Ольга Голдис у ролі Гедди Ґаблер — це найкрасивіша істота, яку українська сцена бачила за всю історію. І тут мова не про еротизм чи, вибач Боже, сексуальність, а саме про об'єктивне прекрасне позбавлене прив'язки до гендеру. Це справжній уберменш, найкращий представник чистої арійської раси. Коли Гедда випросталася на повний зріст, у голові відразу постала відома світлина Грейс Джонс, яка й ілюструє цей допис.Саме заради того, щоб побачити це диво, варто брати місця в першому ряду. Що підводить до важливої ремарки: «Гедда Ґаблер» — вистава дуже симетрична, і дивитись її бажано, сидячи прямо посередині, в ідеалі в перших чотирьох рядах (й точно не з балкону).Важко описувати цю виставу цензурними словами чи взагалі словами. Вона настільки смілива, провокативна, зріла, продумана, багатогранна... що в деякі моменти мені буквально хотілося підвестися і на весь голос візжати від того, наскільки це охуєнно.Згадуючи окремі сцени, у мене й досі підвищується пульс, а в голові стугонить думка, що такого просто не могло бути. Хоча б через бюджет. Лише музичний супровід у цій виставі коштує як ціла постановка на камерній сцені столичного театру.Давид робить дуже важливу роботу у Львові: створює міцний, дружній до глядача і недорогий у виконанні репертуар. Там є місце для експериментів, але «Сірано» та «Земля» — це дуже безпечні вистави, які добре балансують між мистецькою цінністю та комерційним успіхом. Горизонтальний зріст замість вертикального. Тобто, це все ще одні з найкращих робіт режисера, але вони скоріше не так дивують, як розважають (а хіба не цього ми очікуємо від театру?).І на цьому тлі «Гедда Ґаблер» — це величезна пляма, бельмо, яке не можна зняти з ока, навіть вирізавши кришталик. У залі сиділо чимало сімейних пар інтелігентного вигляду. Думаю, що додому вони їхали мовчки.Це шок не тільки на рівні режисерської роботи, а й акторської. Хоча, мабуть, це теж можна більше віднести до заслуг режисера. Петросян не просто розширює акторські межі вже знайомих глядачеві та кар'єрно відбувшихся акторів, він буквально перевинаходить їх. Лише під кінець першої години вистави я впізнав Довженка у Бракку.Попри все, моєю улюбленою виставою залишається «Отелло». (Вибачте, але проти лому Шекспіра немає прийому. Брехт та Ібсен не прокотять. Тут, хіба, античні чи біблійні сюжети можуть посперечатись.)Але в плані ширини та глибини емоцій конкурентів у «Гедди» точно немає. На жаль, Жолдак вже давно не робить нових вистав. Більше аналогів в Україні немає.
У багатьох театрах сезон вже завершився. Цього року я рухався у доволі спокійному темпі (особливо, якщо порівнювати з минулим роком). Лише 23 вистави:Обов'язково до відвідування: «Гедда Габлер» (театр на Подолі), «Чикаго» (Оперетта), «Поромник» (театр Лесі Українки).Вері найс: «Сірано де Бежерак» (театр Заньковецької), «Земля» (театр Заньковецької), «Каліка з острова Інішмаан» (театр Лесі Українки), «Тигролови» (Оперетта), «Хлібне перемир'я» (театр на Лівому), «Ковзанка» (Золоті ворота). Добре: «Кортес» (Золоті ворота), «Палаючи у пітьмі» (театр Лесі Українки), «Я, "Победа" і Берлін» (театр Заньковецької), «Крихітка Цахес» (Золоті ворота), «Вій» (Kyiv Modern Ballet), «Корсиканка» (театр на Лівому).Нормально: «Вовчиха» (Чернівецький драмтеатр), «Жінка в чорному» (театр на Подолі), «Джульєтта і Ромео» (театр Лесі Українки). Не рекомендую: «Зелені коридори» (театр на Подолі), «Не боюсь Вірджинії Вулф» (театр Лесі Українки), «Легенди Києва» (театр на Лівому), «Украдене щастя» (театр ляльок), «Отелло» (театр на Лівому).
