Estadísticas de telegram channel - @kulturavsego

Книжковий клуб Української правди додали до новоствореного "Хабу книжкових клубів", де зібрані книжкові клуби з різних куточків країни. Його запустила онлайн-книгарня MEGOGO BOOKS.Хаб працює у пілотному форматі та налічує понад 100 верифікованих спільнот від українських медіа, блогерів, спільнот та інших незалежних ініціатив.На платформі доступна система фільтрів, за допомогою якої користувачі можуть обирати спільноти за містом, жанровими вподобаннями та форматом – зустрічі офлайн чи дистанційні онлайн-дискусії. Наразі Хаб охоплює більшість обласних центрів, і клуби можна знайти на окремій інтерактивній карті. У MEGOGO BOOKS наголошують, що оновлюватимуть свою базу й мають на меті стимулювати розвиток культури читання в регіонах, а також українські книжкові клуби в інших країнах світу.Клуб пропонує ексклюзивні знижки на книжки для учасників.Зустрічі відбуваються регулярно в онлайн-форматі, згодом планується запуск зустрічей наживо. Модераторка клубу – Анастасія Большакова, журналістка і випускова редакторка УП.Культура. Участь у клубі дає можливість читати складні тексти в компанії однодумців, обговорювати контекст і сенси без поспіху📰 підписатися

📢 Open call для фотографів-документалістів: виставка «Географія небезпеки» («Atlas of Danger»). Шукаємо митців і мисткинь, які працюють з документальною фотографією, до участі у виставці «Географія небезпеки / Atlas of Danger».❗️ Дедлайн на подачу заявки: 10 травня 2026 року. ✍️ Форма заявки: https://forms.gle/xBpNP8Ndtxy646SU6 🗓 Відкриття виставки відбудеться 13 червня 2026 року. 👉 Експозиція триватиме з 13 по 28 червня 2026 року у Кривому Розі.ℹ️ «Географія небезпеки» — це дослідницько-кураторський проєкт, що осмислює документальну фотографію війни в Україні як форму культурної пам’яті та відповідального свідчення. У центрі виставки — спроба відійти від сприйняття фотографії виключно як новинного або інформаційного матеріалу та розглядати її як складний етичний і культурний інструмент, що формує уявлення про війну у довготривалій перспективі.✨ Ми зацікавлені у роботах, що пропонують глибоку, рефлексивну та етично чутливу оптику на досвід російсько-української війни, працюють з темами пам’яті, травми, тілесності, втрати, стійкості та відновлення. В межах проєкту передбачено покриття витрат на друк та оформлення творів.🤝 Проєкт «Географія небезпеки» підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Стипендія».💼 Інституційний партнер: Криворізький Центр Сучасної Культури / KRCC. 👉 Партнери проєкту: ГАРТ – простір відновлення військових та цивільних.

Перед нечуваною трагедією, звістка про яку зрезонувала з багаторічним залякуванням населення загрозою ядерної війни, люди опинилися без інформації та дієвої підтримки. Рятуючись від загрози в міру власних можливостей і розуміння, українці різних національностей отримали щеплення вимушеної суб’єктності. Почала ширитися хвиля зневаги до влади та устрою, що продемонстрували управлінське й моральне банкрутство. Як культурні, так і політичні реалії отримали поштовх до прискорення змін. Громадянське суспільство та запит на індивідуальну гідність — наріжні фактори стійкості України сьогодні — пробудив тоді шок Чорнобиля.Страх радіації — невидимого ворога, що підступно загрожував смертю будь-кому, — з одного боку створив потужний апокаліптичний тренд в українській культурі та сприяв масовому антинауковому нігілізму. З іншого — викликав відповідь загостренням бажання жити, втілювати найсміливіші творчі ідеї, незважаючи на приписи й авторитети. Подібний, але розкутіший і відчайдушніший сплеск молодого мистецтва Україна проживає сьогодні всупереч російському терору.Серед митців, трансформованих чорнобильською загравою, особливе місце займає Дмитро Нагурний. Його персональна метаморфоза вплинула на розвиток сучасного українського мистецтва. В ньому Дмитро Нагурний перевідкриває людину — її гідність у звичайності. І водночас вирішує непрості питання художньої форми. Як — із викликом — «зобразити радіацію».Радіаційне опромінення вплинуло на здоров’я Дмитра. 1987 року він опинився в лікарні, де довго не могли визначитися з діагнозом. На лікарняному ліжку художник розробляє ідею виставки «Погляд». Вона відкрилася в липні 1987-го у 7-му корпусі Київського політехнічного інституту. Зоя Чегусова пише: “Тоді, в момент великих надій та соціальних ілюзій, перша виставка “Погляд” виявилася дійсною сенсацією для міста. Все вражало в ній новизною та нестереотипністю: назва (до речі, вигадана ще до появи однойменної популярної телепередачі), багатоголосся авторських манер, сміливість формальних прийомів, яскрава, надзвичайно мажорна експозиція. Вона стала однією з перших київських виставок “мистецького плюралізму”, де остаточно були розірвані пути заборон і табу, накладені колись на мистецтво України”. https://www.rfi.fr/uk/українці-за-кордоном/20260428-як-зобразити-радіацію-мистецький-вибух-після-чорнобиля?utm_slink=rfi.my%2FCeUi

