Estadísticas de telegram channel - @kulturavsego

Lisa Korneichuk is the editor-in-chief of Navigating the War as Artists in Ukraine, a handbook published earlier this year by Ukraine’s Museum of Contemporary Art, a non-government organisation which, in 2022, co-founded the Ukrainian Emergency Art Fund. Korneichuk told The Art Newspaper about the gaping hole left by artists going to war, and how this issue is being addressed.“In Ukraine, the topic is unavoidable—any man aged 25 to 60 can be drafted—so we felt it was important to address it and include voices of artists who are now serving,” she wrote. “One of the profound losses of war is that it pulls these people out of social and professional life.“We believe it is crucial to support artists in the military so they can maintain a presence in the professional and public sphere, even if they are absent, unable to travel, or to produce new work. Ensuring their continued participation should be a priority for organisations that support artists in crisis worldwide.”https://www.theartnewspaper.com/2025/08/13/ukrainian-artist-david-chichkan-killed-on-frontline

«Навколо люди вмирають плотно. І в цілому настрій перемінний. Не малюється», - одне з останніх повідомлень Давида Чичкана в нашому листуванні. Через його дружину Аню я передав Давиду на фронт книжку Григорія Гусейнова «Принцеси революції» про дружину Нестора Махна Галину Кузьменко та анархістьку легенду часу визвольних змагань Марусю Никифорову. Придбав її особисто у автора в Кривому Розі. На моє запитання, чи прислати ще щось, Давид відповів: «Потрібні міни хороші, для міномета)) але нема де купити». Він мобілізувався добровольцем без публічних заяв, підписавши контракт і приєднавшись у ЗСУ до людей спільних поглядів - антиавторитаріїв. Служив мінометником в роті піхоти. Не публікував в соцмережах світлин в однострої, лише коментував соціально-культурні події, нагадуючи про українську традицію соціальної думки, про увагу до лівих, емансипативних ідей Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Драгоманова.Він був справжнім анархістом. Бо анархізм не про анархію. Він про особисту добровільну відповідальність на противагу накинутим владним ієрархіям. Давид жив згідно взятої на себе ідейної відповідальності. Памʼятаю нашу суперечку, коли він відмовився брати участь у одній з моїх виставок, бо на неї продавалися квитки. «Я хочу, щоб трудящі могли вільно і безкоштовно бачити мої малюнки», - наполягав Давид. «Але це державний музей. Гроші з продажу квитків ідуть, серед іншого, на зарплатню наукових співробітників, доглядачок, це ж теж люди праці», - доводив я. Це його переконало. Він дослухався до розумних аргументів і спокійно аргументував свої погляди, роботи, позицію тим, хто їх знецінював, нищив його виставки, особисто йому погрожував. Він іронізував над традиційними цінностями, але жив насправді чесно. І в мистецтві був особистістю. Його воліли міжнародні інституції, купували в свої колекції навіть репродукції його робіт. Але Давид обрав свою Україну, її волю. І нашу. Я ніколи тебе не забуду, Давиде. Те, яким ти був, змінювало моє розуміння життя.