NP Shopping, якщо що, не платили мені за рекламу (і дарма, між іншим). Але досвідом поділюся.Замовляв книжки через bookbot — це такий сайт, де люди з усієї Європи продають свої книги. Але фішка в тому, що продавці відправляють свої книжки до офісу маркетплейсу в Чехії, де їх перевіряють, фоткають, пишуть опис і тільки тоді виставляють на продаж. Тобто книжки продає вже сама платформа, а першовласник отримує свою копійку після продажу. Через це можна замовити книжки хоч всіма мовами світу: як новенькі вживані примірники, так і старезні раритети, але заплатити лише за одну доставку. Вибір такий, що очі розбігаються. Тут книжки усіма мовами, що ви тільки можете знати. З цінами взагалі окрема пісня. Відчуття, ніби потрапляєш на барахолку, тільки без запилених коробок і бабусь на табуретках. За 8 книжок у чудовому стані я заплатив 24 євро.Замовлення було оформлено 12 травня. Наступного дня отримав трекінг-номер від UPS. А вже 20 травня я тримав усе це добро в руках. Швидко, приємно, але найцікавіше попереду.Бо я морально готувався віддати за доставку стільки ж, скільки за самі книжки. Але сюрприз: доставка з німецького складу до київського поштомату обійшлась у 594 грн. Плюс 2 євро за те, щоб книжки доїхали до складу Нової пошти в Європі.Тобто я сильно переоцінив вагу упакування та книжок в м'якій палітурці. Обов'язково замовлятиму й надалі.
💉 У 1962 році життя Роальда Дала змінилося назавжди: його семирічна донька Олівія померла від енцефаліту, спричиненого кором. Спершу вона здавалася майже здоровою, але менш ніж за добу впала в кому і вже не прокинулася. На той момент вакцини проти кору ще не існувало: першу зареєстрували у США лише 1962 року, а у Великій Британії її почали використовувати ще пізніше — у 1968-му . Через 24 роки після смерті доньки Дал перетворив своє горе на публічний заклик: у липні 1986-го він написав відкритого листа «Кір — небезпечна хвороба», звертаючись до школярів із проханням переконати батьків зробити їм щеплення. У цьому листі він називав відмову від вакцинації «майже повноцінним злочином».Дал зіставив нищівне горе від втрати дитини з надзвичайно малим ризиком побічних ефектів вакцини — «один на мільйон». І додав: шанси, що дитина подавиться шоколадом, значно вищі, ніж ймовірність, що дитина постраждає від щеплення. Завдяки силі його голосу лист швидко поширився: його друкували у шкільних брошурах, поширювали серед лікарів, медсестер і батьків. Після цього в Британії почали з’являтися позашкільні пункти вакцинації, а показники щеплень впевнено зростали.Та сьогодні, через понад пів століття після появи вакцини, кір досі не зник. У 2023 році Всесвітня організація охорони здоров’я зафіксувала приблизно 10,3 мільйона випадків захворювання на кір у світі — на 20% більше, ніж роком раніше . Загальна кількість смертей — 107 500, переважно серед дітей до п’яти років .Це стосується й заможних країн, де, здавалось би, кір був майже повністю винищений за останні десятиліття. Ситуація в Америці різко погіршується: з 1 січня по 18 квітня 2025 року шість країн регіону повідомили про 2 318 випадків кору, зокрема три летальні — у понад одинадцять разів більше, ніж за той самий період 2024-го . Європа також б’є тривогу: у 2024 році зареєстровано 35 212 випадків — найбільший річний показник із 1997 року . Навіть країни, які раніше вважалися вільними від хвороби, більше не застраховані. У Південній Кореї вже зафіксовано 52 випадки кору у 2025 році — більше, ніж за весь попередній рік . А в США підтверджено 1 001 випадок і 14 окремих спалахів, причому 93% хворих були невакциновані .Роальд Дал щиро вірив: «Жоден із батьків не повинен ризикувати життям дитини». Його історія й досі нагадує нам, що за кожною трагічною статистикою стоїть чийсь сміх, чиясь надія. І що найефективніша вакцина не врятує, якщо навіть невелика частина суспільства відмовимось її робити.
