Літературний Тигр

Назад у майбутнє до Ісуса ХристаВ суспільній уяві існує одне непорочне зачаття. Насправді їх два.Перше — те, про яке знає більшість, непорочне (безсіменне) зачаття Ісуса Христа. Пан Христос вільний від первородного гріха, адже Діва Марія зачала його без статевого акту та запліднення. Тобто Діва Марія ніколи не "знала" чоловіка та залишалась цнотливою. Плід з'явився в утробі за сприяння Святого Духа. Про це нам каже Євангеліє, а сам догмат був затверджений ще у V столітті на ІІІ Вселенському соборі в Ефесі.But... є друге непорочне зачаття, Непорочне зачаття Богородиці. Це концепція, яка набрала популярності в ранньомодерну добу. Згідно із ним, Діва Марія була зачата під час звичайного статевого акту цілком звичайних людей, але через заслуги свого майбутнього сина, Ісуса, вона народилась вільною від первородного гріха.Культ Непорочного зачаття пішов зі Східних християнських церков (Східна Європа, Близький Схід, християнська Африка) ще з VII століття. До Рима воно дійшло лише у IX столітті й тільки через дев'ять століть папа Пій ІХ затвердив Непорочне зачаття Богородиці, як догмат для всієї католицької церкви.Що цікаво, православні церкви до того моменту попустило й у православній вірі Діва Марія не вважається непорочно зачатою. Так само й протестанти не підтримали вибрик папи, але від них іншого очікувати і не вартувало. Оце я розумію кумівство.

Плаття та халат з лахміттяПараджанов був добрим приятелем Фелліні. То одного разу він вирішив зшити для Федеріко костюм. Халат-балахон з лахміття. Йому пошили цей костюм, неймовірно гарний та ексцентричний, але Сергій порадився зі спільними друзями й вирішив, що Фелліні надто консервативний для того, щоб носити таке на людях, тому залишив наряд собі. Дуже щедра людина.Загалом Сергій Йосипович часто ходив у одязі власного дизайну. У його арсеналі: максимально дибільні капелюшки, безформні балахони, сорочки із незвичних тканин (завжди із розстібнутими ґудзиками) та інші абсолютно шалені частини гардероба, настільки сміливі, що їх легко можна уявити на показах від Демни. І це не була просто "цікава родзинка", Параджанов дійсно мав авангардистські погляди на моду, які мали мистецьку цінність. Це прослідковується і за впливом костюмів із «Кольору гранату» на попкультуру 90-х й 00-х, і за, наприклад, альбомом Параджанова, що його він намалював для Ів Сен Лорана. Вони були приятелями й, нібито, Сен Лоран сам попросив Параджанова намалювати кілька ескізів, на пам'ять. Параджанов радо погодився і намалював цілий альбом ескізів (дуже щедра людина х2). Той альбом із концептами пана Сержа й досі зберігається в музеї Ів Сен Лорана в Парижі.***Одним з важливих доказів у справі про гомосексуальність Параджанова була світлина, де він позує у елегантному білому платті. Світлина була зроблена на дружніх посиденьках та зберігалась в особистому альбому Сергія Йосиповича, в одиничному екземплярі. У справі фігурувала копія цієї світлини, до якої совєцькі службовці доступу не мали. Це означає, що фото надав хтось із близького оточення Параджанова. Хто був зрадником й досі невідомо.

