусить рятувати тих, кому, можливо б, з більшим бажанням бажала загибелі. Крізь витворену моральну дилему письменниця міркує про втрату, спадок і провину. Натхненням для цієї книжки став сон, у якому невідомий голос озвучив питання: «Чи відповідають діти за гріхи батька?» Прімі вважає, що з книжки вийшов би захопливий короткометражний фільм з покадровою і дивною анімацією. У своїх історіях письменниця прагне створювати переконливе репресивне суспільство й героя у центрі сюжету, якому вигаданий світ не гарантує перемоги. 📍«Пʼята Фігура», Робертсон Девіс. Історія про постать, що небажано отримала надзвичайно важливу роль у житті інших. Ця драма охоплює понад сорок років, лунає від першої особи та простягається землями Європи XX століття. Текст канадського класика є дещо автобіографічним, однак не в банально-буквальному сенсі. Лист-сповідь знайомить з Данстаном Рамзі, який, оминувши сніжок у дитинстві, запустив незворотній і сумний ланцюжок подій. Книга є початком трилогії.Останнім часом новинки на ринку дійсно радують. Приємно, що звертаємо увагу не лише на «мейнстрим», а й доповнюємо, наприклад, канон класики перекладами. Бо в літературному процесі прогалина у знанні позачасових текстів неодмінно відлунює згодом. 

У нас повернулась рубрика «Які книжки читали б герої серіалу….». Надзвичайно люблю створювати ці матеріали, читати про поп-культуру й знаходити потрібну книжку для персонажів з перекладеного українською. І, чесно, я не впевнена у багатьох своїх навичках, але вмінням підбирати читання для вигаданих героїв серйозно пишаюсь. Так от.🧙‍♀️Які книжки читали б героїні серіалу «Усі жінки — відьми»Перший раз робила такий текст про серіал, який не дивилась. І це було ще цікавіше! Проспойлерила собі все на світі й навіть більше, однак чаклунки (й відвідувачі нашого сайту) отримали свої поради з читання.☀️🕶️ Які книжки читали б герої серіалу «Літо, коли я стала привабливою»Майстерні едіти з Тіктоку майже змусили мене подивитись цей серіал, тому було справжньою насолодою писати текст і читати про історію створення шоу. Тут я взагалі балдію від того, які книжки підібрала!🩷 Раджу звернути увагу на ці та інші тексти рубрики, бо у них даю не лише читацькі поради, а й знаходжу цікавинки про виробництво й героїв.

Історія книжки, що не мала статися📍«Бійня номер п’ять» змінила життя Курта Воннеґута назавжди. З цією книгою він миттєво став культовим автором. Однак, здається, у жодній історії про письменників це не впливало позитивно на митця. Наступного року після публікації знаменитого роману Курт розлучився з дружиною, з якою провів 25 років життя. 📝 Намагаючись втекти від самотності, він доводив себе до виснаження роботою. Воннеґут вирушив у небезпечну місію в так звану Біафру, був обраний віце-президентом PEN і викладав курси письма у Гарварді. Та все це було лише спробою відтермінувати момент, коли доведеться думати про майбутнє та повне нерозуміння напрямку творчості. 😀 Playboy спитав тоді Курта, чого очікувати після «Бійні номер п’ять», на що Воннеґут відповів: Якщо я захотів би, то взагалі не мав би писати. ✍️ Хаос життя втілився у «Сніданку чемпіонів», який привів частину вірної аудиторії автора своїми експериментами та змістом у шок. Книжку Курт присвятив Фібі Герті — вдові, яку відвідував з друзями після школи у тридцяті роки. Згадуючи її, письменник тепло казав: Вона була кумедною. Вона була розкутою. Вона вчила нас бути неввічливими в розмовах не лише на сексуальні теми, але й про американську історію та відомих героїв, про розподіл багатства, про школу, про все. 🤌 Воннеґут додавав, що тепер за рахунок цієї «неввічливості». І, певне, найбільше цей принцип втілюється якраз у «Сніданку чемпіонів», яким письменник привітав себе на п’ятдесятий день народження. 🎂 Цим проектом він прагнув очистити свою голову від «усього того мотлоху, що там є». Курт повністю відпускає себе — пише дещо по-дитячому, доповнює оповідь малюнками й трохи непристойними графіті. 💅 Після «Бійні номер п’ять» Воннеґут заявляв, що хоче вирушити у більш зосереджену на собі подорож, бо може зробити це тепер. «Сніданок чемпіонів» був гучним виявом цього наміру та викликав обурення критиків: дехто навіть поділився переконанням, що цей текст — спланована образа читачів. 📍Так, «Сніданок чемпіонів» не для всіх — і не для мене. Однак ця книжка повернула Курту рішучість спробувати писати й жити знов: Гадаю, мій дух все ще достатньо сильний, щоб я міг ганятися за щастям, чого я ще ніколи не пробував. 📍Завдяки цій авантюрі й дозволу собі бути сповна «неввічливим» Воннеґут продовжив писати — і це причина полюбити «Сніданок чемпіонів».

