Час історій

Піраміда Кукулькана, яку часто називають Ель-Кастільйо, слугує грандіозним пам’ятником знанням майя в астрономії та архітектури. Будуючи цю споруду, давні майстри розрахували кожен кут і кожну платформу щоб у дні сонячного рівнодення (21 березня та 21 вересня), сонячне світло перетворювалося на справжню виставу. Завдяки особливому розташуванню дев’яти ступенів піраміди відносно головних сходів, тіні від них лягають таким чином, що на кам’яній балюстраді з’являється силует головного божества - пернатого змія.Хоча подібні архітектурні фокуси, пов’язані з календарем, можна зустріти і в інших містах майя, саме в Чичен-Іці ця ілюзія досягла своєї досконалості. Піраміда працює як величезний сонячний годинник, де рух світила по небу поступово «оживляє» кам'яну споруду.Сама ілюзія починається в 15:45, коли сонце схиляється до горизонту і на сходах один за одним починають проявлятися світлові трикутники. О 16:30, ці фрагменти світла вишиковуються в єдину звивисту лінію, створюючи враження, ніби величезна змія повільно сповзає до підніжжя храму. Коли сонячне світло залишає сходи, воно на мить затримується лише на кам’яній голові змія внизу, після чого тінь остаточно поглинає все зображення, завершуючи цю виставу. Поява такого культу на Юкатані була пов’язана з бурхливими історичними подіями, а саме з приходом войовничих тольтеків, які захопили землі місцевого народу іца. Попри високий рівень культури, іца не змогли протистояти загарбникам, що призвело до змішання їхніх традицій: так тольтекський бог Кетцалькоатль став відомим серед майя як Кукулькан.Нові правителі виявилися надзвичайно далекоглядними та вмілими маніпуляторами, адже вони використовували свої знання в архітектурі для зміцнення власної влади. У дні рівнодення вони збирали тисячі людей на площі перед пірамідою, запевняючи їх, що бог особисто зійде на землю, аби передати свою волю через правителів. Коли натовп на власні очі бачив, як сонячний змій містично рухається сходами вниз, це справляло на людей приголомшливий ефект і змушувало їх беззаперечно вірити в божественне походження влади своїх володарів.

Відволікання демонічних істот через впорядкування хаосу є універсальним патерном людського мислення. Фрезер наводить приклади з різних континентів. Наприклад, у Свазіленді (Південна Африка) траву обабіч стежок зав'язували у вузли, щоб зупинити втікача, нібито магічно «зв'язуючи» самі шляхи. Арабські дівчата зав'язували вузли на батогах чоловіків, щоб прив'язати їхню любов, яку демони-суперниці потім намагалися розв'язати. У нас вузли були захистом від потерчат - духів померлих дітей:«Кинь потерчаті хустку або полотно, на якому багато вузлів зав'язано. Воно стане ті вузли розв'язувати, бо не має сили далі йти, не розплутавши кожну петлю».Джерело: Олекса Воропай, «Звичаї нашого народу» Античні чаші з лабіринтами, які закопували під порогами будинків у Месопотамії, виконували ту саму функцію, що й слов'янське решето: злий дух, потрапивши в пастку лабіринту (закритої структури з безліччю розгалужень), не міг знайти виходу, безкінечно проходячи одними й тими ж лініями.Щоб зрозуміти, чому саме любов до перебирання і підрахунку стала головним синонімом поведінки нечистої сили, необхідно заглибитися в міфологічну онтологію демона та когнітивну природу магії. Нечиста сила є породженням Хаосу (потойбіччя, дикої природи, темряви). Проте магія, як спосіб взаємодії з цим хаосом, є суворо формалізованою. Магічне мислення не допускає абстракцій; воно алгоритмічне. Демон, перетинаючи поріг людського дому, потрапляє у простір Культури, порядку. Зіткнувшись зі штучно створеним хаосом (розсипаним маком, клубком ниток, заплутаною сіткою), демон стикається з когнітивним дисонансом. Його природа - це руйнування, але магічні закони Всесвіту вимагають, щоб перед тим, як діяти