🔹 Новинка від Віхоли — науково-фантастичний роман «Герой замість мене» Марії Косян.📚 У книзі переплітаються дві сюжетні лінії:— Герой — учитель історії, який бачить загадкових Тіней і вміє переходити між Прошарками — паралельними реальностями. Коли його світ починає тріщати по швах, Герой розуміє: назріває щось більше за звичну війну.— Ігор і Даша, Україна 2041 року. Вони беруть участь у тестуванні новітнього застосунку з елементами штучного інтелекту. Але з кожним днем на острові, де відбувається експеримент, зростає відчуття тривоги. Чому всім заборонено говорити про минуле? І що саме вони тестують насправді?🌀 Роман поєднує психотравму героїв, філософський дискурс й метанаратив «книжка в книжці», створюючи багаторівневий простір для тих, хто любить копати глибше.📲 До речі, авторка також веде Instagram-блог про письменницьку майстерність, історію літератури та повсякдення сучасного автора. Тут і натхнення, і рефлексії, і практичні поради для тих, хто пише або тільки мріє почати: @kosianmaria🔗 Замовити книгу#такцереклама
🎉 Львів святкує День міста разом із книгарнею Vivat!23 квітня книгарня Vivat запрошує гостей завітати до своїх локацій:📚 Галицька площа, 12📚 проспект Шевченка, 22 (поворот на вул. Дж. Дудаєва)🦁 Святковий настрій створить чарівна колода знижок — кожен охочий зможе витягнути свою карту й отримати вигідну пропозицію!Також усі покупці цього дня матимуть шанс виграти бажанки на 1500₴ від видавництва Vivat! 🎁📖 Ввечері відбудеться зустріч для справжніх романтиків і шанувальників спортивних сюжетів:«Трофеї й почуття: обговорення палких спортивних романів»🗓 23 квітня о 18:30📍 Львів, просп. Шевченка, 22 (поворот на вул. Дж. Дудаєва)Модераторками події стануть:– Мілена Яцишин — книжкова блогерка, співзасновниця тг-каналу Booktrovert та івент-агенції Mystery Agency– Олеся Станська — книжкова блогерка, співзасновниця тг-каналу Booktrovert– Віра Андрушко — авторка книжкового блогу «Книжковий віраж»🎟 Вхід вільний за попередньою реєстрацією!Святковий настрій, цікаві книжкові розмови й подарунки вже чекають на гостей книгарні Vivat! 📚✨#такцереклама
🧺 Знижки заховалися в великодньому кошику — приходьте й витягуйте свою!📍З 17 по 19 квітня заходьте до книгарень Vivat, витягуйте кольорову кульку з кошика — і дізнавайтеся, яка святкова пропозиція випала саме вам:✨ 1+1=3 на книжки Vivat✨ –15% або –20% на книжки Vivat✨ –15% на всі книжки (окрім КСД, Абабагаламага та Наш Формат)✨ Закладинка — бо й дрібниці створюють святковий настрій📌 Важливо: — кульку можна витягувати один раз на день— знижку потрібно використати в той самий день— акція діє з 17 по 19 квітня в усіх книгарнях Vivat, крім м. РівнеАдреси книгарень Vivat, де діє акція:📍 Київ, вул. Петра Сагайдачного, 8📍 Львів, Галицька площа, 12📍 Львів, просп. Шевченка, 22 (поворот на вул. Дж. Дудаєва)📍 Харків, вул. Квітки-Основ‘яненка, 2📍 Харків, вул. Сумська, 67📍 Івано-Франківськ, вул. Труша, 4📍 Івано-Франківськ, площа Ринок, 5📍 Вінниця, вул. Архітектора Артинова, 4📍 Чернівці, вул. Героїв Майдану, 4📍 Луцьк, вул. Лесі Українки, 55📍 Ужгород, пл. Шандора Петефі, 2📍 Одеса, вул. Преображенська, 34 (вхід до книгарні з вул. Дерибасівська)Заходьте, витягуйте, святкуйте — і хай великодній настрій буде з приємною книжковою вигодою 🐣#такцереклама