⚡️ З 9 до 17 серпня 2025 року, в межах виставки «Дім постійного вигнання», Garage33 Gallery-Shelter запрошує відвідати паралельну програму! Програма окреслить теми вигнання, втрати дому та культурної ідентичності через мистецькі практики, що досліджують досвід вигнанців, зокрема кримських татар.📅 Коли: від 9 до 17 серпня📍 Де: Національний музей історії України у Другій світовій війні (вул. Лаврська 27)🎟 Участь безкоштовна, але за реєстрацією: https://forms.gle/YYzqzr2iRu1QMRPH9Серед спікерів_ок: 👉 9 серпня, 17:00 Лекція «Як історії перетворювати на докази», Наталія Гуменюк (журналістка, документалістка, співзасновниця та виконавча директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу).👉 11 серпня, 18:00Лекція, «Де/ре колонізація: культура у цих процесах», Алім Алієв (заступник генерального директора Українського інституту, засновник українсько-кримськотатарського літературного проєкту «Кримський Інжир», журналіст, правозахисник, есеїст та куратор освітньо-культурних проєктів).👉13 серпня, 18:00Лекція «Крим як поле боротьби за батьківщину: колонізація, вигнання і повернення», Мартін-Олександр Кислий 👉15 серпня, 14:00«Кримський палімпсест: література проти забуття», Олександра Вісич 👉15 серпня, 18:00 «Як читати досвід вигнання: близьке читання та обговорення», Галина Глеба 👉17 серпня, 17:00Лекція ​​«Деколоніальний естезис: творчий потенціал боротьби», Мілена Хомченко та Євгенія БуцикінаПаралельна програма проєкту «Дім постійного вигнання» є важливим етапом у формуванні дискурсу для репрезентації й дослідження кримськотатарського контексту, ідеї вигнання, втрати та повернення, збереження пам'яті й осмислення культурної спадщини через мистецькі та інтелектуальні практики.Проєкт «Дім постійного вигнання», організований незалежною ініціативою Garage33.Gallery‑Shelter (Київ), у партнерстві з HIAP — Helsinki International Artist Programme (Фінляндія) та Ukraine Solidarity Residencies, за підтримки Європейського союзу за програмою House of Europe.Партнери проєкту — Офіс Кримської платформи, Українсько-данський молодіжний дім, Національний музей історії України у Другій світовій війні, Дослідницька платформа PinchukArtCentre, Національний Художній Музей України.Медіапартнери — Сенсор Медіа, МіТЄЦ, Marie Claire.

Що ви знаєте про художника, який перетворив Кривий Ріг на осередок монументального мистецтва?Григорій Синиця — справжній алхімік українського модернізму. Його мозаїки, фрески та сакральні розписи поєднують глибину іконописної традиції з енергією експериментального живопису. Учень Михайла Бойчука, теоретик і викладач, він залишив помітний слід у мистецтві ХХ століття — духовний, візуальний, вогненний.У 1968 році Синиця переїхав до Кривого Рогу — і залишився тут до кінця життя. Саме в індустріальному серці України він створював свої найпотужніші роботи: про пам’ять, про гідність, про людину. Сьогодні в місті збереглася його квартира-майстерня — місце сили, де живе історія мистецтва й де досі відлунює його голос.З 7 по 10 липня тривав візит команди ГО «Музей відкрито на ремонт» та ініціативи «ДЕ НЕ ДЕ» до Кривого Рогу. Разом із нашими гостями — Алевтиною Кахідзе, Оленою Зарецькою, Аліною Якубенко, Даною Брєжнєвою, Мартою Білас, Наталкою Дяченко, Жанною Кадировою, Леонідом Марущаком, Ксенією Білаш та Дашею Подольцевою — ми відвідали квартиру‑музей Григорія Синиці, занурилися в атмосферу його монументального мистецтва й поспілкувалися про силу культури в індустріальному місті. Дякуємо Дмитру Мікрюкову фотодокументацію події 📸