в людському світі, він «опанував» структуру перешкоди. Демон позбавлений людської вільної волі та гнучкості мислення. Він не може просто «переступити» через розсипаний мак, бо в магічному світі кожна насінина є окремим магічним бар'єром. «Упир не зачепить хати, якщо навколо неї розсипано мак-видюк. Він мусить визбирати кожну мачинку, а зернят тих стільки, що за ніч йому не впоратись». Джерело: Павло Чубинський, «Труди етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», Том I (розділ «Народні вірування»). Числа в традиційній культурі - це також не просто математичні одиниці, це міфологічні константи. Особливу увагу привертають перехідні числа: три, сім, дев'ять, дванадцять, які відповідають міфологічним константам народження та смерті. У замовляннях та заклинаннях числа використовуються для руйнування ворога або хвороби. Наприклад, у балто-слов'янській традиції застосовується так звана «регресивна градація» (зворотний відлік), щоб фізично зменшити і знищити ворога. «У святого Іова було дев'ять черв'яків, з дев'яти стало вісім, з восьми сім... з двох один, з одного - жодного». Джерело: Микола Сумцов, «Культурні переживання» Людина використовує підрахунок від 9 до 0, щоб знищити хаос. Відповідно, коли людина дає демону завдання порахувати мак (фактично від 1 до нескінченності), вона змушує демона робити зворотну, неможливу дію - збільшувати або осягати нескінченність. Крім того, час демона обмежений темною порою доби. Лічба тисяч дрібних предметів є ідеальним способом вичерпати цей час до настання рятівного ранку, коли спів півня поверне світ до божественних стандартів. Але чому фольклор наділив монстрів саме цими рисами?Етнографічний матеріал показує, що життя в умовах постійного страху перед невідомим вимагало від людини інструментів самозаспокоєння. Апотропеїчна магія стала формою такої колективної психотерапії. Коли людина сама виконує компульсивні захисні дії - тричі хреститься, носить амулет або промовляє заклинання у суворій послідовності - вона знижує власну тривожність через ілюзію контролю. Можна сказати, що ритуал - це єдина зрозуміла мова, якою людина здатна говорити з Хаосом. Народна уява пішла далі й перенесла свої механізми подолання стресу на сам об'єкт страху. Якщо людина заспокоюється через ритуалізацію побуту, то і демон має бути підвладним такому ж жорсткому етикету та алгоритмам.

Чому демони страждають на ОКР?Cтрах перед невідомим завжди супроводжував людство на всіх етапах його розвитку. Незважаючи на паралізуючий ефект страху перед незрозумілими, вигаданими, але від того не менш жахливими силами, люди постійно намагалися з ними боротися, поступово створюючи складні системи знаків, символів та ритуалів. І саме тому автентична захисна (апотропеїчна) магія - це не хаотичний набір забобонних дій, а відносно логічна система, що невіддільна від світогляду людей, які її практикували. Саме в цьому її відмінність від сучасних вигадок, які змішують різні концепції, символи, порушуючи цю внутрішню логіку.Отже в ті славетні та давні часи, людям потрібен був надійний захист, і він зʼявився. У слов'янській демонології світ сприймався як постійне поле битви різноманітних сил, де зло постійно намагалося порушити межі людського буття. Але як можна здолати силу яка є геть протилежна нашому світу? Вона не жива, не визначена в часі та просторі, і загалом поза межами людського пізнання. Але якщо її не можна здолати у відкритому двобої, то її можна стримати. І одним із найцікавіших аспектів давніх вірувань, є наділення демонічних істот специфічними психологічними рисами, які в сучасній медицині назвали б симптомами обсесивно-компульсивного розладу (ОКР). Замість прямого силового протистояння з надприродним, народна уява винайшла механізми «когнітивного перевантаження» демонів: примус їх до лічби дрібних