Що робити з книжками, які тобі нудно читати, але важливо мати на полиці?(Питання риторичне, відповіді не буде)Я люблю книжки, різні: жанрові, «високу полицю», щось, що намагається бути «високою полицею», барокові, модерністські, неореалістичні, мальописи та ще мільйон інших тегів на Goodreads. Але навіть в мене на полицях є кілька книжок, до яких я підходив уже разів п’ять і щоразу відкладав на «мабуть, іншим разом». Вони красиві, розумні, фундаментальні. Вони стоять на поличці й тиснуть авторитетом. Але щойно я читаю десять сторінок — ловлю себе на тому, що дивлюсь у вікно, думаю про смачну їжу, війну, неприбраний пил під шафою, смерть.І от дилема: книжка нудна, але продати/віддати її рука не підіймається. Бо це ж важлива книжка. Її цитують. Вона згадується в різноманітних авторитетних списках. Її треба мати в домашній бібліотеці. Але чи обов’язково читати?Частина мене вірить, що колись дозрію. Що прийде час і текст розкриється. А частина чесно каже: я її не читатиму. Ніколи. Максимум — погладжу корінець і згадаю, що «вона в мене є».І, знаєте, це як з шахами. У різні періоди життя я дуже хотів навчитися грати, не просто знати правила, а реально вміти грати: бачити комбінації, перемагати. Але є нюанс: я трохи туповатий. У мене кепсько з абстрактним мисленням і плануванням. Я ненавиджу стратегії, логічні задачки, і загалом — думати.І в цьому нема нічого поганого. Мені нормально живеться, коли я мало думаю. Проте, останні кілька місяців я знов граю в шахи. Цього разу я справді отримую задоволення. Є прогрес, іноді навіть виграю сильніших гравців. Так, я досі час від часу пропускаю зівки, і, можливо, ніколи не обіграю бота з рейтингом 2200. Але мені подобається сам процес. І цього достатньо.Харукі Муракамі у книжці «Novelist as a Vocation» (колись читав її польською, «Zawód: powieściopisarz») пише, на диво, не тільки про письменство, але й про біг. Харукі бігає кожного дня. Кожного. Вже не перше десятиліття. Але попри щоденну практику його результати майже не покращуються. І справа не лише у віці, навіть у молодості письменник-бігун не ставив рекорди. Насправді час за який він зазвичай пробігає марафон — десь на рівні новачка-любителя. Але сам Муракамі каже, що перемагає кожного разу, вже коли лише починає бігти. Це про звичку. Наполегливість. Ті самі принципи стосуються й написання текстів. Готовність повертатись до написаного знову і знову. І про чесність перед собою: не всі романи — для тебе, не всі думки — твого рівня. І це ок.Може, ми не зобов’язані прочитати все, що в нас на полиці. Може, іноді досить просто бути біля книжок, жити поруч із ними, повертатись до них, як повертаєшся до шахової дошки, знаючи, що програєш. Але все одно граєш. Бо подобається.