Перша книга Олега Сенцова вийшла 2015-го у Лаурус. Російською, бо нею написані ті оповідання українського режисера і патріота, що був тоді в’язнем країни ГУЛАГу. Поліна Лаврова не лише видала “Рассказы” Олега, але й репрезентувала їх у Москві - за підтримки української амбасади, зокрема Руслани Лінник. Тоді ж ми представили у столиці країни-агресорки мою збірку “Конец эпохи позднего железа”. І її вихід російською, і те публічне обговорення дали можливість озвучити речі, про які росіяни думати й говорити не хотіли або боялися. Білетризовану біографію Марії Максакової “Ария Марії” ми з Машею та Поліною створювали 2021-го, так само російською. Адже український вибір Максакової зробив її об’єктом несамовитого цькування з боку російських масмедій, а хвиля ажіотажної уваги до персони співачки давала нагоду донести до тих, хто визнає лише “великий и могучий”, несподівані, неприємні та невідомі їм факти і сенси. Ескалація російської війни проти України 2022 року зупинила нашу роботу над україномовною “Арією Марії”. Маша співає в Дніпрі, Харкові та Одесі, розкриває красу української пісні на фестивалях Лайми Вайкуле в Юрмалі, я зосередився на переосмисленні українського візуального мистецтва в його діалозі зі світом. Проте нещодавній концерт Максакової у Києві разом із автограф-сесією та обговоренням “Арії Марії”, організовані Іриною Цициліною та НПО “Культурна спадщина України”, надихнули повернутись до книги. Подія завершилася аукціоном на підтримку підрозділу ГУР - промовистий прояв публічної позиції Максакової. За роки повномасштабного вторгнення її позиція посилились прикладами, здатними посилювати всіх нас, українців різних національностей. І “Арія Марії” лунатиме українською не тільки на сцені, а й у літературі. Попереджаючи можливі питання про моє ставлення до мови: єдиною державною в Україні є і має бути українська. В Криму - ще неодмінно кримськотатарська. Такою моя позиція була завжди. Російська, як і будь-які інші, можуть і мають слугувати артикуляції наших цінностей в світі та протидії дезінформації.

Світ поділився на бумерів, міленіалів і зумерів та встиг через це розсваритись. І дарма — їх просто не існує. Новий випуск подкасту «Соціологія показала».Міленіали — трохи зануди, але відповідальні працівники. Зумери більше дбають про баланс життя і роботи. Покоління Альфа — багатозадачні й буквально одержимі гаджетами та новими технологіями. Приблизно так, спрощено, представників різних поколінь характеризують медіа, бізнес і автори книжок про лідерство і психологію. Такий поділ став нормою, на його основі великі компанії проводять щорічні дослідження. Наприклад, аудиторська компанія Deloitte, яка щороку відповідає на запитання про те, чим міленіали відрізняються від зумерів, ікси від бумерів і що взагалі обʼєднує всіх цих людей в покоління. Її дослідження цитують медіа всього світу і беруть на замітку топменеджери. Однак є одна суттєва проблема: наука каже, що все це маячня і ніяких міленіалів, зумерів і бумерів не існує. Утім, антинауковий поділ прижився, а нічого більш популярного наука досі не запропонувала. Чому? Це означає, що поколінь не існує? А якщо існують, як ділити правильно? Усі ці запитання головна редакторка «Бабеля» Катерина Коберник поставила соціологу і ректору Київської школи економіки Тимофію Бріку. Ось що він відповів.@babel

"Ukrainian artistic representation doesn’t have to speak only about itself or for itself. As we endure these extreme trials, we can only be truly heard through dialogue with those who share similar experiences. For centuries, Moscow acted as a mentor in interpreting the cultures and histories of subjugated nations. Our knowledge of other “cellmates in the prison of peoples” came only through the imperial center. This was true not only for post-Soviet countries, but for many nations of Central and Eastern Europe who endured colonization under various empires. And yet it was the so-called “historic nations” — to borrow Hegel’s term — whose capitals we were taught to emulate, that ultimately brought the world to its current state.I began exploring these ideas as early as 2019 in the Exodus project, developed during my residency at Biruchiy in Montenegro. There, I examined the notion that Ukraine, the Baltic states, the Balkans, and the Caucasus possess invaluable strategies of survival and resistance — alternative visions that deserve consideration in the search for a future freedom from fear and oppression". https://artslooker.com/en/solidarity-begins-with-the-awareness-that-there-are-others-a-conversation-with-kostyantyn-doroshenko/