предметів, розплутування вузлів або взаємодії зі складними структурами. Найяскравішим прикладом використання такої компульсивної поведінки нечисті є розсипання дрібних предметів: маку, проса, або пшениці. Нечиста сила, зіткнувшись із купою дрібних об'єктів, відчуває нездоланну потребу перерахувати їх геть усі до єдиного або зібрати. Наприклад, в одній з історій мельника, атакували демонічні щури. Щоб врятуватися від їхньої навали та відволікти їхню увагу, мельник застосував метод розсіювання: «Він тогди ваяв чверть пшеницї, вийшов перед млин... та наоколо себе роасипав ту пшеницю... Щурі вачьили їсти тото».Джерело: Володимир Гнатюк, «Знадоби до української демонології», Том II, випуск 1, 1904 р. Зайняті збиранням та перебиранням безлічі зерен, демонічні щури втратили фокус на своїй жертві, що дало змогу їх знищити.Вузли у слов'янській захисній магії також відігравали ключову роль. Суть захисту вузлом чи сіткою полягала в тому, що злий дух або чаклун, перш ніж завдати шкоди людині, мусив розплутати всі вузли на її одязі:«Сітка, через велику кількість вузлів, завжди вважалася дуже ефективною проти чаклунів; тому... на наречену накидають рибальську сітку... бо перш ніж чаклун зможе завдати їм шкоди, він мусить розв'язати всі вузли». Джерело: Джеймс Фрезер, «Золота гілка» Цей процес розв'язування є абсолютною магічною необхідністю для темних сил, яку вони не здатні проігнорувати.Межею між безпечним світом людини та хаосом був і поріг. У символічному мисленні він вважався критичною точкою і тому потребував особливого захисту, наприклад, використання сита чи решета. Вважалося, що відьма або чорт не зможуть перетнути межу, поки не перерахують усі отвори в сітці:«Як покладеш решето на порозі, то відьма не переступить, поки не перелічить кожну дірочку. А лічити вона буде доти, доки півні не запіють». Джерело: Василь Милорадович, «Українська народна демонологія» Це завдання створювало безкінечний цикл підрахунку через саму форму предмета: коло не має ні початку, ні кінця. Принцип замкненого кола є однією з найпотужніших компульсивних пасток у фольклорі - нечисть зациклюється на процесі, стаючи заручником геометричної досконалості, що не має виходу. Це перегукується з традицією обводити себе магічним колом (як у відомому сюжеті про Вія), де лінія без розривів стає для модульного розуму нечисті непереборним алгоритмічним тупиком.

Скандинави:- У нас новий конунг? Хай спочатку проїде Еріксгату!Конунг тягнеться через усю країну, демонструючи, що він достатньо сильний, щоб його не пришили в першому ж лісі, і достатньо авторитетний, щоб поки він катається, столицю не віджав власний братСкіфи:- Цар помер? Поки не показано - не їбе що сказано!40 днів катають мумію царя на возі по всіх усюдах, щоб кожен кочівник від степів Дунаю до Дону особисто переконався, що «сонце зайшло» і можна нарешті спокійно ділити стадаВізантійці:- Імператор помер?Починають мутки з гвардією, виколюють очі потенційним спадкоємцям, підміняють заповіт і загалом говномутять, хто як може, поки народ на іподромі думає, що старий просто приліг поспатиМонголи:- Хакан помер! Почуйте всі - Хакан помер!Забувають, що щойно тримали Відень в облозі, скачуть 10 000 кілометрів у степ на Курултай, щоб після двох років суперечок та різанини скакати 10 000 кілометрів назад відвойовувати те саме місцеРимляни:- У нас новий імператор! Він обіцяє по 5 тисяч денаріїв кожному преторіанцю!- Мало! Кандидат від сусіднього легіону дає 10 штук!Першого оголошують зрадником, другого роблять «божественним», щоб прирізати через два тижні й знову виставити трон на аукціон