Сходив на «Чикаго» в Опереті. І не думав, що це скажу, але як мюзикл він справді відчутно кращий за «Кабаре». Хоча враження в цілому — вже не такі супрематичні.Почнімо з головного — сюжет. «Чикаго» дуже динамічне: багато локацій, купа персонажів. І не просто статистів, а повноцінних героїв зі своїми функціями, а іноді й арками. Ти не просто дивишся красиву виставу, ти потрапляєш у світ, який живе за власними правилами.Далі — пісні. Я досі можу пригадати мотиви та окремі рядки з принаймні п’яти номерів із «Чикаго». А от з «Кабаре» в памʼяті залишилась хіба що вступна пісня та щось ледь виразне від фройляйн Шнайдер. Й то, пригадаю, якщо добряче напружитись.Річ у тім, що пісні в «Чикаго» органічно вплітаються в розвиток сцени: "що бачу — про те й співаю". І що важливо — свою хвилину слави отримують усі: головні герої, другорядні, навіть масовка встигає взяти мікрофон. Завдяки цьому не відчувається, що вистава поступається масштабом тому ж «Кабаре». Так, кількість людей на сцені скромніша, але «Чикаго» компенсує це глибиною розкриття персонажів.І все ж, обираючи між квитком на «Кабаре» й «Чикаго», я б жодної секунди не вагався — заберіть мої гроші та дайте ще раз сходити на «Кабаре».Бо хоч пісні в «Чикаго» і безумовно кращі, розмовні сцени часто просідали. Не знаю, чи то в акторів боліла голова на дощ, чи просто не встигли розговоритись, але кілька разів актори збивались або губили інтонацію. Загалом видно, що акторський рівень Оперети поступається Молодому. І це логічно (в «Кабаре» головні ролі виконують штатні актори Молодого театру), але трохи шкода.Та найбільша проблема — не сцена, а глядачі.Зала була абсолютно дохла. Наче частина аудиторії була паралітиками, а інша — вперше потрапила у театр. Після більшості номерів аплодувала максимум третина залу. Про те, щоб хтось плескав у такт до пісень, взагалі годі й мріяти. А коли актори вийшли на уклін — частина людей просто залишилась сидіти. Навіть у першому ряду, деякі люди не знайшли за потрібне відірвати жопи від сидінь.І, на жаль, це не аномалія, а цілком нормальний стан речей для цього театру. Після «Чикаго» я побував ще на кількох мюзиклах в Опереті і реакція залу майже завжди така сама. Складається враження, ніби аристократична публіка вважає, що поплескати в такт до пісні — розвага для плебеїв.Прикро, бо саме енергія, якою наповнювалась зала на «Кабаре» й зробила цю виставу настільки неймовірною. Люди були максимально відкриті до досвіду, актори цим користувались й підбурювали авдиторію до взаємодії. Відбувався прямий контакт між сценою та залою. Чесно кажучи, я дійсно майже не памʼятаю пісень із «Кабаре». Але, як зараз, памʼятаю, як дрижаки пробігали по шкірі. Як хотілось підспівувати, сміятись, аплодувати. Всі ці емоції досі зі мною. «Чикаго» навіть близько не підвело мене до такого стану. Це як порівнювати стрибок із парашутом і політ в аеротрубі: друге — теж прикольно, але зовсім не те.Квитки на «Чикаго» стартують від 200 гривень. Зала в Опереті не дуже велика, тому за 500 можна взяти цілком комфортне місце в бельетажі. Якщо не впевнені, чи бродвейський формат — ваше, й не хочете одразу продавати нирку за квиток на «Кабаре» — почніть із «Чикаго». Це не той самий досвід. Але щось схоже. Не настільки ж круте. Але цілком вартісне.
Це не сон — знижка 60% на обрані книжки вже чекає на вас!📅 Коли? 26.03 – 30.03📍 Де? В усій мережі книгарень Vivat (окрім Одеси)Що варто знати про акцію?🔹 Книжки зі знижкою розташовані на спеціальних стендах у книгарнях🔹 Деякі екземпляри можуть мати незначні пошкодження, але зміст і якість читання — бездоганні🔹 Наявність книжок відрізняється у кожній книгарні, тому радимо не зволікати!Адреси книгарень Vivat: Київ, вул. Петра Сагайдачного, 8📚 Львів, Галицька площа, 12📚 Львів, пр. Шевченка, 22 (поворот на вул. Дж. Дудаєва)📚 Харків, вул. Квітки-Основ‘яненка, 2📚 Харків, вул. Сумська, 67📚 Івано-Франківськ, вул. Труша, 4📚 Івано-Франківськ, площа Ринок, 5📚 Вінниця, вул. Архітектора Артинова, 4📚 Чернівці, вул. Героїв Майдану, 4📚 Луцьк, вул. Лесі Українки, 55📚 Ужгород, пл. Шандора Петефі, 2📚Одеса , вул. Преображенська, 34⚠️ Умови: • Пропозиція діє на обмежений перелік книжок за наявності товару • Акційні знижки не сумуються • Акція не діє у книгарні в ОдесіЛовіть свій шанс на вигідні книжкові покупки! 💚#такцереклама
TGLIST.COM.UA