☄️Презентація «Механізми співпраці держави та бізнесу у сфері культури та культурної спадщини» ✍️Проєкт RES-POL запрошує усіх зацікавлених осіб на презентацію «Механізми співпраці держави та бізнесу у сфері культури та культурної спадщини».✍️Експерти проєкту RES-POL презентуватимуть напрацювання з кроссекторального істотного питання 5 щодо механізмів співпраці держави та бізнесу у сфері культури та культурної спадщини. ✍️В рамках Презентації буде представлено результати дослідження, рекомендації і законодавчі пропозиції щодо вдосконалення та розвитку інституту ДПП у сфері культури та культурної спадщини, спрямовані на створення сприятливих умов для ефективної співпраці між публічним та приватним секторами у цій сфері.📝Зазначені рекомендації є необхідними в умовах обмеженості/відсутності у держави та громад фінансових ресурсів і ефективних інструментів, необхідних для збереження та відновлення об'єктів культури й культурної спадщини.✔️З метою забезпечення практичної імплементабельності та балансу інтересів всіх заінтересованих сторін, вказані рекомендації були апробовані і удосконалені в рамках діалогу між меценатами, представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, дієвцями культури, громадянами та бізнесом.🗓Дата проведення: 24 червня о 20:00.🌐Форма проведення: онлайн.🎯Реєстрація🇺🇦Натиснув — і потрапив у світ можливостей 📱Telegram 📱WhatsApp

📘 Презентуємо каталог проєкту «Переосмислення музею» 🧡 Проєкт покликаний ініціювати критичний діалог навколо функціонування регіональних музеїв у контексті постколоніальної спадщини, імперських наративів та локальної пам’яті. У фокусі — приклад Криворізького історико-краєзнавчого музею як живої інституції, що має потенціал до переосмислення власної експозиційної політики та підходів до репрезентації минулого.Каталог підсумовує ключові етапи та знахідки проєкту: від аналітичної роботи з музейними наративами — до мистецьких інтервенцій та відкритих обговорень. Запрошуємо дослідників, музейних працівників, митців і всіх зацікавлених ознайомитися з матеріалами. Віримо, що подібні ініціативи здатні не лише змінювати інституції, а й сприяти формуванню критичної культури пам’яті.📥 Каталог доступний для завантаження за посиланням. 🤝 Куратор проєкту «Переосмислення музею» Святослав Михайлов. Реалізовано за підтримки Європейського Союзу за програмою Дім Європи. Інституційний партнер Криворізький Центр Сучасної Культури / KRCC.

«Серце, що б'ється - у фокусі квір-мистецтва України» - це перша групова виставка, яка показує квір-мистецтво України в контексті історії квір-спільнот в Україні - за радянського режиму, в перші роки незалежності та в умовах спротиву російському вторгненню. Мистецькі позиції розповідають про боротьбу проти дискримінації та виключення, простежують вплив історично значущих моментів на квір-тіла та квір-відносини, а також показують, як квір-ідентичність, ґендер, любов та приналежність обговорюються та репрезентуються в Україні сьогодні.Різноманітні зв'язки між історією, мистецтвом та квір-спільнотою в Україні розглядаються у трьох розділах. По-перше, простежуються квір-елективні зв'язки в українській історії до 1991 року. У той час квір-тіла були здебільшого невидимими, квір-мистецтво не було частиною мистецької сцени, а доступ до квір-спільноти не був легким. У наступному розділі, який розповідає про перші роки української незалежності 1991-2014, ми бачимо, як в Україні з'явилася квір-інфраструктура. Квір-художники ламають табу і отримують свободу дій, незважаючи на опір консервативних, релігійних і ультраправих груп. Останній розділ переносить нас з 2014 року до сьогодення, починаючи з російської окупації Криму і закінчуючи повним вторгненням у 2022 році. Цей розділ присвячений новому поколінню українських митців, які посеред насильства, руйнувань і втрат шукають способи опрацювати травми війни, зберегти пам'ять і зробити квір-життя в Україні видимим. https://www.schwulesmuseum.de/ausstellung/a-heart-that-beats-queere-ukrainische-kunst-im-fokus/?lang=en