Давно обіцяний мною текстРусь як прихисток скандинавів.Історія взаємин між Руссю та Скандинавією IX–XI століть виходить далеко за межі простих торговельних контактів чи військових набігів. У скандинавській колективній пам’яті Русь (Гардаріка) поставала не просто як сусідня територія, а як органічна частина «нордичної спільноти», що була тісно вплетена в політичну та духовну тканину північного світу. Київська держава стала унікальним соціокультурним хабом, який надавав притулок скандинавським вигнанцям, кар’єрні можливості для воїнів та легітимацію для майбутніх королів.Найбільш яскраво роль Русі як прихистку простежується в долях норвезьких монархів. Після загибелі Олафа Святого у битві під Стиклестадом у 1030 році, Русь стала надійним місцем для його сина Магнуса Доброго та зведеного брата Гаральда Суворого. Майбутній король Норвегії Олаф Трюґґвасон провів при дворі князя Володимира близько десяти років, де він не лише знайшов захист, а й очолив частину княжого війська, здобувши необхідний досвід для майбутнього правління. Схожим був шлях Гаральда Суворого,який прибув до Ярослава Мудрого у 15-річному віці як «князь-вигнанець», отримав захист і згодом став одним із найвидатніших воєначальників епохи.Для київських князів скандинави були цінним ресурсом професійних найманців. Варязька дружина складала бойовий кістяк армії під час міжусобних воєн Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Варяги були важливим чиником у перемозі Володимира над Ярополком та Ярослава над Святополком Окаянним. Військова служба скандинавів на Русі базувалася на чітких договірних засадах, що мали характер професійних військових контрактів. Згідно з «Сагою про Еймунда», вожді вікінгів пропонували князям стати «захисниками князівства», вимагаючи натомість не лише високої платні сріблом, а й належної «пошани та честі». Типові умови таких угод включали фіксовану плату за певний період служби, і додаткову винагороду за виконання бойових/спеціальних завдань. Наприклад, за часів Володимира Великого варяги вимагали «відкуп» у розмірі двох гривень з кожного чоловіка після взяття Києва. Для забезпечення виплат за контракти, князі запроваджували спеціальні цільові збори. Так, Ярослав Мудрий для найму варягів збирав у Новгороді по 4 куни з пересічних мужів, по 10 гривень зі старост і по 80 гривень з бояр. Скандинави суворо стежили за дотриманням умов. Коли Ярослав Мудрий виявляв «жадібність» і затримував виплати, найманці могли розірвати контракт і перейти на службу до його опонентів (як це зробив Еймунд, перейшовши до полоцького князя Брячислава) або вимагати надання «шляху в греки» для служби у Візантії.Така контрактна система перетворювала скандинавські загони на автономну військову силу, яка діяла суворо «за договором» (fyrir sáttmála), що забезпечувало юридичну прозорість їхніх стосунків із руською владою. Попри те, що скандинави не були засновниками держави, вони відіграли провідну роль у зміцненні її військової потужності та розширенні кордонів.Інтеграція скандинавів у руське суспільство відбувалася через активні матримоніальні зв'язки. Ярослав Мудрий, одружившись зі шведською принцесою Інгігердою, створив міцний династичний союз, що перетворив Київ на центр тяжіння для північної еліти. Його донька Єлизавета Ярославна стала королевою Норвегії, пошлюбивши Гаральда Суворого після того, як той уславив себе звитягами у Візантії та Африці, щоб довести свою гідність руському тестю. Завдяки таким союзам Русь сприймалася скандинавами як знайома, цивілізована та навіть «сакральна» територія, що була форпостом християнства на Сході. Економічним двигуном цього явища була трансконтинентальна торгівля. Потік арабського срібла через річкові системи Русі стимулював масову міграцію скандинавів, які засновували цілі колонії, як-от у Ладозі (Альдейґюборґ) чи Гньоздові. Археологічні дані (наприклад, Шестовицький комплекс) свідчать, що нормани осідали на Русі сім’ями, приносячи свою матеріальну культуру, яка згодом асимілювалася з місцевими слов’янськими та фінськими елементами.