Здатність людини на неможливе, безпрецедентне, відкрилася Дмитрові Нагурному в повсякденному негаласливому подвигу ліквідаторів чорнобильської аварії. І підштовхнула шукати вирішення надскладних мистецьких задач: "Вибух на четвертому блоці ЧАЕС гірким відлунням відгукнувся моїм персональним творчим вибухом. Я там був по гарячих, в прямому сенсі, слідах і все бачив… крім променів радіації. Але як зобразити радіацію? Як трансформувати щось невидиме але суттєве у візуально-пластичну форму?"В Чорнобилі Дмитро Нагурний зрозумів час загальнолюдським. Ніби отримав персональний ключ від його брами. Особливу чутливість до подій та постатей, які спрямовують рух часу, здатність бачити сутність за видимим. Показовим є резюме німецького видання Aachener Volkszeitung про Дмитра Нагурного 1994 року: "І все ж в його творчості превалює тема батьківщини. Нескладно розпізнати у цих численних роботах позицію українців, які почуваються незалежними".Дмитро Нагурний впевнено й уперто тримався власного шляху, не намагаючись потрапити в тренди. Він існував поза координатами конкуренції. Сьогодні його творчість дає привід передивитися усталене бачення генези сучасного мистецтва України.Роботи Дмитра Нагурного наразі можна побачити в Києві на виставках "Чорнобиль. Об'єкт укриття" (триває до 7 червня, Національний центр "Український Дім", вул. Хрещатик, 2) та "Тиша і турбулентність" (до 16 травня, галерея "Ню Арт", вул. Михайла Грушевського, 28/2).https://life.pravda.com.ua/culture/dmitro-nagurniy-biografiya-hudozhnika-uchnya-tetyani-yablonskoji-314590/

У Бучі відбудеться пам’ятний культурний захід, присвячений українській мисткині-шістдесятниці Любов Панченко. У межах події відкриють меморіальну дошку та презентують виставку її робіт із приватних колекцій. Про це повідомили у Бучанській міській раді.Любов Панченко — українська мисткиня-шістдесятниця, яка присвятила своє життя збереженню національної культури та ідентичності. Її творчість є важливою складовою культурної спадщини України.Під час заходу заплановано урочисте відкриття меморіальної дошки та покладання квітів, виступи з вшанування пам’яті мисткині, а також відкритий мікрофон для всіх охочих. Окремою частиною стане огляд її робіт із мистецтвознавчим екскурсом, який проведе етнограф, художник і кандидат історичних наук Олександр Босий.Захід відбудеться 30 квітня о 10:00 у Бучанський центр культури та мистецтв ім. Любові Панченко за адресою: вул. Володимира Ковальського, 61-В. Вхід вільний.Організатори зазначають, що виставка триватиме лише один день — до 20:00, тож відвідати її можна буде протягом усього дня.

До міжнародного дня ромів. "Самовиокремлення, небажання асимілюватися серед репрезентативних національностей, навіть при повній лояльності до їхної влади й законів, пристосуванні до звичаїв, століттями дорого коштувало гордим народам. Ромів, як і євреїв, не любили, переслідували, позбавляли прав. Ксенофобія, ворожість до іншого – серед найдавніших підсвідомих рефлексів людини (...) Сьогоднішнє несприйняття ромського мандрівного способу життя, як і ширше – проблеми мігрантів – виглядає дикунським на тлі розвитку науки, стрімких, вже майже щорічних технологічних змін, які нібито є переконливим доказом розумового розвитку нашого біологічного виду. (...) Тим, хто воліє пишатися укоріненістю на землі з діда-прадіда, варто згадати, що перший син Адама та Єви Авель займався скотарством, отже, вів кочовий спосіб життя. Тоді як підступний братовбивця Каїн приносив Богові жертву "від плоду землі", був прабатьком осідлих. Злочин Каїна – образ першої в історії війни – і громадянської, і світової. Остання війна, визнана світовою, дала приклад нацистської практики тотального винищення ромів, незручного народу, що не хоче прив’язуватися до землі та її плоду". https://life.pravda.com.ua/columns/2018/08/28/232883/