«Реал» — забуте відео з GoPro Сенцова. Епізод з битви за однойменну позицію. Жодного монтажу, ваншот. Фільм починається з моменту, коли бій триває вже кілька годин. Протягом дев'яноста хвилин камера дивиться у різні боки траншеї. Все. Візуально нічого не відбувається: ми не бачимо супротивника, не бачимо людей, які б стріляли, не бачимо техніки, не бачимо жодної активної дії. "Оператор" залишається на місці. Поруч сидить купа втомлених людей, які просто тримають позицію. Але аудіо. Раз на кілька хвилин чути, як над головами пролітають снаряди, періодично усіх поруч засипає землею від близького вибуху, по рації передають, що бійця в іншій частині цього ж окопу затрьохсотило. Олег «Ґрунт» Сенцов — командир штурмової роти в складі «Маґури», тому постійно йдуть абсолютно незрозумілі для глядача обговорення, відання наказів, намагання розрулити ситуацію. Під час фільму, десь за кадром, починається вогонь по своїм, підбивають Бредлі, цілі позиції залишаються без БК. Дев'яносто хвилин безперервних вибухів, вигуків та діалогів рацією. Але ближче до кінця стрічки ти починаєш повноцінно вникати в контекст: приблизно розумієш мапу місцевості, хронологію подій, розклад сил, бойові задачі. Починаєш вирізняти окремих героїв фільму за їх позивними.Проте, чіпляє не так сама картина, як контекст. На прем'єрі був присутній Сенцов та велика кількість "головних акторів" стрічки. Багатьох з них ми так і не бачили в кадрі, бо вони знаходились по той бік рації. Проте, велика кількість учасників фільму так і залишилась на тій позиції. «Реал» не змогли утримати, бій тривав вісімнадцять безперервних годин, було багато поранених та двадцять дві загиблі людини. Дуже сильно та боляче сприймається, коли після перегляду всієї стрічки ти дізнаєшся, що деякі з людей, які постійно мелькали чи звучали у кадрі, так і не пережили той день.Деякі з поранених у бою за «Реал» були присутні на прем'єрі, абсолютна більшість з них продовжує нести службу.Щодо національного прокату інформації ще немає, проте сам Олег сподівається, що фільм якнайшвидше буде доступний на стримінгових сервісах.____Під кінець QnA-сесії у Ґрунта запитали «Скільки всього про війну бійці розповідають своїм партнерам? А що ніколи не змогли б розповісти?». Ґрунт відповів, що ніхто нікому не розповідає усього. Бо інакше люди б залишились дуже розчаровані. Надто часто, прокручуючи в голові моменти бою, розумієш, що зробивши ту чи іншу річ трохи інакше, прийнявши інше рішення чи віддавши інший наказ, вдалось би зберегти життя багатьох людей.

💃 Прийшов з «Кабаре». Таки відхопив свій квиток у перший ряд. Чи вартувало воно того? На всі 100%. Я був на «Шафі», на «Freedom Jazz Show», але жодна вистава не дарувала мені настільки багато емоцій (тут не про глибину, а про кількість). Це щось неймовірно епічне та довершене. Аж голова гудить від того, скільки всього відбувається на сцені. Одночасно слідкуєш і за переднім планом і за підтанцьовкою, і за сценками, які розігруються на задньому плані, і за орктестром. Мабуть, така атмосфера можлива лише на мюзиклах. Все ж таки музика — абсолютно особливий вид мистецтва, який апелює до зовсім інших, первинних та глибоко схованих закутків свідомості. Дійсно болять руки від плескання в ритм до пісень. Вау і ще раз вау! Якщо надумаєте також піти, то обов'язково беріть перший ряд, десь з 16 по 13 місце. Вистава з багатьма інтерактивними елементами, тому краще витратити трохи більше, але отримати повноцінний досвід. Звісно, якщо ви не знітитесь від зухвалої взаємодії з акторами.А ще дуже класно йти на таку виставу із друзями. Бо «Кабаре» у багатьох моментах робить зал. Коли під кінець першого акту люди трохи розслабились й почали активніше плескати, свистіти, підбадьорювати акторів та вигукувати щось в тему вистави, то зал прямо запалав. Зазвичай така атмосфера на концертах, а не в театрі.___________Через тривогу не вдалось додивитись виставу, буквально останні 2-3 хвилини. Дуже прикро. Не так через бажання побачити кінцівку, як через неможливість подякувати акторам. Впевнений, що на фінальних аплодисментах остаточно стер би собі долоні.