В цей день, тільки в 1940 році, німці проводили операцію Wikinger, у межах якої 6 есмінців Крігсмаріне, намагалися вийти в Північне море через мінні поля з здачею знищити британську систему спостереження за маршрутами виходу до Північного моря, яку здійснювали британські рибальські судна та траулери. Таким чином, есмінці обережно просувалися через відоме мінне поле, коли були атаковані і змушені маневрувати, ухиляючись від бомб бомбардувальники Heinkel He 111 з 4/KG26Люфтваффе.Командир флотилії опинився у безвихідній ситуації: або залишатися на місці під бомбардуванням, або намагатися ухилитися від бомб і ризикувати підірватися на мінах. У результаті есмінці зазнали втрат від обох загроз одночасно.Есмінець Leberecht Maas був уражений двома бомбами, підірвався на міні та затонув - загинуло 282 моряки, врятувалися 60. Есмінець Z3 Max Schultz, виконуючи ухильні маневри, підірвався на міні та затонув разом із усім екіпажем із 308 осіб.Усього цього можна було б уникнути за наявності кращої координації між Крігсмаріне та Люфтваффе, однак через міжвідомче суперництво та постійну боротьбу за прихильність Гітлера, взаємодія між ним була мінімальною.Фото: 1. Leberecht Maas 2. Z3 Max Schultz

Знак LU виникає в тій самій адміністративній традиції пізнього Урука, що й MUNUS, але демонструє іншу категорію мислення. Якщо MUNUS позначає стать як базовий параметр, то LU від самого початку означає людину не як тіло і не як особу, а як виконавця дії. У найдавніших протоклинописних текстах LU не має біологічного наповнення і не пов’язаний з тілесними ознаками. Це маркер людської робочої сили, включеної в систему обліку поряд із зерном, пивом і олією.Ранні піктографічні форми LU являють собою узагальнену вертикальну постать без статевих характеристик. Така редукція не є випадковою. У системі, де людина розглядається як змінна в господарському рівнянні, тіло не має значення. Важливо лише те, що ця одиниця здатна виконувати роботу і споживати пайок. Саме тому LU стає універсальним детермінативом для позначення функцій.У ранніх урукських і ранньодинастичних текстах LU майже ніколи не з’являється самостійно. Він існує в поєднаннях, що фіксують вид праці. Комбінація LU + ŠIDIM означає будівельника, LU + ENGAR - землероба, LU + SIPA - пастуха. У кожному випадку LU є лише показником того, що йдеться про людину, тоді як семантичне навантаження повністю лежить на знаку функції. Заміна однієї людини іншою не змінює структури запису. Функція важливіша за виконавця.Вікові і продуктивні відмінності також фіксуються суто функціонально. Комбінація LU + TUR означає молодого працівника, тобто людину з неповною працездатністю. Це бухгалтерська категорія, яка автоматично означає іншу трудову норму і, відповідно, іншу пайкову норму. Вік тут мислиться не як етап життя, а як рівень корисності.Таким чином, знак LU в ранньому шумерському письмі є технічним інструментом, що дозволяє включити людську працю в систему обліку. Він не фіксує особистість, внутрішній стан або індивідуальну історію. На тлі детально розробленої пайкової нотації це означає одне: у ранньому Шумері продукт був складнішим об’єктом обліку, ніж людина. Людина існувала як функція, тоді як пайок існував як багатовимірна реальність.Аналіз знаків MUNUS і LU у їхньому походженні та функціонуванні дозволяє перейти від окремих спостережень до реконструкції типу мислення раннього шумерського суспільства. Йдеться не про «світогляд» у філософському сенсі і не про ідеологію, а про реальний стан речей, зафіксований в письмі. Саме письмо, а не пізні тексти чи міфи, показує, що в ранньому Шумері людина не була одиницею соціального мислення.В ранньому шумерському мисленні, потрібно було фіксувати і контролювати ресурси а не людей. Люди входили в цю реальність лише як параметри розподілу. Письмо не приховує цього і не маскує. Воно просто не має засобів для фіксації особистості. У цьому сенсі ранній Шумер справді виглядає як антиутопія, але принципово іншого типу, ніж модерні літературні моделі. Тут немає ідеології, немає пропаганди, немає потреби переконувати або формувати «правильну свідомість». На відміну від антиутопій XX століття, у ранньому Шумері немає «Великого Брата». Немає єдиного суб’єкта влади, який спостерігає і карає. Є система, що виникла як відповідь на екологічну і господарську вразливість. Іригація, нестача ресурсів, необхідність колективної праці і постійна загроза ззовні створюють умови, у яких контроль над продуктами стає контролем над життям.