📍 Машини часу не існує, але от мандрівка до Києва 1910-х (і не тільки!) можлива з прекрасним текстом «Від "Української хати" до "Музагету"» письменниці Галини Журби, яка повернулась до публіки з романом «Доктор Качіоні». 📝Ще юна сміливиця прибуває до великого міста в 1912 році. За її плечима — перша збірка «Життя» та оповідання «Коняка», за яке письменниця потрапила у немилість цензорів. 🤌 Журба почувається себе «героїнею дня» і поринає у вир культурного життя, уважно фіксуючи все велике й буденне. Який же прекрасний мемуарний артефакт! 💅Письменниця балансує поміж тим, щоб закарбувати в історії важливі речі — як от популярні культурні місцини, мистецькі клуби та маршрути прогулянок — але не відмовляє собі у задоволенні поділитися плітками. 👀 Наприклад, дотепно розповідає про те, що найбільшою пантерою чоловічих сердець була поетка Олена Журлива, чия слава про успіхи «на еросовім полі» ширилась у культурних колах. Схожість псевдонімів Журби й Журливої спричиняла кумедні оказії: при першому знайомстві у панни Галини питали, чи це не через неї Х. чи У. хотіли вішатись.🤓 З цими мемуарами також можна: - опинитися в епіцентрі тодішніх бурхливих культурних суперечок; - прогулятися нічною столицею зі «справжнім розмовним надхненням»; - пізнати неприємну постать письменника Лазаревського та споглядати за тим, як Журба ставить його на місце; - отримати широку панораму тодішнього культурного Києва з усіма його книгарнями, зібраннями у поважних вітальнях і театральними виставами; - пізнати Першу світову війну з перспективи Галини Журби. Читати цю красу можна у вільному доступі, в електронній бібліотеці «Україніка» за посиланням (текст письменниці починається на 434 сторінці). 

Цікавий факт: коли вирішуєш менше купувати книжки, то українські видавництва просто завалюють крутими передзамовленнями. Розповідаю, на які книжки чекаю я.«Марія Примаченко без міфів», Оксана Семенік. Біографія культової мисткині. З уривку на сайті дуже сподобався стиль!«Українські весільні традиції», Леся Горошко-Погорецька. Усіма етапами весілля — від залицяння до переїзду новоспеченої дружини. Про все — милі традиції та дивні обряди.«Як вдихнути вільно», Маріам Найем. Як звільнитися від колоніального спадку? Та інші питання про націю, культуру, що бентежать нас.«Ну хто так робить?! Як навчити дитину вчитися», Артур Пройдаков. Про те, як обрати школу, які навички дитині важливо здобути, як зробити навчання приємною річчю та безліч інших цікавих тем.«Культурна колонізація», Радомир Мокрик. Стежками буття в тіні імперії, становлення радянської культурної окупації та наслідки.«Хризантеми», Уляна Кравченко. Автобіографічна постать про зростання на Львівщині і уважну фіксацію всього навколо.