Неочікувано добреНа каналі вже були дописи, де я зізнавався у коханні до книжок Алі Гейзелвуд. Водночас я казав, що доволі чітко усвідомлює, що це дуже ширпотребні книги із сумнівною художньою цінністю. Проте, здається, авторка дійсно прокачується. Якщо всі три попередні книги були написані буквально за одним шаблоном (хтось прочитав «Врятуйте котика!»), то «Шах і мат» значно виділяється на фоні попередників.По-перше, тут доволі високі ставки. Перші 30-40 сторінок незвично важкі, бо тепер проблеми головної героїні — це не якісь надумані пиздостраждання та клішований сексизм від наукової індустрії, а справді великі життєві виклики. Що ми маємо? Героїню, якій лише 18, але вона поводиться як цілком самостійна та доросла людина (попередні героїні авторки нагадували дванадцятирічних дівчат в тілі дорослих жінок); героїню, яка нарешті знає, що таке секс і не соромиться займатися ним заради задоволення; героїню, у якої дійсно важке та сіре життя. Тобто це відносно реалістична та жива персонажка. Звісно, це все ще в межах низької жанрової літератури, але навіть це відчувається, як помітний та жаданий ковток свіжого повітря.По-друге, ми маємо нову структуру сюжету. Нарешті головний романтичний інтерес з'являється не на першій сторінці й не займає 80% усього тексту. Другорядні персонажі все ще не дуже добре прописані, але тепер мають хоч якусь об'ємність. Сам сюжет простий, з купою кліше, нереалістичний, подекуди передбачуваний. Проте, тепер ти не можеш із впевненістю назвати усі сюжетні повороти книги ще на початку читання. Вірніше, можеш назвати більшість, але далеко не всі. Ну й сама структура сюжету куди складніша: набагато більше персонажів, локацій, подій та сюжетних гілок.По-третє, ми маємо більш-менш нормальний рівень драми. Вся ця тема з «— О боже, у мене помер батько; — О боже, а у мене здох дід, давай сосатись» все ще виглядає кумедно та не викликає ніяких глибоких емоцій. Але конфлікт про надмірне піклування над сім'єю, відсутність визнання та неможливість вписатись в очікування родини зроблений на диво добре. Варто повторити, що це все ще дуже низька жанрова література, але вже куди ближче до умовних «Бріджертонів», ніж до фанфіків з ao3 (з яких авторка й починала).Ну й лінія із подругою, яка вступила до університету, значно недотиснута, але все одно викликає емоції. Під час діалогу із мамою, Алі таки змогла змусити мене сплакнути. Висновок: треба читати. Книга настільки несподівано-негадано приємно здивувала мене, що з'їв її буквально за 5 годин.

🎓 Оце сьогодні Yakaboo мають річницю — 20 років із моменту заснування. Виходить, що ми майже однолітки. І саме з Yakaboo пов'язаний епізод, який зробив появу цього блогу можливою. Сідайте та слухайте.До початку повномасштабного вторгнення тривалий час я дуже мало читав. Через вступ до університету та переїзд до Києва, моїм максимумом стало кілька книг на рік. І хоча в той період життя читання для мене стало заняттям абсолютно другорядним, важливим для мене виявився момент на початку мого першого курсу. Справа навколо «Справи Василя Стуса». Скандал із судом та подальшою забороною на розповсюдження книги був настільки великим навіть для людей з-поза книжкової бульбашки, що всі мої друзі та знайомі на дні народження та інші супутні свята отримали від мене по примірнику книги. Як зараз пам'ятаю: заходжу на Yakaboo, обираю «Купити» і з кожним додаванням нового примірника до замовлення, відчуваю єдність із абсолютно незнайомим мені людьми та причетність до чогось значно більшого.Книгу я так і не прочитав (бо вона виявилась нудною), натомість подарував свій примірник іншій людині. Проте, «Справа Василя Стуса» залишилась для мене символом та певним провідником, мостом, який дозволив не відпускати читання з мого життя. Бо ж потім саме з Yakaboo я й замовляв небагаточисленні книги, які читав у ті роки. 🪝Ось така історія, малята. Насправді ви теж можете поділитись власними читацькими досвідами, ще й позмагатись за приз.Про що я? Якщо до 21 жовтня написати у Instagram допис про свою історію читання, залишити тег #yakaboo20 та відмітити у дописі сторінку @yakabooua, то21 жовтня Yakaboo обере 20 найкращих історій, чиї автори й отримають подарунки. Читайте про умови тут та дайте вашим історіям можливість бути почутими.#такцереклама