Походження знаку MUNUS належить до протоклинописної традиції пізнього Урука IV-III. Його первісна форма є піктографічною і пов’язана зі схематичним зображенням нижньої частини жіночого тіла - тазу як маркера репродуктивної статі. І це важливий аспект - MUNUS виникає не як слово «жінка» а як вказання функції. У ранніх табличках MUNUS майже не існує ізольовано. Він входить до формульних комбінацій, які фіксують різні статуси, пов’язані з пайковим розрахунком. Так наприклад TUR у ранньому письмі маркує малий розмір або неповну продуктивність. У пайкових текстах це означає іншу норму споживання, а комбінація MUNUS + TUR означає дівчинку або молоду особу жіночої статі. Комбінація MUNUS + DAM фіксує дружину. Але в адміністративному контексті DAM означає не емоційний шлюбний статус, а юридичну позицію в домогосподарстві, що впливає на розподіл ресурсу. Дружина є окремою одиницею споживання і тому потребує окремого знаку.Загалом щоб зрозуміти, як саме працює ця система, потрібно зіставити MUNUS із деталізацією продуктів. У ранніх урукських текстах один і той самий продукт має низку облікових станів. Ячмінь фіксується як ŠE - сировина, ŠE.GUR - складський запас у великій місткості, ŠE.BAR - зерно, призначене до видачі, ŠE.BA - уже виданий ресурс, ŠE.BA.NI - пайок, прив’язаний до конкретного отримувача, ŠE.BA ITU.DA - пайок за місяць, ŠE.GAR - денна норма. Борошно існує як ZÍ, ZÍ ŠE - борошно з ячменю, ZÍ.DUB - складований насип, ZÍ.BA - видане борошно. Хліб фіксується як NINDA, NINDA.ŠE - ячмінний хліб, NINDA.BA - виданий хліб, NINDA.GAR - пайкова форма. Пиво має категорії KAŠ, KAŠ.ŠE, KAŠ.GAR, KAŠ.BA. Олія існує як I₃, I₃.GUR, I₃.BA. Сам пайок як поняття має окремий знак GAR.Таким чином, продукт має послідовність станів: запас - переробка - пайкова форма - видача - часовий розподіл. Людина в цій системі такої послідовності не має. MUNUS не має варіантів. Вона з’являється лише як категорія отримувача або як позначення статусу, що впливає на норму.Типовий запис у протоклинописній табличці будується за формулою: числовий знак - одиниця місткості - продукт - категорія отримувача. У центрі структури стоїть продукт і його кількість. Категорія MUNUS з’являється наприкінці як параметр розподілу. Це означає, що жінка в письмі не є суб’єктом дії, а лише змінною в русі ресурсу.Стать у ранньому Шумері фіксується не для антропологічного опису, а для облікової корекції. Різниця між LU, MUNUS і TUR визначає норму пайка і рівень продуктивності. Саме тому MUNUS у ранніх текстах має більшу вагу як біологічний маркер, ніж як соціальний образ. Тіло важливе настільки, наскільки воно впливає на споживання і відтворення. Жінка як індивід у цій системі відсутня. Присутня лише MUNUS як елемент пайкової системи.