Що спільного між Україною та Іраном? Тисячолітня історія і тяглість культури, які лишаються непомітними крізь імперську оптику. І США, і Росія дивляться на самобутні народи як на папуасів із намистом, позбавлених волі і голосу.Для адміністрації "неперевершеного Трампа" іранці, афганці чи сирійці постають як розрізнені племена з пустелі. При цьому ігнорується очевидне: Іран є суперцивілізацією з унікальною філософською традицією, науковими здобутками та внутрішньою стійкістю, яка століттями перетравлювала завойовників.Так само для "великої Росії" українці, якути чи мордва є безликою масою на імперській периферії. Через інтелектуальні лінощі та дегуманізацію Україну намагаються подати як ніщо, як чистий аркуш, на якому метрополія може малювати власні кордони. При тому, що українці історично і практично мають цивілізаційну перевагу, бо спираються на глибоку пам’ять про свободу і державність.Саме через це спрощення і недооцінювання не спрацювали ані Київ за три дні, ані Тегеран за три тижні. Імперії розбиваються об імунітет, загартований тисячоліттями. Це фундаментальна криза нерозуміння Інакшого, притаманна будь-якій метрополії. Сьогодні ця проблема розв’язується через болісну деколонізацію свідомості і, на жаль, через гарячі війни.

Вітаємо Дашу Подольцеву з отриманням Національної премії України імені Тараса Шевченка — найвищої державної нагороди України у сфері культури та мистецтва 🏆Ця премія щороку відзначає авторів і авторок, які створюють визначні твори літератури, мистецтва, журналістики, музики, театру та кіно і роблять вагомий внесок у розвиток української культури. Отримати Шевченківську премію — це важливе визнання впливу митця на сучасний культурний процес ⚡️Даша Подольцева — українська дизайнерка та художниця, яка працює на перетині графічного дизайну, сучасного мистецтва та культурних проєктів. Її роботи вирізняються чутливим ставленням до форми, тексту та контексту, а також увагою до української культурної ідентичності та візуальної мови ℹ️Для нашої команди особливо приємно, що Даша була дизайнеркою Літературного фестивалю «Кривбаз», створивши його візуальну айдентику та допомігши сформувати впізнаваний образ події 🧱Щиро вітаємо з цією важливою відзнакою та бажаємо нових проєктів, ідей і перемог. Українська культура сильнішає завдяки таким людям. 🧡

"Kostiantyn Doroshenko, a Ukrainian art critic and curator tells The Art Newspaper that Russia’s impending participation in the Biennale has “caused outrage” in Ukraine, and “not only in the art world, but also in society as a whole”. Doroshenko notes that Russia’s pavilion structure in the Giardini, designed by the architect Alexey Shchusev and completed in 1914, “was originally built with money from the [Ukrainian] patron Bogdan Khanenko”. He also points out that some international art figures boycotted the tenth edition of the biennial Manifesta, held at the State Hermitage Museum in 2014, following the annexation of Crimea. “Since then, the situation has become even more egregious,” he says.In 2022, the Hermitage director Mikhail Piotrovsky called Russian exhibitions abroad “a powerful cultural offensive,” comparing them to a “special operation.” “The management of the Venice Biennale would do well to take this into account,” says Doroshenko. “The format that the Russian Federation intends to present at the forum demonstrates a classic colonial approach to representing countries and peoples through their exoticization and marginalization in relation to modernity.”Full text by Sophia Kishkovsky: https://www.theartnewspaper.com/2026/03/06/pussy-riot-slams-plans-russian-pavilion-venice-biennale

Художник Олексій Сай: "Я не вважаю, що мистецтво має клеймити і викривати недоліки"Олексій Сай – український сучасний художник, автор напряму Excel Art. Працює в різних медіа – від графіки до інсталяції та цифрових технік – і створює роботи на теми пам'яті, пропаганди та війни.Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олексій Сайпочав співпрацювати з Victor Pinchuk Foundation, створюючи відеороботи із зафіксованих російських воєнних злочинів для подорожуючої виставки Russian War Crimes. Також художник неодноразово представляв Україну на фестивалі Burning Man: в 2018 році з інсталяцією "SORRY", а у 2023–2025 роках, висвітлюючи тему російського вторгнення у своїх інсталяціях "I'm Fine", "Black Cloud" та перформативній скульптурі "Phoenix".Культурологиня, арткритикиня й учасниця Дослідницької платформи PinchukArtCentre Євгенія Буцикіна поспілкувалася з художником про його освіту, роботу в офісі на початку 2000-х і вплив цього досвіду на його художню практику.Підпишіться на УП.Культура