🥳 Київська книгарня Vivat на вул. Петра Сагайдачного, 8 святкує свій день народження.📚 Публічна лекція Остапа Українця «Роль міфології та неофольклору на формування суспільства під час війни» Говоритимемо про вплив міфології та фольклору на українське суспільство під час війни. Остап Українець розгляне роль міфів у культурі, їх трансформацію та вплив на суспільні настрої в непевні часи.🗓 Коли: 5 жовтня, 15:00Вхід вільний за реєстрацією. 📚 «Чому нам досі #какаяразніца: 400 років знищення української мови» 📖Разом із Софією Берверхою @krapka.krapka поговоримо про мовну дискримінацію в історії України. Культурна блогерка розповість про шляхи знищення української мови та її відродження в сучасному контексті. 🗓 Коли: 5 жовтня, 18:00Вхід вільний за реєстрацією. 📚 Всім, хто зробить будь-яку покупку з 16:00 до 18:00 дарують солодку вату.📚 Весь день дарують фірмові шопери від книгарні Vivat за покупки від 700 ₴.📚 Також будуть кульки 💚📚 -20% на всі книжки видавництва Vivat.Книгарня чекає на вас!#такцереклама

Королева у білому пальті Токарчук дуже бісяча. Безумовно, вона є літераторкою неймовірного рівня. Безумовно, вона одна із небагатьох медійних птахів-гамаюнів, що говорять про занепад польської демократії та темне минуле Польщі (й про аналогічні проблеми Західної Європи). Проте, це не відміняє того факту, що до Токарчук доволі легко пройнятись антипатією. Токарчук — саме той друг-веган, який усім говорить, що він веган. «Люди майбутнього будуть дивитись на нас, як на дикунів», «У майбутньому нам буде стидно, що колись ми їли м'ясо». І це ж не тільки про веганство. Топлячи за демократію, вона абсолютно відмовляється від діалогу із ідеологічними та політичними супротивниками. Живучі у своїй теплій ванній із бульбашками, вона не хоче сприймати польське суспільство таким, яким воно є і завжди було — переважно консервативним та євроскептичним. Пані Ольга говорить про силу літератури, яка може змінювати історію, долі цілих народів, але, фактично, пише та промовляє лише для своєї авдиторії, не думаючи збавляти у радикальності. (Не те, щоб праві сильно хотіли її слухати, але ж й вона не виказує жодного бажання). Токарчук — ретроградна. Із її висловлювань (Нобелівська промова — чудовий приклад) легко зловити враження, що вона не зовсім відстрілює, що таке Інтернет та як працює сучасний інформаційний світ. Вона відверто боїться технологій, вважаючи таку позицію органічним продовженням своєї еко-повєсткі. М'яко кажучи, важко говорити щось про сучасну політику, майбутнє демократії та соціальні процеси, якщо ти сприймаєш інтернет, як «потворну какофонію звуків». До речі, вона має власний акаунт у Твіттері, але постійно банить коментаторів, які мають претензію на критику (будь-яку). Токарчук завжди спілкується зверхньо, у цьому вона нагадує Забужко. Для неї будь-який співбесідник без значного статусу — падаван, до якого можна і треба звертатись ледь не із жалістю у голосі. Це певний образ, персона, яка далеко не всім припадає до душі (особливо чоловікам людям із великим его).Цей снобізм розповсюджується й на окремі висловлювання/стиль мовлення. Складні, абсолютно нерелевантні синоніми у кожному діалозі. Відсилання до маловідомих культурних явищ/історичний фактів (не раз її ловили на тому, що ці посилання — фанаберія, яка не має нічого спільного із реальністю. Токарчук губиться у матеріалі, яким оперує). Це робиться, знову ж таки, заради підкріплення образу «мудрої тітоньки Сови» (в який вона, можливо, щиро вірить). Купа випадів на популярну культуру (яка, звісно, вторинна на фоні класики!!!) й інші атрибути, які як вериги сковують пані Ольгу, віддаляючи її від "мирського" та звичайних людей. Зрозуміло, що все це абсолютно суб'єктивні речі, велика кількість з яких навпаки приваблюють людей та відгукаються у їх власних наборах цінностей. Хоча в Інтернеті є купа відео/статей про вищезгадані ґанджі Токарчук, але є велика різниця між антипатією й ненавистю до людини.Уявіть, які привілеї у поляків, що читачі можуть перебирати літературними геніями й відкрито критикувати їх/говорити, що вони їх бісять через суб'єктивні дрібниці. Ось, що означає тривалий час мати власну державність й бути під окупацією совєтів менше 40 років.