Сходив на «Чикаго» в Опереті. І не думав, що це скажу, але як мюзикл він справді відчутно кращий за «Кабаре». Хоча враження в цілому — вже не такі супрематичні.Почнімо з головного — сюжет. «Чикаго» дуже динамічне: багато локацій, купа персонажів. І не просто статистів, а повноцінних героїв зі своїми функціями, а іноді й арками. Ти не просто дивишся красиву виставу, ти потрапляєш у світ, який живе за власними правилами.Далі — пісні. Я досі можу пригадати мотиви та окремі рядки з принаймні п’яти номерів із «Чикаго». А от з «Кабаре» в памʼяті залишилась хіба що вступна пісня та щось ледь виразне від фройляйн Шнайдер. Й то, пригадаю, якщо добряче напружитись.Річ у тім, що пісні в «Чикаго» органічно вплітаються в розвиток сцени: "що бачу — про те й співаю". І що важливо — свою хвилину слави отримують усі: головні герої, другорядні, навіть масовка встигає взяти мікрофон. Завдяки цьому не відчувається, що вистава поступається масштабом тому ж «Кабаре». Так, кількість людей на сцені скромніша, але «Чикаго» компенсує це глибиною розкриття персонажів.І все ж, обираючи між квитком на «Кабаре» й «Чикаго», я б жодної секунди не вагався — заберіть мої гроші та дайте ще раз сходити на «Кабаре».Бо хоч пісні в «Чикаго» і безумовно кращі, розмовні сцени часто просідали. Не знаю, чи то в акторів боліла голова на дощ, чи просто не встигли розговоритись, але кілька разів актори збивались або губили інтонацію. Загалом видно, що акторський рівень Оперети поступається Молодому. І це логічно (в «Кабаре» головні ролі виконують штатні актори Молодого театру), але трохи шкода.Та найбільша проблема — не сцена, а глядачі.Зала була абсолютно дохла. Наче частина аудиторії була паралітиками, а інша — вперше потрапила у театр. Після більшості номерів аплодувала максимум третина залу. Про те, щоб хтось плескав у такт до пісень, взагалі годі й мріяти. А коли актори вийшли на уклін — частина людей просто залишилась сидіти. Навіть у першому ряду, деякі люди не знайшли за потрібне відірвати жопи від сидінь.І, на жаль, це не аномалія, а цілком нормальний стан речей для цього театру. Після «Чикаго» я побував ще на кількох мюзиклах в Опереті і реакція залу майже завжди така сама. Складається враження, ніби аристократична публіка вважає, що поплескати в такт до пісні — розвага для плебеїв.Прикро, бо саме енергія, якою наповнювалась зала на «Кабаре» й зробила цю виставу настільки неймовірною. Люди були максимально відкриті до досвіду, актори цим користувались й підбурювали авдиторію до взаємодії. Відбувався прямий контакт між сценою та залою. Чесно кажучи, я дійсно майже не памʼятаю пісень із «Кабаре». Але, як зараз, памʼятаю, як дрижаки пробігали по шкірі. Як хотілось підспівувати, сміятись, аплодувати. Всі ці емоції досі зі мною. «Чикаго» навіть близько не підвело мене до такого стану. Це як порівнювати стрибок із парашутом і політ в аеротрубі: друге — теж прикольно, але зовсім не те.Квитки на «Чикаго» стартують від 200 гривень. Зала в Опереті не дуже велика, тому за 500 можна взяти цілком комфортне місце в бельетажі. Якщо не впевнені, чи бродвейський формат — ваше, й не хочете одразу продавати нирку за квиток на «Кабаре» — почніть із «Чикаго». Це не той самий досвід. Але щось схоже. Не настільки ж круте. Але цілком вартісне.