Як написати якісний нонфікшн? На прикладі «Любощів. Шлюб та сексуальне життя селян Речі Посполитої XVII — XVIII століть» Томаша Вісліча. Завжди, коли хтось каже, що не може читати нонфікшн, я просто не вірю. Це означає одне: ви ще не знайшли гарно написаний текст на тему, яка вас дійсно цікавить. Можливо, «Любощі» — це саме той нонфікшн. Розповідаю, що за фішки з його написання варто взяти, аби написати крутий нонфікшн (і, звісно ж, таким чином закликаю читати).Ставте під сумнів висновки колег з цієї теми. Томаш Вісліч занурюється у сферу життя селян, широко досліджену польськими науковцями. Дякуючи за їхні напрацювання, автор не забуває — він не зобов’язаний крокувати у межах визначеного наративу та може сперечатися з ним. Таким чином він також спонукає міркувати, з чим ви не погоджуєтесь у його висновках і теоріях. Деконструюйте поняття. У центрі цього нонфікшну — секс, кохання, мораль, воля та часто негласні порядки, за якими жив соціум. Починаючи читання на подібні теми, ми вочевидь дивимося на ці поняття з перспективи сучасного світосприйняття. Томаш Вісліч міг би просто говорити про кохання, не занурюючись у сутність цього слова. Натомість він веде читачів складнішим шляхом і пояснює: те, з чим ми нині асоціюємо це слово, дуже далеке від його значення тоді. Ба більше, тогочасні селяни не бачили суперечності між так званим «коханням» і матеріальним забезпеченням. Звісно ж, текст може бути легшим, якщо не лізти в глибини термінів і не додавати деяких філософських міркувань. Однак занурення буде винагороджено більш якісним розкриттям теми та повнішим дослідженням. Плюс такий підхід може спонукати читачів зацікавитися обговореним, розширювати власну базу знань та вчитися поглинати інформацію не тільки в спрощеному вигляді. Зважайте на особливості джерела. Основна база дослідження Вісліча — це судові справи. Читаючи текст, побудований значною мірою на джерелі з такою специфікою, публіка легко може подумати, що селяни тільки й займалися брутальними зрадами, вбивствами, отруєннями й шаленими інтрижками. Саме тому науковець повсякчас (!) наголошує: до суду йшли у випадках ескалації конфліктів. Отже справи — це не те, як усе було насправді, а тільки спосіб дослідити тенденції і вичленити їх з кримінальних записів. Не бійтесь робити припущення. У своєму нонфікшні Вісліч досліджує епоху, віддалену в часі і обмежену у свідченнях, різноманітності джерел. Така особливість вимагає від автора (після ретельного аналізу, звісно ж) не залишатися в межах очевидного й визначеного, а гіпотезами й припущеннями прокладати шлях до більш багатогранного розуміння теми. Пізнання вимагає сміливості, а тому слід набратись її сповна. Розповідайте людські історії. Звісно, теоретичні й статистичні теревені — потрібна частина будь-якого поважного нонфікшну. Та людей цікавлять люди. Особливо такі далекі від них, а водночас і такі схожі. Занурюючи в історії, не забувайте: один сюжет, вихоплений з виру минулого, ще не свідчить про тенденцію чи винятковість події. Додайте віднайденій історії контексту — і тоді вона вже слугуватиме солідним таким джерелом для висновків. Надайте читачам бекграунд про свій підхід. До пізнання різних наук є безліч підходів. Чому ви обираєте саме такий? На перших п’ятдесяти сторінках Томаш Вісліч пояснює, як з’явився мікроісторичний підхід, що акцентується на особистому житті та черпає інформації про минуле з нього. Важливими також слугують пояснення інструментарію для кожного методу. Таким чином читач розуміє, з яким текстом матиме справу й що мусить тримати в голові, коли засвоюватиме інформацію з нього. Раджу до читання усім і уважного ознайомлення тим, хто прагне створити свій нонфікшн.