Бібліотека Ашшурбаніпала в Ніневії - це не «давня бібліотека» у сучасному сенсі, а державний архів знань пізньоассирійської імперії VII ст. до н.е. Вона складалася з десятків тисяч глиняних табличок, зібраних і систематизованих за наказом царя Ашшурбаніпала, який сам умів читати клинопис і цілеспрямовано збирав тексти з усього Межиріччя.Фонд бібліотеки включав епоси, ритуали, астрологію, медицину, оменні серії (збірки прикмет і передвісників - явищ, подій та ознак, що вважалися сигналами майбутніх змін), юридичні та дидактичні тексти (навчальні й повчальні матеріали, своєрідні «шкільні підручники»). Значна частина табличок була двомовною: шумерський оригінал супроводжувався аккадським перекладом або поясненням. Це була не просто колекція, а інструмент збереження і передачі знання, у якому шумерська мова вже сприймалася як класична, майже сакральна.Під час падіння Ніневії у 612 р. до н.е., коли місто захопили вавилоняни та мідяни, палаци й архіви згоріли в масштабних пожежах. Парадоксально, але саме руйнування Ніневії врятувало бібліотеку: пожежі випалили сирі глиняні таблички й перетворили їх на міцну кераміку. Завдяки цьому сьогодні ми маємо не лише «високу» літературу на кшталт Епосу про Гільгамеша, а й іронічні прислів’я, шкільні вправи та чорний гумор давніх писарів. І про одну з таких табличок сьогодні йтиметься.CDLI P396094 - двомовна табличка з шумерським оригіналом і аккадським перекладом. У ній зафіксоване промовисте шумерське прислів’я.Шумерський текстgu-ud-du [qín]-na-tu₄ka-ge inim diri-ga pu-u₂ ba-ba-nu-tu₂Аккадський перекладdur₂-dur₂-ru su-ru-utba-ab-tum₃ ub-lam Ну і, звісно ж, український переклад.Шумерський оригіналЯк пукливий анус,так і рот продукує надмір слів.Аккадський перекладЯк пукливий анус,так і рот продукує «велич». Тепер ви завжди зможете дати характеристику своєму співрозмовнику, користуючись таємними знаннями давніх.Гарного дня :)P.S. Ну і звісно нагадаю що ви завжди можете мене підтримати - реквізити в закріпленій публікації, дякую.

У XII–XIII століттях при європейських дворах розквітає культ лицарства. Чоловіки відточують бойові навички на численних турнірах; Кретьєн де Труа, Вольфрам фон Ешенбах та інші автори пишуть романи про лицарів Круглого столу; трубадури, трувери й міннезингери створюють витончену любовну поезію національними мовами (тоді це було ще новаторством). І звісно ж, невідʼємною частиною лицарської культури стає служіння Прекрасній Дамі.В Англії пік зацікавлення легендами про Круглий стіл припадає на час правління Едуарда I, якого навіть називали «новим Артуром» (на той час, легенду про короля Артура, англійці фактично привласнили у валлійців). Втім, той час був відомим не лише куртуазними манерами. Коли Едуард був ще спадкоємцем престолу, його батька, Генріха III, намагалися скинути. Група невдоволених баронів на чолі з Симоном де Монфором, захопила владу в королівстві. Король і спадкоємець опинилися в полоні. Зрештою лордові Едуарду вдалося втекти. Як полонений шляхетного походження, він міг розраховувати на ввічливе відношення - йому навіть дозволяли їздити верхи. Цим він і скористався. Вдаючи, що хоче задля розваги випробувати всіх коней своїх супровідників-аристократів, він сідав то на одного, то на іншого, і, зрештою виснаживши коней, визначив найшвидшого та негайно помчав на ньому геть. Невдовзі принц зібрав прихильників і рушив проти заколотників.У битві при Івшемі, що відбулася 4 серпня 1265 року, прихильники короля здобули перемогу. Симон де Монфор, який командував заколотниками, загинув - його вбив Роджер Мортімер. А ось що зробили з його тілом:Голову графа Лестерського відділили від тіла, йому відрізали яєчка й повісили їх на ніс; у такому вигляді голову надіслали дружині сера Роджера Мортімера до замку Вігмор. Його кисті й ступні також відтяли та розіслали в різні місця ворогам як знак великої ганьби; тулуб же, і лише його, поховали в церкві в Івшемі. У той самий день і в ту саму годину, коли сталася битва, в Лондоні та в інших місцях здійнялася надзвичайно сильна буря з блискавками та громом.(Цитата з хроніки 1265 року, Національний архів Великої Британії). Ось такий «милий» період куртуазного лицарства.